Штурм висоти "Годзілла" під Соледаром. Останній бій офіцера ГУР Олександра Буська
Це історія людини, яку намагались зробити цапом-відбувайлом за провал штурму острова Зміїний у травні 2022-го — хоча саме він попереджав керівництво ГУР про безглуздий ризик цієї операції. Його зняли з посади, перевели в піхоту, називали боягузом. А через кілька місяців він добровільно пішов у найскладніший штурм, аби врятувати Соледар, і віддав за це життя.
Сьогодні хочу розповісти вам історію про людину, яка порушила наказ, яка не виконала бездарно сплановане завдання, яка відмовилася ризикувати життям побратимів. І за це героя моєї розповіді зняли з посади, звільнили, перевели в піхоту. Його хотіли покарати і всім казали, ніби це боягуз, ніби він злякався. А насправді майор Головного управління розвідки Міноборони України Олександр Бусько показав справжній подвиг, справжню відданість, справжню жертовність.
Ця історія почалась для мене у травні 2022 року. По месенджеру фейсбука мене набрав незнайомий. Він представився як офіцер ГУР МО майор Олександр Бусько. Він назвав людей, яких я знаю, я перевірив. Це була реальна людина. Він розповів мені дуже шокуючу, особливо на той момент, історію. Всі ми знаємо, як 7 травня 2022 року підрозділ ГУР МО десантувався на острів Зміїний. Штурм, на жаль, був невдалим, були втрати. Кілька наших загиблих залишились на острові. Були втрачені десантний катер, гелікоптер. Були втрати в людях, в дуже гідних, професійних людях.
Штурм острова Зміїний, 7 травня 2022
Олександр Бусько на цей штурм не пішов.
Він відмовився виконувати це завдання і за це його звільнили з ГУР МО і наказом перекинули командиром взводу у 93 механізовану бригаду.
Що ж сталось? Олександр розповів мені, що кілька разів до того на Зміїний вже були спроби висадки вертолітних десантів. Не було ніякої раптовості. Ворог займав кілька укріплень, і ці укріплення було важко штурмувати, тому що ворог був напоготові, острів був абсолютно відкритий і підійти до кулеметних точок, які розташовані в старих бетонних дотах, десант не міг. Крім того, був великий ризик, що при підльоті вертольотів російська авіація може збити ці гелікоптери прямо разом з десантом і екіпажами. Відхід з острова і підхід до острова дуже ризикований. Олександр сказав, що всі ці фактори він перерахував. Він навів їх керівнику, начальнику ГУР МО Кирилу Буданову. Він сказав, що операція занадто ризикована, будуть втрати і не буде результату. На жаль, так і сталося.
Група Буська відмовилася виконувати це ризиковане завдання, але такий наказ був відданий іншим групам. Вони полетіли на острів. І от все, що сказав Бусько, воно і відбулось. Ще на підльоті на острів був збитий один з гелікоптерів, евакуаційний. На самому острові десантники вступили в бій, бились героїчно, завдали втрат противнику, але росіяни були в старих дотах, які були давно там побудовані, надійно облаштовані. І піхоті просто по відкритій місцевості, десантникам, не вдалось підійти. Вони зробили все, що могли, зазнали втрат, але ворог втримався на острові. Під час відходу російська авіація потопила наш десантний катер. На щастя, вертолітники змогли врятувати десант. Ну, і для того, щоб прикрити цю, насправді, поразку, керівництво ГУР МО провело піар-кампанію. Я не проти реклами і не проти піару. Це все може бути. На жаль, разом з тим чомусь керівництво ГУР МО оббрехало чесних людей, професіоналів, які попереджали про цей ризик. І група Буська була розформована.
Розформування групи, переведення Буська в піхоту
Бусько, майор, був призначений командиром взводу у розвідувальній роті 93-ї механізованої бригади. Його чесне ім'я намагались, на жаль, спаплюжити. Хочу сказати, що Бусько був дуже спокійний, впевнений. Він сказав: "Я проявлю себе в піхоті, я не боюсь і я зроблю все, що від мене належить". Пройшло дуже небагато часу, як Бусько опинився на фронті. Він прийняв взвод. Він чесно воював, він ризикував, він вчив, він тренував, він готував завдання. Це був офіцер, який був зразком для своїх солдатів, який разом з солдатами жив, їв, воював, ризикував, йшов під кулі, вів за собою, йшов вперед. У серпні 2022 року 93 бригада обороняла місто Соледар.
Оборона Соледара, серпень 2022
Росіяни атакували усіма силами. Ішли дуже жорстокі бої. Російському штурмовому підрозділу вдалось захопити висоту під кодовою назвою "Годзілла". Це була панівна висота, терекон, який панував над Соледаром. Командування 93 бригади розуміло: якщо ворог там закріпиться, якщо вони там облаштують свої вогневі точки, вони підтягнуть туди протитанкові ракетні комплекси, візьмуть під вогневий контроль в'їзд до міста і Соледар не втримати. Було необхідно за будь-яку ціну, щоб втримати місто, повернути назад Годзіллу. Висота була повністю відкрита. Вона була зайнята російським підрозділом. І для того, щоб її відбити, 93 бригада організувала сім атак.
Сім разів наші воїни йшли в атаку, але противник з висоти Годзілла бачив їх, закидував гранатами, стріляв, коригував міномети і вогневі засоби. І сім атак були відбиті поспіль.
І тоді командир 93 бригади, полковник Руслан Шевчук викликав свій останній резерв, підрозділ розвідувальної роти бригади. Він поставив завдання розвідроті взяти висоту Годзілла і врятувати Соледар. У складі штурмової групи викликався йти і майор Бусько. Він ніколи не ухилявся і не посилав перед собою солдатів. І 23 серпня висота Годзілла була взята.
Загибель майора Буська
Але, на жаль, майор Олександр Бусько загинув у ближньому бою смертю героя, справжнього героя. Коли було потрібно поставити своє життя і ризикнути собою, він не вагаючись це зробив. Тому що брати Годзіллу – це врятувати життя своїх побратимів. Це було завдання, яке із тактичної, з професійної, і з воїнської точки зору було потрібно виконати найкращим. І він пішов. І це найкращий доказ, як помилялись ті начальники, які віддавали помилкові накази штурмувати Зміїний. Як образили абсолютно несправедливого справжнього героя, який віддав життя за Україну, справжнього вмілого воїна.
Заради відновлення пам'яті і доброго імені Олександра Буська, справжнього героя України, ми поспілкувались з бійцем, який був його напарником на цьому штурмі. Вони першими увірвались на російські позиції. Це головний сержант розвідроти Антон Невкипілий, позивний Шизік.
- Розкажімо, що трапилося 23 серпня 2022 року під Соледаром під час штурму висоти "Годзілла". Він у вас був на посаді командира взводу? Він мені розповідав про це, що його на взводного перевели. дуже переживав, що хтось може подумати, що він відмовився від виконання польоту на Зміїний через те, що він боягуз. Він показував, що це непрофесійне було планування і хотів довести, що він людина, яка ризикує обдумано.
Розкажи, будь ласка, про Олександра Буська. Дуже важливо, як бачили офіцера очима сержанта.
Спогади побратима, сержанта
- Він на посаді командира взводу був, але не багато офіцерів, які могли сказати свою думку вищому керівництву. Я взагалі вважаю, це найнормальніші офіцери, які є в будь-яких підрозділах. У нас надійшла команда на штурм терикона Годзілли. Командири взводів можуть відмовитись. Ну, тобто офіцери здебільшого не йдуть на війну, йдуть сержанти. І пішли офіцери. Це в нас був новопоставлений командир роти Дмитро Юрійович, і Геннадійович був теж командиром зводу, гуровець. І Саня Буся теж взвідник. Ось вони пішли і ще солдатів вийшло п'ять.
- Це ж треба. Наскільки важливим є завдання, що його виконання командир роти пішов на штурм і два командири взводів, майор і капітан.
- Ну, чесно сказати, ми ох#ріли, що з нами майор іде і капітан на штурм. Для мене це було типу ніх#я собі. Такі звання, але я не бачив досі, за 2 роки війни повномасштабної, щоби в такому званні і йшли в бій. Просто це штурм. Тобто, це не просто сходити там на позицію, перевірити. Це чуваки йшли в один бік. Ми ж знали, що ми в один бік йдемо. Тобто, ну, пощастить, пощастить, не пощастить, не пощастить. Хоча ми знали, що пробували штурмувати терикон цей разів сім і ні в кого не вдалося. Тобто, це після того, як всі атаки провалилися, послали вас. Так, типу, ну що, розвідники ж.
- І ваша група мала захопити цей терикон у восьмий раз, закріпитись. В вас було вісім людей.
- 8 чоловік, так. Типу дев'ятий у нас був на евакуації, на буханці далі стояв. І група ще одна з нами йшла, яка мала штурмувати, а ми повинні закріплюватися. Та перша група відмовилася. Сказали, що це недоцільно, і це неможливо. По-перше, що терикон засипаний ПФМ1, "пелюстками" просто, що ми туди на підході йшли, що на самому териконі там засипано все було. І кажуть, що це нереально, ми туди не дійдемо. І плюс треба нагору повзти, а там траншея нарита. Вони просто в ямах, як собаки, живуть і все. Неможливо там було штурманути її. Ну, вони відмовилися, пішли. Я Юрійовичу говорю, там Геннадій — Бусі, бо сидів поруч. Я кажу: "Коротше, давайте, говорю, пацани, я подивлюся просто, кажу, виглядаємо". Ні, скажемо, що недоцільно все. Ті, ті відмовилися, чого ми не можемо відмовитись. Я дивлюся, один тип стоїть просто ось так у броніку насіння лускає. У півпояса в такій траншеї. У мене там Дімон, Хан. Я кажу, а в нього АК-15 був трофейний, з таким з такою оптикою, не налаштована. Ми її пробували на полігоні. Коротше, я говорю, Дімоне, чуєш, тут говорю, метрів 80, знімеш зі своєї пукалки? Він каже: та спробую.
- Це ви біля противника готуєтеся?
- Так. Ну у нас такий бугор. Ми за бугром лежимо. Треба було спуститись униз і уже йти на гору. Вже всі бра, так, вгору.
- Наскільки високий схил був? Під яким кутом?
- Та ну градусів 45, напевно.
- І оце ви лежите за бугром і розмовляєте…
- Ось це ж починає один вартовий дивитися, він просто насіння лузкає. Я бачу, що він такий, ну взагалі на відбитих стоїть і все. Ну, на відбитих стоїть. Я говорю: "Дімон, давай його жахнемо, а там подивимося, будуть по нас стріляти чи ні". Ми вилізли вище, коротше, Дімон перший стріляє – не влучає. Потім чергу дивлюся, тіло падає. Я говорю: "Ну все", підриваюся і просто починаю бігти туди". Та й усе. І всі починають порожнини вгору і починають рушійну частину. Виходить, я забіг перший, уже почав бій. Пацани обійшли його з хребта, хотіли зайти, але там їм не вийшло, вони повернулися назад, затягнулася там трійка. Саня Буся залетів одразу ж за мною. Він збоку пішов правіше, просто відійшов і все. У нас зав'язався у бій. Ми, виходить, удвох найперші зайшли на бугор.
- Ти разом із Буськом застрибнули першими на ці позиції, так?
- І все. Буся, по-моєму, там одразу влучив у першого. Чувак ліг на брусер. Якраз забігав, кричу йому: "Крій". І я кидав гранату. Там є відео, де я кидаю гранату і Буся прикривав. Але я так зрозумів, там трохи збоку хтось вилетів і йому стрільнув, виходить. І він ще зробив чергу. Буся туди влучив у цього типа і якраз в цього типа вже кидає гранату. Тобто, нас два чуваки, доки пацани підтягнулися, у нас просто така, ну, 90°, можна сказати, що оборона така на двох була. Ну, ми не стягуємо, просто дуже мало людей. Ну, і кулеметник наш прикривав там теж Мальований, молодець. Якби він не прикривав, то нам би там двом було б.
І все. Буся був тяжко поранений. Його раз поранило, виходить, влучила йому куля, і вдруге, коли цей тип падав, якого він там вальнув, він у нього влучив, тому що він його поранив, він ставив автомат типу на бруствери, натиснув і просто шальна куля ще одна залетіла.
Я поки там бігаю, закидаю гранатами, бо не можу відпустити, бо якщо зараз відпустимо їх, дамо їм, то вони нас розстріляють просто. Ми трохи нижче. І пацани вже підбігли, то там Геннадійович уже Бусю латав. Потім наш медик підбіг уже, турнікети вже почалися, а я щось бігав, добивав їх там уже застрибував. Потім там Валерчик підбіг, наш боєць уже ми там сиділи. І тут там перша граната від них вилетіла, і вже ми спустилися вниз, щоб Саню тягнути. А ми всі зібралися, щоб Саню тягти. Вже всіх добили. Е-е, тільки до Сані спускаємось і прилітає ще міна між нами просто. і в ногу ранять у ногу і в руку командира нашої роти. Бусі ще трохи пролітає. Мене поранило. Ну, нас шестеро людей, коротше, ще поранило. У мене кульове в руку, коли я забігав там у окопи стріляв. Ну, наскрізне, легеня, нічого страшного. Там скотчем перемотався згодом і нормально було. Коротше, якось так повоювали.
Взяли цей терикон.
Саню евакуювали. Витягли всіх. Піхота зайшла. е-е зайняла позицію. Ми дочекалися піхоти. Все, Саня помер дорогою. Не змогли врятувати. Ну те, що ми зробили, ну що ми там, це ж у полі. Ми ж турнікети наклали, але там було, я так розумію, артерія. Все, все в крові, тече.
- Майор Олександр Бусько забезпечив звільнення, взяття важливої панівної висоти над містом Соледар. Одним з перших увірвався в траншею і особисто знищив двох солдатів противника. Він забезпечив тим самим успішні дії всієї групи. І ця висота панівна над Соледаром. Її контроль дозволив нам тримати місто ще дуже тривалий час.
Втрата Соледара після ротації бригади
- 93-тя тримала, поки не змінили, не вивели. Саме цю гору тримали ми до останнього.
- А якби противник закріпився на цій Годзиллі, то він би контролював вогнем взагалі весь Соледар і оборона була б розвалена просто набагато раніше. Майор Олександр Бусько загинув і з огляду на те, що ти розповів, загинув як справжній герой, гідний найвищої нагороди України. Героя України.
- Ну я за що говорю, що цілий майор, але ж я знав, що він підполковник. Це ж він майор, то прийшов. Але я знав, що він — підполковник. Вони ж спитав у них там, а потім між собоюрозговорилися, що вони взагалі той підполковник, той майор. Думаю, оце такі чуваки пішли з нами.
- Світла пам'ять Олександру Буську. Він як справжній воїн за духом діяв і загинув у бою, виконавши важливе завдання.
От бачиш, як летіти на Зміїний – він відмовився, хоча він з десантом літав у Маріуполь, коли це було дуже небезпечно. Але штурм висоти "Годзілла" для себе проаналізував і вирішив, що він має особисто йти вперед, щоб забезпечити цю панівну висоту. Бачите, сім атак провалилось і восьма атака стала успішною. Скільки Бусько служив разом з вами?
- Буся десь був пів року точно.
- Розкажи, будь ласка, про планування цієї атаки на висоту "Годзілла". Чому треба було робити все те це так швидко і атакувати?
- Тому що вже стояв ПТУР противника .на Годзиллі, у нас підбили один танчик, підбили другу беху, одразу за танчиком. Все, вона контролювала повністю всі позиції. Вона вгорі була, вона весь Соледар бачила. І просто вони не те, що контролювали, знищували наших солдатів. Ні, вони просто передавали інформацію. Все йде. Зміна йшла, заїхала техніка, заїхала медичка, евакуація відбувається. Місто маленьке, вони бачать, вони по рації все там четвертий будинок, там триповерхівка, все. Доброго вечора. Атилерія прилітала.
- Ну і без броньованої техніки Соледар втримати взагалі було неможливо. Тому треба було вибити за будь-яку ціну. При тому швидко, я так розумію.
- Я ж говорю, тримався Соледар доти і Годзілла, поки 93-тю не змінили. 93-тю поміняли і через тиждень, навіть трохи менше, наші брати по зброї, які нас поміняли, вони здали Годзіллу. Та й усе, Соледар посипався. І він як пішов, пішов, вони тільки встигали відходити. І все. Через 17 днів Соледар був зданий.
- Після того, як 93 вийшла на ротацію, то через 17 днів Соледар було втрачено.
- Так, нам сказали.
- Дякую, друже, за цю розповідь про справжнього дійсно героя, офіцера, який був прикладом для кожного солдата. Який робив все для того, щоб люди могли в першу чергу виконати завдання, вижити під час виконання завдання, от, і дати результат бойової роботи. Ну і бачите, командир був, який ніколи не лякався ніяких суперечок з начальством, тому що він працював на результат, а не на процес просто звітувати.
- Я б сказав би, він був більше за людей, знаєш, є така приказка, що начальство має працювати на людей, а не люди на начальство. Тому що так не буде працювати, якщо ти наказуватимеш солдатові – йди, йди, йди – і нічого йому за це не давати. Без навичок, без нічого. Все, йди, он у тебе точка. У нас так це дуже часто, ну зараз, я дивлюся, це робоча схема у всіх. Я як головний сержант і знаю моє начальство старше, що треба працювати на людей. Ми на людей маємо працювати, а не люди на нас. Але це дуже мало в армії хто розуміє. Ось у чому переважно вся проблема в армії.
- От я послухав про Олександра Буська, і знаєте, думаю, що начальнику ГУР МО Кирилу Буданову має бути соромно за те, що він такого якісного командира, офіцера отак намагався принизити, звільнити з ГУР МО за те, що він сказав правду, що не треба було летіти на Зміїний. Як ми знаємо, той штурм у травні був невдалий, щоб там зараз в кіно не знімали. Він був невдалий і були значні втрати наших бійців, спецназівців, які туди погодились іти. А Бусько попереджав Буданова, що так робити не можна, що це не професійне планування. Ну і за це був покараний.
От і я про це кажу в тому числі, найперше для того, щоб відзначити пам'ять справжнього героя України.
Заклик відзначити подвиг Буська посмертно
Я впевнений, що саме ГУР МО має просто виправити свою помилку, грубу помилку і неповагу до Буська, і подати його на Героя України обов'язково. Він гідний цієї нагороди. І по-друге, це має бути приклад для усіх офіцерів, як треба насправді, попри всі вказівки, відстоювати свою позицію до кінця для того, щоб виконувати завдання. Олександр Бусько відмовився летіти на острів Зміїний, тому що попереджав, що ця операція провалиться. Він не хотів ризикувати життям своїм і своїх товаришів для того, щоб завдання провалилося і люди просто безглуздо загинули. Він був правий, тому що, на жаль, ті, хто полетіли після них, вони дійсно загинули і не змогли взяти острів. Але тоді, коли було треба, коли треба було брати ключову висоту над Соледаром і рятувати місто, Бусько зробив все для того, щоб дуже малими силами все одне очолити цю атаку, піти вперед разом із сержантом, разом з солдатом.
Він віддав життя, тому що вважав, що ця атака, ця ціль була гідна найвищого ризику. І він зробив все для того, щоб вирішити хід бою на нашу користь. Світла пам'ять.
