ПОРОЧНЕ КОЛО АРСЕНІЯ ЯЦЕНЮКА

Автор: Марина Осавуленко

Україна - таки багата держава, бо у час, коли її незалежність під загрозою, дозволяє собі мати аж дві опозиції. Перша – Об’єднана демократична опозиція, що природно згуртувалася довкола головного опонента Януковича – Юлії Тимошенко. Друга опозиція – це пани Яценюк, Костенко та Ющенко, які разом на виборах не зібрали на свою підтримку і третини тих голосів, що зібрала Тимошенко.

Вони відмовилися приєднатись до Комітету захисту України, оскільки, як каже той же Яценюк, вони – «конструктивна опозиція» до нинішньої влади. Що ж то за друга опозиція, і у чому її «конструктивність»?

Яценюк, щойно завершилися президентські вибори, кинувся до нового Президента – Януковича, із своїм головним проектом під умовною назвою «Хочу бути прем’єром». За зізнанням нардепа Сергія Василенка, колишнього члена «Фронту змін», Яценюка підвели завеликі апетити. «Якби Яценюк, крім посади прем`єр-міністра і посад в економічному блоці уряду, не зажадав у Януковича губернаторських посад, ми увійшли б у владу більшістю фракцій НУНС», - каже Василенко. Таким чином, у кастингу на тепле місце біля Януковича нашого «фронтовика» переміг інший екс-кандидат в президенти – Сергій Тігіпко, який задовольнився другорядною посадою в уряді Азарова. Щоправда, про «молодий талант» Яценюка влада не забула – він все ж таки отримав прем’єрську посаду. «Опозиційну». Втім, ще не може вводити в оману стосовно справжніх мотивів його діяльності – недаремно Микола Томенко назвав Яценюка молодіжним крилом Партії регіонів.

На противагу урядові, за всіма правовими нормами створеному об’єднаною демократичною опозицією, Арсеній Яценюк назвав власноруч зібраний колектив «Уряд-2012». Експерти відзначають, що судячи з особового складу цього колективу, Яценюк просто не зміг відмовити своїм регіональним спонсорам. Наприклад, до його «уряду» увійшли представники з Луганщини і Донеччини, хоча там Арсеній Петрович не подолав навіть тривідсотковий бар'єр. Натомість жоден представник Західної України, де відносно більше голосували за Яценюка, до координаторів «Уряду-2012» не потрапив. А навіщо, якщо головна мета – не робота в регіонах, і, звичайно ж, не критика діючого уряду, а створення враження, що в Україні є альтернативна Юлії Тимошенко опозиція.

На відміну від Об'єднаної демократичної опозиції, «конструктивний» Яценюк заявив, що у жодному разі не збирається критикувати дії Кабміну Миколи Азарова. Натомість «опозиційні урядовці» Яценюка стануть працювати задля «координування обговорення окремих напрямків». Звичайно, влада від подібної опозиції у захваті. Як зазначив депутат від Партії регіонів Михайло Чечетов: «Ми підтримуємо ініціативу Яценюка (щодо створення тіньового уряду), на нього поставили європейські еліти, і років через десять він може бути наступником Віктора Януковича». Це, звичайно, дуже відверта заява, але вирощування «наступника Януковича» і справжня опозиційна діяльність – речі несумісні.

Втім, про справжню опозиційну діяльність Яценюка і не йдеться. Про це свідчать, зокрема, і його «конструктивні» голосування у Верховній Раді. Під час президентської кампанії його «Фронт» обіцяв несамовито боротися із корупцією. А після виборів у Арсенія Петровича знайшлися, мабуть, цікавіші справи. Бо, коли провладна більшість у ВР провалювала негайний вступ в дію пакету антикорупційних законів, жодного Яценюка в парламенті не було. Та сама історія повторилася і під час боротьби справжньої парламентської опозиції проти ратифікації сумнозвісного «харківського пакту» Януковича. Коли всі опозиційні сили оголосили, що виступлять єдиним фронтом під Верховною Радою 27 квітня, Яценюк пішов «в обхід» і на день раніше провів власний невеличкий і тихесенький мітинг під Адміністрацією президента...
Мимоволі пригадується: щось подібне до «опозиції» Яценюка ми всі вже колись бачили. В епоху Кучми Віктор Янукович користувався точно таким же прийомом, проголошуючи, що його тодішні опоненти – Ющенко та Тимошенко, то «не справжня опозиція, а збанкрутіла влада». Тоді роль «справжньої» опозиції охоче виконували комуністи, завжди готові продемонструвати свою «конструктивність» у голосуванні за потрібні владі рішення. Нині, замість ослаблених комуністів, у цій ролі виступає Арсеній Яценюк. Тільки, на відміну від комуністів, які мали можливість посилатися на свою «ідейну базу», Арсеній Петрович особливих ідейних протиріч із нинішньою владою не має.

Як відомо, Яценюк – давній прихильник ідеї приватизації української ГТС та інтеграції з Росією. А «геніальну» ідею щодо поглинання російським «Газпромом» «Нафтогазу України» придумав зовсім не Путін (хоча Путіну вона, безперечно, подобається). Арсеній Яценюк про це казав ще у січні 2009 року. В інтерв’ю «Економічній правді» він заявив: «Мені було би дуже приємно, якщо українські представники були би в Раді директорів російського «Газпрому» - в обмін, відповідно, на активи української газотранспортної системи». Щодо питання вступу України до Єдиного економічного простору (ЄЕП) разом з РФ, Білоруссю і Казахстаном, панове Янукович, Азаров і Яценюк – просто тріо однодумців. І байдуже, що вступ не лише призвів би до виключення України з Світової організації торгівлі, але й поставив перед Україною шлагбаум на шляху до ЄС.

«Яценюк являє собою продукт двох систем – Кучми і Ющенка. В кожній із них він був при владі і від кожної із них взяв найгірше», - підбиває підсумок політолог Павло Булгак. Нині на всіх провладних телеканалах Яценюка радо приймають і дають йому слово: мовляв, «від опозиції». Таким чином він позбавляє справжню Об’єднану демократичну опозицію можливості донести до людей свою точку зору на події в країні. Яценюк служить діючій владі ширмою, якою прикривають згортання демократії та нищення свободи слова. Діюча влада для того і «ростила» Яценюка, щоби використати за принципом: «ворог мого ворога – мій друг». Адже той, хто працює проти реальної опозиції, обов’язково стає спільником влади.