РУС
5309 посетителей онлайн
ПРИЗРАКИ ГОЛОДОМОРА
Уголовное дело по определенной статье принципиально отличается своей железобетонной конкретностью от святого долга памяти, который формирует моральные устои народа. Люди в погонах в один день превратили трагедию в фарс.
На этой неделе Служба безопасности Украины (СБУ) возбудила уголовное дело по факту искусственной организации Голодомора – голода 1932–1933 годов, унесшего миллионы жизней.Эта новость шокировала даже тех, чьи предки пережили то страшное время, тех, кто и без политических указов всю жизнь чтит память погибших. Ведь уголовное дело по определенной статье принципиально отличается своей железобетонной конкретностью от святого долга памяти, который формирует моральные устои народа. Люди в погонах в один день превратили трагедию в фарс.
Не прошло и года с момента, когда СБУ обнародовала поименный список организаторов Голодомора. В нем содержалось 19 фамилий, под № 1 – Сталин Иосиф Виссарионович, среди остальных 18 имен встречается мало известных. До сих пор до конца непонятно, зачем это делалось: рядовой украинец и без подсказки власти знает, что вина лежит не столько на людях, которых давно нет в живых, сколько на системе, которой не стало задолго до 1991 года. Президент Виктор Ющенко неоднократно повторял, что признание Голодомора и память о нем не имеют ничего общего с попыткой выставить счет виновным. Это как раз тот случай, когда правда нужна живым.
Может быть, СБУ, обнародовав свой список, пыталась дать сигнал, что претензии предъявлять некому? Возможно, таким образом хотели убедить Дмитрия Медведева приехать осенью прошлого года в Киев – для участия в мероприятиях памяти 75-й годовщины Голодомора? Но приглашение, как известно, не было принято. Зато публикация черного списка привела к ряду скандалов. Например, представители Еврейского комитета Украины возмутились, что СБУ обвинила в организации Голодомора преимущественно людей еврейской национальности. Причем, как выяснилось, многие из тех 18 занимали должности, которые явно не соответствовали уровню организации репрессий: кто-то работал в транспортном отделе, кто-то в статистическом. Почему бы тогда не назвать поименно всех, кто имел отношение к режиму советской власти в 1930-х? Как относиться к тем из них, кто позже сам стал жертвой репрессий?
Пополоскав на страницах газет имена давно умерших людей, о скандале забыли. Он растворился в череде новых скандалов, которые постоянно сопровождают попытки украинской власти восстановить справедливость по отношению к жертвам Голодомора. Уголовное дело "по факту", несомненно, вызовет новую волну обвинений, оскорблений и политической ругани.
Первым возмутился украинский депутат от фракции "Наша Украина – Народная самооборона" Геннадий Москаль: "Против кого СБУ открывает дело – против кладбища?! Кого собираются привлечь к ответственности?" Юристы недоумевают: по каким законам собираются судить? Нынешнее украинское законодательство не имеет отношения к временам почти вековой давности, что же, возвращать к жизни законы 1930-х? Любой нормальный человек в Украине скажет, что тему Голодомора нужно оставить историкам, ее нужно сохранить в сердцах людей. А силовым структурам и правоохранительным органам здесь делать уже нечего.
Но в том и проблема, что благое дело, провозглашенное Виктором Ющенко, извращается исполнителями. Одни разворовывают средства, выделенные на памятные знаки жертвам. Другие фальсифицируют документы, готовящиеся к выставке. Третьи готовы лоб разбить, доводя до абсурда идею восстановления исторической справедливости. Не поворачивается язык сказать, что украинский президент в этой ситуации – единственный положительный герой. Разве нет его вины в том, что в Украине создана именно такая система, извращающая и доводящая до абсурда любое здравое начинание и превращающая в политическую коммерцию даже проект, имеющий исключительную моральную ценность? И эта система действует одинаково топорно в любой сфере и в отношении любого вопроса. Собрались построить демократию – передрались за финансовые потоки. Хотели почтить память, а увязли в склоке за признание слова "геноцид"…
Многие политики в Киеве уверенно говорят, что единственная причина, по которой мир до сих пор не признал Голодомор геноцидом украинского народа, кроется в противодействии со стороны России. Россия действительно не признает слово "геноцид" в отношении Голодомора. Но так относятся к проблеме и на Западе. Замдекана исторического факультета МГУ Алексей Власов ранее пояснил: "ООН руководствовалась принципами международного права, в соответствии с которым понятие "геноцид" подходит только к одному ярко выраженному случаю – геноциду в отношении евреев и цыган в конце 1930-х годов XX столетия и в годы Второй мировой войны, поскольку даже в отношении геноцида против армян в Османской империи есть определенные сомнения в правовом ракурсе".
Так что важнее Киеву – живая память или юридическое слово? Международные организации и десятки отдельных стран готовы признать трагедию украинского народа и вместе с украинцами чтить память жертв Голодомора. Но одно дело – сочувствовать, другое – принимать участие в балагане. После перевода исторической трагедии в плоскость Уголовного кодекса сочувствующих станет меньше. Зато, к сожалению, прибавится число тех, кто подозревает Киев в пиаре на исторической трагедии.
Источник: Татьяна Ивженко, "Независимой газете"
Геноци́д (от греч. γένος — род, племя и лат. caedo — убиваю) — действия, совершаемые с намерением уничтожить, полностью или частично, какую-либо национальную, этническую, расовую или религиозную группу как таковую путём:
убийства членов этой группы;
причинения тяжкого вреда их здоровью;
мер, рассчитанных на предотвращение деторождения в такой группе;
принудительной передачи детей;
предумышленного создания жизненных условий, рассчитанных на полное или частичное физическое уничтожение этой группы.
С 1948 геноцид признаётся в ООН международным преступлением.
19.11.2008 17:48:36
Цитировать
Мой дед пережил голод ( запорожская обл.) но он всегда говорил. что виновата в этом власть.
Вопрос - чья власть - русских, украинцев на территории Российской империи после 17 года.
Если Иванов Самул Йосифович русский то ..... Дед расказывал, что в каждом селе был магазин
( ТОРГСИН )( точно названия не помню ) и там сидел Иванов С.Й. и менял золото на хлеб. Это
был ГЕНОЦИД СЛАВЯН.
http://obozrevatel.com/news/2008/7/23/250025.htm
Т.е. геноцид НЕ по национальному признаку, а по классовому...
Моя прабабка голодомор не пережила в кировоградской области...
И как это соотносится с функциями СБУ?
Совсем мозгами поехали украинцы.
эти самые фанатичные были из всего союза
Итак, шабесгои или/и невыясненные:
Сталин Йосиф Виссарионович,
Винокуров Александр Николаевич,
Балицкий Всеволод Аполлонович,
Прокофьев Георгий Евгеньевич,
Тимофеев Михаил Михайлович,
Пустовойтов Сергей Аполлонович,
Букшпан Михаил Маркович,
Друскис Франц Семенович,
Кривец Ефим Хомич,
Леонюк Хома Акимович
(10 шт.)
Евреи:
Ягода Генрих (Енох) Григорьевич (Гершенович),
Реденс Станислав Францевич,
Карлсон Карл Мартинович,
Миронов (Каган) Лев Григорьевич,
Кацнельсон Зиновий Борисович,
Каминский Яков Зельманович,
Козельский Борис Владимирович (Голованевский Бернард Вольфович,
Ивановский (Гибшман) Израиль Давидович.
9 шт.
Половина виноватых в голодоморе - евреи! Вот почему в большинстве СМИ (которые принадлежат и/или контролируются евреями), нет этого списка! (Цензор в их числе).
Но может быть и этот голод организовали русские? Напомним имена и фамилии основных действующих лиц. Косиор Станислав Викентьевич, с 1932 г. генеральный секретарь ЦК КП(б)У - поляк. Чубарь Влас Яковлевич, с 1923 председатель СНК УССР - малоросс. Балицкий Всеволод Аполлонович, с 1931 по 1934 годы заместитель председателя ОГПУ при СовНарКоме СССР. В ноябре 1932 направлен особым уполномоченным ОГПУ на Украину, с задачей "безусловно выполнить план хлебозаготовок" - малоросс. Письменный Яков Вульфович, в 1931-1933 гг. работал вместе с Балицким в центральном аппарате ОГПУ (начальник Учетно-статистического отдела) и вместе с ним вернулся на Украину - еврей. Хатаевич Мендель Маркович, один из главных организаторов коллективизации на Украине, в 1932-37 гг. член Политбюро КП(б) Украины - еврей. Яковлев (настоящая фамилия Эпштейн) Яков Аркадьевич, в 1929-34 гг. нарком земледелия СССР - еврей. Майоров Михаил Моисеевич (настоящее имя Биберман Меер Моисеевич), в 1930-32 гг. нарком снабжения УССР - еврей. Скрыпник Николай Алексеевич, в 1927-33 гг. нарком просвещения УССР. С февраля 1933 заместитель председателя СНК и председатель Госплана УССР, малоросс, ярый украинизатор. Леопольд (настоящая фамилия Ройтман) Даниил Самойлович, руководил в 1932 - 1936 гг. отделами ГПУ-НКВД в Винницкой и Донецкой областях - еврей. Меламед Григорий Моисеевич, в 1930-е гг. заместитель председателя Верховного суда УССР - еврей.
Единственный этнический русский в руководстве Украины того времени - второй секретарь КП(б)У Постышев. А если учитывать, что пятерка особо отличившихся в 33-м зернозаготовителей состояла из таких деятелей как Каттель Михаил Абрамович, Гендлер Лев Давидович, Браславский Иосиф Моисеевич, Фрадков Савелий Ефимович и “примкнувший к ним” Ситов Иван Петрович, идейным вдохновителем перечисленной группы товарищей выступил Лазарь Моисеевич Каганович, а ответственность за пропагандистское прикрытие их деятельности возлагается на кинематографистов Левкова и Койфмана, то даже рассуждения Президента Всеукраинского еврейского конгресса Вадима Рабиновича о том, что если бы не голодомор Украина могла бы стать самой “продвинутой” страной в мире, слушать, по меньшей мере, странно.
Смешно
http://www.iraq-war.ru/article/170128
Интересно
автор Gin2003 в 24.07.2008 [08:36 ]
to Arjan
Меламед Григорий Моисеевич в 1930-е гг. заместитель председателя Верховного суда УССР - еврей.
1. Меламед, Илья Иосифович (1895—1938) — советский военный и хозяйственный деятель.
2. Меламед, Леонид Адольфович (р. 1967) — российский менеджер, президент российского холдинга «АФК Система».
3. Меламед, Леонид Борисович (р. 1961) — российский менеджер, генеральный директор ГК «Роснанотех».
Как внуки чекистов стали эффективными менеджерами
Хочу добавить - российскими эффективными менеджерами! Вот почему Россия против расследования геноцида славян 30-х годов - внуки извергов занимают видные российские посты!
http://lib.rus.ec/i/60/110760/i_001.jpg
Т.е. геноцид НЕ по национальному признаку, а по классовому...
Моя прабабка голодомор не пережила в кировоградской области...
Где ты видел еврея-крестьянина?
Кто их простит????
Ну, ещё и другие попали под каток, кто проживал поблизости.
Это был геноцид НЕ по национальному признаку, а по классовому...
Был геноцид КРЕСТЬЯН. ВСЕХ НАЦИОНАЛЬНОСТЕЙ
чтобы не отдавать зерно,его гноили вместе с зерновым фондом
вырезали скот полностью..
и в итоге ,весной ни сажать не чего,ни пахать не на ком..плюс засуха..
надожение всего и привело к голоду крестьянства
Но у них то были вдохновители...
только потому - что к ним в 1919 пожаловала на московских штыках "родная советская власть", которая решила, что будет брать у селян на шару продукты их труда??
они, видишь ли, не хотели пахать и сеять на чужого московского дядю на всю катушку - поэтому он решил взять и отобрать у них все продовольствие - и "товарное", и домашние припасы - подчистую
а виноваты в том голодоморе не кацапы, решившие полностью сломать в украине сложившийся веками уклад и ограбить ее ни за хрен собачий - а сами "хахлы", не захотевшие плясать под московскую дуду и за это поплатившиеся миллионами жизней
Геноцид (от греч. γένος — род, племя и лат. caedo — убиваю) — действия, совершаемые с намерением уничтожить, полностью или частично, какую-либо национальную, этническую, расовую или религиозную группу как таковую путём:
убийства членов этой группы;
причинения тяжкого вреда их здоровью;
мер, рассчитанных на предотвращение деторождения в такой группе;
принудительной передачи детей;
предумышленного создания жизненных условий, рассчитанных на полное или частичное физическое уничтожение этой группы.
С 1948 геноцид признаётся в ООН международным преступлением.
http://ru.wikipedia.org/wiki/Геноцид
.
Поволжье и Казахстан. А так же Кубань...
Йозеф Геббельс
«Само название «Русь» узурпировано московитами. Русские не только не являются славянами, но и не принадлежат к индоевропейской расе. Они пришельцы, которых нужно выгнать обратно за Днепр.» (с)
Карл Маркс
«Неправда, что все люди суть люди. Русские – не люди. Это чуждые существа.» (с)
Роберт Конквист, английский историк
Существует негласное указание международного иудаизма освободить Юг России и Украины для предполагаемого там будущего хазарского государства, поскольку евреи разновидности ашкенази, в отличие от сефардов, считают своей исторической родиной именно Юг России и Украины и бывший хазарский хаганат. Особенное внимание отводится полуострову Крым, из которого коренное население было вообще насильно выселено в то же самое время, и с той же целью, теми же самыми людьми. Только Отечественная война и необходимость защиты своих завоеваний от немцев сбила все карты «каганистов» и остановило попытку создания хазарского хаганата на Украине и юге России ещё в те годы. Однако превращение Украины и юга России в другую Палестину началось, и в настоящее время, после развала СССР, вспыхнуло с новой силой.
Необходимо смотреть шире и видеть, что международный иудаизм в то время осуществлял попытки массового геноцида не только на Украине и юге России, но и в других странах. Десять лет, как закончилась массовая, грандиозная и беспорядочная резня населения царской России. Затем были незаконченные попытки в Германии и Венгрии. Однако в 20е годы массовый геноцид удался в Мексике. В З0е годы массовый геноцид удался в Испании. Предполагались перевороты под названием мировой пролетарской революции в Германии и Америке. Однако в СССР, под надёжным прикрытием центрального иудейского бюрократического аппарата, «каганистам» удалось почти полностью осуществить уничтожение гражданского населения Украины и юга России. При этом, уничтожение украинцев свалили на «москалей», а уничтожение русских свалили на Сталина. По ходу книги вы увидите, что все уполномоченные, проводившими геноцид в жизнь, были людьми одной определённой национальности. Революция в России была классовой только со стороны истребляемых, но со стороны истребителей, революция была сугубо национальной. Эти лица, которые уничтожают всех и вся, никогда не делают этого под истинными лозунгами, но только всегда прикрываясь благом всего человечества в целом, или благом самих же уничтожаемых. Кроме этого, они умело используют других для исполнения своих целей. В книге, например, отмечается, что все солдаты, участвующие в операциях, были из Средней Азии. Война в Ираке и Афганистане тоже совершается этой же самой международной мафией, чужими руками и под лозунгами блага самих же уничтожаемых – это типичный подчерк этой интернациональной, космополитической мафии – организованного иудаизма.
zarubezhom.com/Golodomor.htm
там народ и не такое хавает, насмотревшись путинвизора
а мы - щас в эти залипухи поверили - в кремле-де не знали, а троцкий всех дурил
да в московии на то время была мощнейшая информационная система, в которой она задействовала сотни тысяч сексотов и огромный аппарат энкаведе
и кремлевским вождям к утреннему чаю ложился детальный и тщательно подготовленный доклад - кто, где, о чем и что именно говорил - сводка настроений в "низах", на заводах, в сельхозартелях, в очередях за харчами, на чьих-то именинах, на коммунальных кухнях итд итп
информация, по объему, охвату и достоверности которой любое нынешнее самое демократическое правительство может только мечтать
а нас держат за идиотов и пытаются впарить, что "в кремле не знали"
- не только знали, а планировали, контролировали, головы откручивали за неисполнение, и ежедневно и ежечасно отслеживали, как идет акция голодомора, в которой был задействован весь московский оккупационный аппарат в украине - от рядовых администраторов и оперуполномоченных - до высшего партийного руководства в этой изнасилованной стране
Українською катастрофою ХХ століття називає ******* громадська думка голодомор 1932 – 1933 років в Україні. Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонам хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше ніж за роки Першої світової та громадянської воєн.
В Україні стало можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року. І тільки через дев’ять років, 26 листопада 1998 року, Указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв голодомору (кожна четверта субота листопада). У травні 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932 – 1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним результатом – 226 голосів. Генеральна Асамблея ООН 2003 року поширила заяву, у якій визнала Голодомор 1932 – 1933 років «національною трагедією українського народу». Факт геноциду українців сталінським режимом у 1932 – 1933 роках було офіційно визнано 11 урядами країн світу, серед яких Австралія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати Америки. 4 листопада 2005 року Президент України В. А. Ющенко в Указі „Про вшанування жертв і постраждалих від голодоморів в Україні” назвав голодомори 1921 – 1923, 1932 – 1933 та 1946 – 1947 років геноцидом українського народу. За поданням Президента Верховна Рада України 28 листопада 2006 року ухвалила Закон „Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, у якому голодомор 1932 – 1933 років, відповідно до Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, кваліфіковано як акт геноциду українського народу (згідно зі ст. 2 Конвенції, під дефініцією „геноцид” мається на увазі „будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку”).
Своє ставлення до подій, пов’язаних з Голодомором 1932 – 1933 років в Україні, висловила 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, прийнявши 1 листопада 2007 року резолюцію про вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні.
Президент України Віктор Ющенко 2 листопада в інтерв’ю журналістам українських видань, відзначаючи, що міжнародна спільнота вперше в такому масштабі (193 країни світу) ухвалила консолідоване рішення відносно визнання Великого Голоду 1932 – 1933 років, вітав прийняття ЮНЕСКО цієї резолюції і висловив упевненість, що настане час, коли більшість країн світу визнають Голодомор актом геноциду українського народу.
Офіційним початком хлібозаготівельної кампанії 1932 року є 1 липня. План хлібозаготівель по Україні був затверджений ІІІ Всеукраїнською конференцією КП(б)У, що відбулася 6 – 9 липня 1932 року в Харкові у приміщенні Державної опери. Стратегічну лінію ЦК ВКП(б) на конференції представляли В. Молотов та Л. Каганович. «До безумовного виконання» було прийнято «встановлений ЦК ВКП(б) план хлібозаготівель по селянському сектору України обсягом 356 млн пудів». Політбюро ЦК КП(б)У після ІІІ партконференції встановило 4% надбавку до хлібозаготівельного плану, а також дозволило запровадити 2% надбавки до районних планів.
План хлібозаготівель визначався, виходячи з норми врожайності 1932 року. На 5 липня це була орієнтовна норма у 48,4 – 52,7 пудів/га, з 1 жовтня – оперативна у 42,1 – 46,5 пудів/га. Однак і вона була завищеною, як і офіційна цифра зібраного в Україні у 1932 році врожаю – 912,5 млн пудів або 14,6 млн тонн (Таугер М. Б. Урожай 1932 года и голод 1933 года // Судьбы российского крестьянства. – М., 1996. – С. 306, 308). За ствердженням одного з найавторитетніших українських дослідників Голодомору доктора історичних наук В. Марочка, валовий збір зернових в Україні у 1932 році становив 12,8 млн тонн (близько 800 млн пудів). Порівняно з 1931 роком, він зменшився на 306,3 млн пудів.
І все ж становище з урожаєм саме по собі не могло спричинити тотального голоду, через який вимерла майже половина сільського населення України. Зібраного хліба було достатньо для задоволення як продовольчих потреб населення, так і утворення насіннєвого фонду. Українські дослідники Голодомору 1932 – 1933 років в Україні довели, що «фізичне винищення українських селян голодомором – свідома і цілеспрямована терористична акція більшовицького режиму в Україні» (В. Марочко. Голодомор 1932 – 1933 рр. К., 2007. – С. 3). Про це безперечно свідчать архівні документи партійних, радянських і каральних органів.
З 1929 року Сталін розпочав відверту боротьбу проти українських селян, навісивши на них ярлик спекулянтів, що автоматично зараховувало їх до класових ворогів. Чотирирічна війна шляхом «ліквідації куркульства як класу» та усуспільнення селянських господарств досягла свого апогею восени 1932 року, коли на село були направлені численні загони з чітко визначеними планами хлібозаготівель. Ці плани не вичерпували всіх форм здавання селянами збіжжя та продовольства державі. Крім власне хлібозаготівель, селяни мали здавати мірчуковий збір, різноманітні заготівлі м’яса, вершкового масла, яєць, інших видів продовольства, повернення державі насіннєвої позики, розрахунки колгоспів з МТС за здійснені ними роботи тощо.
Єдиною формою оплати праці колгоспників були не гроші, а трудові одиниці – так звані трудодні. Пересічною натуральною оплатою трудодня в колгоспах України у 1932 році було від 1 до 1,5 кг хліба. Його грошове наповнення становило від 50 копійок до 1 крб. 20 коп. Як стверджує В. Марочко, у 1932 році один працездатний колгоспник, за офіційною статистикою, виробляв 143 трудодні. Непрацездатним членам колгоспів трудодні не нараховувалися, і секретаріат ВУЦВК вважав це правильним. Однак і цього заробітку, за підсумками 1931 року, колгоспники України майже не одержали, зокрема, на Харківщині повністю не розрахувалися з колгоспниками 15% колгоспів, на Київщині – 28%.
По одноосібному сектору діяли норми оподаткування, встановлені Законом про Єдиний сільськогосподарський податок на 1930/31 рік. Для України, порівняно з іншими союзними республіками, ці норми були значно вищими. За гектар засіяної землі українські хлібороби повинні були вносити 58 крб, білоруські – 55 крб, закавказькі – 52 крб, російські – 46 крб. За велику рогату худобу по Україні мали сплачувати 21 крб, Білорусії – 17,5 крб, а по інших республіках – від 13 до 15,5 крб. Харківщина, як столичний регіон, оподатковувалася у межах України на ще більш високому рівні. Як свідчить Обов’язкова постанова Харківського окрвиконкому від 29 травня 1930 р. № 50 „Про порядок проведення по Харківській окрузі єдиного сільськогосподарського податку на 1930 – 1931 роки”, норми прибутковості, а з ними і розмір податку встановлювалися таким чином, що найвищий розмір податку отримали найближчі до м. Харкова райони – Харківський, Мереф’янський, Люботинський, Вільшанський та землі під сільськогосподарськими угіддями, включені до Харківської міської зони (від 80 до 88 крб та 110 крб за га відповідно). Із завершенням суцільної колективізації грошовий податок було в значній мірі замінено натуральним еквівалентом.
У зв’язку з тим, що обсяг хлібозаготівель 1931 року (39% валового збору) сягнув критичної межі для хлібофуражного балансу України, навесні 1932 року по селах почався голод, худоба вимирала. Недосіяними залишилося 2,5 млн га землі. Треба також взяти до уваги величезні втрати при збиранні врожаю 1932 року та 1,1 млн га зовсім невижатих земель. Не обґрунтована економічно, аграрна політика більшовиків призвела до втрати селянами мотивації до праці, наслідком чого стало падіння сільськогосподарського виробництва. З матеріалів, що зберігаються у колишньому Кремлівському архіві Політбюро ЦК КПРС, видно, що середня врожайність за 5 років перед 1932 роком знизилась майже на 30%, по Україні цей показник склав понад 43% (у 1927 році, до колективізації – 11,2 ц/га, у 1931 – 8,3 ц/га). Між тим хлібозаготівлі зростали з року в рік. По Україні їхній приріст у 1931/32 році, порівняно з 1929/30 роком, склав 36,7%.
За таких обставин розрахунки з колгоспниками по трудоднях за 1932 рік, порівняно з минулим роком, ще погіршилися. З матеріалів пленуму ЦК КП(б)У від 15 лютого 1933 року видно, що від серпня 1932 до лютого 1933 року 88% колгоспників Одеської, 94,8% колгоспників Дніпропетровської, 81,6% колгоспників Харківської і майже 70% колгоспників Вінницької областей не мали жодного грама хліба. Така ж картина спостерігалася і по інших областях України. Із близько 20-мільйонного сільського населення України працездатних колгоспників налічувалося тільки 6,3 мільйона, з них половина нічого не отримала за заробленими трудоднями, а 13 мільйонів непрацездатних (діти, люди похилого віку, інваліди) взагалі не забезпечувалися з фондів колгоспів. У випадку смерті колгоспника, зароблений ним на трудодні хліб родині не видавався.
Попри всі «старання» хлібозаготівельних загонів, застосування репресивних заходів на підставі написаного Сталіним власноруч закону про охорону суспільної власності від 7 серпня 1932 року, відрядження усього керівного складу ЦК КП(б)У та обкомів на хлібозаготівлі до районів з метою усунення у місцевого керівництва «хвостистських настроїв», заборону колгоспної торгівлі хлібом та перемелювання збіжжя на млинах без дозволу сільрад, а також те, що хлібозаготівельний план прийшлось тричі скорочувати, до 1 листопада 1932 року від селянського сектора України надійшло лише 136 млн пудів збіжжя (Ю. Шаповал. «Повелительная необходимость»: рік 1932-й. До дня пам’яті жертв голодомору і політичних репресій / Дві Русі. К., 2003, С. 283 – 284).
І хоча Сталін усвідомлював розмір кризи в республіці та побоювався соціального вибуху, допустити припинення хлібозаготівельної компанії він не збирався. Відмова від хлібозаготівель призвела б до дефіциту валюти, згортання закупівель за кордоном обладнання для нових заводів, визнанню помилковості політики «великого стрибка». Для Сталіна питання «бути чи не бути» восени 1932 року вирішувалося в Україні. Враховуючи ступінь незадоволення його політикою в суспільстві, а також у керованій ним партії, Сталін і його прибічники воліли приректи на голод і смерть мільйони, ніж випустити владу.
22 жовтня 1932 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення: „З метою підсилення хлібозаготівель відрядити на 2 декади повноважні комісії під керівництвом В. М. Молотова на Україну, під керівництвом Л. М. Кагановича – до Північно-Кавказького краю”. 29 жовтня комісія ЦК ВКП(б) на чолі з В. Молотовим прибула до Харкова. Він одразу приступив до справ: розіслав українських керівників по районах, просив телеграмою Сталіна направити в Україну на місяць для проведення хлібозаготівель 50 - 70 досвідчених комуністів, розпорядився припинити продаж промислових товарів колгоспникам та одноосібникам, зажадав від місцевих керівників налагодити облік збіжжя біля молотарок і сам виїхав у південні області України. З приїздом в Україну Молотова головним методом хлібозаготівель стали репресії. В Російському державному архіві соціально-політичної історії зберігається директива ЦК КП(б)У, прийнята за вказівкою цього сталінського поплічника, якою судові органи зобов’язуються розглядати судові справи з хлібозаготівель поза чергою «як правило виїзними сесіями на місці із застосуванням крутих репресій». Для цього в кожній області додатково створювали не менш ніж 5 - 10 роз’їзних судових груп. Обкомам партії було дано попередження, що «пасивність у цій справі… ЦК КП(б)У розглядатиме як гірший різновид гнилого лібералізму, неприпустимого у більшовицькій партії» (В. Васильєв. Ціна голодного хліба. – В кн.: Командири великого голоду: Поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932 – 1933 рр. / За ред. В. Васильєва, Ю. Шаповала. – К., 2001. С. 36).
Налагодивши таким чином в Україні справу хлібозаготівель, В. Молотов 6 листопада відбув до Москви. Однак його дії здалися Сталіну недостатніми. Повернувшись до Харкова, В. Молотов зібрав 18 листопада засідання Політбюро ЦК КП(б)У, яке під його тиском ухвалило постанову „Про заходи з посилення хлібозаготівель”. На її виконання з Харкова та інших промислових центрів було відправлено до сіл бригадами по 3 – 4 особи 600 робітників-комуністів, яким були надані повноваження влаштовувати в селянських господарствах подвірні обшуки, вилучати не тільки збіжжя, а й усе продовольство, застосовувати натуральні штрафи в обсязі 15-місячної норми здавання м’яса. Цією ж постановою вводилося таке невідоме жодній системі судочинства покарання, як занесення колгоспів, сіл або цілих районів на „чорну дошку”. Позбавлені усього їстівного, не маючи змоги втекти через загороджувальні пости ГПУ, яким оточували занесену на «чорну дошку» територію, люди були приречені на голодну смерть. До 5 грудня на «чорну дошку» рішенням ЦК КП(б)У і РНК УСРР було занесено шість сіл, а постановами облвиконкомів – 400 колгоспів. Серед перших сіл Харківщини, занесених на „чорну дошку”, були с. Лютеньки та Кам’яні Потоки.
З 19 листопада у 243 районах України розпочалася спецоперація ГПУ, в ході якої мала бути виконана рознарядка на арешти 3525 сільськогосподарських працівників. За пропозицією В. Молотова 22 листопада Політбюро ЦК ВКП(б) утворило трійку у складі Косіора, Реденса, Кисельова, якій надавалося право виносити смертні вироки у справах репресованих під час хлібозаготівель. Комісії з аналогічними функціями створювалися в кожній області України.
З метою недопущення неконтрольованих міграцій населення 27 грудня 1932 року з’явилася постанова про запровадження паспортної системи. Селян було виключено із категорій громадян СРСР, яким видавалися паспорти.
Заготівлі з урожаю 1932 року в хліборобних районах тривали до січня 1933 року. У „боржників” були конфісковані всі продукти тривалого зберігання. Як наслідок, в селах України, не отримуючи допомоги ззовні і не маючи можливості врятуватися на законних підставах, люди вимирали масово. Між тим, новий перший секретар Харківського обкому КП(б)У П. П. Постишев, виступаючи 4 лютого 1933 року на об’єднаному пленумі Харківського обкому та міському КП(б)У, констатував: „Ви знаєте, що хлібозаготівельна кампанія поточного року проходила і, на жаль, досі ще проходить на Україні край незадовільно. Держава не отримала тієї кількості хліба, якої вона мала всі підстави очікувати від України, не кажучи вже про те, що у відношенні термінів виконання хлібозаготівельного плану партійні організації України, в першу чергу, парторганізація Харківської області, ідуть далеко не на першому місці в Союзі”.
Аналізові „помилок” Харківської парторганізації у керівництві сільським господарством і організації хлібозаготівель Постишев присвятив третину доповіді. І жодним словом не згадав, що протягом кількох місяців страшною смертю вимерла майже третина сільського населення області. Саме за таке нагадування поплатився посадою попередник Постишева Р. Терехов, якого Сталін назвав казкарем.
За кількістю померлих Харківщина утримувала сумне лідируюче місце. Лише за 3 місяці 1933 року в Харківській області, до складу якої на той час, крім районів нинішньої Харківської, входили також більшість Сумської, Полтавської та деякі райони Київської області, померло понад 600 тис. чоловік. Науковці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна вивели коефіцієнт смертності за 1929 - 1933 роки у регіонах, заселених українцями. У Харкові він перевищив 25%.
Про масштаби смертності у селах області та у м. Харкові свідчить лист голови Харківського облвиконкому Шелехеса до ЦК КП(б)У від 30 травня 1933 року. В ньому, зокрема, вказується, що за неповними даними районів, у зв’язку з тим, що смерть взагалі не реєструється органами ЗАГС, є села, де за останні 3 місяці померло 450 – 600 чоловік, по багатьох селах виділені спеціальні підводи, які їздять по дворах і збирають трупи. На вулицях Харкова лише протягом 27 - 28 травня 1933 року підібрано 5447 чоловік та 147 трупів. Приплив жебракуючого та голодуючого елемента останнім часом все збільшується, лише за 5 місяців 1933 року контингент дітей у дитбудинках Харкова та області виріс на 14185 дітей (більше ніж вдвічі), потік безпритульних дітей не припиняється і, безумовно, так буде і надалі, повідомляв Шелехес. Тільки за 1 день – 25 травня на Харківському залізничному вокзалі було підібрано 2 тис. дітей, а за ніч з 27 на 28 травня по м. Харкову – 700 дітей, зазначав він.
Уточнені дані людських втрат міг би дати всесоюзний перепис населення 1937 року. Однак його результати були знищені, а виконавці репресовані. Разом з тим, всесоюзний перепис населення 1939 року, проведений під пильним оком влади, не зміг повністю приховати катастрофічні наслідки голодомору 1932 – 1933 років в Україні, що не були подолані навіть до кінця 30-х років. За даними цього перепису, чисельність населення України складала 30 960,2 тис. чоловік (проти 31 901,4 тис. чоловік на початку 1933 року, тобто менше на 941 тис. чоловік), а чисельність українців, які мешкали в 1939 р. на всій території СРСР, дорівнювала за ним 28,1 млн, тоді як у 1926 році – 31,2 млн.
Про масштаби Голодомору можна судити також за такими даними: населення СРСР з осені 1932 до квітня 1933 років скоротилося з 165,7 млн чоловік до 158 млн або на 7,7 млн, головним чином за рахунок сільського населення. Цифра 158 млн чоловік надається Б. Ц. Урланісом із застереженням як „приблизна”.
Динаміку смертей, а не фактичну їх кількість, по Харківській області можна прослідкувати завдяки підрахункам, проведеним 2002 року працівниками районних відділів РАГС Харківської області (у її ******** межах) за книгами реєстрації смертей на замовлення Організаційного комітету з підготовки та проведення в області заходів у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні. Неповнота цих даних обумовлюється тим, що, по-перше, велика кількість книг не збереглася, по-друге – не всі смерті реєструвалися. Слід зазначити, що такий підрахунок проводився вдруге. (Результати першого зберігаються в документах науково-допоміжного фонду Харківського історичного музею і опубліковані в книзі „Чорні жнива. Голод 1932 – 1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини (документи, спогади, списки померлих)”. Упор. Т. В. Поліщук. – Київ – Харків – Нью-Йорк – Філадельфія. – 1997). Підрахунки останніх років дали дещо інші цифри, але тенденція не змінилась. Загальна кількість зареєстрованих смертей у 1933 році на території ******** Харківщини складає понад 120 тис. (разом з м. Харковом, де зареєстровано 33 900 смертей). Порівняно з НЕПівським 1925 роком це більше ніж у чотири рази, а з 1936 роком, останнім роком перед масовими політичними репресіями – вшестеро.
З метою забезпечення належної організації та проведення заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні Президент В. А. Ющенко Указом від 14 березня 2007 року створив Координаційну раду з підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні, а через 2 тижні Указом Президента № 250 ці заходи було затверджено. Наразі відбулося два засідання Координаційної ради, друге пройшло 23 жовтня в м. Харкові, звідки 1932 року було організовано втілення в Україні нелюдського плану більшовицького імперського керівництва – виморення голодом-геноцидом 7 мільйонів українських селян. Українці, як історична нація, мають відродити імена українських хліборобів, жертв цілеспрямованого державного терору.
Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу.
Н. Лапчинська, заслужений працівник культури України
- эта туфта - исключительно для внутрироссийского потребления
там народ и не такое хавает, насмотревшись путинвизора
а мы - щас в эти залипухи поверили - в кремле-де не знали, а троцкий всех дурил
да в московии на то время была мощнейшая информационная система, в которой она задействовала сотни тысяч сексотов и огромный аппарат энкаведе
и кремлевским вождям к утреннему чаю ложился детальный и тщательно подготовленный доклад - кто, где, о чем и что именно говорил - сводка настроений в "низах", на заводах, в сельхозартелях, в очередях за харчами, на чьих-то именинах, на коммунальных кухнях итд итп
информация, по объему, охвату и достоверности которой любое нынешнее самое демократическое правительство может только мечтать
а нас держат за идиотов и пытаются впарить, что "в кремле не знали"
- не только знали, а планировали, контролировали, головы откручивали за неисполнение, и ежедневно и ежечасно отслеживали, как идет акция голодомора, в которой был задействован весь московский оккупационный аппарат в украине - от рядовых администраторов и оперуполномоченных - до высшего партийного руководства в этой изнасилованной стране
"о перегибах"???
истребление нескольких миллонов селян - это на великом и могучем - "перегибы"??
а норма по-вашему - это когда сотню-другую тысяч мирных украинцев - включая стариков и малых детей - истребляете, да?
Необходимо также отметить, что современные представления о ценности человеческой жизни формируются не ранее конца 1950-х годов. Тогдашние ж власти считали человеческие потери допустимой ценой за индустриализацию, примерно также они относились и к потерям в ВОВ.
зато готовность разрушить все до основания - и перевести страну на прямое ручное управление из кремля
меня та власть вообще интересует не больше, чем герострат или чикатило
для украины она была чужой, оккупационной, людоедской
опиралась здесь на немногочисленный люмпенский слой - русифицированных пролетариев города и сельскую голытьбу, которая, в отличие от россии, была здесь в явном меньшинстве
проблема ее - по словам одного чекиста - оказалась в том, что "украинское село не расслоено" (в отличие от русского) - и были предприняты лихорадочные меры, чтобы украину "расслоить" и выкорчевать отсюда христианскую традицию толерантности и не делания зла
и если принять за постулат, что "советская власть" в украине была российской оккупационной властью - все становится на свои места
и чудовищный голодомор, и истребление национальной элиты, и русификация
и даже отчаянные попытки местный подвижников найти с той властью компромисс
- коль скоро у "других народов" язык в заднице - то и нам молчать...
Почему казак в Храме не снял папаху???? (на фото слева)
Сводка сведений о злодеяниях и беззакониях большевиков
29 июня 1919 года, № 4338, г. Екатеринодар.
Харьков. Во время пребывания большевиков в Харькове [...] царил такойтеррор, что многие сходили с ума от всех переживаемых кошмаров.Особенным зверством отличался комиссар Саенко, к счастью, пойманныйдобровольцами. Расстреливали беспощадно, не исключая женщин и детей.
На двух улицах и в подвалах некоторых домов были вырыты коридоры, кконцу которых ставили расстреливаемых и, когда они падали, их присыпализемлей. [...] На другой день на том же месте расстреливали следующих,затем опять присыпали землей и так до верху. Потом начинался следующийряд этого же коридора. [...] В одном из таких коридоров лежало до 2 000расстрелянных. Некоторые женщины расстреляны только потому, что непринимали ухаживаний комиссаров. В подвалах находили распятых на полулюдей и привинченных к полу винтами. У многих женщин была снята кожа наруках и ногах в виде перчаток и чулок и вся кожа спереди.
[...] последний период пребывания советской власти в городе ознаменовался необычайной вспышкой красного террора.
Харьковская Чрезвычайка, насчитывавшая до 1500 агентов, работала вовсю.Ежедневно арестовывались сотни лиц. В подвальном этаже дома, в которомпомещалась Чрезвычайка (по Сумской ул.), имелось три больших комнаты.Эти комнаты всегда бывали переполненными до такой степени, чтоарестованным приходилось стоять.
В распоряжении Чрезвычайки имелась специальная китайская рота,которая пытала арестованных при допросах и расстреливала обреченных.Ежедневно расстреливалось от 40 до 50 человек, причем последние дни этацифра сильно возросла.
В числе других большевиками расстреляны бывший иркутский губернаторБантыш с сыном, генералы Нечаев и Кусков и князь Путятин. Поприблизительному подсчету большевиками расстреляно в Харькове свыше1000 человек.
В концентрационном лагере на Чайковской улице вырыто тридцать тритрупа расстрелянных большевиками заложников. Большевики не толькорасстреливали заложников, но и рубили их шашками у вырытых могил,закапывали живыми в могилы, бросали в канализационные колодцы.Подземные казематы заливались водой, в которой тонули заложники.
Установлено, что расстреляны [...] капитан Сорокин, торговец Величко.
На Сумской и Чайковской улицах помещения полны трупного запаха. Жертвыбольшевистских зверств расстреливались у самых "Чрезвычаек" и тут жепогребались, причем тела убитых едва засыпались землей.
В подвале дома по Сумской улице № 47 обнаружена доска, на которойприговоренные к смерти записывали последние слова. Имеются ****************: Кулинин, Андреев, Знаменский, Бробловский.
И так далее и так далее. Сухим языком сводок описывается, как уничтожали харьковчан. Методично, целенаправленно. Есть свидетельства и российских городах - звери были везде.
***
Но это еще не все. В 30-годы большевики придумали Голод. Он гораздо быстрей и меньшей кровью очищал нашу землю.
Голодомор, когда на улицах валялись трупы, а мимо ходили люди. НаСлобожанщине умерло 2 000 000 человек! Вместо них навезли из России,Восточной украины рабочих и зеков. Есть воспоминания очевидцев, естьзаписи, как радовались они, только вот трупы надо было убирать издеревень, очищать хаты. Их до сих пор называют "кацапы" - не очень-тожалуют. Я еще маленькая удивлялась, пока не объяснили разницу междунами - украинцами и "кацапами".
***
Про масштаби смертності у селахобласті та у м. Харкові свідчить лист голови Харківського облвиконкомуШелехеса до ЦК КП(б)У від 30 травня 1933 року. В ньому, зокрема,вказується, що за неповними даними районів, у зв’язку з тим, що смертьвзагалі не реєструється органами ЗАГС, є села, де за останні 3 місяціпомерло 450 – 600 чоловік, по багатьох селах виділені спеціальніпідводи, які їздять по дворах і збирають трупи. На вулицях Харкова лишепротягом 27 - 28 травня 1933 року підібрано 5447 чоловік та 147 трупів.Приплив жебракуючого та голодуючого елемента останнім часом всезбільшується, лише за 5 місяців 1933 року контингент дітей удитбудинках Харкова та області виріс на 14185 дітей (більше ніжвдвічі), потік безпритульних дітей не припиняється і, безумовно, такбуде і надалі, повідомляв Шелехес. Тільки за 1 день – 25 травня наХарківському залізничному вокзалі було підібрано 2 тис. дітей, а за нічз 27 на 28 травня по м. Харкову – 700 дітей, зазначав він.
Уточнені дані людських втрат міг бидати всесоюзний перепис населення 1937 року. Однак його результати булизнищені, а виконавці репресовані. Разом з тим, всесоюзний переписнаселення 1939 року, проведений під пильним оком влади, не змігповністю приховати катастрофічні наслідки голодомору 1932 – 1933 роківв Україні, що не були подолані навіть до кінця 30-х років. За данимицього перепису, чисельність населення України складала 30 960,2 тис.чоловік (проти 31 901,4 тис. чоловік на початку 1933 року, тобто меншена 941 тис. чоловік), а чисельність українців, які мешкали в 1939 р. навсій території СРСР, дорівнювала за ним 28,1 млн, тоді як у 1926 році –31,2 млн.
***
А вот фото из Харькова тех лет:
Свидетельства:
Білоус Ганна СеменівнаЇжіне було зовсім. Доводилось їсти траву, її варили, або перемелювали тажарили, роблячи таким чином коржики. Шукали на городі та на поляхмерзлу картоплю, яку потім намагалися приготувати як суп. Якщо жзнаходили буряк – це було справжнім святом. Вижити було важко. Багатолюдей померло. Але ми були дружніми, допомагали один одному з їжею,ділилися, тому і вижили...
Безгодний Григорий АрхиповичУколгоспі 1933 р. був дуже гарний врожай зернових, але життя краще нестало. Все вивезли, люди пухли від голоду. Збирали гриби. Хворілималярією, пили чай з м’ятою, ходили пухлі. ...
Бабак Галина Кузьмівна, 18. 03. 1926 року народженняМенітоді було 7 років, шукали будь-яку їжу, щоб не вмерти з голоду. У насзабрали корову, насіння, грошей не було, робили на трудодень, раз намісяць давали 400 грамів зерна, а іноді більше. Нас у родині булошестеро: мама, тато, троє братів і я. Жиле на краю села хлопціповмирали, а мене мама і тато брали з собою на роботу...
Надеюсь, что те, кто сотворял с людьми ТАКОЕ - не найдут покоя в вечности.
- я согласен, ита, что представления с течением лет меняются, и многое с тех пор стало видеться по-другому
но что уж точно не меняется - это представление о ценности человеческой жизни в россии
каким оно было в 30-е годы или в войну - мы видим на мрачных примерах
один тот факт, что долгие послевоенные годы потери в ту войну не были подсчитаны даже с точностью до нескольких миллионов, многого стоит
когда я жил в россии - а я там без малого 5 лет прожил - десятки раз убеждался, что людей там - что своих, что чужих - не ставят ни в грош
могу проиллюстрировать примерами - только они мрачновато будут звучать
а недавние события - скажем, отношение россиян к полутораста тысячам убитых в чечне - или к гибели полутораста заложников в норд-осте - по элементарному разгильдяйству и безразличию к людям - или к морякам курска в дни трагедии, и целый ряд других эпизодов - неизбежно приводят к мысли - россии по-прежнему глубоко наплевать на людей - и на своих, и на чужих
это что-то давнее - ордынское? - ставшее уже частью менталитета
и можете не сомневаться - если "для державы нужно" - русских снова пошлют на прорыв через минные поля
вот этот совершенно непонятный и неприемлемый для украинской ментальности взгляд на ценность людской жизни и пугает нас в россии - и вызывает желание отнородиться от нее кирпичной стеной
на всякий случай
потому как в россии снова может всякое начаться - она к тому идет, как я погляжу, на всех парусах
Маруся залізла до погріба Міщенка, де взяла картоплі за пазуху та в кармани. Міщенкова її піймала та почала кричати. Прибули люди, стали бити”, вночі привели до сестри “побиту, у грязі, без плаття”, сховалась під піч. “Дали сестрі мотузку і заставили накинуть на ногу. Потім накинули на шию петлю і потягли”. “Свідки чули плач і стогін, вона падала в грязь, зв’язали руки… Після цього всі пішли додому, а Діденко Юрко повів далі, в балку, де знущався та мордував і залишив таку на яру, де вона ставалась до ранку і померла”.
Сейчас дыточочкы Діденка Юрка вдруг завылы як ым було тяжко при крывавой гэбне.
или сам сильно голодал - до полной атрофии нравственного чувства
http://ru.wikipedia.org/wiki/Геноцид
.
Голодомор не признается, потому что жертвы не ТЕ? Гои, так сказать?
.