Подвиг групи Артиста: Четверо взяли в полон 15

19 грудня чотири російські БМП прорвалися в населений пункт Загризове на Харківщині та висадили десант у тилу українських позицій чисельністю два взводи – понад 40 осіб. Штурмова група Павла Гольчинка з позивним Артист із 78 ОДШП отримала наказ на зачистку населеного пункту від російської піхоти.

Діалог із молодшим сержантом 78 ОДШП на позивний Кабіна

- Дай, будь ласка, характеристику Артисту.

- Я так скажу, це мировий командир. Якби його не було в штурмі, я б, можливо, не штурмував. Тому що є в ньому впевненість, що він робить усе правильно. Толковий. З головою дружить. Ніколи тебе в пізд#чку не кине, аби кинути. Завжди все заплановано, завжди все чітко. І взагалі, мізки працюють у нього на вищому рівні. І ми говоримо, що він взагалі з іншої планети. Стільки травм, скільки він переніс операцій, два місяці пройшло, і він вже в строю. Зараз через кілька днів вже задача, він йде знову штурмувати. Ну, що можна сказати? За таким аж хочеться йти.

Спілкування із головним сержантом 1-ї роти 3-го взводу 78 ОДШП на позивний Артист

- Скільки в тебе поранень?

- Шість. Перше - в нас був контакт у Лисичанську. У мене була бойова стичка з ворогом. Тобто навала ворога до нас йшла. Я зі своїми хлопцями відбивав, стояли в обороні і підпустили трохи ближче ворога - він кинув мені гранату. То в мене було поранення від гранати. Я сховався в нору, але ноги посікло.

Друге поранення під час Харківського наступу, коли ми звільняли Харківщину. Мені пробило легеню ззаду, але швидко мене евакуювали, і все пройшло добре.

Третє. Я вже не пам'ятаю…Пам'ятаю - це було отруєння газами. Так, у Кліщіївці. Ми тримали оборону в Кліщіївці.

Четверте. Прилетіла міна, розірвало мені... Я один раз не одягнув балістику - цей квадратний підсрачник з балістичним пакетом. Один раз не одягнув - і пожалкував. Так що носіть балістику завжди. Всю повністю. Я тепер всю повністю ношу. І мені прилетіло, порвало все на світі. Міна 80-та з міномета.

Потім я тут був поранений, у цьому підрозділі. Скид був. У мене було незначне осколкове поранення, тому 10 днів я побув. Більше контузія. Можна і за поранення навіть не рахувати.

Крайнє поранення в мене було важке. Ми їхали на багі вже із району виконань. І прилетіла по нас ФПВ. Багі втратила контроль, пішла кубарем і мене дугами побило - перелом лопатки, двох кісток, розрив аорти. Мені вчасно надали допомогу. Добре, що проїжджали хлопці поряд, суміжники, мене одразу привезли на стабік і вчасно надали необхідну допомогу.

- Це той самий багі, в який влучила ФПВ. На якому я отримав крайнє поранення. Так, я сидів саме на цьому сидінні, і коли багі втратила керування, її почало крутити. І, відповідно, цими дугами мене трохи побило, тобто осколкових поранень не було, але автотравма. Тому важливо їздити з РЕБом. У нас, на жаль, РЕБа не було, була тільки рушниця, але не встигли зреагувати.

- Скільки ФПВ прилетіло?

- Кажуть, що було їх багато. За нами полювали три штуки. Одна знайшла ціль, на жаль.

Хлопці його повністю відремонтували, поставили до строю. І зараз на ньому виконуються далі певні задачі.

Коли ми стали в лінію оборони і провели ротацію, тобто зайняли передній край наші хлопці, стали в оборону, нам була задача зайти за передній край, почистити вулицю і попідривати там підвали, щоб ворог не міг закріпитися на тих вулицях.

Ну, а 19 грудня під#ри переривають першу лінію оборони нашу і закатуються до нас в тил. Наші хлопці стояли якраз на стику Загризове-Кругляківка, і вони по цій дорозі проїхали і розосередилися по селу. Ну, їх заїхало приблизно півтора взводу, чоловік сорок. Почали ми працювати спочатку вулиці, я вчив хлопців, щоб вони підходили одразу з контактом. У хлопців у моїх був перший вихід, тобто вони не обстріляні, обстріляні були тільки двоє - я і Кот. І так хата за хатою ми підходили. Ворог, певно, чув постріли і що готувався. Ця хата була дуже велика, вона така, як фургон, довга. Ми підійшли з одного двору, я поставив Покемончика, щоб він прострілював один фланг, у нього був свій сектор. Ми з Рексом підійшли з іншої сторони. Почали теж на випередження стріляти, таким чином ворог дозволив нам прижатися до будинку. Ми прижалися по кутах, потім підкотилися ще наші двоє бійців і зайняли сектори на відстані. Потрібно було розстріляти пластикові вікна, щоб кидати гранати.

Як ми зрозуміли, що там ворог? Коли два бійці наших – Гарний і Льоха - підходили, то ворог, а ми з Рексом в той час вже були під стінкою в їхній хаті, то ворог почав працювати через вікна по них. Вони занизили силует, одразу впали, відстрілялися, і ми зрозуміли, що там хтось є в хаті. Почали кидати гранати, після третьої або четвертої гранати вони почали з нами налагоджувати голосовий контакт, тобто кричати, що ми здаємось.

Я їм дав наказ, щоб вони зняли броню, каски і лишили зброю на місці. Вийшло три чоловіки, і вийшли через вікно, яке ми контролюємо. А ще чому вони навіть не встигли роздвинути свою оборону, тому що ми з Котом оббігли з боку городу на інший бік хати і прокидали ще з тої сторони гранати, і простріли зробили. І ми сказали, що ви в оточенні. Ну, а насправді ми просто маневрували - то звідти кидали, то звідти. Ну, тут вже коли ми почули, що вони здаються, то ми попросили їх вийти якраз через те вікно, біля якого було найбільше сконцентровано наших людей. Вони вийшли через вікно. Я спитав, чи є хто в хаті. Вони на це питання не відповіли.

Ну і я зопалу застрибую в будинок і починаю далі працювати. Кожну кімнату прострілюю. Треба було зробити зачистку.

Доходжу до певної кімнати, там де були ще під#ри. Рекс мені каже: Там ще є під#ри в домі. Я швидко відкатуюсь, виплигую через вікно і починаю з ними пробувати наладити діалог. 

Кажу, вилазьте, ваші бійці здалися, ви теж виходьте і будете живі, говорю, я вам обіцяю. У них ще були заручники, тобто два наші українці, які проживали в тому селі і думали, що все-таки до них не дійде це горе. І вони їх взяли в заручники.

- Цивільних?

- Так, цивільних. Вони їх зв'язали і тримали в заручниках.

Вони це озвучили - і я взагалі не знаю, що робити.

- Як це було? Що вони сказали?

- Вони сказали, що у нас заручники, у нас двоє цивільних - і нічого не пред'являють. Я кажу, мені без різниці, якщо ви через п'ять хвилин не почнете виходити, я запущу в кімнату одноразку. І ви там всі поляжете. Я кажу, що не можу бути повністю впевнений, що там заручники. Може, ви мене обманюєте. І через цю ситуацію довелося їхнього старшого розв'язати, відправити, щоб він з ними розмовляв. Ну, тому що дійсно, люди, імовірно, є, а ми не можемо чинити, як росіяни. Тому він пішов далі вести переговори. І все, коли він вийшов, він сказав, що вони готові здатися. Я їм крикнув, щоб вони почали виходити по одному, без броні, без каски, без зброї, руками вперед. Ну і коли вони почали виходити, ми обалділи…Від тої кількості, яка вийшла. Так, ще 8 людей вийшло, виходить. Ні, не 8, 7. Тобто, ми навіть і не думали, що там така може бути група.

- Яка загальна кількість?

- 11 людей полонених і один двохсотий.

- А що з цивільними?

- Цивільні теж вийшли. Ми їм сказали, що не треба проживати в місці бойових дій, що тут вже відбуваються сутички. Вони зібрали речі і виїхали.

- Скільки бійців твоїх брали участь в цьому штурмі?

- У нас була група із п'ятьох людей. У складі групи був один кулеметник, три стрільці і командир групи. Після того як ми взяли 19 грудня в полон 11 чоловік, нам довелося постійно працювати і далі, щоб вибити всіх інших, які були роззосереджені по селу Загризове. Для того щоб відновити логістику і щоб ми могли робити заміну своїх військовослужбовців. Загалом вийшло так, що ми взяли приблизно 15 в полон. Ну і, відповідно, знищили 35 чоловік. Це були різні засоби, різним способом це робили. Не обов'язково прямим контактом.

Тобто прямим контактом ми виявляли ворога, відкочувалися по команді - і відпрацьовували наші безпілотні апарати. Або фпв-шки, або скиди.

Діалог із молодшим сержантом 78 ОДШП на позивний Кабіна

- До командира доєднався 27 грудня. І перший мій вихід був на Новий рік.

Історія є одна. Операція "Стелс" ми її називали з командиром. Пройти непомітно і виявити ворога. Надходить наказ на зачистку. І за перехопленням, в кінці вулиці ніби там офіцер, ми загорілися. О, клас, зараз трофеї. Ми йдемо, доходимо до певного чекпоїнту. До середини вулиці дійшли, сіли перекурити. Командир каже, піду роздивлюся. Я з тобою кажу, щоб ти не один. Ми так за край будинку заходимо. Там посадка між дворами, густа. Дрони літають під#рські, ми по дорозі ж не пішли, щоб нас не спалили, пішли через цю посадку. Вона така густа була, це ж зима ще, холодрига. Ми через цю посадку пролазимо, потихеньку ховаємося від цих дронів. В цей двір вже так заходимо. А там так заходиш у двір, будинок. І справа від будинку погріб. У будинку вікна були всі запечатані. Ми подумали, що це коли там суміжники були, інші наші війська. Заходимо туди у двір. Командир підходить до погреба, я за ним, двері трохи відкриває. І такий звук – Бах-ба-бах. Я до командира: Командир, ми ж договорилися, операція "Стелс": тихо заходимо, без вистрілу, нафіга ти стріляєш? Він такий - Так це не я! - Двері відкриваю, туди починаю навалювати. І тут починається карусель, що в матриці. З кожного вікна починається пальба. Чуємо, "пекач" починає працювати. Кулі свистять. Ми теж починаємо одразу по вікнах працювати на погашення вогню. - Що, відкатуємося? - Так, відкатуємося. Через цю посадку, що я там ледве пролазив, за три секунди пролетіли.

Вже стоїмо, де наш чекпоїнт був. Я починаю туди навалювати… Дивлюся, командир теж підходить, відстрілюється. Ми в цей будинок, де ми були. Я заходжу - на мене так чотири стволи: "Фу, Кабіна, це ти. Ми чуть тебе не завалили". Наші хлопці подумали, що ми там, може, і залишилися. А це вже під#ри прийшли.

Ми в цьому будинку. Під#ри починають нас штурмувати. Теж відстрілка йде. Тут дрони починають літати, скидчики. Міномет починає працювати. Перший вихід. Чую - він в городі впав. Кажу, командире, що будемо робити. Він каже: приймаємо бій. Чую - другий виходить рядом. Третій вихід. Розлітаються стекла.

Я кажу, командире, давай відкатуватись. Він каже, а як відкатуватись? Там були підвали. І там тоді будемо викликати своїх пташок, щоб їх трошки прижати. І потім, кажу, щось вирішимо. Він каже, виходь. Я перший виходжу. А я вже так пристрілявся, що міг АК-шку тримати однією рукою. І тупо так-от навалювати. Я, виходжу, починаю навалювати. І всі хлопці теж за мною. Фух, ми відкотилися.

І тут наші дрони їх зажали в цій хаті. Ми не знали, що вони вже в нашій хаті.

Нам кажуть, що вони в підвалі. Ідіть далі зачищайте. Ми ж виходимо,  ідемо до підвалу. А вони вже залізли в наш будинок, у наш чекпоїнт. І закрились там. А ми не знали.

І починається знову контактний. Я, виходить, ось так стою - вікна. Командир з хлопцями, в сараї насипають. Кажу, командир, треба щось робити. Так, давай! Стріляємся. Кулі. В результаті наша ФПВ-шка відкрила нам двері. Влупила в стіну. Ну, звісно, ми зайшли, зачистили будинок - і все.

- Скільки противника там було?

- Блін, людей шість там було. Когось там привалило стіною, тому що коли двері відкрились, вони були там в передбаннику в одному. Так вони там і залишилися.

Потім Буча заліз туди - теж фаєр-шоу, і все. Така була операція "Стелс" у нас. Мало нас не забаранили з командиром.

Спілкування із головним сержантом 1-ї роти 3-го взводу 78 ОДШП на позивний Артист

- Скільки твоя група виконала штурмових дій за ці півтора місяця?

- У нас було приблизно 22 виходи за ці півтора місяця. Із них виходів 15-17 бойових. Тобто з контактом, були або полонені, або 200-ті під#ри. Ми працювали тоді майже через день. Якби ми не робили це швидше, ми дали б ворогу час закріпитися і відбудувати оборону. А так доводилося майже цілий день ходити. І ще мотивувало, що там наші хлопці, що їх треба визволити і надати їм все необхідне. Тому що вони теж вели бої, стички, у них були навіть поранені. І один розвідник був на позиціях більшу частину часу з пробитими легенями. Йому заліпили все, але у нього була прострілена легеня. Тому треба було якомога швидше вивезти з цього положення наших хлопців.

- До 24 лютого 2022 року ти де був?

- Я родом сам з Маріуполя. У мене було три добермани. Займалися цуценятами і хотів відкрити зоосадок. Плани були великі. Застало мене 24 лютого 2022 року тим, що ми мали з моїм товаришем їхати дивитися землю, на якій ми будемо працювати, втілювати наші бізнес-плани. Тоді він до мене приїхав і сказав, що почалася війна. І в мене одразу з'явилося бажання піти у військо. Але собаки, куди їх діти? Дружина сама не може. Жити немає де. Розуміння немає, що робити. Після того як почали обстрілювати щільно Дніпропетровську область, то дружину довелося вивезти. Також виїхали мої батьки з міста Селидове, виїхала сестра - у Західну Україну, в Івано-Франківську область. А я з собаками залишився. І я прийшов у військкомат і говорю: Візьміть мене з собаками.

Це взагалі прикольна історія, як я потрапив в армію.

Говорю, візьміть мене з собаками - Добре, ми будемо шукати місце. На моїй особистій справі написали "собаки". Я говорю, вони навчені. Пройшов місяць, кажуть, ніхто собак не бере. Вас беруть, а собак треба теж на забезпечення ставити. Ніхто не хоче - в них свої собаки. Давайте без собак. Говорю, давайте я з'їжджу в свою частину. Служив у 95-й, срочку проходив - і мене там візьмуть. Дайте мені тільки папір, що я можу вільно проїжджати містами України. Тоді ж на початку війни навіть з міста в місто не було можливості виїхати, тому що блокпости усіх перевіряли. І мені дають папір, супровід. Собаку дають. І я їду в ту частину. Приїжджаю в Житомир уже під вечір. Приходжу з собаками: я в берцях, в спортивних штанах, куртка спортивна і три добермани. Приходжу на КП частини. Кажу, хлопці, я хочу поспілкуватися зі своїм ротним, який у мене був під час срочки. Мені треба зайти. І вони кажуть, що зараз нікого немає, вже вечір, приходьте завтра вранці.

Я починаю шукати по Житомиру мотель собі, щоб мене прийняли з собаками. У другому зі мною поспілкувалася жіночка, і вона мене затримала своєю розмовою. Я виходжу з цього готелю, по сходах спускаюся - а тут куча машин, з автоматами: Руки вгору! Собакам намордники. Собак в одну машину, мене в іншу машину. Увозять в СБУ. Мене ловить ТРО житомирське. Ні, нормально все пройшло. Мене не били. Зі мною нормально спілкувався слідчий. Пропонував пройти поліграф. Все нормально пройшло. Подумали, що ходжу, здаю точки. Цієї ж ночі мене відпустили, коли все з’ясувалось. Я до ранку провів час в тому готелі. Приїхав за мною мій знайомий і вирішив взяти собі собак, він живе неподалік Бердичева, поки я буду служити. Бо я поговорив зі слідчим і він мені пояснив, як складно поставити на постачання собак. Це ж окрема бойова одиниця, якій платять гроші. Так, там навіть так все відбувається. Тому ніхто моїх собак брати не буде, у них своїх вистачає.

Ну і все, я звільнився від собак. Думаю, з'їжджу до дружини, повернуся і піду вже воювати. З'їздив подивився, як вони влаштувалися, і у Франківській області поїхав у військкомат в одне з міст. Простояв чергу, тоді були ще черги, реально. Я простояв чергу від магазину, щоб мобілізуватися. Мене прийняли на військовий облік, сказали, завтра у 80-ку. І все, я наступного дня прийшов, сіли і поїхали. Таким чином я на місяць затримався через собак.

- А як ти потрапив у свій підрозділ, в якому зараз?

- Так вийшло, що після п'ятого поранення, дуже багато контузій, мене відправили на ВЛК. ВЛК признала мене обмежено придатним, і я перебував на ППД у Львові. До того часу, поки не приїхали представники цього підрозділу, в якому я зараз перебуваю. Я пройшов співбесіду – і таким чином сюди потрапив.

Хотілося б, щоб ви нам допомогли в придбанні нормального транспортного засобу, який буде забезпечувати евакуацію і підвіз БК і продуктів до наших хлопців. Це було б набагато зручніше, якби він був не саморобкою, а повністю готовим до виконання бойового завдання. Завдяки вашим коштам отримаємо машину у вигляді багі. Ми одразу на неї сіли і нічого не міняючи, не заморочуючись, виконували завдання. Це дуже необхідно наразі - маневрений маленький транспорт. Звісно, на нього треба РЕБ, для того, щоб хлопці їздили безпечно і завжди на 100% відпрацьовували задачі, які їм ставлять.