Позивний Шершень: "Росіяни лізуть, не боячись. Буває, збиваєшся, чи це ті самі, які відійшли й "полаталися", чи вже нові"

Автор: Ольга Москалюк

Юрію було 22 роки, коли росіяни розпочали повномасштабне вторгнення. Тоді він саме приїхав з Польщі, де працював, до України, щоб поновити документи й повернутися назад за кордон. Але замість квитка – військова форма, зброя і нове призначення: захищати свою землю.

Сьогодні він командує підрозділом "Шалені Шершні" 1-го батальйону 115-ї ОМБр, який і заснував. Позивний Шершень отримав від побратимів через своє захоплення ударними дронами. Хоч до роботи на БПЛА освоїв професію мінометника. А з самого початку у 2022-му, зізнається, був шокований тим, що відбувалося вдома.

- Напередодні нападу навіть на міжнародному рівні обговорювався такий можливий сценарій розвитку подій. Коли ви ще були в Польщі, чули подібні розмови?

- Українці між собою говорили про те, що може бути, а що - ні. Тобто це були просто якісь припущення. А щодо мене, то, враховуючи мій вік, я глобально над тим не задумувався. Хоча й мав розуміння, що Донецьком та Луганськом все не закінчиться. росія ж навіть не приховувала, що не збирається зупинятися на тому. Відкрито заявляли, що хочуть всю Україну. Тому ті події були неминучі.

- Якими були ваші перші дії 24 лютого 2022-го?

- Спочатку ми вирішували питання, як убезпечити рідних. Потім я звернувся до свого військкомату. Сказали: "Чекайте на дзвінок. Ми вам зателефонуємо". Я три дні чекав. Тиша. Набрав сам. Знову відклали. Коли подзвонив ще раз, попросили прибути восьмого березня з речами до військового комісаріату селища Чорнобай. Якраз створювалася наша 115-та бригада. Спочатку я був номером обслуги на 120-му мінометі. Моєю задачею було піднести боєприпас, і на тому все. Але за декілька тижнів до вибуття бригади в зону виконання бойових завдань все змінилося, і я став навідником того самого 120-го міномета. Два тижні нас навчали, показували, що до чого. Але, як виявилося, найкраще навчання відбувається вже під час виконання бойових завдань. Так найпрактичніше і найкраще.

- Як психологічно це все сприйняли? Пам’ятаєте, які емоції переважали?

- Найголовнішим було бажання навчатися. Через те що у мене почало все виходити, прагнув брати участь у бойових завданнях. Хотілося перевірити свої сили та стійкість.

- А складно взагалі з мінометом?

- Як сказати… Все залежить від людини. Якщо є бажання навчитися, то все вийде. Складного нема нічого. Головне - бажання, а також вміння слухати, що тобі говорять.

- Яким був ваш перший вихід?

- Ми заїхали до Сєвєродонецька і розмістилися у старій закинутій пожежній частині. Це було на краю міста – на межі з Рубіжним. Ми стояли із одним нашим розрахунком.

Спочатку було страшно, особливо коли почалися відповіді противника на наші удари з артилерії. Але усі перебороли страх, взяли себе в руки і працювали далі.

- Довго ви там були?

- Приблизно місяць.

- Військові розказують, що з часом психіка поступово адаптується, страх притуплюється, а на перший план виходить адреналін…

- Все правильно. Тільки головне – контролювати себе. Бо адреналін - така двояка, як кажуть, зараза (посміхається. – О.М.).

- Ви маєте на увазі, що на адреналіні можна зробити якісь необдумані вчинки?

- Так, можна нашкодити і собі, і товаришам.

- Як контролювати?

- Розкажу на прикладі. От зараз, коли йде штурм, а ми працюємо зі скидами, всі переживають за піхоту. Все йде на емоціях. Але ми себе налаштували ніколи не поспішати у процесі підготовки дрона до вильоту з боєприпасом. Бо можуть трапитися різні нехороші ситуації – знову ж таки, можеш нашкодити і собі, і побратимам. Адже коли ти знищуєш ворога, у тебе адреналін просто зашкалює: хочеться ще і ще, причому якомога скоріше. І от дуже важливо вчасно себе зупинити та не квапитися. Інакше можна наробити багато біди. Треба в такі моменти мати холодний розум.

- А як мінометник став пілотом?

- Наприкінці 2022 року ми стояли під Донецьким аеропортом. А тоді якраз почали з’являтися дрони, зокрема "Маvic-3". У нас в батальоні був хлопець на позивний Пчола, який приїжджав до нас на позицію, і ми корегували вогонь під дрон. Це була вже зовсім інша робота. Не так, як стріляти, як кажуть, "всліпу". Тоді і виникло бажання навчитися на оператора БПЛА. Правда, їхня кількість була дуже обмеженою, то й не мали особливих можливостей для навчання. Перший раз ми взяли до рук дрона, коли вже перебували на Сумщині у 2023 році. Вчилися самостійно. Нам добрі люди допомогли з дроном...

- Це також був "Маvic"?

- Тільки іншої серії. Ми тоді навчалися, як ним користуватися, як правильно літати, піднімати. Ми ж навіть не знали елементарного – як включати (посміхається. – О.М.). Все вчили через YouTube. Почали літати. У нас був взвод розвідки - хлопці теж тільки починали розвиватися в цьому напрямку. Але у них було більше можливостей. Ми до них їздили. Вони нас теж навчали. Ми разом зростали.

Перший бойовий виліт був, коли ще йшли бої за Бахмут, а ми стояли в Часовому Яру.

- Яку вам поставили задачу?

- Супроводжувати нашу групу, коли вона заходила на позицію.

- Які враження? Мені часто пілоти говорили, що на першому бойовому вильоті найбільше боялися втратити дрон.

- Це точно! Руки тряслися (посміхається. – О.М.). Ще й хлопці сидять і говорять: "Ти давай обережно. Зв'язок скаче. Трохи назад відтягнись. Набери висоту. Бо ще втратимо дрон". Але перший виліт був вдалим.

Загалом у нас тоді не було великого ресурсу ні по людях, ні по дронах. Тож ми робили акцент на розвідці й корегуванні нашої артилерії. У нас навіть не було окремих взводі та рот БПЛА. Була така групка бажаючих, які хотіли цим займатися й розвивалися в цьому напрямку. Так все і пробували робити. Мій перший перероблений під скид боєприпас теж був під Бахмутом.

- Що вразили?

- Тоді нічого не вдалося.

- Чому? Що пішло не так?

- Ворог заховався. У нас був перероблений маленький "ВОГ-17". Він особливо там нічого не зробив. Лише налякали ворога, то він сховався. Але вже розумів, що їм не буде легко.

- Вони вже на той час застосовували БПЛА?

- У них уже була більша кількість дронів – і для розвідки, і для корегування.

- Як ви заснували "Шалені Шершні"?

- Рік тому ми зайшли на Серебрянський ліс і почали працювати. Людей потроху ставало більше. І так з’явилася ідея: створити cвій підрозділ, який буде не гіршим за решту БПЛА-команд. Довго думали, яку взяти назву. І от якось спонтанно прийшло. Так з хлопцями посиділи, обговорили та визначилися.

- Скільки вас було спочатку в підрозділі?

- П’ятеро: двоє з мінометного підрозділу - я і ще хлопець, і троє із взводу розвідки нашого батальйону. З часом нас ставало більше.

- Як ви вважаєте, чи кожен може стати пілотом?

- Якщо є бажання, то так. У нас чимало людей із піхотних підрозділів. Ті, хто не може більше виконувати свої обов’язки в піхоті - через стан здоров’я, після поранень тощо.

Коли хотіли до нас долучитися, ми кожному ставили перше питання: "Чи є бажання навчатися?" Пояснювали, що думка, ніби пілот – безпечна професія, це ілюзія. На щастя, усі, хто перевелися до нас, працюють.

- Ви згадали про ілюзії щодо роботи пілота. Я нещодавно дивилася інтерв’ю командира роти ударних дронів на позивний Котя, який казав: "Мене дратує, коли говорять, що оператор БПЛА - найбезпечніша і найлегша спеціальність. Це не так. Бо ти - пріоритетна для ворога ціль, тебе видно. Якщо ти поводишся неправильно - тебе просто вб’ють. Я пояснюю хлопцям: F5 тут не працює! Просто "зберегтися", як на комп’ютері, не вийде". Думаю, треба людям пояснювати, що це непроста робота.

- Справді, пілот - це пріоритетна ціль. Без нього артилерія добре не працюватиме. Піхота не знатиме, що робиться попереду: підходить ворог чи ні. Плюс, логістика.
Противник же зараз робить на ній акцент – пробує перекривати. А вона починає працювати з дронів, що також створює проблеми росіянам. Тому нехай люди не живуть у якихось фантазіях.

- Ворог ще й полює на наших пілотів.

- Саме так! Вишукують. Буває, запускають своїх пару ідіотів на поле. Знають, що по них працюватиме або FPV, або прилетить бомбер. FPV важче засікти, бо він ударив і все. А бомбер же повертається назад - на свою точку вильоту. У нас були такі випадки.

- Розкажіть!

- За день ми робили дуже багато вильотів, адже ворог якраз почав штурмувати наші піхотні позиції. І склалася така ситуація, що в один прекрасний момент ворог своїм дроном провів мій до точки вильоту. Хоча намагаєшся повертатися різними завулками, не "світитись". Так от, ми тільки "сіли", хотіли йти забирати "борт" і тут чуємо, що над нами вже висить дрон. Буквально хвилин за двадцять прилітає перший FPV із запальною сумішшю. А далі запустили "Молнії" прочищати посадку, яка веде до нашого бліндажа. Бо він був добре захований, і вони точно не знали, де саме. Тому пішли таким шляхом. Зрештою, у них вийшло нас "подавили". Але ненадовго. Бо наші водії дуже толкові, то миттєво зреагували: ми перемістилися на іншу позицію.

- Який дрон вас провів?

- "Mavic". А я летів на "Autel". Його простіше провести через його розміри – він десь вдвічі більший за "Mavic". Його легше засікти. Тим паче, знизу ще система скиду, через що виглядає ще більш громіздко.

- Я записувала інтерв’ю із командиром взводу FPV 25-ї бригади НГУ на позивний Таксист, який зараз воює на Донбасі. Він говорив, що у них над позиціями піхоти ворожі дрони висять практично нон-стоп. Їх дуже багато. Як у вас?

- Так само. Над піхотними позиціями безперервно: якщо не висить дрон-розвідник, то прилітає корегувальник чи FPV. Також кружляють, вишукують посадки, пересування тощо.

- Тобто такої умовної "тиші" без дронів не буває?

- Давно не пам’ятаю, щоб таке було.

- Командир батальйону розвідки "Хартії" Штурман мені розповідав, що через це засилля дронів на фронті, перебуваючи в тилу, інколи в голові чує їхнє дзижчання. Так відкладається…

- Дійсно, відкладається. Взагалі дуже часто перестаєш звертати увагу на дрони-розвідники. Тебе більше лякає звук камікадзе. Він ніколи не зникає з голови. Скільки б ти не намагався відволіктися, він лишається.

- На чому зараз ворог найчастіше літає на вашому напрямку? Що в них взагалі там є, окрім FPV? "Zala", "Oрлан", "Supеrcam"?

- Supеrcam не дуже часто. "Zala" та "Орлани" давно не чув над собою. Часто бувають "Шахеди". Це взагалі окрема тема. Вони вже дістали.

- Знаю, що росіяни все частіше застосовують їх на лінії фронту…

- На щастя, безпосередньо по нас ними не працювали. Але постійно їх чуємо. Раніше, в основному, увечері, а тепер і вдень. "Шахед" дуже просто відрізнити через його характерне дерчання. Не переплутаєш! Але я не дуже на них звертаю увагу.

Мене більше цікавлять "Молнії", камікадзе та дрони на оптоволокні.

- Оптоволокно створює чимало проблем. РЕБ проти них безсилий. На вашому напрямку їх теж багато?

- Це залежить від того, який з ворожих підрозділ стоїть напроти нас. Я так розумію, не всім видають. Деякий час їх зовсім не було. Працювали звичайні камікадзе, "Молнії". Але ситуація змінилася, бо знову з'явилися. Можливо підвезли чи зайшов новий підрозділ.

- Ви по чому працюєте? Що найчастіше вражаєте?

- Жива сила, укриття, інколи логістика. Техніку вони тут майже не використовують. Час від часу заїжджають мотоциклісти, спішуються і рухаються пішки. Йдуть по десять кілометрів чи скільки їм скажуть.

- Чи стало більше живої сили?

- Я б не сказав, що стало більше. Просто вони лізуть, не боячись. Буває, збиваєшся, чи це ті самі, які відійшли, "полаталися" і знову йдуть штурмувати, чи вже нові.
Але кількість немала. Вони почали працювати ще хитріше: ходять по одному, парою. Отак малими групами час від часу пробують заходити на позиції для подальших штурмових дій.

- Ви не аналізували, чому не бояться?

- Реально не розумію, чому вони так поводяться. Але я неодноразово помічав: летиш на нього, він чує дрон, але не тікає. Підніме голову, подивиться, що щось висить, і йде далі.

- Цікаво, що ними рухає? Яка там мотивація? Хіба грошове забезпечення.

- У мене теж були думки, що їх матеріально зацікавлюють. Якщо до людини знайшли підхід, вона йде й за таких умов.

- Пілот Тайсон із вашої бригади переказував мені, як працював по особовому складу противника, який зайшов на позицію з наметами. Ви бачили щось подібне? Були якісь історії, які запам’яталися?

- Десь місяць тому заходила ворожа снайперська пара. Спочатку ми побачили, що йде ворожа "двійка". Потім наш дрон-розвідник роздивився, що в одного була снайперська гвинтівка. А другий, як я зрозумів, йшов, як прикриття чи корегувальник. Незрозуміло, хто він там був, бо не мав навіть бронежилета. Просто зі зброєю...

- Як цікаво!

- Вони дуже часто йдуть без бронежилетів. Іноді навіть без зброї. Одні повністю запаковані - з рюкзаками, бронежилетами, касками. Видно, що підготовлені. А інші – без нічого. Скоріше за все, це ті, хто має обладнати нові позиції чи облаштовувати старі, щоб можна було закріпитися. Якщо не вдається одразу після штурму, то десь окопуватимуться. Їм же ніхто не скаже відходити назад.

Так от ми побачили тих двох. Зайшли вони в посадку. А вона густувата. Важко бачити, поки вони не почнуть рухатися. А у мене на дроні є нічник. Прилетів. Шукаємо. Розгледіти не можемо. Переключився з нічної камери на денну, почав крутитися - побачив, що сидить під деревом замотаний в якийсь плащ чи щось таке. Я так і не зрозумів, що то було (посміхається. – О.М.). Але їм не вдалося пройти.

- Наші пілоти також часто чатують і чекають, коли ворог зробить помилку. За вашими спостереженнями, часто росіяни помиляються?

- Ворожі піхотинці помиляються, коли починають виходити на відкритий простір. Буває "внаглу" просто серед білого дня йдуть через поле і не бояться нічого від слова зовсім. Але ця їхня помилка нам на руку. Нехай частіше так роблять (посміхається. – О.М.).

- А їхні пілоти?

- Не скажу, адже я сьогодні працюю саме по ударам, не по розвідці. Просто у нас зараз акцент на прикритті нашої піхоти. Ми стараємося не допускати, щоб наші хлопці вступали в бої з ворогом.

- Які б ви назвали плюси та мінуси вашої роботи?

- Із плюсів – мені подобається придумувати щось нове, зокрема з виготовлення боєприпасів, по дронах. Мінусів, чесно, поки не бачу. Особисто для мене їх немає.

- А що найскладніше в роботі пілота?

- Зауважу, що дуже важливо добре замаскувати позицію – приховати те, що її видає. Якщо правильно не заховати - ворог дуже швидко знайде точку вильоту.

А в роботі найскладніше, коли ти розумієш, що не можеш допомогти своїй піхоті.
Наприклад, через погані погодні умови – сильний дощ, туман. Дрон нічого не бачить, а ти чуєш у рації, що ворог підходить, що бій уже йде. Або коли противник вмикає РЕБ, і ти не можеш підлетіти навіть на 100–150 метрів до них. Просто немає такої можливості, а хлопці вже вступили в бій.

- До речі, щодо умов. З одного боку, хороша погода – це плюс для пілотів: літати простіше, більше можливостей, ніж узимку чи пізно восени, коли туман, дощ чи сніг. З іншого - "зеленка" теж може ускладнити роботу, адже дрон не все побачить, правильно?

- Із "зеленкою" все ж можна впоратися. Бо ворог не може, наприклад, сісти під деревом у густих кущах і просто весь час там сидіти. Рано чи пізно почне рухатися, і пілот-розвідник це у будь-який момент побачить. Тобто ворог не зможе надовго сховатися. А от якщо туман, то з цим нічого не зробиш. Як і з тим, що взимку дрон починає обмерзати. Камери мерзнуть дуже часто.

– І що тоді робити з дроном? Повертати?

– Залежить від ситуації. Буває, що обмерзання дуже сильне, і дрон просто падає. А інколи вдається відпрацювати, повернути його і покласти сушити. Паралельно – підключити інший борт.

– Тобто замінюєте?

– Так, замінюємо. Якщо вдається повернути – дуже добре. Йде заміна. Ми завжди намагаємося, щоб у нас було кілька бортів про запас. Ситуації ж різні бувають.

- Не можу вас не спитати про переговори, за якими стежить буквально весь світ. Що ви про них думаєте? Чи працюєте й не зважаєте?

- У мене одна думка: якби вже скоріше повернутися додому, та й все. Я стараюся в ці політичні справи не занурюватися та не дивитися новини.

- Але ж ситуація на фронті така, що не дуже віриться в те, що росіяни просто візьмуть й підуть...

– Я вважаю, що ворог на цьому не зупиниться. Навіть якщо домовляться про перемир’я, він все одно полізе знову - через п’ять-десять років. Повторюся: вони ж навіть не приховують, що хочуть захопити всю Україну. Залишається тільки знищувати противника якомога більше.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото і відео надані 115 бригадою