"Посилення покарання порядок в армії не наведе. Хіба що ще більше будуть ходити в СЗЧ"

Автор: Віолетта Киртока

Комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності пропонує прийняти за основу законопроєкт № 13452, яким передбачено посилення покарання військовослужбовців за непокору наказу командира строком від 5 до 10 років позбавлення волі – без можливості для суду призначити більш м’яке покарання чи випробувальний термін.

Автори документу обґрунтовують його прийняття необхідністю посилення дисципліни в Силах оборони і посилаються на запит самих військових. Але, як тільки розповсюдили інформацію про можливі зміни, одразу почалося широке обговорення цього питання і особливо різкі коментарі висловлюють самі військові. Передусім звертаючись до авторів законопроєкту і пропонуючи їм самим піти на штурм посадки, особливо якщо цей штурм не те що не спланований, а з розряду "вперед-вперед", коли старші начальники не зважають ні на те, що наших бійців тижнями гонять однією дорогою, вже добре пристріляною ворогом, ні на відсутність плану операції з урахуваннями всіх особливостей конкретної ділянки фронту, ні на належну підготовку самих солдатів.

Чи дійсно потрібні наразі такі законодавчі зміни і якими можуть бути наслідки, розбиралась журналіст "Цензор.НЕТ".

ЖОРСТКІШІ ПОКАРАННЯ ЛИШЕ ДЕМОТИВУЮТЬ БІЙЦІВ

Ініціатори законопроєкту - депутати Максим Павлюк, Сергій Іонушас, Владлен Неклюдов та ще декілька депутатів від фракції "Слуга народу". Аргументуючи необхідність більш жорсткого покарання, один із авторів, голова Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас заявив: "Наш комітет активно співпрацює з Генштабом ЗСУ та дослухається до пропозицій, які надходять від військових. Саме командири військових частин бойового складу ЗСУ (близько 20 командирів) наполягали на необхідності реалізації зазначених ініціатив, вдосконаленні окремих аспектів юридичної відповідальності військовослужбовців, а хто як не вони, знають краще, які зміни потрібні їм на сьогоднішній день".

Хотілося б дізнатися, що це за командири і яких саме підрозділів наполягали на необхідності посилення покарання. Бо командири різних ланок і дуже різних підрозділів – від штурмових полків до піхотних бригад – говорять, що жорсткіші покарання лише демотивують бійців.

"Так ми докотимося до того, що за непокору наказу командира будуть розстрілювати, - вважає бойовий командир, який пройшов шлях від командира роти до командира бригади. Він і зараз лишається у лавах Збройних сил. – Невиконання наказу - актуальне питання, але має бути індивідуальний підхід до кожного конкретного випадку. Бо з одного боку всі – від президента до командира батальйону – кажуть про цінність життя кожного солдата. А з іншого – ми вбиваємо того солдата, посилаючи його на погано сплановані штурми. Чому це відбувається? Бо у нас іноді замість планування - "гасіння пожежі": треба бігом-бігом відновити втрачені позиції… Зрозуміло, що я на місці солдата також сказав би, що не піду в посадку. Треба чітко зрозуміти причини відмови, з чим вони пов’язані".

Цей командир, до речі, має кримінальне провадження саме за втрачені позиції. Тому попросив його ім’я не називати. Але бійці, які були у нього в підпорядкуванні, дуже поважають його за те, що він захищав їх, не кидаючи виконувати непродуману задачу.

"Від лобових атак вищого начальства відбивається саме командир бригади, - пояснює полковник. - Тому мої бійці не відмовлялися виконувати ті задачі, які я їм доводив. Бо солдати вірили і бачили, що комбриг і комбат приділяють максимум зусиль, щоб все було нормально. Не раз бувало таке, що у відповідь на завдання "штурманути посадку" я ставив зустрічні питання: на чому, якою зброєю? В обов’язках будь-якого командира написано – забезпечити бійців всім необхідним! Є машина, на якій поїдуть на завдання, але вона без коліс. Чи палива – лише на пів дороги. Значить, я не можу забезпечити виконання цього розпорядження. Вже давно підраховано і відомо: щоб зупинити танк, потрібно зробити як мінімум два постріли ПТУРом. І якщо я можу дати своєму бійцю лише один ПТУР, то він не може виконувати це завдання, бо він не забезпечений засобами в потрібній кількості. Будь-який командир в такій ситуації має доповісти, що його бійцям немає чим виконувати завдання. Але є такі, хто каже "так точно" - і відправляє людей на штурм. Скільки я такого особисто бачив – коли вимагають штурмувати по полю вдень, коли ворог одразу "змальовує" ситуацію, і не дає нікому навіть дійти до позицій. Ми втрачаємо і солдат, і техніку. Навіщо таке робити? А інші солдати цього ж підрозділу не ідіоти. Вони бачать, що їх розмінюють… І, зрозуміло, відмовляються виконувати такі накази".

Існують підрозділи, як вияснилося при уточненні, в яких навіть не доводять справи до відкриття кримінальних проваджень щодо непокори. По-перше, на це немає часу, по-друге, у офіцерів морально-психологічного забезпечення, які мали б це робити, ці справи "губляться", по-третє, вони самі намагаються вирішити ці питання на рівні підрозділу: переводячи таких відмовників на інші посади.

"У мене був боєць, який перед боєм поклав зброю і під запис, на камеру, відмовився виконувати бойовий наказ, - згадує ветеран, старший лейтенант, екскомандир роти 47-ої бригади, який під час контрнаступу у 2023 році під час бою втратив ногу, Микола Мельник. - В результаті його перевели в ППО… Жодної відповідальності він не поніс. Якщо взяти статистику, то вона покаже мінімальні цифри, хто був засуджений саме по цій статті. Бо в будь-який момент людина, яка вчинила непокору, може сказати: "Я передумав", і знову піти на фронт".

В 1-му окремому штурмовому полку, виявляється, взагалі немає такого поняття, як "непокора наказу командира". Може, тому, що з назви зрозуміло, що штурми – це їхня повсякденна робота. Але їх якраз регулярно кидають на ділянки, з яких бійці інших підрозділів втекли. "Коли ми їдемо кудись стабілізувати ділянку фронту, то в першу чергу говоримо з тими, хто звідти пішов, - пояснює начальник штабу 1-го окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла Олег Лотоцький. – Бувало, цілі батальйони відмовлялися повертатися на свої ж втрачені позиції. Ми говоримо з бійцями, пояснюємо, що вони підуть разом з нашими штурмовиками – досвідченими, вправними. Як правило, це довга розмова, яка займає пару годин. Але, як правило, після пояснення, що і як буде відбуватися, хто саме поведе їх у бій, вони погоджуються.

В нашому полку немає випадків відмов іти на штурм. Бо ми з усіма бійцями працюємо ще на етапі підготовки, всіх мотивуємо і розповідаємо, з ким вони будуть іти в бій, що їхні командири знають, що роблять. Це працює. А посилення покарання лише призведе, на мою думку, до того, що людина образиться на країну настільки, що буде думати лише про те, як втекти за кордон. СЗЧшники хоча б мають другий шанс. Зараз багато підрозділів комплектуються саме сзчшниками. Думаю, понад ста тисяч вже повернулися – в ті підрозділи, де відчувають себе краще, ніж в тих, з яких пішли в самовільне залишення частини. Людина може бути хорошим воїном, але там, куди він потрапив, немає управління, не подобається колектив, не зійшовся з іншими бійцями. То в іншому підрозділі у такого бійця є шанс. У нас є приклад: з 2014 року людина воювала, зальотів не мала, половину життя віддав бригаді. Але в якийсь момент щось змінилося, він попросив його перевести до нас. Не дозволили. То він пішов в СЗЧ. Йому писали "непокора". Але цей боєць добре знав законодавство і пояснював: "Мені не доводили таких задач". В результаті він прийшов до нас. І у нього мотивація не впала, він продовжує ефективно воювати. В сильних підрозділах мотивують людей розмовами, мотивацією. А такі посилення покарань можуть зіграти з нами злий жарт. Люди будуть розчаровуватися, злитися. І буде лише гірше".

"БІЛЬШІСТЬ БІЙЦІВ І НЕ ЗНАЛИ, ЩО ІСНУЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕПОКОРУ"

Насправді відповідальність за непокору була завжди. І всі військові, з ким ми поговорили, погоджуються, що відповідальність за такий вчинок має бути. Єдине – як ці випадки мають розслідуватися.

"До цих розмов про посилення покарання більшість бійців і не знали, що взагалі така відповідальність існує, - пояснює Микола Мельник. - Хоча кожен боєць заповнює формуляр про доведення йому відповідальності за невиконання наказу. Але одиниці питають, а яка там відповідальність? Через медійне підсвітлення солдат дізнався, що може отримати від п’яти до десяти років за відмову виконання наказу. І його обурило, що в цих випадках суд не зможе застосувати більш м’яке покарання. Навіть якщо законопроєкт приймуть, жодного порядку в армії він не наведе. Просто більше будуть уходити в СЗЧ. Ніхто не буде чекати моменту, коли до нього підійде командир і на камеру доведеться казати про відмову виконувати наказ…

Наскільки я пам’ятаю, сучасна редакція 402-ої статті з’явилася у 2015 році. Думаю, тоді знадобилася нова редакція цієї статті, бо під час АТО бійці почали посилати командирів, які доводили деякі накази… Але, за великим рахунком, частина 4 цієї статті майже не застосовувалася. До неї все частіше почали звертатися після початку великого вторгнення 2022 року. А після 2023 року, коли військовослужбовці "погуляли мінними полями", вона стала рідною для наших офіцерів з морально-психологічного забезпечення. Але щоб по ній когось посадили – я про таке не чув. Хоча вже вся країна бачила, що іноді бійці ідуть в "отказ" цілими взводами".

Щодо статистики – то на запропонований законопроєкт відреагувала Уповноважена президента з питань захисту прав військовослужбовців Ольга Решетилова. В її офіційному поясненні якраз є статистика, яка показує, як працює закон на даному етапі:

"З початку 2025 року я здійснюю моніторинг судових процесів, що стосуються так званих військових злочинів. За цей період я зафіксувала 257 вироків, що набрали законної сили, винесених українськими судами у судових провадженнях за обвинуваченням у непокорі.

При цьому я побачила лише один (!) виправдувальний вирок. Абсолютна більшість вироків – обвинувальні. Частина судових рішень – про затвердження угоди про визнання винуватості, що дозволяє військовослужбовцю повернутися до проходження служби. У разі ухвалення запропонованого законопроєкту така процедура буде неможливою. Військовослужбовець відбуватиме покарання від п’яти до десяти років".

У 2022 році в цей закон вносилися зміни – якраз у частині посилення покарання. Судам вже тоді заборонили виносити "м’які" покарання, тому що більшість судових справ по цій статті обмежувалася штрафом або службовим обмеженням. І, як зазначає Ольга Решетилова: "У 2022-му було зафіксовано 9037 таких правопорушень, а у 2023-му (після набрання чинності законом) – 15 013. Тож аргумент щодо спроможності підвищити рівень дисципліни шляхом посилення кримінальної відповідальності видається сумнівним".

Про сумнівність говорять і фахові юристи. "В умовах війни, безумовно, має існувати відповідальність за відмову виконувати наказ командира, - вважає вчений секретар Науково-консультативної ради при Верховному Суді, суддя Великої Палати Верховного Суду, доктор юридичних наук, доцент Олег Ткачук. - Але посилення покарання чи умов його відбуття, тобто покладення законом в обов’язок суду призначати покарання у вигляді обов’язкового тривалого позбавлення волі, - це не той шлях, який сам по собі забезпечить правопорядок у Збройних силах. Важливе місце у гарантуванні дотримання закону і, відповідно, порядку і дисципліни в армії відіграє розслідування тих випадків, які призвели до вчинення злочинів з метою з’ясування причин, що стали передумовою правопорушення. У кожному випадку невиконання наказу командира має бути встановлено не лише те, чи навмисно не виконувався наказ, але й те, чому його не виконали. Не тільки в судовому засіданні, але й органи військового управління мають з’ясувати відповідність дій командира бойовій обстановці, статутним вимогам і наказам вищого командування.

За відсутності в Україні органів військової юстиції: військової поліції, військової прокуратури і військових судів, зробити це вкрай важко. Очевидно, що така ситуація прямо віддзеркалюється на тому рівні дисципліни, про який піклуються автори законопроєкту.

Для того, щоб запобігти вчиненню злочинів у війську і забезпечити належний рівень військової дисципліни, треба не посилювати покарання, а встановлювати причини, чому такі злочини мають місце. Якщо їх стає лише більше, можна зробити висновок, що проблема, очевидно, в тому, що не кожен факт непокори належним чином розслідується і оцінюється. Мабуть не усуваються причини злочинів. Лише посилення покарання чи умов його відбуття без усунення причин, які призводять до невиконання наказу, СЗЧ чи будь-яких інших правопорушень, нічого не дасть і не сприятиме зменшенню випадків порушення військової дисципліни.

На моє переконання, дисципліна і рівень її дотримання у Збройних силах України значною мірою залежать від того, як діють правоохоронні органи. А у нас у війську таких правоохоронних органів немає взагалі. Навіть через одинадцять років війни не створені органи військової юстиції. Це значить, що з військовими злочинами ніхто комплексно не розбирається. І посиленням чи скасуванням покарання нічого не вирішиться. Вже згадував СЗЧ. Законодавець декілька разів змінював формули, писав один закон, потім інший, на цей закон написали ще кілька нових правил, а ситуація не покращується. Чому? Тому що, на мою думку, відсутня стратегія забезпечення правопорядку у Збройних силах. Водночас, дисципліна і правопорядок в армії важливі, як для боєздатності війська, для його морального духу, так і для попередження небойових втрат особового складу, для гарантування прав військовослужбовців, для їхнього життя і здоров’я".

"ФАКТИЧНО ПРОПОНУЄТЬСЯ ПОВЕРНЕННЯ ДО РАДЯНСЬКИХ РЕПРЕСІЙ"

Прокоментував законопроєкт і народний депутат від "Слуги народу", член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександр Федієнко. Він підкреслив можливість зловживання з боку командирів – те, про що говорять і бойові офіцери: "занадто жорсткі покарання без урахування обставин можуть демотивувати, особливо якщо система військової юстиції не буде справедливою, можливі зловживання з боку командирів або ВСП".

"Командирам цей закон дасть додаткову владу, - погоджується Олег Лотоцький. - І буде тільки гірше. В нашому підрозділі ми свою роботу не змінимо. Непокору шити не будемо, бо це ламає людину. Такий боєць буде шукати шанс виїхати з країни. Ми ж все ж вважаємо, що замість того, аби карати людину, треба мотивувати її".

"90 відсотків відмовників, які були під моїм командуванням, були оформлені, але справи не доведені до суду, - додає діючий офіцер української армії Олександр Ширшин. - Я за притягнення до відповідальності, але усвідомлено, з дотриманням прав і обов’язків, Конституції та інших норм. А не тоді, коли правий лише командир, і уникнення покарання неможливо навіть за відсутності об’єктивного розгляду справи, спираючись лише на слова "командира".

Про підтримку і захист бійця говорить і Микола Мельник: "Замість того, щоб допомагати своїм захисникам, краще забезпечувати їх грошима, пільгами, заохочуваннями, держава "закручує гайки". Замість того, щоб підтримати родину, дружині бійця знайти психолога, щоб вона не виносила йому мозок, забезпечити дітей садочками і школами, держава погрожує йому ще й в’язницею. Хто цьому зрадіє?"

В цьому ж законопроєкті є і здоровий глузд, який підкреслює Ольга Решетилова: "…законопроєкт передбачає й інші зміни, що стосуються посилення адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення (зокрема розпивання алкогольних напоїв), уточнення правил огляду на стан сп’яніння та надання ВСП повноважень перевіряти документи у водіїв військового транспорту, встановлення адміністративної відповідальності за зловживання владою з боку військових посадових осіб під час воєнного стану. Слушні й необхідні пропозиції, які важливо підтримати".

"Я точно не відкрию таємницю щодо зловживання різними напоями військовими, особливо в тилових частинах, або умисне пошкодження техніки, щоб не виконувати завдання. В кожному такому випадку треба об’єктивно проводити дізнавання", - додає народний депутат Олександр Федієнко.

От саме з відповідальністю у подібних випадках і погоджуються командири різних рівнів і різних підрозділів. Може, саме їх і мали на увазі актори законопроєкту, посилаючись на підтримку 20 командирів? Може, вони давали "добро" на зміни саме в цій частині правок?

Ті, з ким ми спілкувалися, говорять, що в кожному випадку потрібно розбиратися детально і конкретно, а не узагальнювати. І як тут не звернутися до історичного прикладу, наведеного Олегом Ткачуком: "Давайте згадаємо історію України. Був такий гетьман Полуботок. Однією з ключових його реформ була судова реформа у війську у 1722–1724 роках. Ще тоді він запровадив правило, за яким будь-який військовослужбовець мав право подати скаргу на воєначальника до військового суду! І питання не в тому, щоб зараз усі могли скаржитися до суду на командира, а в тому, що військовослужбовець має право на свої права. І на їх захист. Чи має зараз таку можливість військовий? Формально – так. А неформально – за відсутності військових судів малоймовірно".

Вже давно, ще до повномасштабного наступу, військові зазначали, що цивільні суди не мають розглядати справи за участі військових, що це неправильно. Про це говорить і Олег Ткачук: "На зараз у Збройних силах України перебуває близько мільйона військовослужбовців. Така велика організація потребує, щоб вона мала власні органи, які піклуються про порядок і стежать за ним. В жодній державі світу, яка воює, немає прикладів, щоб у армії не було власних органів правопорядку. Україна має унікальний досвід, коли за наявності одного з наймасштабніших конфліктів за останні роки, наша армія не має органів військової юстиції. Вони відсутні. Це унікальний історичний досвід. Ніколи і ніде у світі подібного не було, щоб в умовах війни в армії не було ні поліції, ні прокуратури, ні судів. Сумний досвід. Відсутність органів військової юстиції безумовно впливає на стан речей в ЗСУ. І передусім на забезпечення прав військовослужбовців і ветеранів війни".

Може, потрібно починати змінювати ситуацію саме з цього, а не з посилення покарань? Бо, як вже зазначалося, це лише погіршить ситуацію. "Чи вплине на ситуацію на фронті відсутність умовно-дострокового терміну в цій статті Кримінального кодексу? Ніяким чином не вплине. Що ти зробиш з людиною, яка не хоче іти штурмувати посадку? Колонія йому буде за щастя. Там він, принаймні, лишиться живим. Крім того, це ж лише законопроєкт, він ще не прийнятий. Чому цей законопроєкт викликав бурхливу реакцію? Та тому, що солдатам і так важко. Давно вже важко. Вони фізично і морально не витягають темп теперішньої війни. А тут ще кажуть, що їх ще посадять", - зазначає Микола Мельник.

"Фактично пропонується повернення до радянських репресій, де індивідуальні обставини не враховуються, а військовий може отримати десять років тюрми навіть у ситуації, коли наказ був завідомо хибний чи злочинний", - зазначає спільнота InformNapalm. - Законопроєкт № 13452 у нинішньому вигляді - це крок назад, який не сприятиме покращенню дисципліни, а створить передумови для зловживання службовим становищем і тяжких внутрішніх наслідків у Збройних силах. Ініціатори закону або не розуміють цього, або свідомо йдуть на створення таких передумов, що можна вважати діями "корисних ідіотів" на користь агресора".

З цими словами погоджуються багато військових. Саме про методи радянської системи багато хто згадував, коментуючи законопроєкт.

"Українське військо має відрізнятися від армії ворога тим, що дисципліна та згуртованість досягаються не силою й тиском, а братерством, лідерськими якостями командирів та відчуттям справедливості", - хочеться сподіватися, що ці слова Ольги Решетилової почують законодавці і все ж із законопроєкта буде виключене посилення покарання. Ми маємо шанувати наших захисників, а не залякувати їх.

Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ