Негативна екстрадиція: чому Україні не видають зрадників і корупціонерів

Автор: Татьяна Бодня

Тікаючи від відповідальності за злочини, під час повномасштабної війни з України виїхало чимало чиновників, депутатів, силовиків, бізнесменів. Які, судячи з журналістських розслідувань, цілком задоволені своїм життям за кордоном. І ще й мають нахабство звинувачувати Україну в переслідуваннях.

Про те, як повертають до українських в’язниць таких втікачів і чи впливає на ці процеси війна, поговорили із заступником начальника Департаменту міжнародного співробітництва – начальником управління співпраці у кримінальних провадженнях Офісу Генерального прокурора Іриною Діденко. На жаль, законом прокурори обмежені в коментарях щодо конкретних кейсів, тому здебільшого спілкувались про ситуацію в цілому.

Також запитала про видачу Україні воєнних злочинців і передачу таких злочинців іншим країнам. Тим паче, що нещодавно, відбулася перша в історії екстрадиція російського військовополоненого в іноземну державу для правосуддя. Як наголосили в Офісі Генпрокурора, це сигнал для росіян, що не тільки Україна може їх судити за воєнні злочини.

"ЯКЩО УКРАЇНА ПРАЦЮЄ ЧЕСНО, ПРЯМО ЗАЗНАЧАЮЧИ ЗЛОЧИН, ЗА ЯКИЙ ПІДОЗРЮЄТЬСЯ ОСОБА, ТО РФ МОЖЕ ПРИДУМАТИ "ЗВИЧАЙНИЙ ЗЛОЧИН"

– Як війна вплинула на механізми екстрадиції до України?

– Самі механізми міжнародні і напрацьовані десятиліттями, тому вони ніяк не змінились. А от сама війна дійсно суттєво вплинула, бо у 2022 році екстрадиція фактично зупинилась, оскільки в Україні було небезпечно і видача будь-якої людини сюди могла теоретично призвести до порушенням основоположного права – права на життя. Партнери нам перестали просто видавати. Хтось відмовляв, хтось "заморожував" до кращих часів.

Але є й мікропозитив. Ми нарешті повністю зупинили роботу з Російською Федерацією і республікою Білорусь і повністю перелаштувались на роботу з партнерами західного світу. Це було складно, бо до повномасштабного вторгнення найбільше запитів було саме з Російською Федерацією.

Зараз у нас кожен прокурор закріплений за якоюсь країною. Прокурори вивчають законодавство країни, з якою працюють, бо без цього не буде ефективної видачі, комунікують з колегами, налагоджуючи співпрацю. Іноді через різницю в часі прокурори виходять на онлайн-зустрічі і вночі, якщо у колег з іншої країни робочий час. Оскільки ми надсилаємо запити і хочемо, щоб процедура екстрадиції відбулася, то підлаштовуємось.

– Хто саме вирішує, що не можна віддавати нам людей, які перебувають у розшуку, бо їм тут загрожує небезпека через війну? Самі ці люди чи держави, на території яких вони перебувають?

– В будь-якому разі рішення ухвалює держава, яка видає. Але Україна тепер акцентує свою увагу на тому, що людина переховується саме від злочину, а не від війни. Ми окремо в своїх запитах робимо акцент саме на це, описуючи, який злочин вона вчинила. І по діях людини видно, що вона не від війни тікала, а саме від відповідальності.

Також багато залежить від категорії злочинів. Якщо йдеться про топ-корупціонерів чи просто забезпечених людей, які мають кошти на те, щоб вільно пересуватися по світу, то так само вони можуть собі дозволити послуги найкращих захисників, які уміло застосовують закони правових країн в інтересах своїх клієнтів. Вони "б’ють" на усе, що бачать. Є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини) і вони по кожному пункту намагаються навести аргументи про те, що їх не можна видавати, бо будуть порушені їхні права. І ці права перераховують. А суд в будь-якій країні повинен дослідити ці аргументи. Прокурори можуть їх усі "відбити" але може щось і залишиться, якщо суд визнає аргументи захисту сильнішими. Кожен кейс індивідуальний. Але захист максимально використовує правову систему, яка націлена на права людей. І дуже легко захищатися, тому що в Україні війна, яка створює небезпеку життю та здоров’ю, і суди зважають на такі аргументи.

Україна своєю чергою теж не мовчить. Ми зрозуміли, що потрібно терміново вирішувати це питання. Інакше у нас екстрадиція не розблокується. І потрібно відповідати вимогам, які висувають у судах. Тобто, в першу чергу забезпечити безпеку. Загалом було прийнято низку рішень, які дозволили розблокувати екстрадицію.

– Які ще аргументи, окрім безпеки, наводять адвокати і їхні клієнти в таких процесах? Можливо, є приклад.

– Насамперед ідеться про місце перебування. Україна, яку постійно ворог атакує безпілотниками і ракетами. Ми відбиваємо цей аргумент тим, що установи, в яких екстрадовані особи будуть утримуватися, знаходяться в західній частині нашої країни. Є перелік цих установ, затверджений Міністерством юстиції. В цих установах є спеціалізовані камери, в яких вони утримуватимуться. Там є бомбосховища, їх туди спускатимуть. Україна гарантує це і ми цих гарантій дотримуємось.

Ще одним аргументом можуть бути неналежні умови утримання. Наприклад, стандарт Європейського Союзу – це мінімум 4 квадратні метри на людину. У нас немає такої законодавчо закріпленої норми. Ми над цим працюємо. Але і зараз її забезпечуємо, попри те, що її немає в законі.

Також буває, що трохи адвокати фантазують. Беруть старі українські звіти правозахисників. Наводять гучні кейси про побиття чи катування в місцях утримання. Реагуючи на це, Україна показує, що ситуація дуже змінилася, що на таке активно і ефективно реагує. Не виключено, що таке може траплятись, але такі факти розслідуються, встановлюються причетні і у таких справах є вироки. І є нові звіти, де відзначається, що ситуація з умовами тримання в місцях утримання Україні покращилась.

Бувають і досить цікаві аргументи. Наприклад, заяви про те, що родина людини, про екстрадицію якої йдеться, проживає в цій країні, де ця особа перебуває. Наголошується на тому, що після повернення в Україну ця людина буде роз’єднана з родиною.

Це окремий пункт у конвенції, який теж підлягає захисту. І в таких випадках ми зважаємо на те, хто ці члени родини. Маленькі діти, які перебувають на утриманні, чи це просто далекі родичі.

Нікуди не подітися і від аргументів про поганий стан здоров’я, яке (на думку підозрюваного) не дозволяє утримання взагалі ніде. Тут все ще простіше, в країнах Європи давно налагоджено механізми встановлення реального стану здоров’я і на моїй пам’яті з цих підстав жодного випадку відмов нам не було.

Окрім того, коли йдеться про топ-корупцію, дехто з розшукуваних заявляє про переслідування державою Україна. Такий аргумент теж відбиваємо, тому що інкримінуються тільки ті злочини, які є в кримінальному законодавстві, як України, так і тієї країни, де ця особа перебуває (так звана "подвійна криміналізація"). Зазвичай це привласнення грошових коштів або їх розтрата, або це хабарництво. Ніякого політичного переслідування немає.

– Вдається діставати з-за кордону колаборантів і зрадників?

– Ні. Тому що міжнародний механізм ще не напрацьований, швидше перебуває на етапі становлення. Сам злочин колабораціонізм має прив’язку до політичного характеру подій, умов воєнного стану в України. А практики розслідування таких злочинів в інших державах замало. Відповідальність за державну зраду є, але сприймається як політичне правопорушення.

Окрім того, щоб когось видали, треба, щоб цю людину встановили. А щоб її встановили, треба, щоб вона перебувала в міжнародному розшуку механізмами Інтерполу. Інтерпол має виставити так звану "червону картку", і тоді правоохоронці країни перебування можуть затримати цю людину. А Інтерпол в цій категорії злочинів не виставить, тому що це порушення статті 3 їхнього статуту. Цією статтею заборонено виставляти картки через такі фактори: політика, війна і релігія. Тобто, навіть до етапу запиту ми не можемо дійти, бо механізм встановлення особи і її затримання в таких випадках просто не працює.

При цьому ми не маємо жодних сумнівів, що держава-агресор намагається зловживати цими механізмами проти України. Тому логіка зрозуміла. Інтерпол не дозволяє застосовувати частину свого механізму Україні, але і не застосовує його в інтересах ворога проти нас.

Єдине, як Росія може маніпулювати, – це маскувати ці види злочинів під так званий "загальний кримінал".

Тобто, якщо Україна працює чесно, прямо зазначаючи злочин, за який підозрюється особа, то РФ може придумати "звичайний злочин". Наприклад не роботу проти їхньої "сво", а "крадіжка трьох курей". Але і на такі маніпуляції комісія з контролю файлів Інтерполу знає як відповідати.

Якщо йдеться про воєнні злочини, єдине, що може бути застосоване, – це Резолюція 2010 Інтерполу (Резолюція Генеральної Асамблеї Інтерполу AG-2010-RES-10). Але там є нюанс. Країна громадянства, тобто Російська Федерація, може опротестувати запит до Інтерполу про встановлення і затримання особи. Тому немає жодних ілюзій. Своїх громадян РФ не дозволить шукати. Інтерпол зобов’язаний запитати Російську Федерацію, чи дозволяє вона виставити "червону картку". Звичайно, там такої згоди не дадуть.

– Це ж ви говорите про росіян, які підозрюються у скоєнні воєнних злочинів. А як щодо наших громадян, які зрадили Україну? Ми їх навіть у міжнародний розшук не можемо заявити, правильно я вас зрозуміла?

– Не зовсім. У міжнародний розшук вони оголошуються, а от застосувати механізм Інтерполу – отут вже складно. Оскільки стаття 3 Статуту Інтерполу це забороняє. В таких випадках застосовуються інші механізми, наприклад: заочне засудження; прямі запити на видачу у разі встановлення країни перебування; ордери на арешт третіх країн у рамках універсальної юрисдикції тощо.

– Представники МЗС і Слідчого комітету Російської Федерації заявляють, що подають в розшук іноземців, які воюють за Україну. Як же їм це вдається, враховуючи цю статтю статуту Інтерполу?

– Та ніяк. З тих публікацій і заяв, що ми бачили, Росія гучно заявляє саме про національний розшук. Тобто вони шукають цих людей десь в Челябінській чи Магаданській областях. Маємо обґрунтовані сумніви, що вони їх там знайдуть, то більше схоже на залякування гучними заголовками.

– Якщо вже винесено вирок, можна подавати запит на екстрадицію щодо зрадників і колаборантів?

– Механізм той самий. На стадії досудового розслідування його застосовує Офіс Генерального прокурора, а від моменту передачі обвинувального акту до суду і далі до повного виконання судового рішення – Міністерство юстиції. У нас однакові повноваження.

Ми разом з Мін’юстом, їхньою виконавчою службою (ДКВС), МЗС, національним Інтерполом (НЦБ Інтерполу), Нацгвардією, профільним Департаментом "проти катувань" та "воєнним" Департаментом, ДБР, правозахисниками, національними і міжнародними експертами та іншими, працюємо над пошуком механізмів розблокуванням всієї екстрадиції, у тому числі за ці види злочинів на всіх стадіях процесу. Відразу і оперативно обмінюємося інформацією. Бачимо результат на прикладі "цивільної" екстрадиції, впевнена, що будуть і на цьому напрямі.

Бо ми спочатку опиралися на найпоширеніший механізм – Інтерполу. Але потім зрозуміли, що потрібно паралельно задіювати всі можливі і навіть створювати нові. Одним із них є універсальна юрисдикція, яка раніше не так активно використовувалась, як після повномасштабного вторгнення в Україну. Це коли будь-яка інша країна в себе може засуджувати, розглядати справи, затримувати, брати запобіжний захід, виносити вироки щодо воєнних злочинців, які вчинили злочини на території України, і виконувати їх. Як приклад, справа Яна Петровського, який вчиняв воєнні злочини на сході України, а засуджений у Фінляндії до довічного позбавлення волі.

– В таких справах українська сторона надає зібрані докази колегам з іншої країни? Чи як це відбувається?

– Ми співпрацюємо в різних форматах. Це може бути в рамках міжнародно-правової допомоги, тобто, запит і відповідь. Також це можуть бути спільні слідчі групи, оперативне інформування колег і т.д.

– Як правоохоронці інших країн дізнаються про причетність людини до воєнних злочинів в Україні, якщо вона не в розшуку?

– По-різному. Це і робота спецслужб між собою, які спілкуються. І робота прикордонників, які дивляться, хто перетинає кордон і у яких може виникати низка питань, особливо про громадянина Російської Федерації. Справа Яна Петровського була дуже публічна. Медіа, які її підхопили, тримали фокус контролю на ній постійно з моменту вчинення ним злочинів до винесення вироку.

Також можуть бути ситуації, коли потерпілий від воєнного злочину в Україні – це громадянин іншої держави. А кожна країна захищає свого громадянина і буде розслідувати обставини його загибелі. В таких випадках вони у себе розслідують, а Україна надає докази. Таким чином, і виходять на злочинця.

"ПЕРЕЛІК УСТАНОВ ДЛЯ ЛЮДЕЙ, ЯКИХ ВИДАЮТЬ, ВИЗНАЧЕНО, ЇХ АКЦЕПТОВАНО"

– Якщо якась держава відмовляє Україні в екстрадиції, що буде далі з цією людиною, запит щодо якої прокуратура надіслала? Її відпускають чи утримують під арештом, а далі судитимуть?

– За правилами, якщо факт злочину встановлений, Україна може скористатися таким механізмом, як передача кримінального провадження. Тобто, це кримінальне провадження прямує в країну, яка відмовилась видавати особу. І вони далі розглядають справу у своїх судах і притягують людину до відповідальності.

Інколи сама країна це ініціює, звертаючись до нас із листом про те, що відмовляють нам у видачі через війну, але готові до застосування механізму про передачу кримінального провадження.

Такий механізм може бути складним лише у випадках, коли, наприклад, потерпілий заперечує проти передачі провадження, бо хоче, щоб справа слухалася в українському суді.

Також ускладнення можуть бути з перекладом. Україна має передати повністю перекладені матеріали провадження, а це не дешево і довго. А ще якщо йдеться про фіксування злочинів у зоні наближеної до бойових дій, це часто матеріали, написані вручну. Це складно навіть перевести усе в цифровий формат, бо треба чимало часу. А потім ще перекласти на мову країни, в яку хочеш передавати матеріали. Але добре, що цей механізм працює, раніше він використовувався не часто.

– У випадках, коли підозрюваного у воєнних злочинах судять в іншій країні, потерпілі з України повинні туди приїхати, щоб дати свідчення чи можуть це зробити в режимі відеоконференції? Хто в таких судових процесах забезпечує перекладача?

– Міжнародне право за технологіями слідкує і їм слідує. Не скажу, що супер швидко, але процесі іде. І зараз дуже широко використовуються онлайн-допити і онлайн-свідчення. Це дуже зручно. Україна теж багато кого так допитує. Перекладом в таких ситуаціях займається сторона, яка судить.

Якщо українським прокурорам і слідчим треба когось за кордоном допитати, то, як правило, ми надсилаємо запит в країну, і її правоохоронні органи допитують. Чому це ускладнює процес? Тому, що вони не виходять за рамки тих питань, які написав слідчий. Але ж під час допиту можуть виникнути і додаткові питання, які неможливо поставити. Тільки перелік питань, які написані.

Тому перевага онлайн-допитів полягає саме в тому, що їх організовує правоохоронний орган тієї країни, але допитує український слідчий. І він може вже поставити усі запитання, які в нього будуть під час допиту.

– Ви сказали, що поступово вдалося розблокувати екстрадицію з країн, які відмовляли через війну. Станом на зараз, як часто відмовляють?

– Якщо у 2022-2023 роках було приблизно 56% відмов переважно через війну, то зараз це близько 20%. Зусиль для цього докладено багато. Ми доводили, що Україна здатна забезпечити безпеку, запрошували послів країн, де була безумовна відмова від видачі, відвідати установи утримання людей, екстрадицію яких ми запитували. Україна дуже відкрита. В будь-який час консул може відвідати людину, яка була видана, з нею поговорити, з’ясувати, в яких умовах вона утримується.

Перелік установ для людей, яких видають, визначено, їх акцептовано. Тому, коли представники інших країн побачили, як у нас відбувається цей процес, там почали розблоковувати екстрадицію.

Не так давно було винесено рішення, яке я як юрист вважаю дуже важливим для України. Йдеться про те, що не просто Офіс Генпрокурора чи Міністерство юстиції прогарантували безпеку, а й інші органи за своєю компетенцію підключаються під гарантії. Це рішення Верховного Суду України. Суд розпочав практику зміни підсудності, є перше рішення. Злочин було вчинено на території Києва, а суд змінив підсудність і тепер справа слухається і особа утримується в західній частині України. Суд це зробив через те, що Україна надала гарантії безпечного утримання особи в західній частині країни. Це прецедент для нас. І свідчення того, що Україна дотримується гарантій і дбає про безпеку осіб, які були видані.

– За час повномасштабного вторгнення з десяток колишніх топових посадовців, народних депутатів і навіть олігархів залишили країну, тікаючи від кримінальної відповідальності. Що робиться, щоб їх повернути?

– Механізми ті самі. На мою думку, Інтерпол залишається найдієвішим.

Також запити на тимчасовий арешт. Звісно, за умови, що у нас є інформація про те, в якій країні перебуває людина. Ми не можемо рандомно розіслати на 200 країн 200 запитів.

Якщо підтверджується, що людина перебуває в країні і її затримують, ми одразу готуємо повний пакет документів і скеровуємо повноцінний запит на екстрадицію.

З початку повномасштабного вторгнення Офісом Генерального прокурора на стадії досудового розслідування направлено майже 800 запитів про екстрадицію.

Додатково направлено 460 запитів про тимчасовий арешт політичних діячів та інших громадян РФ.

Особливу частку становлять запити у кримінальних провадженнях щодо корупційних правопорушень — майже 200, з яких майже половина вже задоволена.

Загалом Україна за кордоном розшукує близько 1200 осіб.

– Як відомо з відкритих джерел, багато хто з підозрюваних у тяжких злочинах живе в Австрії. 16 червня у Відні президент Володимир Зеленський заявив, що очікує від Австрії підтримки в питанні повернення в Україну колишніх посадовців і олігархів, які переховуються за кордоном та зберігають там незаконно виведені активи. Чи змінилась ситуація?

– Австрія – це унікальна своєю правовою системою країна. Там кожен крок, кожне рішення може бути оскаржене в суді. І якщо ти маєш змогу найняти гарних адвокатів, які розбираються в цій правовій системі, вони будуть за кожен крок чіплятися і оскаржувати, а суди будуть слухати навколо запиту ще 30 скарг до суду. І поки ці суди не закінчаться, остаточне рішення прийнято не буде.

Ми дуже вітали цю комунікацію президента. Також нещодавно була комунікація й на рівні Генерального прокурора. Це й є ті політичні сигнали, без яких складно налагоджувати нові процеси. Вони дали сигнали про те, що для України це дуже важливо.

Я хотіла би по Австрії звернути вашу увагу на те, що США теж не можуть вже багато років добитися екстрадиції звідти Фірташа. Так що через правові особливості цієї держави складно не тільки нам, всім складно з Австрією працювати.

Але у нас є й позитивний кейс. Відбулася одна екстрадиція, а в бюджет вже відшкодовано збитки, спричинені злочином. По інших справах ми досі в процесі комунікації. Ми очікуємо, що хоч по одному з кейсів дійдемо до їхнього Верховного Суду. І якщо буде створено прецедент, у нас є шанс, щоб повернутися до решти кейсів. Бо деякі країни переглядають свої рішення про відмову в екстрадиції чи призупинення нашого запиту. Ми над цим зараз наполегливо працюємо.

– 26 вересня 2022 року у Балтійському морі вибухнули газопроводи "Північний потік" та "Північний потік-2", які транспортували російський газ до Німеччини. Правоохоронці Німеччини, які ведуть слідство, підозрюють у причетності до цієї події українців. Польща відмовила в екстрадиції одного з них, а інший арештований в Італії і апеляційний суд міста Болонья підтвердив можливість його екстрадиції. Чи зверталась німецька сторона з приводу цієї ситуації до України?

– Справа ж не в Україні, а в іншій країні. Відповім, як можу. Ми співпрацюємо з усіма країнами і в порядку міжнародної правової допомоги теж. Тема надчутлива. Основне завдання України, Міністерства закордонних справ і моє в тому числі – це захист прав громадянина України в кожному куточку світу.

– Можливо, з запитом щодо видачі ще когось з українців чи передачі якоїсь інформації? Бо з відкритих джерел відомо, що німецьке слідство вважає, що в операції брали участь сім осіб.

– Тут питання балансу, в яке ми часто потрапляємо, між виконанням своїх обов’язків на запит партнерів, які Україна на себе взяла згідно з міжнародними договорами і захистом прав українців та нацбезпеки, тобто Конституцією України. Скажімо так, ми завжди будемо діяти виключно в інтересах своєї країни при цьому виконуючи запити країн в частині, яка їм не шкодить. Ця ситуація не виняток.

Це все, що я можу сказати з даного треку.

– Все ж перепитаю. Чи надходили в Офіс Генерального прокурора запити про те, що є ще ордери на арешт в цій справі і людей просять видати?

– Не можу коментувати.

– В травні цього року в Іспанії затримали колишнього першого заступника секретаря РНБО. За даними ЗМІ, йдеться про Олега Гладковського. Що з його екстрадицією?

– Як я вже зазначала, в країні два органи здійснюють співпрацю з іншими країнами в таких питаннях – Офіс Генерального прокурора і Міністерство юстиції. І коли йдеться про справу, яка передана до суду, всю повноту інформації має лише Міністерство юстиції України.

– Чи подано запит на екстрадицію сина експрезидента "Мотор Січі" Олександра Богуслаєва, який разом із батьком підозрюється у розкраданні активів підприємства? Як повідомляла Служба безпеки України, його було затримано в Монако.

– Я добре знаю цю справу з трохи іншої сторони, не з екстрадиційної. Бо один з напрямків роботи нашого департаменту – це спільні слідчі групи. І це якраз один з найкращих прикладів успішної слідчої групи. Це тристороння слідча група Франції, Монако, України. І цікавинка роботи в спільній слідчій групі полягає в тому, що вони на своєму рівні спілкуються між собою. Визначений старший групи прокурорів у Франції, Монако і в Україні, і вони між собою спілкуються і координуються.

Я час від часу цікавлюся в колег чи можуть вони мені щось сказати, бо не маю права втручатися у саму справу. То вони казали, що ці питання зараз обговорюються. Наскільки нам відомо, він підозрюється не тільки Україною. І зараз три країни між собою координуються щодо того, який механізм його притягнення до відповідальності краще застосувати. Щоб він був найефективнішим і з точки зору справедливості, і з точки зору відшкодування завданої шкоди і повернення цих грошей в Україну. Вони зараз на цьому етапі.

Як тільки буде етап, коли їм потрібно буде наше втручання чи допомога, ми підключимось. Але їм мало що потрібно, оскільки вони спілкуються напряму.

Я впевнена, що як тільки у них буде спільне рішення, вони вийдуть з публічною комунікацією.

– За даними джерел видання ZN, повернення звинуваченого в держзраді нардепа Христенка відбулося за політичною домовленістю, а не шляхом екстрадиції. Це правда?

– Я хочу, щоб ви зрозуміли – механізмів є багато. Просто не всі в полі зору нашого органу. Вони можуть бути в полі зору прикордонників, міграційної служби, урядів двох країн і т.п. Ми не володіємо інформацією про цей кейс детально. Але ще раз повторюся: є різні механізми і це точно не викрадення людини. Застосований саме правовий механізм сто відсотків, але деталей я не знаю.

– Україна часто відмовляє в екстрадиції іншим країнам?

– Найчастіше відмовляємо, коли йдеться про громадянина України. Україна своїх громадян не видає.

Є інші випадки, де ми сумніваємось. Наприклад, бачимо, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності проходять. Скажімо, з моменту скоєння злочину минуло 15 років. Ми запитуємо додаткову інформацію, щоб нам країна сказала, а чому вони досі не відмовились від запиту, якщо строки пройшли. Але і тут є винятки, коли тяжкі злочини - ці строки можуть збільшуватися.

По одній зі східних країн у нас були питання доступу нашого консула до людини, яку ми екстрадували. Вони гарантували їй безпеку і нормальні умови утримання. Але коли консул запитав про доступ до цієї людини, щоб з нею поспілкуватись і подивитись, в яких умовах вона утримується, йому відмовили. Так не можна робити. Це знову ж таки про довіру. Відповідно ми вже дуже обережно ставимось до комунікації з цією країною і задоволення її запитів.

– Скількох воєнних злочинців вдалось екстрадувати з країн ЄС? Ви сказали, що є проблеми з Інтерполом. Але спілкуючись з правоохоронцями, чула від них не раз, що вони співпрацюють з Європолом, передають їм інформацію про таких злочинців.

– Подолати статтю 3 статуту Інтерполу і заборону міждержавної роботи по воєнних злочинах поки що дуже складно. Але за що я люблю міжнародне право, так це за те, що у нас є альтернативні механізми. Ви зараз гарний приклад навели – оперативні працівники на своєму рівні здійснюють співпрацю з Європолом, з країнами Євросоюзу. І якщо їм вдасться на території Європи встановити такого злочинця, тоді ми зможемо застосовувати інші механізми. Це, наприклад, може бути запит на видачу. Без Інтерполу Україна просто просить розглянути видачу. Щоб воно пішло до суду і суд виніс своє рішення. Звісно, він теж може послатися на те, що це воєнний злочин і за такі злочини людина не видається, але все ж є надія, що це питання буде розглянуто.

Також у нас є сподівання на Любляно-Гаазьку конвенцію, яка зараз в стадії підписання іншими державами, а потім буде стадія ратифікації. Вона спрямована на те, щоб полегшити роботу саме по воєнних злочинцях. Не було їх раніше так багато, не стикалось міжнародне право з такою кількістю воєнних злочинів. І зараз ці механізми вже підтягуються під реалії, які склалися.

Є ще варіант – це рішення третіх судів. Якщо третя країна в себе порушить справу, буде розслідувати і переслідувати особу, за її запитом поставлять "червону картку".

Окрім того, рішення Міжнародного кримінального суду обов’язкове до виконання. І Інтерпол на них реагує теж.

Тому працюємо і шукаємо рішення залежно від конкретного кейсу. Для нас це дуже важливо.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"