Заступник Генпрокурора Андрій Лещенко: "Оскільки вбивства цивільних почалися майже одночасно на території всієї Київської області, де були різні підрозділи збройних сил рф, це дає підстави вважати, що вони отримали відповідну команду"

Автор: Татьяна Бодня

Терор проти цивільного населення, затримання беззбройних людей на вулицях, тортури в місцях несвободи, масові вбивства на окупованих територіях – усе це стало одним з елементів російсько-української війни. Тому із заступником Генерального прокурора Андрієм Лещенком ми говорили про те, коли саме і чому російські військові могли отримати на це накази. І що вдалося встановити слідчим і прокурорам, аналізуючи показання військовополонених і трофейну документацію.

Але говорили не лише про це, а й про розслідування гучних злочинів. І майже трьох годин розмови було мало, щоб поставити всі цікаві запитання.

У першій частині інтерв'ю читайте про те, яким чином формується Спецтрибунал, хто з російських високопосадовців залишиться захищеним імунітетом, коли він запрацює, кого з військових можна притягнути до кримінальної відповідальності як найманців і хто з цивільних може потрапити в російську тюрму як комбатант.

"ШВИДКА ВІЙНА" ЗІРВАЛАСЯ: ЯК СПРОТИВ ЦИВІЛЬНИХ ЗЛАМАВ ПЛАН РОСІЇ ВЗЯТИ КИЇВ ЗА ТРИ ДНІ

– Вже ухвалено політичне рішення про створення Спецтрибуналу щодо агресії росії. Чи можете пояснити, як далі цей процес має рухатись? Хто цей трибунал формуватиме?

– Формувати його будуть країни Європейського Союзу. Він створюється на базі ЄС. Україна зі свого боку в цьому процесі може відігравати виключно роль держави, яка зацікавлена в цьому. Стимулювати наших партнерів для того, щоб цей трибунал був створений якомога швидше і готувати відповідні матеріали.

На даному етапі ми маємо юридичну рамку. І сподіваємось, що вже наступного року буде створена комісія, задачею якої буде відбір до складу трибуналу на конкурсній основі суддів і прокурорів.

До створення Спеціального трибуналу залишалося відкритим питання: чи буде покараним сам злочин агресії. Адже, на воєнні злочини – тортури в місцях несвободи, вбивства на лінії бойового зіткнення, злочини, пов’язані з сексуальним насильством на окупованих територіях поширюється юрисдикція Міжнародного кримінального суду. Але росія не є підписантом Римського статуту, а відповідно юрисдикція суду не може розповсюджуватись на злочини, які вчинені на території росії. Так само юрисдикція МКС не розповсюджувалась на сам злочин агресії, незважаючи на те, що в Римському статуті такий злочин передбачений статтею 8 bis.

Тому і виникла необхідність створити новий правовий механізм для того, щоб на міжнародному рівні була можливість притягати до відповідальності за злочин агресії.

При цьому, злочин агресії навіть за наявності Спецтрибуналу не буде залишений поза увагою МКС. Він в кожному випадку під час розслідування воєнних злочинів, збору доказів, встановлення осіб, які їх вчинили, має також встановити так званий контекстуальний елемент. Тобто, безпосередній зв'язок можливості вчинити злочин зі збройним конфліктом. Якщо злочин вчиняється сам по собі і не має жодного зв'язку зі збройним конфліктом, то це вже не воєнний злочин, а загально-кримінальний. А якщо слідчі, прокурори і судді МКС приходять до висновку про те, що конкретний воєнний злочин можна було вчинити тільки завдяки тому, що існував міжнародний збройний конфлікт, тоді це його юрисдикція, він може це розслідувати.

Тому в деяких випадках інтереси цих двох судових інстанцій будуть перетинатися, але вони не будуть конкурувати між собою. МКС доводить контекстуальний елемент, який є лише одним з елементів злочину, а Спецтрибунал оцінюватиме роль особи у вчиненні злочину агресії і наявність інших ознак, зокрема, лідерський елемент. Іншими словами, чи могла ця особа впливати на перебіг подій, чи мала юридичні повноваження, щоб керувати певними процесами всередині країни. І вже на підставі цього буде приймати відповідне рішення.

Ми розраховуємо на те, щоб трибунал почав функціонувати якомога швидше.

– Ми пропонуємо якесь своє бачення процедур, дедлайнів?

– Процес створення трибуналу тривав не один рік. Цим займалась так звана коргрупа, до складу якої входили представники міністерств закордонних справ понад 40 держав. Україна теж туди входила як країна, яка найбільше потерпіла від злочину агресії, і була ініціатором створення такого трибуналу.

Разом з цим в 2023 році за ініціативи Офісу Генерального прокурора на базі Євроюсту було створено Центр за переслідування злочину агресії. Це об’єднання слідчих і прокурорів з різних країн. До його складу входять представники країн Латвії, Литви, Естонії, Румунії, України, Польщі. Основна задача – збір доказів злочину агресії. Всі докази по відношенню до визначеного кола суб’єктів, які можуть нести відповідальність за вчинення злочину, збираються у відповідності до національного кримінального законодавства. Але все це накопичується у сховищі, яке адмініструється Євроюстом. Це робиться для того, щоб мати можливість не лише збирати докази, але й аналізувати їх, скласти відповідний звіт, де буде, як ми вважаємо, наведена доказова інформація про причетність тієї чи іншої особи до вчинення злочину агресії з боку російської федерації. І коли почне функціонувати відповідний юридичний механізм у вигляді Спеціального трибуналу, ці докази і аналітична інформація вже можуть бути передані відповідному прокурору. На їх підставі він зможе приймати рішення про відкриття провадження стосовно тієї чи іншої особи.

Статутом Спецтрибуналу передбачено, що Україна може ініціювати передачу відповідних документів, матеріалів і доказів до Офісу прокурора цієї організації, на підставі яких і прийматимуться рішення про початок розслідування.

Збір доказів злочину агресії тривав. Аналіз цих доказів так само відбувається. І в цей процес залучені слідчі Служби безпеки України, прокурори Офісу Генерального прокурора. На постійній основі відбувається координація зусиль і діяльності з представниками слідчих органів і органів прокуратури інших країн, про які я говорив. Вибудовується в певному плані стратегія і тактика розслідування цього злочину.

– Хто може опинитися на лаві підсудних, коли трибунал запрацює?

– Вище політичне керівництво і військово-політичне керівництво держави-агресора.

– Путін фактично захищений політичним імунітетом, доки залишається на посаді президента, і притягнути його до відповідальності неможливо?

– Так, доки Путін перебуває на посаді, він не може бути притягнутий до відповідальності. Однак, це не позбавляє зараз державу Україна права збирати і передавати до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду докази щодо причетності цієї особи до планування, підготовки, розв’язання і ведення агресивної війни. Докази збираються, перешкод в цьому плані немає.

– Хто ще захищений імунітетом окрім Путіна?

– Прем’єр-міністр і міністр закордонних справ російської федерації. Але велике коло військових осіб, які безпосередньо керують загальними процесами, веденням війни, може бути притягнуто до відповідальності, а також інші особи з числа політичних лідерів, які безпосередньо приймали участь у підготовці, плануванні і допомагають у веденні війни.

Тобто, поле суб’єктів не може бути обмежене виключно цією трійкою. Воно значно більше.

– Якщо буде якась угода про те, щоб зупинити війну, чи не доведеться нам і іншим європейським державам відмовлятися від Спецтрибуналу?

– Моя особиста точка зору полягає в тому, що жодні домовленості не впливають на факт наявності або відсутності злочину. Злочин агресії, як був, так він і є.

По-друге, навіть в Кримінальному кодексі України передбачена відповідальність за злочин агресії.

З урахуванням того, що ми підписали і ратифікували Римський статут, має відбутися етап його імплементації. І ми маємо прийняти відповідні закони і привести у відповідність визначення злочину агресії до визначення, яке міститься в Римському статуті. Водночас ця імплементація не видалить з Кримінального кодексу України злочин агресії. Можливо, будуть внесені відповідні зміни щодо наявності у особи, яка вчиняє цей злочин, лідерського елементу, його критерій буде дещо збільшений. Однак, це не позбавлятиме нас можливості на національному рівні притягнути цих осіб до кримінальної відповідальності за злочин агресії.

Щодо того, чи буде зупинено формування Спецтрибуналу. Я вважаю, що цього не відбудеться, оскільки та ж сама Формула миру президента передбачає справедливе покарання воєнних злочинців і осіб, які розв’язали війну.

– Спілкуючись зі слідчими, які розслідують воєнні злочини, помітила, що вони переживають за те, що люди дорікатимуть їм, що воєнні злочинці не сидять у в’язниці. Бо хоч вони їх встановлюють, суди виносять вироки, але усе це відбувається заочно. На вашу думку, скільки має минути років, щоб воєнні злочинці дійсно опинились у в’язниці?

– Я думаю, що питання не в тому, скільки має пройти років, а в наявності реальних можливостей притягнути цих осіб до відповідальності. Вони можуть у нас з’явитися і завтра. Якщо йдеться про воєнні злочини, які вчиняються рядовими, офіцерами, сержантами російської армії, то є випадки, коли такі особи потрапляють в полон, і судовий розгляд відносно них відбувається за повною процедурою. Тобто, з їхньою присутністю в суді, з можливістю висловити свою позицію, захищатися, як самим, так і з залученням адвокатів.

Якщо ж ми говоримо про потерпілих від такої категорії злочинів, особисто я знаю багато випадків, коли людині важливо бути почутою, мати можливість дати свідчення в суді для того, щоб це вже було зафіксовано. Адже йдеться про право на справедливість. Тому потерпілому важливо отримати рішення суду, в якому буде зафіксовано, що відносно нього було вчинено той чи інший злочин.

Я розумію слідчих, бо такі почуття виникають і у прокурорів, які спілкуються з потерпілими і свідками цих злочинів. Але ми не відкладаємо нічого в часі, збираємо докази, надаємо їх суду, щоб він міг їх дослідити, дати оцінку і кваліфікувати ту чи іншу подію як воєнний злочин або констатувати факт, що воєнного злочину не було.

– Люди розповідають, що коли росіяни зайшли на Київщину, вони не одразу почали вбивати місцеве населення. Здавалося, що вони ніби розраховували на те, що їх привітно прийматимуть. Також розповідали, що знаходили зошити, де було написано, як спілкуватись з цивільними. Щось на кшталт інструкцій. Що було потім, ми усі знаємо. Аналізуючи докази, які зібрані за цей період перебування росіян в Україні, вдалося встановити, які насправді команди вони отримували стосовно ставлення до цивільного населення? Коли їм сказали, що людей треба масово вбивати?

– Вже зібрані показання тисяч російських військовополонених, показання потерпілих цивільних осіб, свідків, які перебували в окупації і безпосередньо бачили, як усе відбувалося. Також ми маємо певний масив трофейної документації. Це штабні документи органів військового управління Збройних сил російської федерації і інших військових формувань, які були задіяні у вторгненні на територію України.

Аналізуючи усе це сукупно, бачимо, що росіяни розраховували на "швидку" війну. Наприклад, військовополонені розповідають, що напередодні вторгнення їм сказали, що вони мають виїхати на території України, "по-зеленому", проїхатись до Києва, побути там, поки зміниться влада і повернутись назад.

Інформація з відповідних трофейних документів передбачає аналогічний сценарій розвитку подій, який для себе планувала російська федерація.

Тому, якщо взяти за відправну точку 24 лютого 2022 року, то на третій день, відповідно до планів російської федерації, Київ мав бути захоплений.

Величезний прорахунок росіян на початку вторгнення був в тому, що вони не очікували на спротив.

Забезпечення перших підрозділів, які зайшли на нашу територію – запаси провіанту, боєкомплекту, були розраховані на досить короткий проміжок часу. І якщо ми подивимось в масштабах всієї країни, як рухався ворог, як заходив в глиб України, то побачимо, що він рухався колонами. Окремі населені пункти навіть не захоплювались. Вони їх оминали і їхали в сторону Києва. Наприклад, Чернігів був оточений, а потім війська пішли далі в сторону столиці. Та сама ситуація була в Сумській області, через територію якої колони техніки йшли в сторону Києва.

Склавши докупи трофейні документи і показання військовополонених, ми змогли побудувати, як ми називаємо, історію перших днів вторгнення росії на територію України, зрозуміти їхній задум. Задум росіян на початку вторгнення був про швидку перемогу, зміну влади і парад на Хрещатику.

– А потім зрозуміли, що легко не вийде і почали вбивати? Отримали наказ?

– Наскільки ми бачимо, в тому числі, з показань військовополонених, які отримали під час досудового розслідування, росіяни зіткнувшись з спротивом зокрема і цивільного населення, зрозуміли, що так, як заплановано, не буде. Наприклад, один з полонених розповідав: "Ми зупиняємо на блокпосту цивільних, забираємо у них мобільні телефони, і майже в половині з них знаходимо інформацію про те, що громадянин тим чи іншим способом допомагає Силам оборони. Передає координати, доповідає про рух техніки по населених пунктах, про її кількість, який особовий склад і т.д".

Треба віддати належне правоохоронним органам і Силам оборони, які в перші ж дні були зорганізовані і відкрили канали отримання цієї інформації. Якщо Сили оборони володіють інформацією про чисельність і склад ворога, їм простіше планувати нанесення вогневого ураження, виявляти командні пункти, вузли зв'язку. І саме тому перші тижні вторгнення були болючими для росіян, оскільки вони несли великі втрати в особовому складі, техніці. Була велика кількість поранених, загиблих. Не вистачало провіанту, озброєння і т.п.

Журнали ведення бойових дій деяких підрозділів російської армії, які є серед трофейних документів, засвідчують, що в перші три дні вторгнення окремі підрозділи втратили 20-30% особового складу.

Ми вважаємо, що це зіграло відповідну роль в тому, що почалися вбивства цивільних. Вони почали розглядатися ворогом як загроза.

Оскільки вбивства цивільних почалися майже одночасно на території всієї Київської області, де були різні підрозділи Збройних сил російської федерації, це дає підстави вважати, що вони отримали відповідну команду. Армія, в тому числі російська, побудована на принципі єдиноначалія. Команда, яка віддається, має бути виконана. Якщо команда виконується різними бригадами, різними військовослужбовцями, значить ця команда була віддана на високому рівні. І зараз ми якраз працюємо над тим, щоб побудувати великі кримінальні провадження на підставі командної відповідальності. Командна відповідальність – це така цікава конструкція, яка говорить нам про те, що військовий командир, знаючи про те, що його підлеглі планують вчиняти злочин, має це попередити. Якщо він цього не робить, він є співучасником.

Так само, якщо командир дізнався про вчинення злочину його підлеглими постфактум і не вжив жодних заходів для притягнення цих підлеглих до відповідальності, він теж нестиме відповідальність за вчинені підлеглими злочини.

Ми бачимо, що злочини вчинялися аж до виходу російської армії з території Київської області. Відповідно вчинення таких злочинів носило масштабний і системний характер. І це дає нам підстави говорити про те, що наявні ознаки командної відповідальності у вищого військового керівництва, яке принаймні відповідало за командування угрупованням військ, яке діяло на території Київської області. Відповідно це був командувач східного військового округу, генерал Чайко.

Але розслідування ще триває, докази ми ще збираємо і будемо їх аналізувати.

Ми задіюємо в аналізі цих доказів спеціалістів, які мають досвід військової служби. При Офісі Генерального прокурора створена міжвідомча робоча група. До її складу входять діючі і колишні військовослужбовці Збройних сил України, які допомагають нам аналізувати трофейні документи, встановлювати алгоритми прийняття рішень, віддання наказів. Допомагають нам зрозуміти, як діє воєнна машина росії і як потенційно може діяти в майбутньому. Інформація, яку вони нам надають, використовується в кримінальному провадженні в ході розслідування. Потім ми можемо призначати відповідні судові експертизи для того, щоб з’ясувати, чи ті висновки, які нам надали спеціалісти, є правильними чи ні. І вже у сукупності з іншими доказами приймається відповідне рішення.

До речі, ми маємо цікавий досвід щодо притягнення за командну відповідальність одного з військовослужбовців начальницького складу на території Бучі. Коли ми проаналізували злочини, які були вчинені там в певний період часу, нанісши їх на карту, то побачили, що існує декілька осередків концентрації вчинення цих злочинів. Потім почали з’ясовувати, що ж було саме в цьому районі і чому саме там вбито багато цивільних. І знову проаналізувавши свідчення людей, інформацію отриману від Сил оборони, розвідувальну інформацію, ми встановили, що ці злочини вчинялися навколо блокпосту, який був розміщений території міста Буча. За допомогою очевидців, інформації з відкритих джерел вдалося встановити особу, яка була відповідальною за несення служби військовослужбовцями на цьому блокпосту.

У нас не було прямих доказів, що саме цей військовослужбовець вчиняв злочини, але за принципом командної відповідальності, розслідувавши десятки воєнних злочинів, які були вчинені в цьому районі, ми змогли довести те, що він був обізнаний про вчинення цих злочинів його підлеглими. І за принципом командної відповідальності повідомили йому про підозру.

Це буде масштабуватись. Але це тривалий процес, оскільки таких злочинів дуже велика кількість. Їх необхідно усі проаналізувати для того, щоб не помилитись. Бо ми не хочемо притягнути когось формально за ті дії, які він не вчиняв. Хочемо все ж встановити істину в розслідуванні. І вже ту особу, яка винна у вчиненні злочину, притягувати до відповідальності.

"В РАМКАХ ОБМІНУ ТІЛАМИ ЗАГИБЛИХ З ПОЗНАЧКОЮ "СІЗО №2 ТАГАНРОГ" БУЛО ПОВЕРНУТО ТРИ ТІЛА"

– Нещодавно пред’явлено підозру начальнику СІЗО №2 Таганрогу, де утримувалась журналістка Вікторія Рощина, яку вбили в полоні. Описуючи перебування у цьому СІЗО, люди, яких повернули під час обмінів, розповідають журналістам про системні тортури. Кажуть про те, що це одне з найстрашніших місць несвободи. Чи встановлені ще жертви з тих, кого утримували в СІЗО Таганрогу?

– У нас допитані як потерпілі 707 військовослужбовців, які перебували в полоні держави-агресора та утримувались в СІЗО №2 Таганрогу. З них – 410 утримувались в цій установі протягом 14 та більше днів.

Із 707 допитаних 617 потерпілих заявили про застосування до них фізичного насильства під час утримання в СІЗО.

І в рамках обміну тілами загиблих з позначкою "СІЗО №2 Таганрог" було повернуто три тіла.

– Як ви думаєте, навіщо росіянам стільки цивільних українців в місцях несвободи? Вони постійно когось затримують, катують. Це ж тисячі людей…

– Для того, щоб мати можливість впливати на процеси обміну.

– Але ж вони цивільних майже не повертають.

– Цікаве питання. Можна подивитись на підставі чого затримують цих людей. Бо багатьох затриманих росія вважає чомусь комбатантами. Наприклад, колишніх учасників Антитерористичної операції, які не брали участі в бойових діях під час повномасштабного вторгнення, а просто були захоплені після окупації територій російськими військовими. Їх росія вважає комбатантами і утримує як військовополонених.

Частину цивільних осіб вони утримують за статтею "Протидія спеціальній військовій операції". Порушуючи при цьому будь-які норми міжнародного гуманітарного права. Скоріш за все, росія боїться свідомих українців на своїй території.

На підтвердження цьому останні укази і нормативні рішення, які прийняті керівництвом російської федерації про те, що не громадяни цієї країни мають залишити територію окуповану росією. Тому що вони для них – це нагадування про те, що це територія України, що там живуть свідомі українці, які можуть протидіяти окупантам. Росія боїться проявів національної свідомості, які не вкладаються в канву пропаганди, що транслюється російським телебаченням. Про те, що люди в Україні на них чекали.

– Журналістів вони утримують як цивільних чи як комбатантів?

– Наскільки ми знаємо з матеріалів проваджень, то журналістів вони утримують як цивільних.

– Ведете окремо статистику щодо злочинів, скоєних проти журналістів під час повномасштабної війни?

– Починаючи з 24 лютого 2022 року у ході розслідування кримінальних проваджень встановлено загибель 65 журналістів, з них – 8 міжнародних. Ще 46 зазнали поранення, в тому числі, 25 міжнародних. Окрім того, 16 журналістів незаконно затримані або позбавлені волі, 2 перебувають у полоні, і  один зниклий безвісти.

Стикаючись з патернами поведінки росії на окупованих територіях з 2014 року, ми бачимо, що у фокусі уваги працівників їхніх правоохоронних органів і спецслужб якраз перебувають особи, які доносять інформацію в тому числі з окупації, і яка йде врозріз з офіційною позицією російської федерації.

Були випадки, коли, наприклад, в 2015 році людина, яка заходила в магазин і просто фотографувала ціни на продукти харчування і викладала їх десь в соціальних мережах, так само затримувалась за те, що вона нібито дискредитувала ті уклади і скріпи, які росія транслювала з телевізора. Коли позиція людини йде врозріз з офіційною позицією росії, вона потрапляє під репресивну машину.

– Проти журналістів відкривають кримінальні справи, як це робиться проти військових?

– Проти журналістів так само відкривають провадження. Якщо говорити за період до повномасштабного вторгнення, то підставами були такі надумані статті, як державна зрада так званих "днр" і "лнр", передача інформації, шпигунство нібито на користь українських спецслужб.

– А як це відбувається вже під час повномасштабної війни? Журналістів у чомусь звинувачують чи просто утримують роками навіть без надуманих справ?

– В більшості випадків нам невідомо, чи звинувачують їх у чомусь, чи ні. Ми це можемо встановити лише з показань тих осіб, які з ними перебували разом в місці несвободи і повернулися під час обмінів. Якщо нам особа, наприклад, говорить про те, що мого знайомого, який є журналістом, вивозили в суди, його допитували, він говорив про те, що відносно нього відкриті провадження, звичайно, ми це фіксуємо. Розслідуємо і ті ж факти порушення права на справедливий суд. Це стосується не лише журналістів.

Доходило до абсурдних ситуацій, коли наших військовослужбовців, які були затримані росією на території Курської області, звинуватили у терористичній діяльності. Хоча вони є комбатантами і виконували завдання, яке поставила перед ними держава. Це 100% є порушенням права на справедливий суд. І такі факти не залишаються поза увагою.

"НАЙМАНЦІ МАЮТЬ ОТРИМУВАТИ ГРОШОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БІЛЬШЕ, НІЖ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ РЕГУЛЯРНОЇ АРМІЇ СТОРОНИ КОНФЛІКТУ"

– Щодо військових вони відкривають дуже багато кримінальних справ, виносять вироки. І роблять це на підставі надуманих звинувачень, фальшуючи докази. А чому ми не відкриваємо проти російських військових кримінальні провадження? Вони прийшли на нашу землю зі зброєю, зазіхають на наш суверенітет. Можливо, у нас були би інші позиції на перемовинах про обміни, якби вироків стало більше.

– Мають бути стандарти, яких ми маємо дотримуватись. В тому числі, міжнародного гуманітарного права. Ми не можемо бути дзеркальним відображенням ворога, опускатися на цей рівень.

– Я не кажу про опускатися на їхній рівень, бо там сфальшовані справи. Невже немає підстав у нашому кримінальному законодавстві для того, щоб притягнути їх до відповідальності? Це ж не ми усе це розпочали, не ми захоплюємо території і тероризуємо цивільне населення.

– На це питання відповіли ще після Другої світової війни, коли зафіксували у відповідних міжнародних договорах імунітет комбатанта. Солдат, який виконує наказ, не може нести відповідальність за те, що зі зброєю в руках вторгся на територію іншої країни. Окрім тих випадків, коли він вчиняє воєнні злочини. Якщо людина вчиняє воєнні злочини, цьому прощення немає. Все інше охоплюється імунітетом комбатанта, тому ми не можемо притягувати до відповідальності військовослужбовців збройних сил російської федерації, які порушили нашу територіальну цілісність, суверенітет, оскільки це передбачено відповідними нормативними документами.

– Разом із росіянами воюють іноземці. Наприклад, військові з Північної Кореї. В Кримінальному кодексі є стаття "Найманство". Чому не відкриваються кримінальні провадження за такими фактами, а ми просто віддаємо під час обмінів таких осіб?

– Найманство – це досить складний склад злочину. По-перше, найманцем не може бути особа, яка є громадянином сторони конфлікту. Тому усі особи, які є громадянами російської федерації вже не є найманцями. По-друге, найманцем не може бути особа, яка входить до складу регулярної армії сторони конфлікту. Відповідно, якщо іноземець проходить військову службу на підставі контракту у збройних силах російської федерації, він не вважається найманцем. В Україні так само іноземці воюють. Але як військовослужбовці Збройних сил України, захищаючи нашу країну від агресії російської федерації.

І, напевно, найбільш складним у доказуванні є той факт, що найманці мають отримувати грошове забезпечення більше, ніж військовослужбовці регулярної армії сторони конфлікту. Відповідно нам треба довести, що громадянин іншої країни, не росії, який не є військовослужбовцем збройних сил російської федерації, пішов воювати за державу-агресора, але він має отримувати за це більше грошове забезпечення, ніж такий самий російський військовослужбовець на такій же посаді.

- Військові з Північної Кореї хіба значаться військовослужбовцями російської федерації?

– Ні, вони не значаться як збройні сили росії, але вони відправлені їхньою державою для участі у збройному конфлікті. У такому разі вони не мають статусу найманця.

Це питання має бути цікавим у фокусі злочину агресії, оскільки відповідальність за такий злочин можуть нести не тільки представники влади росії, але й представники влади Північної Кореї, якщо їхні збройні сили приймають участь у агресії проти України.

– Загалом є кримінальні провадження, які стосуються саме найманців, які воюють на боці росії?

– Такі провадження є, вони розслідуються за фактами. Але предмет дослідження в них, як я вже говорив, усі ці обставини, які встановлюються.

Є провадження іншої категорії. Оскільки в деяких країнах є заборона на участь їхніх громадян у збройному конфлікті на території іншої держави. Наприклад, Казахстан. Там є, якщо я не помиляюсь, близько 50 вироків за те, що їхні громадяни воювали на стороні російської федерації в Україні. Але це період до повномасштабного вторгнення.

Окрім того, силами Національної поліції і Офісу Генерального прокурора спільно з поліцією Молдови була проведена операція "Месники". Були встановлені громадяни Молдови, які воювали на боці росії у складі "Вагнера" або у складі регулярних військ російської федерації. Деяких з цих осіб були висунуті звинувачення вже в Молдові за участь у збройному конфлікті на території іншої держави.

Все залежить від національного законодавства країни, громадянином якої є так чи інша особа.

– Навесні цього року Окружний суд Гельсінкі засудив 38-річного командира угруповання "Русич" Воїслава Тордена (Яна Петровського) до довічного ув'язнення за воєнні злочини, скоєні в Україні у 2014 році. Чи запитують у таких справах позицію України, співпрацюють з Офісом генпрокурора правоохоронні органи інших держав?

– В контексті взаємодії з нашими партнерами і колегами з інших країн, досить цікавим і корисним є досвід взаємодії з правоохоронними органами європейських країн, Сполучених Штатів Америки.

На справі Петровського ми впевнилися в тому, що, по-перше, ми можемо збирати на належному рівні докази, які можуть використовуватись в юрисдикціях інших країн. І наші партнери впевнилися в тому, що нашим правоохоронним органам можна довіряти, що ми робимо нашу роботу не гірше, ніж вони. А в окремих випадках навіть оперативніше.

Щодо Петровського, то він був нам давно відомий. Йому ще в 2015 році повідомили про підозру, оголосили його в розшук. Але у зв'язку з тим, що у Фінляндії були перестороги щодо умов його утримування під вартою і відбування покарання на території України, було відмовлено в екстрадиції цієї особи. Та через це у Фінляндії з’явилося зобов’язання розпочати власне розслідування. В рамках цього розслідування прокурори і слідчі з Фінляндії приїхали в Україну, і у взаємодії з нашими слідчими і прокурорами було проведено ряд слідчих дій.

Подія злочину мала місце майже 9 років тому, але вдалося знайти свідків і потерпілих, допитати їх, провести додаткові судово-медичні експертизи. Результати розслідування, проведеного українськими правоохоронними органами, було передано у Фінляндію, а в подальшому забезпечено допит свідків і потерпілих в суді. Така координація дала результати.

Такі випадки не поодинокі, ми взаємодіємо з правоохоронними органами різних країн.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"

***

У другій частині інтерв'ю читайте про розслідування гучних воєнних злочинів – теракту в Оленівці і знищення Каховської ГЕС, вбивства Олександра Мацієвського і розстрілів інших українських військових, а також про те, як росіяни "заробляють" на українському вугіллі, вчиняючи воєнні злочини і знищуючи навколишнє природне середовище.