Медикам також варто запровадити after action review, як це робить класичне військо, - керівниця медичного відділу Третього армійського корпусу Вікторія Ковач (Авіценна)

Автор: Евгений Кузьменко

Вікторія Ковач швидко виправила журналіста "Цензор.НЕТ": - Керівниця медичного відділу вже не Третьої штурмової бригади, а Третього армійського корпусу. Вже близько місяця я займаюся медичною підтримкою в армійському корпусі. Ми формуємо політику здійснення цієї медпідтримки в новій системі.

Про цю нову політику і нову систему"Цензор" теж волів поговорити. Але ж і кілька років, які 31-річна Вікторія, позивний Авіценна, віддала на цій війні Третій штурмовій бригаді, не можна було оминути увагою. Отак між минулим і теперішнім, із проєкцією на майбутнє, ми і тримали курс нашої розмови. А розпочали — з позивного героїні цього інтерв’ю.

- Вікторіє, а чому Авіценна? Загальна медична тема, зрозуміло, зчитується. Але чому саме перський науковець, енциклопедист, філософ, лікар, хімік, астроном, теолог, поет? У вас є потяг до науки? Чи свого часу захоплювалися його "Каноном лікарської науки"?

- "Канон" я пробувала читати. Але це не має зв’язку до позивного. Він з’явився у 2014 році, коли я вперше долучилася до війська. В нормі позивний не людина самостійно обирає, він дається кимось. От і тут один з військовослужбовців вирішив, що раз медик, то буде Авіценною. На стать було байдуже (посміхається. — Є.К.).

- Тоді питання грайливе за формою, але максимально серйозне за суттю. Якби у вас була щаслива можливість спілкування з Авіценною і він спитав: "Розкажи мені, якими є типові поранення бійців Третьої штурмової бригади у першому півріччі 2025" - що би ви йому відповіли як професіонал професіоналу?

-Поранення є досить типовими для всіх, хто стоїть на лінії бойового зіткнення. Переважають вогнепально-уламкові та мінно-вибухові травми. Будь-які засоби, які розлітаються на дрібні елементи, а таких зараз багато - можуть бути уражаючими. Особливо - fpv. А якщо ми говоримо про активні штурмові дії з близьким контактом, то тут додається стрілецька зброя та наслідки застосування ручних гранат.

- А далі Авіценна спитав би, що таке fpv..-

....так, і звідки воно взялося, і чому несе проблему для нинішнього війська.

- Навіть далекі від передової люди розуміють, що реалії штурмових бригад пов’язані зі словом "штурм". Знають і про те, що втрат під час наступу набагато більше, ніж на оборонній стадії. З огляду на це, яких професійних і людських якостей ви очікуєте від своїх підлеглих?

- Незалежно від того, який це підрозділ, єдине, чого я вимагаю – бути чесними. Правда дозволяє створювати всі необхідні умови для виконання основної місії – надання медичної допомоги військовослужбовцю. Ми працюємо задля військовослужбовців, незалежно від рангу, звання, статі. Тобто наш центральний суб’єкт надання допомоги – це військовий. Якщо ми чесні з самими собою, можемо чесно визнавати помилки, чесно говорити, що ми чогось не можемо, чесно просити про допомогу. Усе це створює набагато ефективнішу роботу, аніж коли намагаємося прикритися і стверджувати, що у нас все окей, ми спроможні і якось воно буде. Від цього росте відсоток негативних наслідків.

- Які елементи нечесності можуть бути під час співбесід з кандидатами? Можете навести приклади?

- Зараз ми спілкуємося з кандидатами. Ми їх не бачимо. У 2022 році в цьому сенсі було набагато краще: коли формувалася бригада, була можливість проводити живі співбесіди. Тоді можна було навіть по вербальній і невербальній комунікації трошки зрозуміти, чи людина говорить у бік правди, чи неправди. Водночас, процес самого рекрутингу передбачає комунікацію з колегами медиків-кандидатів про те, наскільки справді ця людина займається тим чи іншим обсягом допомоги у своїй лікарні (це якщо ми говоримо про цивільних, не про військових).

- Тобто такий собі пруфчек.

- Так. І ми маємо яку ситуацію? Людина каже: я вмію робити цю маніпуляцію. (Тому що в ідеалі я мав би вміти робити цю маніпуляцію). А він може її не вміти. І хоча зрозуміло, що сходу ніхто не відправить на постановку центрального венозного катетера людину, яка тільки прийшла, - тим не менш, потенційно розраховувати на таку бойову одиницю ми починаємо. Просто тому що заходить анестезіолог, і він сказав, що може це робити, і робив це багато. А на практиці цього немає.

- Біда.

- Тобто це звісно не повне фіаско. Людину можна навчити. Для цього ми і призначені, щоб розуміти де і чого не вистачає, і пошуку відповідного курсу підготовки, де цю людину можна цього навчити. Інша річ, коли ми можемо застосовувати такі речі. От як сприймати, коли людина каже, що я себе добре почуваю і ще не втомлена, на четверту чи третю добу роботи нон-стоп?

Насправді, всі ми люди і маємо обмежений фізіологічний ресурс. Людина інколи повинна спати. Особливо людина, яка здійснює дрібні маніпуляції, пов’язані з життям і смертю. Вона повинна відновлюватися не тому, що їй чи нам так хочеться, а тому що так потрібно. У нас був досвід Авдіївської компанії, коли відбувався вихід військ із міста. Потік поранених впродовж доби не припинявся. Нас на той час було менше, ніж зараз у бригаді – лікарів, фельдшерів, медсестер і водіїв. І коли люди, не дотичні до евакуації, приходили і казали: я можу замінити водія, бо він хоче спати - це вартувало всіх співбесід і розмов. Бо людське переважало. І це найважливіше, бо він не ледачий. Не те, що він не хоробрий і не хвилюється за своїх побратимів. Він банально хоче спати — і хвилюється за те, що може припуститися помилки, евакуюючи пораненого.

- Це — про відповідальність.

- Так. Але і про чесність. Прийти і сказати про це. Не казати, що це соромно, що це якось не так – інші ж працюють, а я не працюю. Ми - різної вікової категорії і маємо різні вихідні спроможності нашого здоров’я. Багато людей у військо заходили, уже маючи певні проблеми зі здоров’ям. Відповідно - ми втомлюємося не однаково. Тому правда - це і про відповідальність, і про чесність, і про те, наскільки свідомо ти робиш ті чи інші дії і потім несеш за них цю ж відповідальність.

- В інтерв’ю колезі з "УП" ви казали, що маєте чітко знати про мотивацію ваших підлеглих. Якою має бути ця мотивація? Що ви приймаєте за мотивацію?

- Питання: чому ви хочете долучитися до війська? Відповіді є класичні і є некласичні. Коли людина пояснює, що хоче долучитися до війська, тому що вже не може бути в цивільному житті, - потрібно завжди пояснити, що означає "не може". Будь-які узагальнені фрази або "я просто хочу допомагати армії" - це дійсно важливо, але воно має мати під собою якесь підґрунтя. Будь-що узагальнене має бути подрібнене на конкретне.

- Наприклад?

- Наприклад, я хочу допомагати, бо у мене чоловік, друг, батько, подруга, хтось служить. Я бачу, як вони працюють. Мені здається, що я там буду ефективніше, ніж тут, (і пояснює чому).

Також полюбляю такий варіант: я хочу приносити користь державі. В мене виникає питання - а тут ви приносите шкоду країні? Це особливо стосується молодих лікарів- інтернів, коли вони просяться на службу. У нас така позиція раніше працювала, що лікарі-інтерни після 2023 року повинні закінчувати інтернатуру - і потім вже йти у військо.

- А які бувають нестандартні відповіді на запитання про те, чому ви хочете долучитися до війська?

- Була у нас весела історія, коли кандидат намагався ставити умови під час співбесіди. Це було у форматі: я буду служити тільки в тому разі, якщо я буду сидіти у Києві. Це був потенційний діловод-статистик. "У мене є вимога, що при повітряних тривогах я не працюю. І враховуючи, що я такий класний, якщо з моїми вимогами все о’кей, то забирайте мене на моїх умовах".

- Щось мені підказує, що від вас він отримав відлуп.

- Певною мірою - так. Він повідомив, що мене ще не мобілізували (а це був період оновлення даних в ТЦК), можливо, і не мобілізують. І я жартома сказала, що коли тебе у бусику будуть завозити до ТЦК, ти мені ще подзвониш. І забула про цю історію.

- А у історії було продовження?

- Так. Минуло десь півтора місяця. Я була в Донецькій області, їхала до колег з іншої бригади. Телефонує мені хтось, а я не впізнаю номер. Ми їхали, і в машині була ввімкнена музика. Я на гучномовець вмикаю, слухаю, що там відбувається, а він каже: пам’ятаєте, я той-то той-то. – Перепрошую, ні, нагадайте. – Ви мені колись казали, що я вам з бусіка ТЦК подзвоню. Так ось, я у бусіку…

- І що ви?

- Як і попереджала - відмовила. В будь-яких речах потрібно бути послідовним.

- Ще один приклад нестандартного пояснення мотивації?

- Найбільш нестандартні були ті, хто намагався нас переконати, що ми маємо їх обов’язково прийняти. Наприклад, лікар нетрадиційної медицини, який стверджував, що медициною військо не вилікувати і потрібно застосовувати інші методи. Співбесіда була тривала. Я намагалася зрозуміти, які ж це методи… Виявилося - застосування поштовхів рукою і зцілення людей; ранкова зустріч із сонцем на межі бліндажа і виліковування ковіду. Тобто аргументів у нього було дуже багато. І це у 2022 році.

- Мда, зустріч сонця біля бліндажа – це такий тиловий аргумент.

- Абсолютно. Це коли в нього вже аргументи закінчилися, то було єднання з сонцем біля бліндажа. Печаль у тому, що він десь служить і, напевне, єднає когось із сонцем. І лікує, напевно, так само.

- Днями ви виступили на Безпековому форумі Арсенія Яценюка, де отримали овацію. Бачив, як після того виступу до вас масово підходили військові, дипломати, журналісти...

З чого ще складалися ці дні для керівниці медичної служби Третьої штурмової? Гадаю, що хоча б частково з питань постачання і логістики. Можете перелічити, з яких саме? З того, про що можна казати.

- Станом на зараз уже Третьої штурмової, а Третього армійського корпусу. Вже близько місяця я займаюся медичною підтримкою в армійському корпусі. Ми формуємо політику здійснення цієї медпідтримки в новій системі. Плануємо те, яким чином це має здійснюватися, враховуючи, що якихось централізованих алгоритмів дій ми від держави не маємо. Намагаємося зрозуміти, яким чином це буде найбільш ефективно для споживача-військовослужбовця. Це має бути зрозуміло для тих, хто є учасниками цієї системи, для медичних служб бригад і поки окремих батальйонів. Та для тих, хто має швидко отримувати оперативну інформацію.

- Це правильно, що держава не надала вам дорожню карту, і ви зараз вигадуєте велосипед?

- Хто його знає, чи це велосипед, чи щось інше. Але в мене є припущення, що ми зараз вибудовуємо нову систему, яка з часом підкоригується і масштабується. І це добре, що ми доходимо до неї, базуючись на даних, а не на власному переконанні.

- Або на засадах закордонного досвіду, який у цій війні дуже часто не працює.

- Іноземці дуже стандартизовані. Це має свої плюси і мінуси. Ми – демократичні, інколи - занадто. Демократичність у виборі позиції і тому подібних речах - класна. Але в більшості випадків потрібна чітка військова субординація і правила. І тут дуже приходить на допомогу закордонний стиль роботи військових медиків і управлінців військової медицини.

Так от, часто нас вчать будувати команди аналогічно бізнес-підходу. Та у війську так не працює. Прийняття на роботу і звільнення неможливо гарантувати, бо вмикаються фактори "відпустив чи не відпустив командир", "наявна чи відсутня бойова повістка і звільнення як таке". То трохи кумедна історія. Ми обмежені наявним людським капіталом і матеріальним ресурсом. Так, ми прагнемо змін у цьому людському капіталі. Ми намагаємось підшукати кращого, найбільш ефективного на конкретній посаді. Але умови, в яких цей пошук здійснюється і в яких відбувається реалізація їхнього потенціалу – дещо інші.

- Тобто на нижчому рівні можна більше приділяти уваги ініціативі.

- Так, але обгрунтованій ініціативі. Управління неможливе без стандартизації. Спроможною є ініціатива, обґрунтована певними цифрами, даними і розумінням, аніж "бо так мені хочеться". Коли просто так хочеться – воно не працює. Має бути якесь підґрунтя. Тому іноземний досвід - це перевага. Але накладання іноземного досвіду на ті обставини, в яких ми знаходимся, теж має свої нюанси - війни на чужих територіях, відносно коротривалі місії, безперебійне постачання і прикриття неба.

- Ще які базові речі змінює реформа переходу від бригади до корпусу у роботі вашої служби?

- По-перше, є корпуси, в яких потенційно будуть створені або створюються медичні батальйони. Це - додатковий медичний компонент у корпусі. Скоріше за все, в тих корпусах, де ці батальйони є, створять додаткові хаби із резервами матеріальних ресурсів, принаймні - це було б розумно.

- Дублюватися функції не будуть?

- Боюся, що будуть.

- Мені здається, тут усе від управлінців залежить. Це дублювання можна використати і у позитивному напрямку.

- Проблема дублювання в тій ситуації, яку ми маємо, може бути вирішена перерозподілом функціоналу. Або перерозподілом людського капіталу.

Повертаючись до алгоритмів. Корпуси, в яких немає окремих медичних структур, скоріше за все, зіштовхнуться з проблемою відсутності можливості створення цього резерву. А без резервів ми далеко не підемо.

- Про що ви цими днями отримували дзвінки від підлеглих? Які моменти вас просили вирішити?

- Пошук броньованого санітарного транспорту. Це регулярно: як кава зранку, так ми шукаємо санітарний броньований транспорт. Спілкуємося з українськими виробниками, пробуємо щось шукати за кордоном. Це дуже складно у 2025 році робити.

Другий момент – розрахунки обладнання для поранених і діагностичного центру. Тут нам потрібний справді великий обсяг коштів. Розрахунки здійснюються на основі даних минулих років. Ми беремо за основу роботу медичної служби Третьої штурмової, коли ми мали розуміння, скільки людей з якими захворюваннями звертається по медичну допомогу, і який обсяг діагностичних досліджень.

Третє і найголовніше - це пошук людей, цивільних і військових, які готові долучитися до команди і працювати. З цивільними медиками непросто. Бронювання зробило свою справу...

- На питання про головні потреби, на що будемо збирати, медики що з еваків, що зі стабпунктів відповідають в унісон: на ремонт автівок. Як у вас з цим?

- Аналогічна історія. Банка зі збору коштів на ремонт автівок просто безперебійно потребує поповнення.

- І це, як правило, або хлопці і дівчата самі скидуються зі своїх грошей, або донати?

- Так, донати і самостійно. Тут треба віддати належне бізнесу. Є певні станції техобслуговування, які ідуть нам назустріч – або роблять знижки, або деякі речі самостійно можуть покривати. Але ця кількість станцій з часом зменшується.

Ми намагаємось приводити до ладу транспорт оперативно. Бо розуміємо, що ніхто нікуди не поїде, якщо машини не будуть відремонтовані.

- Розкажіть про структуру підпорядкованої вам медичної служби. Наскільки я розумію, вона складається з медроти як такої та медичної структури батальйонів колишньої бригади, а нині корпусу.

- На даному етапі структура медичної служби або системи медпідтримки у корпусі складається з  таких частин. Медичний відділ в складі управління армійського корпусу. Медичний батальйон (в нашому випадку перебуває на етапі формування). Медичні роти в бригадах, окремих полках і окремих батальйонах, які будуть у структурі армійського корпусу. Та медичні пункти в батальйонах.

- А ці окремі мікромедроти будуть підпорядковуватися вам?

- Система підпорядкування профільних служб і взагалі профільних спеціалістів в армії є подвійною. У будь-якій роті військовослужбовець первинно підпорядковується своєму командиру. А в частині медичного забезпечення, відповідно, уже по медичній гілці – начальнику медичного відділу армійського корпусу. Тобто фактично медичний відділ формує політику медичного напрямку для бригад, полків і батальйонів. Ми не можемо впливати на адміністративні процеси. З іншого боку - наша функція явно не сконцентрована на звітності. Ми маємо запропонувати механізм, яким чином працюватиме екоситстема всередині корпусу; пояснити форму зворотного зв’язку і вивчати, разом з підлеглими управлінцями і медиками, проблематику, яку потрібно буде в перспективі скоригувати в армійському корпусі.

- Ви кажете, що у корпусі збільшиться кількість ваших підлеглих. Скільки це буде людей?

- Сподіваюсь, що багато. Рахунок піде на сотні. І це мають бути фахові люди, які готові працювати у команді.

- Який відсоток з них буде займатися саме лікуванням, а який – технічним супроводом?

- Хочеться, щоб це 50% медичний напрямок і 50% - підтримка, забезпечення діяльності підрозділу, аналітика, діловодство, медичне постачання і тому подібні речі. Але це я хочу. А життя покаже.

- Видно людину, яка працювала у "Добробуті". Все, щоб споживач був задоволений.

- Тут, скоріше, не про задоволений, а впевнений, що за потреби - він отримає всю необхідну допомогу. Але без нездорового фанатизму.

- Коли ви інспектуєте амбулаторні заклади в межах вашої структури, на що завжди звертаєте увагу?

- Давайте не іспектую, а відвідую. Можу перевірити термін придатності в препаратах на поличках.

- Це як люди, які щойно закінчили ремонт, у гостях машинально дивляться на обої?

- Так. Або чи витерли датчик УЗ-апарату.

- Як відбувається поповнення складу медичної служби? Вам, як і півтора року тому, потрібні анестезіологи, хірурги загального профілю, брати та сестри? Чи картина змінилася?

- Окрім них нам ще потрібні терапевти. І психіатр все ще потрібний.

- Тобто ви ще й хедхантерством займаєтеся?

- Я цим займаюся відколи на посаду прийшла… Насправді, зачіпаючи тему психіатрії. Було дуже багато кандидатів за 3 роки. На жаль, жоден з них так і не був долучений до війська. Причин було дві. Перша – кандидати пропонували жорсткі методи лікування, які націлені не на лікування, а на пригнічення симптомів. А друга – психіатри хотіли служби ближче до центральної частини України. Таких благ ми запропонувати не могли.

- Ви піддивляєтеся гарні речі у медичних служб в інших бригадах? Чи взагалі існує такий обмін досвідом на рівні якихось круглих столів? Чи більше на неформальному рівні?

- Колись я займалася медичною післядипломною освітою. Один з найефективніших методів такої освіти є практики peer to peer, тобто "рівний рівному". Відверто кажучи, ми спілкуємося з іншими бригадами, починаючи від тих бригад, які розташовані по флангах. І закінчуючи підрозділами, які тримають лінію в інших регіонах.

- І які враження?

- Нам всім є чого вчитися один у одного. Проблема в тому, що частина з нас не усвідомлює, що те, що ми робимо і в яких умовах це відбувається, - це досягнення. Друга проблема в тому, що інколи про те чи інше досягнення чи фейл не дуже і розкажеш.

- Чому?

- Тому що якщо after action review у класичному війську вже більш-менш стає прийнятною історією, то коли в медицині ти розказуєш про якусь помилку, це має вигляд ніби ти некомпентний і намагаєшся перекласти відповідальність за помилку на призначення з маніпуляції  на іншого лікаря. Тому нам ще дуже довго рости в форматі after action review медичному. Але у бригад є чого вчитися.

- Я саме це маю на увазі. Йому має передувати збір інформації.

- Абсолютно. Завжди можна зідзвонитися і уточнити багато важливих речей. Були випадки, коли мені телефонували начальники медслужб: як пояснити командиру бригади, що це не буде працювати? Ви ж таке не використовуєте? – Не використовуємо. – Як ви пояснили своєму комбригу? Можливо, цей самий метод можна застосовувати і у вас?

- А як щодо контактів з іноземними колегами? Дедалі частіше доводитися чути, що на закордонних вишколах нічого нового наші не дізнаються або дізнаються мало. Скоріше, іноземні інструктори розпитують українських колег про їхній досвід на цій найсучаснішій у світі війні. У медиків те саме?

- І так, і ні. Є чого у них вчитися. Протокол - це спрощення і життя.

- Так, він ще й позбавляє сумніву у багатьох ситуаціях: якщо вагаєшся — дій за протоколом.

- І це дає оболонку безпеки, що я роблю все правильно. Це про впевненість у наступному кроці. Я попередні 3 кроки зробив правильно і четвертий роблю правильно, бо пам’ятаю, як там зазначено.

Що стосується медиків. Військова медицина – це не тільки про надання медичної допомоги. Ми можемо вчити іноземних партнерів логістиці і утриманню в роздробленому стані складів, збереженню майна і в один момент - втраті всього цього майна після одного ракетного удару. З іншого боку, структурованості і послідовності вчать вони нас. От у мене є досвід взаємодії з німцями. Моя колега каже: у них все настільки чітко, що ти намагаєшся згладити кут - а натомість об нього просто зрізаєшся.. Ми це називаємо "практіш квадратіш гуд")

- Треба запам’ятати це визначення — воно дійсно пасує до західних протоколів.

- Ми з німцями пробували проводити медичне планування на навчанні військової операції. Я, відверто кажучи, досить позитивно ставлюся до їхньої системи медзабезпечення війська. Так, я розумію, що це невоююча поки що країна. Але система управління в них зрозуміла і логічна.

А от у клінічному компоненті ми вже дійшли до того рівня, коли ми вчимо. Іноземці хотіли би отримувати можливість надавати допомогу нашим пораненим якомога раніше. Так як вони не вміють працювати з великими потоками поранених, бо не мають такого досвіду.

І в них були ідеї про те, чи можна транзитно умовно зі Сходу напряму в якусь країну Європи доставляти пораненого потягом і надавати йому допомогу там. Але чим раніше відбувається контакт зі спеціалістом, тим вища імовірність відновлення і повернення в стрій. Чи до соціального життя  залежно від важкості поранення.

Що стосується бойових медиків, тактичної медицини. Зі всього зворотного зв’язку, який отримувався, дійсно дуже мало нового наші там дізнаються. Особливо, коли наші військовослужбовці, які послужили трошки часу, їдуть за кордон на навчання.

- Медики будь-яких підрозділів, довго задіяних на передовій, з часом вигоряють. Як позбавлятися цього вигоряння? Є відомі засоби: відпустка, спілкування з друзями, більш-менш якісний відпочинок у чужу зміну. Про що я не згадав?

- Графік роботи (як би це не звучало для армії). Друге – та сама чесність. Завжди можливість сказати: я втомився, мені потрібно трішки видихнути. Третє - відпустка. Можливість відгулу поміж графіками. Комунікація з людьми про те, що їхні дружини, близькі можуть приїхати в прифронтовий регіон.

Наступне. Не знаю, можливо, зі мною фахівці не погодяться, але для деяких людей, які доходять до певного стану втоми, розуміння того, що вони можуть поїхати на якесь навчання, змінити картинку і вони не деградують, - є дуже важливе. Мені здається, що одним з компонентів вигорання є те, що фахівцю здається, що він перестає розвиватися. Навчання – це один з елементів вирішення цієї ситуації. Коли спеціалісти мають можливість підвищувати свою кваліфікацію у будь-яких вужчих напрямках.

І фінальне - внутрішня мотивація, коли окрім державних, відомчих нагород, ви створюєте систему внутрішньої ієрархії в певних видах нагород (у нас так працювало).

- А як ви собі "дах" лагодите? Є Авіценна, вона дбає про інших. А хто подбає про Авіценну?

- Вікторія Ковач. Слухайте, я розумію це так. Я не вмію рятувати життя, але вмію дещо інше. Тому роблю те, що вмію. Кожен з нас має свою роль. Від того, що я скажу, що втомилася, список проблем чи питань меншим не стане.

- Але ви самі знаєте, що втомилися. До вас можуть підійти і сказати: шеф, я втомилася, дайте мені вільну. А до кого підете ви?

- До свого командира.

- Таке траплялося?

- Так. Мені потрібно день переключитися. Більше – це дуже дорого. День – це теж чимало. Насправді день може змінити дуже багато речей.

- Ще питання. Скажіть мені, це нормально, коли військові, яким врятували життя або дуже допомогли на первинному еваку чи на стабіку, чи далі по евакуаційному маршруту, згодом НЕ намагаються знайти ту дівчину на еваку, яка робила йому перев’язку і заговорювала його страхи? Чи того хірурга, який зробив операцію і надав впевненість у подальшій реабілітації? Чому цього немає? Чи у мене занадто біле пальто і я чогось не розумію?

- Це нормально. Це може бути варіант ізоляції від тих обставин, які сформували дуже багато болю в голові і всередині людини. Людина намагається не повертатися і не рефлексувати цю історію. Будь-які контакти з одним з етапів з ланцюжка – це повернення його в ті обставини, які відбулися.

- Розумію. Не дивно, що ті, хто воював у Другій світовій, не любили про це розповідати і згадувати.

- Ми повертаємося до того, що це один з механізмів повернення до травмуючої події. Ми не дуже вміємо працювати з власними травмами. Психологів у країні поки що не вистачає. Не всі ідуть до них. Мене нещодавно зустрів чоловік у військовій формі з однієї з бригад і сказав: я вас пам’ятаю, ми з вами зустрічалися під Мощуном; щоправда, я тоді мав трохи гірший вигляд, але ви мені щось таке розказували. – Я? А де? – Ну, мене привіз такий-то… Він дуже добре пам’ятав подію: мене привезла така-то машина, ви мені надали допомогу і пересадили на іншу машину, щоб я поїхав на Київ. Я, каже, пам’ятаю, як до вас зверталися.

- Правильно згадав? Не переплутав?

- Правильно. Він чогось вважав, що я з іншого підрозділу, яких тоді на Київщині було чимало. Він каже: я вас пам’ятаю. Минуло 4 роки. Ми з ним розговорилися і він каже: я намагався взагалі не згадувати ті події… Оце випадково вас зустрів…

- Ви виступили на Київському Безпековому Форумі. Вас слухали політики, журналісти, дипломати. А самі ви наскільки цікавитеся політикою? Хоча б через новинні стрічки? Чи на це просто немає часу?

- Ми не можемо не цікавитися політикою. Всі ми живемо у бульбашці. Я вчора, до речі, жартувала з цього приводу, щодо нових заяв  з боку Сполучених Штатів. Воно б було весело і цікаво спостерігати за цим з попкорном, якби це не стосувалося тебе, твого життя, твоїх близьких і твоєї країни. Це була б надзвичайно цікава історія світового масштабу про зміни підходів до дипломатії. Але воно стосується тебе, тому ти не можеш самоізолюватися.. Все одно ми живемо в цій парадигмі: це все впливає на нас, на мою пряму діяльність. Проєкти, які закриваються за кордоном, постачають частину обладнання в Україну. Я не можу на цей процес не реагувати, ізолюватися від нього. Будь-які публічні заяви з приводу мобілізації впливають на рекрутинг людей у медичну сферу. Будь-яке рішення , яке ухвалюється в Україні, впливає на те, яким чином люди ідуть або питають.Мене нещодавно почали питати кандидати: а що буде, якщо буде перемир’я? А нас звільнять, якщо ми зараз мобілізуємося? Тобто будь-який наратив, який публічно іде в інформаійному просторі, впливає напряму на роботу. Ми можемо огородитися від великої кількості новин, але ми не ізолюємося від наслідку тих новин. Тому я цікавлюся політикою, щоб розуміти, чого очікувати від свого майбутнього співрозмовника або підлеглого. Я повинна мати відповідь для цієї людини.

- Якщо перемир’я відбудеться і більшу частину військових демобілізують, Вікторія (Авіценна) Ковач повернеться у мирне життя? І якщо так, то куди піде?

- Куди? У мирне життя ми вже не повернемося ніколи. Перемир’я – це тимчасовий процес. Ми повинні готуватися до наступного етапу. Готувати військову медицину до цього. Готувати єдиний медичний простір до цього.

Я не маю бажання виїжджати за кордон. Я маю бажання жити тут. А якщо маю бажання жити тут, я маю робити все для того, щоб мені комфортно було тут жити.

Увага! Охочі допомогти Медичній службі Третього армійського корпусу можуть донатити сюди:

PayPal: [email protected]

"Цензор.НЕТ" дякує команді Київського Безпекового Форуму під назвою "UA: ЄДНАЙМОСЯ ЗНОВУ, ЩОБ ПОДОЛАТИ СВІТОВОГО АГРЕСОРА", організованого Фондом Арсенія Яценюка "Відкрий Україну", за допомогу у підготовці цього інтерв’ю.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"

Фото з архіву Медичної служби