Бійці "Скелі" вивели з позиції двох військових, які рік просиділи в оточенні

Автор: Богдан Пападін

18 березня в мережі Інтернет з’явилась новина про бійця полку "Скеля", який вивів з оточення двох бійців 30 ОМБР, які рік утримували позиції. Ми чекали, поки цей боєць повернеться із завдання, для того, щоб зробити з ним інтерв’ю та показати вам його історію.

 Самі події розгортались в селі Маньківка. Це населений пункт на трасі Бахмут-Слов'янськ, вздовж якої зараз противник намагається наступати. Варто зазначити, що під час виконання цієї операції полк Скеля знищив понад 40 російських окупантів, а також деблоковано позиції 30 ОМБР, які на той момент вже практично були в оточенні.

Євгеній Цанду:Ми як заходили, то ми вже заходили вночі, бо нам по дню вже не було як заходити. Нас проводили все по-бистрому, щоб ніде не зациклювалися, не ставали, щоб ніхто нас не засік, щоб потім скиди не були на ту точку, там де ми мали зайти. І там виходить, що я попав з напарником в позицію, був склад, він був розтрощений. Можна було тільки проповзти, без броніка, без нічого, все знімали. Туди залазили і майже три метри землі були там окопані хлопці. Вісім чоловік із 30-ки. Вони там всі під 300, їх всіх треба було виводити.

Вони вже тривалий час там були на позиції?

Так, хто вісім місяців, хто шість, хто рік. Я одразу вже доклад зробив, що ми вже в укритті. І ми там були дві доби. Дали наказ, можна так сказати, з їхнього командування, що виводити двоє, я так зрозумів, що найбільш важких людей. Один поранений там руку був, в одного відморожена нога, я так зрозумів, що в нього гангрена пішла, тому що в нього вже пальці відпадали. Таке. І команда прийшла, прийшла до мене по рації, я все зрозумів. Десь годин в 11-12 ночі вирушили і повів хлопців. Збодрив їх, звісно, хлопці, ви додому, вас треба виводити. І так і пішли.

Скільки ви виходили з позиції?

Годин в 11-11.30 вийшли і до ранку ми якраз вийшли з позиції. Нас вже при кінці, коли ми ще не дійшли до евака, це десь пів дороги ми пройшли, нас засікли і ми трошки були в цих плащах, трошки ховалися, хвилин 20, може з пів години сиділи, взагалі не ворушились. Над нами були дрони, розвідники, все літало над нами. Почали вже скиди десь метрів сто від нас,  там засікли вони собак, бо ми почули собак,  вони їх спочатку штурманули, а потім вже ближче-ближче, вже навіть ці хлопці кажуть, рішай. Я кажу, а що рішати? Ноги в руки погнали. А нам ще залишилося до укриття метрів 50 дійти. Тут по дорозі ми йдемо по посадці, дивлюся - стежка. Я по цій стежці опа, дивлюся, укриття є. Я кажу хлопцям, давайте в укриття, я одразу ж рацію розкинув, доложив руководству, що так і так ми знайшли укриття, і ми в укритті зараз. Так ми там ніч вже, і день ми там перебули до ночі, і десь теж саме годин в 11 командування вийшло на мене, я сказав, де ми знаходимося, і нас забрали звідтіля, довели туди вже до тих метрів 50, що ми не дійшли, там були ще двоє наших хлопців. Ми там вже день пробули і вночі ми вже почали рухатися, на команді ми знову пішли на евакуацію. Хлопців повів я перший і Джус з Татом пішли ззаду. Ми прийшли вже туди, хлопців вже посадили, і ще двоє хлопців прийшло, одного полоненого вони привели, і хлопець ще наш попав на "лєпєсток". Потрощило йому ногу, і він поїхав з еваком, поранений був. І ми вже хлопці приїхали з 30-ки, 6 людей. Джус забрав трьох перший, я забрав трьох вже ззаду пішов. Повів їх вже в село знову.

Знову повернулися в село?

Знову повернулися в село, завезли хлопців з 30-ї бригади. Порозподіляли хлопців по точках, порозводили. І в мене ще два бійці залишилися без плащів. Мені довелося повернутися, я їх залишив у лісі. І я взяв плащі вночі і повернувся по хлопців. Забрав хлопців і знову ж привів в село.

Скільки ви находили кілометрів?

Грубо кажучи, 6,5-7 кілометрів в одну сторону. Це так, туди-назад, туди-назад. Ніг, звісно, не чув. А що робити? Треба. Отак ходили.

Ви казали, що ви травмувалися вночі?

Так, так. І арматура лежала, ну, уголок такий, там кусочок граматури, той уголок було видно, він білий був, а кусок арматури торчав, я за нього зачепився і впав коліном, забив сильно коліно. Так я і ходив, мусив, я так зав'язав його еластичним бінтом, так я і ходив до самого кінця.

Як далі події в селі розгортались?

Були, звісно, хороші такі бої. Вони наступали, росіяни, доволі так жорстко. І наші теж давали хороший отпор. Хорошенький отпор. Там Білий, Оса, там із наших хлопців теж добре працювали, і всі хлопці працювали. Рано-вранці, як ми не спали, ми по черзі, там чергування треба було вести. Якраз моє чергування, я там щось, якраз я поставив чай, думаю, вже ранок, світанок, думаю, хлопці встануть, чайку поп'ємо. 

Чую хтось чалоп, чалоп. Я за автомат, він сам прийшов, я його на мушку. Взяли його в полон, розрядили, допит.

 Він розумів, він був в Орєхово. Ноги теж були обморожені, він ішов на евак.
У нього була рація, телефон, воєнний білет і аптечка. Там сигарети були, більше в нього нічого не було. І автомат. Один рожок, автомат весь ржавий,  з патронника я його ледве вибив патрон. Я кажу, як же ти стріляв? Він каже, я тільки в учебці в ньому стріляв. 

Ну оце, коли у нас полонений появився, оце тоді у нас два було. Росіяни там залізли. Ну нас, звісно, по рації попередили, що до вас лізуть. Ну, в принципі, ми не знаємо, чи ми їх стерли, чи ні, можна так сказати. У напарника з 30-ї бригади заклинило автомат, у нього тільки одиночкою.  А я очереддю гатив. Я так думаю, що когось ми там зацепили.

Уже знали, що в мене коліно дуже побите. І це я вже з полоненим, іще два хлопці рушили на евак. Уже в нас теж двоє поранені, хлопців наших. І з полоненим ми вже пішли, і вже при кінці, як ми мали доходити до еваку, мені по рації руководство сказало, що нам потрібно забрати нашого хлопця десь. Ми думали одразу, що ми не потягнемо його. Ми його поки з лісопосадки витягнули, поки ми порозрізали в нього, він весь у броні був, поки все порозрізали, поки освободили. Там скрізь хащі, ці гілки, дуже було тяжко його витягувати. Ми його витягнули вже вдоль лісопосадки, і вже почали кумекати, як його нести. Ну ми, звісно, з пораненими, і з арештованим забрали. Я йому розв'язав руки, половину дороги він його практично проніс на собі. Звісно, ми допомагали, ми його підтримували по боках, за ноги ми теж несли, він тільки основне тіло ніс на собі. Коли він вже не міг, тоді я вже ніс, тому що хлопці були поранені. Я вже хоч з коліном, ну нічого. Де бувало, що вчотирьох зразу брали, бо вже не могли нести.

Ви виносили тіло загиблого побратима, так?  Для того, щоб його гідно поховали?

Так.

Скільки ви провели в цьому селі?

11 днів.

Як ви потрапили в армію?

Як і всі. Я в учєбку прийшов в Балті, Одеської області. Я в СЗЧ пішов, місяця півтора я був вдома. І потім вже забрали і вже сюди привезли.

Чому в СЗЧ пішли?

Я вже в останній момент узнав, що в моєї мами був інфаркт.

Кому говорити,  бо нас вже всіх вже в автобуси заганяли. Що я б говорив, бо це був безпорядок. Таке.

Тому ви вирішили піти в СЗЧ, тому що з мамою така ситуація трапилася?

Так. Мені би в цьому ніхто не допомог. Навіть якби там на пару днів пустили додому, щоб я побув біля мами, це було б проблематично.

Скільки тут ви проходили БЗВП саме, в полку?

Ну не знаю. Взагалі, якщо так розібратись, місяця два, мабуть.

Це ваш перший бойовий вихід був?

Так. Навіть і страху не було. Я й не зрозумів, що це таке. Взагалі не почувствував. Ну так у нас якось дружно, так друг друга підтримували. Взагалі нормальні хлопці, друг друга розуміють.

Що у вас по забезпеченню, чого не вистачає?

Все є. Все повністю вистачає.

З грошовим забезпеченням нічого, ніхто не ображає, все виплачують?

Ні, я одразу як прийшов, вже з боячки, в мене ще й зарплата прийшла, ще зарплату отримав. Все отлічно.

Що у вас зараз з ногою? Як почуваєтеся?

Вже трошки легше стає. Мені дали дві неділі, щоб не напрягати. Там вже будуть рішати, якщо скажуть назад, я поїду назад. Куда скажуть, куда буде приказ.