Ліквідував двох окупантів, видавши себе за російського військового

Боєць 425-го ОШП "Скеля" позивний ЮЮ під Новоторецьком, видаючи себе за російського військового, знищив двох окупантів. Неймовірна історія неймовірної людини. Він ексклюзивно розповів про свій бойовий шлях: службу в морській піхоті, у лавах ТрО, поранення під Часовим Яром. А також поділився, як, зберігаючи холоднокровність, підпустив двох російських солдатів на відстань пострілу впритул.

Відео, яке всі бачили, всі обговорювали, де ти зустрічаєш двох російських солдатів. Де це відбулося і які передумови цієї зустрічі були?

ЮЮ: Це був населений пункт Торецьке. Ми затягнулися туди малою групою, скажімо так, в повне оточення. Розуміючи це, так склалися обставини, що був у нас полонений. Під час допиту розвідав, що затягують їх короткими піхотними групами, малими піхотними групами, 3-5 осіб. І вони між собою ніякої комунікації не мають від слова зовсім. Тобто не знають ні які підрозділи, ні кількість осіб, ні позивні, ні командирів. Але всі впевнені, що там тільки свої. Ну і володіючи цією інформацією, в мене було рішення познімати всі розпізнавальні знаки, тобто шеврони, скотч. Так як там немає своїх суміжників і френдліфайеру бути не може, це здебільшого і подіяло. Тому що коли я вийшов по завданню зустріти групу, бо там є проміжки шляху, де втрачається зв'язок, мені повідомили, де була група,  мені треба було піти назустріч, зустріти групу допомоги. Поповнення, тобто.

Ми зайшли, зайняли позиції і треба було розширювати всю цю історію. Вийшовши на дорогу, я побачив з узбіччя, на мене виглянуло двоє ворогів. Одразу, моментально було зрозуміло, що вступати в контакт з ними, заздалегідь програшна обстановка. Тому що вони знаходяться в укритті, я на дорозі, їх двоє. Тому одразу зметикувавши, що треба подивитися, а якщо, видати себе за свого. Я їм кажу, здорово. І розумію, що вони ховаються від пташки, яка мене веде, від дрона. Вони питають, а ти куди? Я кажу, туди, наверх. Вони кажуть, а куди підеш? Я кажу, по дорозі, через розбитий мост. Вони кажуть, та ну, ти що, там птички б'ють. А що це за птичка? Я кажу, моя, мене веде. Бо ми тут, кажуть, комишами повзаємо, лазимо вдоль дороги, виходить. Через болото. Я кажу, та я #бав. І пішов далі.

І вже половину путі я пройшов, оглядаюся назад, дивлюся, вони за мною поперлися. Знову-таки на дорозі вступати в контакт з ними було теж незручна обстановка. Їх двоє, я один. Тому було прийнято рішення дійти до перехрестя Т-видного. Я повернувся до них, кажу, а є курити, пацани? Вони кажуть, так, є, тільки давай в зеленку уйдемо з відкритки, щоб нас дрони не зрисували і так далі. Я їх почекав якийсь момент, поки вони дійдуть до мене. Я кажу, ну добре, ведіть, піду за вами, я візьму курити,  мені направо. І в цей момент, виходить, я заходжу за них ззаду і так вийшло, що законтролив їх одразу. Знову ж таки роль зіграв той фактор, що при виході я не користуюсь запобіжником. Тобто автомат постійно в бойовій готовності, просто палець на ствольній коробці і це є основний запобіжник. Тому що в тій ситуації, якби я там десь клацнув запобіжником і так далі, це могло б не зіграти мені на руку. Тут якби зі старту був контроль молнієносний, ні один, ні другий не встигли ні зрозуміти, ні злякатися. Там другий ніби смикнувся, але навіть і того зробити не встиг. От якось так і відбувалася ситуація.

Скажи, про що ти думав, коли ворога побачив, але тобі треба було його, так би мовити, відпустити і піти перед ним?

Що ти в себе в голові в цей момент прокручував?

Ну типу пролізло. Така молнієносна думка, ну чітко. Зараз десь підловлю момент. Ну бо якщо вони вже мене прийняли за свого, тобто вони від мене не очікують підвоху. Це мені грає на руку, я можу їх десь там підзаманити в хату, десь сісти перекурити або там типу як сталося піти за ними в зеленку, взяти у них сигарет. Тобто вже це мені грало на руку, вже можна вступити з ними якось в контакт. Відпускати взагалі не було ніякої думки, щоб вони собі своїм шляхом пішли, я своїм.

Ні, такої думки не було. Тобто треба було щось вирішувати, просто для себе вигідну позицію треба було вистроїти, щоб вийти в дамках з цієї ситуації.

Що це за противник? Чи було зрозуміло хто це? Що це за російські солдати були?

Я так розумію, що то були дронщики, тому що на рюкзаках були намотані скотчем антени, оці кабеля від дронів. Вони йшли десь на пригорок, бо там в селі самому пропадає зв'язок, воно в ямі знаходиться. Я так розумію, що дронщики були. Але я їх не обшукував, бо не розумів, де їхні вогневі позиції, якщо мене побачили, щоб на відкритій місцевості не заходити, щоб не попасти під обстріл.

До 22-го року, до 24 лютого, чи був в тебе досвід військової служби?

Так, з 2018 року був контракт на три роки в морській піхоті. Тобто АТО, всі ці окопні позиційні дії, брав участь у навчаннях Сі бріз 2018 року, це 12 країн НАТО з'їжджалося, був тиждень виживання.

22-й рік, повномасштабне вторгнення, що відбулося, куди ти пішов служити?

О 6-й ранку вже був у військкоматі, всіх зібрали в актовій залі, сказали чекати, записали дані, і під вечір просто прийшли, сказали, зброї немає, розходьтесь по домівках, якщо що, вам подзвонять. А як же розходитися по домівках, як вже ворог підходить до домівок. І 25-го числа зранку мені повідомили знайомі, що на Оболоні, в Києві, коло Епіцентра, роздають зброю, з Камазів кидають, іди туди, розкажеш про свій досвід, туди-сюди, і якби, підеш, я думаю, що все вийде. Ну я прийшов туди, отримав зброю, пішли ми на 14-ту лінію в Пущу, з Гостомельського аеропорту там по лісах розбігалась піхота російська. І звідти почали тримати оборону, потім на Донечину, Часів Яр, Лисичанський НПЗ, Вовчеярівка. Зазнав поранення мінометного, перелам хребта, потім вже потрапив у "Скалу" по контракту.

Тут підхід жорсткий , люди , певно, думають, що прийшовши у ЗСУ можна відсидітись, так не вийде. Навіть я, коли рекрутую, не кажу, що буде легко. Буде складно, це вимотує, але це дає зрозуміти, як буде в бою.  Але це справа звички, получається  результат.

Наш девіз -, тут звичайні стоїть незламними.

У тебе досвід військової служби. Морська піхота,  потім територіальна оборона, повномасштабна війна.  Зараз ти  в полку Скеля і ти можеш порівняти, починаючи із забезпечення, із рівнем підготовки. 

Завдяки командиру,  у нас є така ситуація, що у нас  немає  необхідності  себе самостійно забезпечувати,  дещо шукати якихось  волонтерів, через родичів,  оцим відволікаться, так би мовити, від навчання, якісного проходження військової служби.  Все  є цілком і повністю.  Дисципліна дуже,  дуже строго , у нас  твереза спільнота. Все починається з командування. Коли я навчався в інших підрозділах, там можна собі закинуть ногу на ногу,  сказати, я не хочу, ніхто тебе чіпать не буде. Типу, розказують, що це твої проблеми і в бою будеш розбиратися сам, що  там з цим робити, якщо не хочеться. Тут такого  нема. Тут підхід однаковий до всіх, тут є  тільки "треба".

Запрошуємо  всіх охочих приєднуватися до 425-го окремого штурмового полку  Скала, пропонуємо якісне гідне  забезпечення, якісне навчання  і гідне ставлення до кожного-кожного бійця  з будь-якої ланки, від солдата до офіцера.