Покровськ: хлопці б’ються, але у місто вже заїхав перший танк противника
"Війна ж сюди не дійде?" - питає дівчина у кафе Павлограду, поки робить каву бійцям 68-ої бригади. І можна зрозуміти її хвилювання: у 2022 році вона вимушена була кинути домівку у Мар’їнці, трохи більше року тому зрозуміла, що у Покровську стає все небезпечніше – і перебралася у Павлоград. Тепер тут кожну ніч дзижчать шахеди – ще два місяці тому такої кількості обстрілів у цьому місті не було.
Все частіше вони прилітають не лише вночі. "Так було і з Покровськом, - каже військовий. – Спочатку прилітали безпілотники. Ударів ставало все більше. А потім почали розносити місто КАБами та артилерією. Традиційна схема противника". Але поки Павлоград кипить життям. Це найближче до Покровська місто, де є все необхідне для життя. Тут і машини ремонтують, і кав’ярні забиті, і супермаркети повні продуктами. "Але коли вимикають світло, а його вимикають все частіше і все надовше, у будинках зникає і вода, - продовжує боєць. – У приватному секторі, якщо є генератор, насос буде працювати. Але все залежить від того, як надовго місто буде лишатися без електроенергії". І тут же бачимо людей з п’ятилітровими баклажками води. "Це перша ознака наближення фронту – черги по питну воду", - додає мій співрозмовник.
Від Павлограду до Покровська, який продовжує героїчно битися, 70 кілометрів. До іншого фронту – на запорізькому напрямку – майже вдвічі менше. Тут не чутно, як у Сумах, канонаду на обрії, але близькість війни відчутна в повітрі. Особливо в очах військових – бо багато хто або вийшов з Покровська, або готується туди зайти, або забезпечує необхідним тих, хто залишається у цьому місті.
Кого не питаєш про події у Покровську у даний момент, чуєш одну відповідь: "Хлопці б’ються". Як це – битися у Покровську – я почула під час розмов з бійцями різних підрозділів – вони невдовзі будуть опубліковані. Оптимізму щодо того, що ворога вдасться відкинути, а місто – зачистити, мало. Бо росіяни продовжують заходити у місто. З кожнем днем їх стає все більше. Для наших підрозділів продовжує гостро стояти питання повної відсутності можливості доставляти необхідне тим, хто лишається в місті і на півдні від нього. Боєприпаси, ліки і воду скидають з великих дронів, коли є така можливість. Як сказав пілот екіпажу, який провів у місті 80 днів: "Ніколи не бачив і не думав, що таке будуть робити, - це що пілоти будуть доставляти вантажі пілотам". Але найстрашніше, те, що крає бійців і командирів, - майже неможливість виносити поранених. Я вже не кажу про загиблих…
А ворог використовує всі засоби, щоб ще й морально тиснути. Ще днів десять тому з’явилося відео розмови з двома начебто полоненими з 68-ої бригади. Наводилися їхні прізвища. При уточненні вияснилося, що таких бійців у бригаді ніколи не було. Саме наші військові показали мені іншу хитрість росіян: відео групи начебто наших бійців, які здаються в полон. Те, що це згенеровано штучним інтелектом, видно майже одразу. Один "поранений" їде у кріслі колісному, новенькому та блискучому. Таке неможливо ніде взяти у теперішніх реаліях розбитого міста. Більше того, воно ще й прикрашене двома українськими прапорцями, також чистенькими і аж лискучими. І звертаються ці начебто "полонені" до ворога "притаманним" нашим бійцям словом "братья". Але ж не всі можуть легко розпізнати підробку…
Я і чула, і сама запитувала, чому для порятунку поранених на цьому напрямку не використовують наземні роботизовані комплекси, які все активніше застосовують на фронті. Але і не всі вони можуть подолати ту відстань, на якій знаходяться наші бійці від безпечних зон. Куди можуть, туди їх запускають – з боєприпасами, водою, їжею. Але для того, щоб вони заїхали максимально далеко, потрібно, щоб на середині шляху була позиція з нашими бійцями, які б замінили акумулятор. Таких позицій вже майже немає. Або вони змінюються так швидко, що не вгадаєш, чи будуть у потрібний час там наші люди. А щодо евакуації… Мені навели приклад, як хлопці намагалися вивезти тіло загиблого бійця за допомогою РНК. Бійці зафіксували тіло на роботі і відправили. Рухому машинку помітили дрони-розвідники противника. Вони навели на неї ФПВ, причому не одну… Тіло загиблого атакували…
Наскільки мені стало відомо, у вищого командування є певні плани по обороні і зачистці міста. Не можу це розголошувати навіть при тому, що не вірю в успіх цих дій. Як мені сказав командир одного із підрозділів, задіяного у цих рухах: "Давайте подивимося, що з того вийде. Є ж якийсь розрахунок. Можливо, він і спрацює"… Багато хто з офіцерів вважає, що всі ці дії потрібно було робити раніше – місяці два тому, а то й три. І вони про це доповідали і говорили на нарадах. Не вистачало людей не те що для ведення бойових дій, а для спостерігання і контролювання ситуації. Вже давно стало зрозуміло: хоча у нас зараз і війна дронів, але якщо десь на лінії фронту немає бійця, там ворог і просочиться далі… На зараз ми не можемо заїхати у місто, але вже бачили, що противник заїжджає на мотоциклах, буханках та джипах. Буквально днями наші розвідники побачили з дрона, як у Покровськ заїхав російський танк. На моє логічне питання, чи вдалося його спалити, я почула, що погода не дозволила це зробити.
…Ми всі давно вже живемо за принципом: прокинувся зранку – буду жити свій найкращий день, прийшов вечір у цілу оселю – радію прожитому дню. Особливо це відчувається у прифронтових містах. На парковці одного з павлоградських ресторанів поруч стоять дорогі блискучі автівки, ледь не з салону, і армійські "корчі". У залі стрибають діти, бо святкують чийсь день народження, а неподалік сидять мілітарно одягнуті чоловіки, які залюбки їдять ресторанні страви. Тут війну, її дихання, наче ніхто не помічає. Хоча, скоріш, не дозволяють їй вплинути хоча б на цей момент.
У зведеннях Генерального штабу пишуть: ситуація складна, але контрольована. Про Покровськ вже давно варто казати інакше: ситуація складна і не контрольована.
Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ
