РУС
8953 посетителя онлайн
500 років Реформації: несподіваний шлях та вплив на Україну
Святкування півтисячолітнього ювілею від початку Реформації в нашій країні супроводжувалося низкою заходів відповідно до президентського Указу "Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації". Однак я впевнена, що для багатьох українців воно лишилося непоміченим або викликало нерозуміння через необізнаність і стереотипи.
Переважна більшість наших громадян не лише не здогадуються про те, що Реформація проявилася і в Україні. Припускаю, що вони не свідомі того, наскільки сильно цей рух вплинув на історичний шлях інших націй.Що означає Реформація? Кардинальне оновлення Церкви? Прискорення розвитку капіталізму і переходу до ринкової економіки? Процес, який дуже доклався до створення націй? Рух, що сприяв ривку вперед цілої низки держав, які й сьогодні тримають лідерство у світі (Німеччина, Велика Британія, держави Скандинавії, Швейцарія, Нідерланди, США, Канада, Австралія, Південна Корея)? На всі питання відповідь "так".
Та все ж Реформація – це в першу чергу прояв "дива" з двох глушин Європи. Перше - із глибокої провінції у сучасній Німеччині, а тоді – території Священної Римської імперії. Друге – з роздроблених кантонів Швейцарії, що не могли дати ладу власним недисциплінованим громадянам. Науковці скептично ставляться до проведення історичних аналогій із сьогоденням, так само як обережно ставляться до креслення єдиної схеми проведення реформ для різних країн. Однак досвід того, як дві ментальні провінції Європи перетворилися на форпости розвитку таки викликає спокусу провести ці аналогії.
ПОЧАТОК: МОНАРХІЯ І РЕСПУБЛІКА
Символічним початком Реформації вважають демарш німецького монаха, сина шахтаря Мартіна Лютера. 31 жовтня 1517 року він оприлюднив свої 95 тез проти зловживань у торгівлі індульгенціями. Індульгенції були вигадані ще за 500 років до Лютера як цілком прийнятний інструмент спокутування гріхів. За правилами, людина мала покаятися і сповідатися, і лише потім їй будуть відпущені гріхи. Однак у ХVI столітті, коли жив Лютер, Церква і суспільство перебували у глибокій кризі. За кілька днів до демаршу Лютера Папа Римський дав дозвіл на черговий продаж індульгенцій. Відомі випадки навіть продажу індульгенцій за ще невчинені гріхи. Особливо активні продавці закликали: "Купіть індульгенцію, і вам будуть прощені всі гріхи, навіть якщо ви повстанете проти Діви Марії". При цьому ніхто не вимагав жодного покаяння й усвідомлення гріха. Лютер категорично виступив проти такої деградації.
Притчею во язицех стала красива історія про те, як обурений Лютер прибив свої 95 тез на дверях Церкви Всіх Святих у містечку Віттенберг. Вочевидь – таки легенда, припускають історики. Адже тези були написані латиною, яку не розуміло пересічне населення. Зійшлися на тому, що Лютер розіслав свої тези архієпископам та представникам влади. Зміст тез був доволі коректним і стриманим, однак в результаті роздмухав вогнище Реформації по всій Німеччині.
Практично одночасно з цим Реформація починається у Швейцарії. В Цюриху схожі до Лютерових ідеї висловив проповідник Ульріх Цвінглі, опублікувавши свої 67 тез. Після його загибелі у бою з армією католиків центром Реформації у Швейцарії стала Женева, де протестантизм розвивався під проводом блискучого юриста і проповідника Жана Кальвіна.
Лютеранство виникло і розвивалося в умовах монархічного устрою Священної Римської імперії, яка складалася з безлічі міст та князівств. Тоді як Цвінглі та Кальвін проповідували у республіканській Швейцарії – об'єднанні кантонів з демократичною формою правління. Між двома рухами були часом значні богословські суперечки. Є свідчення, що коли Цвінглі загинув, Лютер радо мовив: "Божа кара впала на цього грішника". Однак сьогодні, коли говорять про протестантизм, саме ці два центри – Німеччина і Швейцарія – однаково займають чільні місця у вінці Реформації.
ҐРУНТ. ЗРІЛІСТЬ СУСПІЛЬСТВА
Німеччина:
XVI століття – час глобальної духовної кризи у тогочасній Німеччині. Час Відродження й італійського гуманізму асоціюються з тотальним розвитком, одначе разом з тим утворювалася прірва між Церквою та суспільством. Наприклад, Папа Лев Х, що займав папський престол на початку Реформації, навіть не читав Біблії, тому що вважав офіційний на той час латинський переклад Святого Писання не достатньо вишуканим. Так звані "ренесансні папи" щедро фінансують зведення величних споруд Відродження та створення творів мистецтва, якими ми так захоплюємося сьогодні. Для всього цього були потрібні чималі кошти. Тож тотальний продаж церковних посад, здирництво, продаж індульгенцій без жодного розкаяння у гріхах стали буденним явищем. Посади купували по 14 тисяч золотих дукатів (а це річний податок архієпископства!) При тому, що Церква попросту не виконувала своїх обовʼязків – не давала ані душевної розради, ані настанов, ані просвітительства. Рівень освіченості церковнослужителів був низьким. Не існувало Біблії народними мовами, доступними для розуміння загалу, всі літургії по церквах здійснювалися винятково латиною. Навіть не всі священики могли прочитати "Отче наш" так, щоб вірні втямили, про що йдеться.
Це сприяло тому, що люди починають йти до Бога самостійно. Такий рух прийшов до Німеччини з Нідерландів. Створюються релігійні братства, члени яких жили серед мирян, але за чернецьким статутом. Найвідоміше таке обʼєднання мало назву "Брати спільного життя". За мету вони собі ставили просвітительство населення, зокрема забезпечити школи прогресивною літературою. Завдяки ним у Німеччині за кілька десятиліть перед Реформацією постало чимало шкіл. В одній з таких шкіл у Магдебурзі і навчався Лютер. З іншого боку, в Німеччині поширився так званий німецький гуманізм, що ставив собі за мету повернутися до витоків християнства. Його діячі намагалися чистити трактати від середньовічних нашарувань.
Поруч з тим глухий кут намічався у релігійно-політичному житті. На тогочасних німецьких землях нараховувалося до тисячі різноманітних князівств з різними формами підпорядкування – частина імператору, частина великим князям (курфюрстам), частина Папі Римському. Влада імператора фактично поширювалася лише на його родові землі. Імператора обирали найбільші князі, при цьому він мав погодитися на запропоновані ними умови. Здавалося б, демократичний принцип. Але роздрібнена Німеччина не могла опиратися папській владі. Папа особисто призначав усіх архієпископів (які сплачували податки, що, знов-таки, йшли не в казну імператора, а до Риму). А податки тоді сплачували за всі церковні обряди. Таким чином, німецькі землі були для папської влади золотим потоком.
І зрештою, XVI століття – час народження так званого "третього стану" - верстви людей, яка виникла в процесі розвитку капіталістичних відносин. Вони не вписувалися у традиційну середньовічну ієрархію. Буржуазія починає рахувати гроші, і мало того, хоче мати релігію зрозумілою мовою, яка задовольняла б їхні почуття.
Всі ці нюанси творять масштабний ґрунт для Реформації. Тож коли Лютер виголосив свої ідеї, то відразу отримав величезну кількість прихильників. Бо все, що він говорив, дуже добре лягало на суспільні очікування.
Швейцарія:
На період XVI століття швейцарські кантони змогли позбутися влади імператора і стати республіканськими. Значно обмеженішим був і вплив Церкви. Ще 1370 року в Швейцарії було прийнято грамоту про священиків, за якою їх мала обирати світська влада. Тож народовладдя тут було значно сильніше, ніж у Німеччині. Однак Швейцарія успадкувала всі недоліки Священної Римської імперії – слабка центральна влада, розрізненість управління, проблема залежності від Риму.
За попередні сто років в умовах в основному гірського ландшафту, коли єдиним заняттям було сільське господарство, багато робочих рук лишалися без діла. Тож швейцарці йшли до війська. Швейцарія славилася своїми найманцями – постачала в армії різних монархів та до гвардії Папи близько 80 тисяч вояків на рік.
Однак у XVI столітті вже розвиваються капіталістичні відносини, у Швейцарії з’являються мануфактури (перші підприємства з найманими працівниками і розподілом праці), але їм не вистачає робочих рук, бо ті руки воюють на просторах Європи в різних арміях. Картина, коли швейцарці б’ються проти швейцарців у військах різних правителів, не була дивиною.
Загострювався і соціальний бік найманства. Вояків могло не бути вдома по кілька десятків років. Що відбувалося, коли вони нарешті осідали на батьківщині? З собою вони приносили всю розбещеність військових походів і схильність до грабунків. Те, що швейцарці не працюють, а воюють, стало причиною для виступу Ульріха Цвінглі. І він одразу ж отримав підтримку магістрату. Існували рухи, що критикували Цвінглі за надмірний лібералізм. Та влада стала цілком на бік проповідника. Його опонентам дозволяли жити в Швейцарії лише якщо вони не виступали проти Цвінглі активно. Реформація тривала в Цюріху з 1522 до 1524 року. На 1528 рік 5 з 13 швейцарських кантонів вже були протестантськими.
Зовсім інша історія – Женева. Тут для Реформації, здавалося, не було основи. Це було курортне ярмаркове місто, де народ звик веселитися. До реформ женевців підштовхнули політичні інтриги і свободолюбство. На той час мешканці Женеви зуміли позбавитися влади герцога Савойського, у чиєму підпорядкуванні перебували довгий час. Однак тому не хотілося втрачати таке прекрасне місто. І він вмовив Папу Римського призначати на посаду місцевого єпископа представників Савойської династії, що фактично зберігало владу герцога над містом. У 1529 році так і сталося. Женевці відразу зрозуміли, куди вітер дме. Тож після тривалих років боротьби вони були змушені шукати союзників для остаточної відсічі монарху. 1530 року поміж нових союзників у них з'являється швейцарський кантон Берн, який на той час вже прийняв Реформацію. З 1536 року Женева підпорядкована Берну. Та разом з допомогою новий союзник приніс сюди цвінгліанство і лютеранство.
ПІДТРИМКА: ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ
Лютер:
З висоти часу виникає питання, чому саме ідеї Лютера стали тією іскрою, яка запалила пів-Європи. Адже існували потужні єретичні рухи ще у ранньому Середньовіччі – альбігойці, катари тощо. Ян Гус діяв у Чехії за сто років до Лютера, а Джон Вікліф в Англії - за двісті. Усі вони пропонували схожі ідеї – звернутися до першоджерел Біблії. Тож чому зміг саме Лютер? Вочевидь, тому що Німеччина була роздроблена, й імператор не мав там цілковитої влади. Варто було лише одному з курфюрстів стати на захист Мартіна Лютера, як сипалася вся система. Таким покровителем Лютера став правитель Саксонії Фрідріх Мудрий. Є серйозні підстави вважати, що Фрідріх так і помер католиком, не прийнявши лютеранство. Однак він вбачав зерно істини в ідеях Лютера. Фрідріх відомий тим, що міг раз на рік залишити свої палати, зняти князівський одяг і там пожити, як звичайний послушник. Очевидно, як його піддані, він шукав утіху в релігії, але Церква тієї втіхи не давала. І саме в цей час з'явлився Мартін Лютер, який говорив про зовсім іншу Церкву.
Саме Фрідріх організував театралізоване викрадення проповідника 1521 року після того, як той повертався з Вормського рейхстагу, на якому вкотре представив свої ідеї владі. Фрідріх не без підстав побоювався що на Лютера може чекати доля Яна Гуса, якого спалили як єретика після вироку Констанцького церковного собору. Люди князя викрали Лютера і доставили до замку Вартбург. Тут проповідник жив інкогніто понад рік. Буквально за кілька тижнів переклав Новий Заповіт з латини німецькою мовою. Досі його варіант Біблії вважають одним з найточніших, а німці пишаються, що саме з цього тексту бере початки літературна німецька мова.
Наступники Фрідріха Мудрого з перемінним успіхом брали участь у боротьбі між католиками та протестантами, то підтримуючи Лютера, то виступаючи проти нього. Поки лютеранство остаточно запанувало на багатьох німецьких землях, відбулася не одна кривава війна. Однак саме завдяки підтримці Фрідріха Мудрого лютеранство отримало час для кристалізації у той перший період Реформації, коли молодий монах Лютер ще сам до кінця не усвідомлював, яким чином необіхдно оновити Церкву і суспільство.
Кальвін:
Коли у Женеві з'явився Жан Кальвін, в магістраті більшість становили протестанти. Кальвін вимагав, щоб його формулі присягнули всі женевці. Але Женева 30-х років була дуже строкатою і непевною в соціально-релігійному плані. Тут діяли спірітуали, анабаптисти. Крім того, тут було багато мігрантів, які не підкорялися нікому. Деякі з них закликали не сплачувати податків та не захищати держави. Такий намір призводив до повного розбрату. І саме в такий час Кальвін вимагав присяги. Магістрат пішов на вимоги Кальвіна, а половина населення – ні. Це вочевидь не додавало певності становищу. Через два роки до влади у магістраті прийшли противники Реформації. Нова влада намагалася його змусити прийняти причастя за бернським зразком (де ще зберігався вплив католицизму).
Кандидат історичних наук, доцент Національного університету ім. Шевченка Петро Котляров пояснює, як розвивалися події у цій патовій ситуації:
"Кальвін – це людина, яка "зіткана з льоду і сталі". Він говорить: "Яке причастя?! Та половині Женеви взагалі не можна давати причастя, бо ви не розкаяні". Кальвін разом зі своїм найближчим соратником Гільомом Фарелем іде в Собор Святого Петра. Під вікнами чути крики, у ставні кидають каміння. Але він не боїться. Кальвін виходить на кафедру і розпочинає дуже гостру проповідь. Женевці прийшли до собору озброєні. Вони як почули цю проповідь, схопили їх, надавали стусанів. Зрештою, магістрат видав розпорядження про вигнання Кальвіна і Фареля з Женеви. У тому, що сталося далі, джерела розходяться. Одні говорять ніби Кальвін сказав: "На те Божа воля, ми не шукаємо людської слави". За іншими – він нібито звертався до магістрату з проханням повернутися і навіть погоджувався зменшити свій тиск".
У будь-якому разі, Кальвін опинився у Страсбурзі, який на той час був надзвичайно лояльним і демократичним містом. Там викладав та проповідував. У Страсбурзі він щасливо одружився і швидко забув про жахіття Женеви.
Тимчасом у Женеві краще не стало. Зʼясування політичних та релігійних стосунків не раз переходило у гарячу фазу. Женевцям стало розуму усвідомити, що настає повна розруха, і вони рухаються не туди. Розуміють, що лише Кальвін зі своїм твердим характером може навести порядок. У 1540 році знову відбуляся перевибори до магістрату, де більшість отримали кальвіністи. Кальвіну відразу послали листа із закликом повернутися. Кальвін відповів: "Краще на хрест". З Женеви шлють посольство – одне, друге. Чому Кальвін відмовлявся? Він хотів прийти не помилуваним, а з правом милувати. Він довів до того, що женевці погоджувалися буквально на все. Тож Кальвін повернувся до Женеви з тріумфом – вже назавжди.
ЗАСОБИ: "НА ЦЬОМУ СТОЮ І НЕ МОЖУ ІНАКШЕ"
Тези Лютера розлетілися блискавично, як на той час. У 1519 році в Лейпцигу відбувся перший диспут, на якому монах вже особисто представив свої ідеї представникам церковної влади. Пізніше Лютер у листах до однодумців згадував, що дуже хвилювався перед диспутом. Тоді він ще носив церковну рясу, бо навіть думки не мав виступати проти офіційної Церкви. У своїх 95 тезах наголошував на необхідності вирішення відходу від Святого писання. Був упевнений, що на диспуті його не зрозуміють. Та під час дискусії несподівано один за одним його підтримали багато інших монахів, вказавши на те, що церковне здирництво і продаж індульгенцій є злом. До Віттенберга Лютер вже повернувся відомим.
Папа видав буллу про відлучення Лютера від Церкви. Лютер сміючись спалив цю буллу у Віттенберзі, що означало остатоний розрив з Римом. Після папської булли своє слово мала сказати світська влада. 1521 року у Вормсі скликаний рейхстаг (вищий представницький орган імперії). Там у Лютера вкотре спитали, чи відрікається він від своїх поглядів. Той взяв ніч на роздуми, а наступного дня ніби-то сказав свою знамениту фразу: "На цьому стою і не можу інакше".
Імператор Карл V видав едикт про засудження Лютера і його адептів по всій імперії. Та імператорський наказ на практиці неможливо було виконати. Одразу по виданні едикту імператор виїхав з Німеччини з метою вирішення суперечок на іншому фронті – з Папою та французьким королем. Він був відсутній 8 років, цей час протестанти зуміли використати для кристалізації свого вчення.
У 1526 році відбувся перший Шпеєрський рейхстаг, де отримали більшість протестанти і було прийняте правило "чия влада – того і віра". Загалом демократичний едикт, який фактично дарував усій Німеччині релігійну свободу. Словом, не подобається - переходь до іншого князя і живи далі щасливо. Завдяки цьому принципу масштабність проповідування лютеран охопила всю Німеччину.
СУТЬ ВЧЕННЯ: ПРОТЕСТАНТСЬКА ЕТИКА
Кажуть, що Лютер прибрав з Церкви все, що суперечить Святому писанню, а Кальвін – ще й те, чого в Біблії не вимагалося. Лютер з усіх таїнств лишив усього два – Причастя і Хрещення (а відповідно і необхідність платні пізніше запроваджені таїнства). Найголовніше – скасував таїнство священства, чим руйнував структуру католицької церкви. Лютер наголошував, що чернецтво, целібат є неприродними і про це нічого не сказано в Біблії. Відтак на лютеранських територіях були скасовані чернецькі ордени, священикам дозволили одружуватися (сам Лютер, колишній монах, одружився з колишньою монахинею Катеріною фон Бора). Проповіді й літургії здійснювалися зрозумілими народними мовами. Таким чином, досягалося порозуміння між громадою і кліром, а Святе Писання доходило до вірян напряму у неспотвореному вигляді.
Цвінглі й Кальвін пішли ще далі. Цвінглі наголошував: людина не потребує посередника у спілкуванні з Богом, спасіння можливе лише вірою. Так само він непримиренно виступив проти целібату і регулярних постів, про які у Біблії не йдеться. Цвінглі рано загинув, тож цвінгліанство переважно розчинилося у кальвінізмі. Кальвін закликав до скромного стоїчного життя. З його подачі з церков прибрали всі прикраси, бо вони могли відволікати від служіння Богу (орган у кальвіністські храми повернули пізніше).
Кальвін не займав у Женеві жодної посади, був звичайним проповідником. Але практично щодня приходив до магістрату з цілою текою інструкцій. З його ініціативи на новий лад були регламентовані всі сфери життя – аж до того, як мала працювати пожежна команда. Регламентував навіть якого кольору одяг носити (яскраві кольори були заборонені) і скільки їсти (не можна було переїдати). Зафіксований факт: візники в неділю зʼїли по дюжині пиріжків. За це їх відправили у вʼязницю й до ганебного стовпа.
Усіх, хто не сприймав Реформацію, у Женеві зазвичай позбавляли громадянства.Такі речі сьогодні сприймаються як диктатура. Кальвіна навіть називали "Женевським Папою". Історики вважають, що така сталева політика привела розбещену Женеву і роздроблену Швейцарію до тих позицій, які вони мають сьогодні. Адже разом з тим були категорично заборонені всі непристойності та лайливі слова. Зафіксований інший випадок: візник загримів до в'язниці за те, що вилаяв свого коня. Всі таверни були під контролем держави, де власник був одночасно і державним чиновником, що мав слідкувати за тим, аби гості багато не пили. Всі таверни зачинялися о 9 вечора. Мета – людина повинна була прийти додому тверезою. Очевидно, що жорсткі заходи у XVI столітті за 100, 200 чи більше років відгукнулися ментальним правилом до ввічливості, самоповаги і відповідальності. Хоча дослідники запевняють, що порядок у Женеві був встановлений за дуже короткий час, при чому, суспільство вітало ці зміни, бо добре памʼятали хаос минулого.
Доленосними були запропоновані Кальвіном зміни у релігійних постулатах, що безпосередньо впливали на світське життя. Кальвін – перший, хто виправдав отримання лихварського відсотка. Протягом всього Середньовіччя католицька церква засуджувала отримання відсотків. Кальвін же сказав навпаки: гріх – це якщо у тебе була можливість чесно заробити гроші, а ти цього не зробив. Таким чином, виникає нова протестантська етика стосовно праці. Чесне збагачення, якого не можна соромитися, але не потрібно виставляти напоказ, - цей постулат з усіх протестантських догматів вплине на світ чи не найдокорінніше.
За вченням кальвінізму, людина повинна працювати, бо праця – це почесно. Вона не є покаранням Господнім (як це проповідували доти), не є наслідком першородного гріха. Навпаки – не працювати є гріхом.
До того ж Кальвін розробив вчення про передвизначення, що базувалося ще на ідеях Августина Блаженного (богослова раннього Середньовіччя). Той говорив про два передвизначення. Ще до народження Бог ніби-то знає долю людини і засуджує або до смерті або до вічного життя. Так, людина могла прожити праведне життя, але була приречена на страждання і смерть. Так ось, Кальвін до цієї концепції додав надію. Він сказав: якщо людина займається якоюсь діяльністю і бачить реальний успіх, значить, вона Богом обрана. Але коли людина займається своєю улюбленою справою 6 днів на тиждень (бо вихідний визнавався лише по неділях), то звісно, буде успіх.
ОСВІТА: "ВЧИТЕЛЬ НІМЕЧЧИНИ" І ВПЛИВ НА УКРАЇНУ
Так називали найближчого сподвижника і наступника Лютера Філіпа Меланхтона. Лютер, що був дуже імпульсивним, знайшов в особі Меланхтона чудового систематизатора свого вчення і просвітителя. Вже за два роки після першого диспуту, у 1521 році він опублікував основні положення лютеранства. А у 1530-му – "Аугбурзьке віросповідання" - найважливіший документ лютеранського вчення.
Рух до народної, зрозумілої мови і повернення до принципів раннього християнства вилилися у сплеск освіченості в Німеччині. Діяльність Меланхтона з просвітительства досі є фундаментом для німецької освіти. За його безпосередньої участі рясно відкривалися школи й університети, оновлювалися навчальні програми, використовувалися передові надбання науки. Стверджував: процвітання держав залежить від рівня освіти й науки. "Ті, хто нечесно нажив свій статок, дайте на школу, і це буде бодай якимось виправданням", - цю тезу він повторював раз у раз перед вельможами і заможними городянами.
Філіп Меланхтон. Фрагмент портрету пензля Лукаса Кранаха Старшого.
За безпосереднього сприяння "вчителя Німеччини" докорінно оновився підхід до викладання: були скасовані покарання учнів. Школи були поділені на класи, що забезпечувало систематизацію навчання. Доти діти навчалися гуртом без явного розподілу за предметами.
Докорінним чином були оновлені навчальні програми, написані нові підручники: з теології, арифметики, астрономії тощо. Наприклад, медицину тривалий час вивчали ще за античними трактатами. Натомість Меланхтон запровадив до вивчення роботи сучасника - видатного хірурга, придворного лікаря французького короля Генріха ІІ.
З-поміж значної спадщини Реформації саме зміни в освіті через кілька десятків років доленосно проявилися на українських землях. Відомо, що сподвижники Лютера цінували досвід православних церков як приклад життя без єдиного центру. Це, на їхню думку, доводило, що і західна Церква може жити без Папи.
Однак більш помітний вплив справили неформальні контакти. У німецьких університетах навчалося чимало молоді з українських земель, що тоді входили до Польщі та Литви, а після їхнього об'єднання - до Речі Посполитої. Одним з улюблених учнів самого Лютера був уродженець Галичини русин (так тоді називали українців) Станіслав Оріховський, який згодом став видатним мислителем доби Відродження. Він висловлював ідеї, в дусі протестантизму. Зокрема, виступав проти целібату священиків (навіть написав Папі Римському листа зі своїми міркуваннями). Крім того, Оріховського вважають одним з ідеологів об'єднання православної та католицької церков, а відтак він безпосередньо спричинився до виникнення греко-католицької церкви.
Загалом у Речі Посполитій немало шляхтичів прийняли протестантизм. По всій країні, зокрема й на українських землях, діяли протестантські освітні навчальні заклади, що так чи інакше функціонували за системою Меланхтона. Коли католицизм нарешті усвідомив, кризу, в якій перебував, почалася так звана Контрреформація. В піку протестантам католики відкривають власні реформовані школи, у яких використовують систему, схожу на запропоновану протестантами. Не забарилася і православна реакція. Тож Острозький та Києво-Могилянський колегіуми також були засновані за новими принципами викладання: поділом на класи й новими програмами. Зрештою, в українському освіченому середовищі того часу почали з'являтися переклади Святого Писання розмовною українською мовою.
ПРОТИРІЧЧЯ: ВЗАЄМИНИ МІЖ ЛЮТЕРОМ І ЦВІНГЛІ
Коли імператор знову приїхав до Німеччини після тривалої відсутності у 1529 році, він знову вдався до тиску. Реформація заважала його планам з об'єднання Європи на єдиній ідеології католицизму. На другому Шпаєрському Рейхстазі 1529 року протестанти зазнали невдачі, більшість була за католиками. Вони скасували демократичний принцип "чия влада, того й віра". Після того частина протестантських князів й імперських міст подали імператору протестацію, головний зміст якої був таким: у справі релігії не може бути насильства (від слова "протестація" походить назва руху – протестантизм). Однак очевидним було, що така протестація мало зарадить, тому князі-лютерани прагнули об'єднати всі протестантські сили.
Ландграф Філіп Гессенський звернувся до Цвінглі та Лютера з проханням, щоб вони об’єднали свої зусилля. Та щоб створити такий релігійно-політичний союз необхідно було владнати протиріччя: стосовно Причастя, розуміння церковних символів та ставлення до свят. Вони таки зібралися у Марбурзі, диспут тривав кілька днів, і здавалося, що союз двох проповідників майже скріплено. Однак вони не дійшли згоди щодо таїнства Причастя. Цвінглі вважав, що Причастя через хліб та вино як образ тіла і крові Господньої є символічним. Тоді як Лютер трактував буквально цитату в Біблії: "То є тіло і кров мої". Через цю причину розійшлися Цвінглі та Лютер доволі різко.
Сьогодні дослідники вважають, що Цвінглі розглядав церкву як демократичну інституцію, де є виборні священики, а громада має право брати участь у формуванні структури церковної організації. Лютер же боявся популярності цвінгліанства, бо завдяки більшому демократизму й республіканському устрою церкви воно могло поширитися Німеччиною. Вважав, що в німецьких умовах абсолютизму це призвело б до катастрофи.
Він так мислив це, базуючись на страшному досвіді. У 1524 році піднялося величезне селянське повстання. Селяни виступили з прапорами, на яких написали гасла Мартіна Лютера. Лютер дійсно спершу також виступив проти централізованої церкви. Говорив: кого громада обрала б, той і буде священником. Але цей демократичний принцип дав збій. Адже кого міг обрати селянин? Такого ж, як сам – що не вміє ані писати, ані читати, та й Святого Писання не знає. Як така людина може трактувати Святе письмо? Так як дозволяв їй розум. На хвилі такого невігластва і нерозуміння Реформації піднялося величезне селянське повстання з вимогами обирати священиків, відмовою сплачувати десятину, скасування кріпацтва. Цей рух переріс у криваве насилля на повнимй хаос. Переживши таке повстання, Лютер боявся його повторення. А союз із Цвінглі міг викликати нові заворушення.
ДОВГОТРИВАЛИЙ ВПЛИВ: ПРАЦЯ І СІМ'Я
Сьогодні історики й соціологи вважають, що демократичні принципи протестантизму, відкритість до оновлення, поширення народних мов, етика праці, підвищення становища жінки і ролі сім'ї стали важливим підґрунтям для розвитку прав людини, творення націй і кристалізації ринкової економіки.
Країни, які прийняли нову етику праці, збагачувалися. Доречно відповісти на закид, що є держави, які й до Реформації заможно жили. Зокрема, Нідерланди. Коли вони перебували у складі Іспанії, то приносили Короні у чотири рази більше прибутку, аніж усі колонії разом узяті! Так само Швейцарія зовсім не була бідною.
"Реформацію сприймали саме ті країни, в яких жило активне населення, що намагалося знайти виправдання своїй активній діяльності, - пояснює Петро Котляров.- Коли в Італії помирав Козімо Медічі, то біля його смертного одра читали не Біблію, а Платона ("Державу" Платона – О. С.). Бо шукали пояснення і втіху. Адже Медічі нажив величезне багатство, і це його хвилювало. Реформація ж навпаки виправдовувала чесне збагачення".
Переклад Біблії національними мовами сприяв усвідомленню унікальності та окремішності різних народів. А відкидання целібату і підвищення ролі жінки започаткувало новий тип сімейних стосунків, що базувалися на взаємній повазі та любові.
Виникло поняття шлюбу як рівноправного партнерства. Ставлення до жінки в Середні віки базувалося на вченні Арістотеля про те, що жінка – це не зовсім досконалий чоловік. Частково ці принципи підхопили християнські отці Церкви. Так, Святий Ієронім стверджував, що жінка варта меншого, ніж чоловік, бо першою заговорила з дияволом. Навіть власне жінки-аскетки, такі, як Катерина Сієнська, говорили про високу гріховність жінки. Вона вважала, що законність шлюбу не виправдовує "нечистот", які відбувалися у ньому. Середньовічна Церква стверджувала, що єдиною метою подружніх зв'язків є необхідність мати потомство, відповідно дітей сприймали не інакше як нових "рабів Божих". Не йшлося ані про повагу, ані про любов, ані задоволення.
Лютер у сімейному колі. На задньому плані – Філіп Меланхтон. Ліворуч - дружина Катеріна фон Бора. Вона стала дружиною нового типу - рівноправною партнеркою свого чоловіка. Катеріна на рівних брала участь у диспутах, допомагала у перекладі Біблії, на її плечі лягло ведення економічних справ родини.
Категорична заборона на одруження католицьких священиків була прийнята у ХІ столітті. На те були свої причини, але в результаті це підірвало авторитет інституту сім'ї. Лютер пропонував докорінно нову модель сім'ї. Його власні батьки були дуже суворими, на межі із жорстокістю. Він згадував, що якось мати побила його до крові за те, що вкрав два горіхи. Іншого разу батько покарав його за якусь провину так жорстоко, що малий Мартін потім довго знову звикав до батька. У нього формувалося бачення: якщо батьки так сильно карають за невеликі провини, то як же каратиме Бог за великі гріхи. Тож з дитячих років він мав уявлення про Бога як про надзвичайно грізного суддю. Однак втіха, яку він знайшов у шлюбі і батьківстві, відрізнялася від вчення офіційної Церкви.
Надалі у протестантів виховання дітей базувалося на моделі Лютера. Постулат про служіння знайшов відображення і тут – люби свою сім'ю, дбай про неї, служи їй, саме в цьому Божа благодать.
ПОШИРЕННЯ:
На сьогодні лютеранство більше поширене у Німеччині та Північній Європі. Решта протестантських держав у різних формах прийняли кальвінізм. В середині 16 століття в Англії ствердився кальвінізм, але адаптований до місцевих умов (монархії). Вже за часів Єлизавети І половинчастість реформ провокує новий рух – пуританізм – чистий кальвінізм на англійському ґрунті. Більша частина пуритан виїхала в англійські колонії в Америці та Австралії, а також в Африці. Вже у ХХ столітті протестантизм набуває популярності у Південній Кореї.
Протестантські церкви не мають єдиного центру і догматики, та вже давно вони досягли консенсусу у тих принципах, які їх споріднюють. Таких принципів пʼять: Sola Scriptura ("тільки Писання"), Sola fide ("тільки вірою"), Sola gratia ("тільки благодаттю"), Solus Christus ("тільки Христос"), Soli Deo gloria ("тільки Богу слава"). Саме ці принципи протестанти різних держав згадують сьогодні, у час ювілею Реформації.
Те, що Німеччина є батьківщиною Реформації, тут відчувається на кожному кроці. У місцях, пов'язаних з протестантськими проповідниками про це нагадує все. По містах розміщені картини часів діяльності перших лютеранів, а також встановлені модерні відсилання до висловів Лютера.
Креативність проявили і комунальні служби. Електрощитова у Віттенберзі. На ній наліплено фрагмент картини Лукаса Кранаха Старшого, де зображено Лютера зі сподвижниками.
Навіть найменша крамничка чи кав'ярня тут вважають за честь долучитися до вшанування Реформації. У кожному номері поважних готелів обов'язково лежить Біблія у перекладі Лютера - не як пропагування релігії (адже сьогодні велика частина населення не є надто релігійною), а як нагадування: духовна основа безпосередньо впливає на рівень розвитку суспільства.
Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"
Топ комментарии
Папы Римские, ребята были весёлые, богатые и щедрые.
А Лютер... ...хм... ...от слова "лютый"... -- нео старовер... *)
Какую только заповедь он не нарушил , каких смертных грехов не испробовал .
Хотя , если его рассматривать как "покровителя наук" -- то очевидно это был просто научный эксперимент .
Особенно значительный вклад он внёс в науку химию . По ядам он был проффи !
Знать в те времена владела землей и облагала данью и повинностями любого, кто на этой земле жил и работал или просто через нее проезжал. Больше всего страдали конечно крепостные крестьяне. Но они были слишком темные и необразованные, чтобы сделать настоящую революцию. Стихийные крестьянские бунты легко подавлялись феодалами, так как у крестьян не было ни организации, ни денег, ни знаний.
Но мещане совсем другое дело. Купцы ездили по дальним странам, ремесленники изучали свойства различных материалов и делали из них ценные вещи. У них водились деньги. Они были грамотными. Они часто были умнее феодалов. И при этом феодалы относились к ним не лучше, чем к крестьянам. А грабили даже больше, так как с крестьянина нечего особо взять, а вот с купца или зажиточного ремесленника очень даже есть.
Католическая церковь была целиком и полностью на стороне феодалов. Да и вся церковная верхушка тоже комплектовалась из феодалов. И тогда пришел Лютер и сказал - ребята, а давайте замутим свою собственную церковь. Вот с этого все и началось.
По сути принадлежность к классу фундаментальна. Ее определяет то, как человек добывает себе пропитание. Духовенство живет с обмана, окучивая верующих. Знать отнимает у других классов плоды их труда. Третье сословие живет с обмена и торговли. Ну а работяги со своего труда.
Так вот, знать и третье сословие всегда цапались, всю обозримую историю. Потому что с точки зрения знати третье сословие это самая лакомая добыча. У них есть что брать, в отличие от тех же работяг. Ну а третье сословие естественно не хотело отдавать знати то, что справедливо считало своим.
И до сих пор чиновник (представитель современной знати) это первый враг предпринимателя (представителя современного третьего сословия). Классовая борьба никуда не делась, она здравстует и сейчас. Ну а то, что описали коммунисты - борьба пролетариев и буржуазии, лишь маленький фрагмент целой картины.
Это были серьёзный для своего времени исследователи , перелопатившие кучу литературы .
И они явно не из пальца высосали свои выводы про социальный , а не только религиозный аспект . Другой вопрос , что "лекторы" и партейцы с двумя извилинами на борту извратили Маркса , обросив все составляющие этого процесса и мастурбируя на "классовой бАррыбэ" ... шо вызывает заслуженное отвращение , но тем не менее нисколько не уменьшает знания , накопленные Марксом .
Тут все интересы сплелись в один клубок и именно поэтому кантоны в Швейцарии , замки Люксенбурга , немецкие города , дворцы Британии , оккупация Нидерланов - пришли к схожим идеалогиям . Плюс куча разных обстоятельств -- таже похоть Генри 8 ... тот же идиотизм папской индульгенции привели к тому самому , что всполыхнуло .
Было всё - религия , социальный бунт , деокупация (Голландия) , нежелание делиться с каким-то непонятным папой за хрен знает сколько тысяч миль (Скандинавия) и непонятно за что .
А было , что и женилка сильно зачесалась на пуританку Анну Боллейн ! А потом на католичку, а потом снова на протестанку и уже окончательно . Т.е. серьёзные мотивы тут тесно переплелись с лубочно-трагикомичными , но оттого не менее кровавыми .
Причём Генри так торопился залесть на Анну , что сперва в январе 1533 женился на ней , а потому уже только в мае архиэпископ Кентоберийский Томас Кранмер расторг его брак с Екатериной Аргонской . И кстати , папа опять же затупил в данном вопросе + плюс нежный чуйства папы Климентия к папашке Аргнской , к золоту индейцев ... Ведь если бы разрешил развод , то может Британия и до сих пор была католической . А ведь папы королям даже в 10 веке разрешали развод . Просто тупой папа попался этот Климентий . Любил всех за деньги .
Индульгенцию за деньги , короля Испании и вест Индии ...
И это можно и нужно как-то изменить .
А уж в изуверстве протестанты так и вовсе переплюнули даже инквизицию. Чего стоит только массовое сожжение людей (133 чел.) в Саксонии в 1589 г., расправа над Жаном Гюйе, Мигелем Серветом (описавшим малый круг кровообращения). Сжигать людей заживо, это знаете ли... серьезный замес из фанатизма и жестокости.
Сожжение Сервета (рисунок из книги Тиссандье "Мученики науки")
Но автор общей темы о реформации немножко забыл реформацию , давшую наибольшое число сторонников и охватившее целиком целую империю .
И главного - другого "реформатора" . И это вовсе не Елизабет 1 .
У Елизает 1 была ещё мама Анна Болейн и папа Герни 8 ... про которого британские школники учат так : «развёлся - казнил - умерла - развёлся - казнил - пережила».
Это про его жён . Анна Болейн (которую сыграла Натали Портман , а её сестру Скаретт Юханссон) была в этом списке второй . Она же и сыграла ключевую роль в обретении Британией реформы .
В те годы Генри осьмой был ещё романтиком , ему даже некоторые приписывают музыку к "Green leaves" ... Говорят , что он для Анны Болейн её сочинил . Что достоверно . То Анну король (которого вынудили на династический брак с первой женой -- Екатериной Аргонской ; причём по традициям монархов того времени она ему досталась в наследство от родного брата -- умершего короля) добивался безрезультатно несколько лет .
Короче Анну он возжелал так , шо потерял голову , а она без брака никак не хотела вступать в сексуальные отношения , что по традициям католических придворных отношений в той же Франции было жудкой наглостью и хамством фаворитки по отношению к Сиру . Но Болейн была суровой пуританкой в плане внебрачных отношений и даже с королём .
Вот тогда Генри и затеял развод ... И даже послал Папе в Рим прошение . Но посколько Катерина Аргонская была не абы кто , а цельная дочь великого у ужасного Фердинанда 2 короля Испании , при котором Колумб отплыв в Америку , а Томас Токвимада казнил 1.5 тысячи еритиков и изгнал из Испании всех евреев .
Так что Папа Климент VII очень любил Фердинанда , потому подумал послать Генри на целых три буквы с его разводом .
Вот тогда настал момент истины для всех британцев : Генри назначил новым Архиепископом Кентерберийским Томаса Кранмера, взявшего на себя обязательство освободить короля от ненужного брака. В январе 1533 года Генрих самовольно женился на Анне Болейн, а в мае Томас Кранмер объявил предыдущий брак короля незаконным и аннулированным.
Папа римский Климент VII 11 июля 1533 года отлучил короля от церкви .
В 1534 году парламент принял «Акт о супрематии», по которому Генрих был провозглашен Главою Церкви Англии.
Не всем , мягко говоря это понравилось в Англии , но больше всего пострадал от этого великий гуманист , создатель "Утопии" , а по совместительству преданный католик бывший лорд-канцлер
Томас Мор .
И это только начало столько гнусной истории сильно обрагороженной автором реформации но уже в "британсом исполнение" .
Побудительный мотив - похоть . Похоть потому , что какая уж там любовь - когда родив Елизавету , и ещё двоих мертвых детей в течении 3 лет (т.е. из 36 месяцев королева Анна была в положении 27) , Анна была самым мерзким образом обвинена в адьюльтере и Оно (это величество)тут же женилось на её фрейлине , предворительно отрубив голову матери его дочки и матери будующей королевы - создательницы великой империи . В этой казни - параноя, животная жестокость к женщине потерявшей при родах 2 сыновей , и дикое мракобесие и невежество , ведь ко всему прочему Болейн обвинялась в нежелании рожать здоровых мальчиков .
Смерть при родах второго сына , обвинение , казнь и женитьба --
всё протекло в течении февраля по май 1536 года -- разве это не триумф гнусности такого варианта реформации ?! Женитьба через 2 недели после казни !!!
Но это ведь не вся история . Джейм Сеймур фрейлина умирает от родов 1537 году родив Эдуарда VI правившего до Елизаветы I 9 лет , но подростковом возрасте ...
Дальше был снова династический брак с дочкой Иоганна III Клевского уже на укрепление протестанских связей . Правда династический "эстэт-садист" без портрета жениться на отрез отказался ... Пришлось постараться великому живописцу Гансу Гольтбейну-младшему . Постарался он так , что портрет-то понравился , а вот Анна Клёвская живьём -- категорически нет . Он всё-же женился и начал тут же искать причины для развода и нашёл таки ... Ей повезло , что внешность подкачала , бо следующей жене и двоюродной сестре ранее казнённой Анны повезло гораздо меньше .
До этого "повезло" ещё одному политику -- прадедушке Оливера Кромвеля - Томасу : за то , что он так устроил брак с Клёвской его укоротили на целую голову в Тауэре .
Правда так и сияет величие и благость реформы !?
Далее была жена 22-летняя Екатерина Говард - племянница герцога Норфолка и кузина Анны . Видимо она решила , что если уж остаться без головы , как сестрица Анна , то хотя бы шобы была веская причина и был настоящий адьюльтер , а детей как раз не было . Короче отрубили головы целой группе : Екатерине , её дяде , любовнику до брака и вовремя . Хотя , ведь , зная параною можно и в этих любовных связях усомниться .
Важно другое -- что этот брак сильно отворотил "идейного протестата" от реформы в сторону : а не попросить ли у Папы прощения ?!
Но дважды вдова Екатерина Парр спасла Англию от возврата в католицизм . Она хоть и не пыталась рожать сыновей , но видимо хорошо действовала на садиста-параноика , да так , шо и рубать головы не хотелось и обвинять в адьюльтере . Зато была истинной , фанатичной протестанткой .
Вот такая вот отнюдь не парадная истории ...
Просто нельзя идеализировать столь древних и диковатых людей , отправлявших лихо Коперника и Джордано Бруно на костёр после очередного теологического диспута .
Луи лэ каторзьен (он же Солнце) имел кучу фавориток - это был образец похоти и чревоугодия . Но за его правление не было кровопролития вообще и казней . А был Мольер , был Ростан , был де-Лафонтен ... И то, что пуритане про него писали панфлеты .... грозя кострами и адским пламенем приисподней -- кого это теперь трогает ?!
Чтобы понять реальную роль пуританских деятелей даже сегодня советую всем смотреть фильм "Народ проти Ларри Флинта" , где подругу Ларри играет рок певица Кортни Лав - жена Курта Корбейна ...
Прекрасный монолог Ларри , где плоцкая любовь , радости жизни , гедонизму противопоставляется насилие , жестокость , лицемерие и варварство пуританских проповедников .
Надо понимать одно -- безусловно трудно отрицать даже в самой Европе , что экономическое развитие протестанских стран значительно выше католический и ещё выше православных ...
Из всех "старых" стран ЕС -- Греция и Португалия самые бедные и отсталые . Да и Испания ещё недавно была очень и очень экономически слабой по сравнению с Францией ... А Ирландия по сравнению с ВБ -- тоже .
Испания и Португалия -- это особые статьи . Тут беспорно негативное влияние таких деятелей как Токвимада , поскольку получив такие коллонии как Южная и Латинская Америка умудриться быть столь бедными -- тут надо было очень постараться .
Сама идеалогия реформации реально была прогрессивной , более свободной , более гуманной и честной . Оливера Кромвеля называли (как потом и Робиспьера) -- "неподкупным" . Но все эти деятели - адепты и лидеры пуритан это были по большей часте изверги , мракобесы и садисты ввиду костности мышления и фанатизма .
И многие таковыми и сейчас остаются . Любая идеалогия -- яд в больших количества .
Но без неё наступает такая свобода , что без единого выстрела "Исламское государство" пройдёт под триумфальной аркой в Париже ... а перед Букингемским дворцом будут рубить головы тем неверным , кто откажется принять ислам !
И этого сейчас уже не понимает сегодняшний Ларри Флинт , когда предложил 100 миллионов баксов любому за компрамат на Трампа . Свои родные фанатики всегда нужды в любой демократии - это очень ржавый , полусгнивший -- но предохранительный клапан от чужих фанатиков и от просто жуликов всех мастей из либералов , маскирующихся под либералов . Потому что свобода бывает не только духа , совести , но и свобода от совести , от чести и просто порядочности . Поэтому Липениха нужна , поэтому внучка Муссолини -- тоже .
А в Украине "Свобода" и "Национальный корпус" должны имееть своих в Раде .
Это чтобы Гройсман не зарывался ... И Кернес - тоже . Ну и Соевый Пэтя вместе со всем олигархатом . Как напоминание о Колиивщине . Ведь "Еврей Зюсс" наверняка никто из них не читал . Если бы читали , то такую прихватизацию не предлагали . И землю продавать за гроши и вовремя войны .
глюкислабости.)) У Генриха по прозвищу Синяя Борода - хорошенькие женщины, за каждой из которых стояли определенные группировки, в связи с чем происходили определенные метаморфозы в политике или религии. Средневековье, с постоянными массовыми психозами, где полыхали костры инквизиции, а протестантские костры уже не полыхали, а тлели, т. к. христиане поджаривали своих врагов/оппонентов живыми не менее двух часов, - варварская эпоха...PS.Как раз Кальвин имеет самое прямое отношение к костру, на котором два часа поджаривали Сервета. Более того, он лично наблюдал за этим зрелищем.
Но даже на фоне рабовладельцев и империалистов Рима , примитивные Друиды казались гуманизованным римским воинам бесмысленными и кровавыми палачами .... сжигавшиви заживо десяток мирных людей "ради дождя" .
Впрочем , ацтекские "патенты" кровожадности только после Коломбоса мир узнал .
А это -- мировой рекорд 20 тысяч вырезанных живьём сердец за одни сутки ювелирно производил ацтекский жрец .
Австралийских и африканских каннибалов мы не будем рассматривать .
Если же говорить за ислам ... "Самую мирную религию" , то и арабы изначально представляли крошечный народ в пустыне , а тюрки-отоманы -- один аулл ...
Интересно просто , что терь в мире 22 арабских страны и куда подевались народы этих стран , если ислам очень такой себе "мирный" ? Почему ассирийцев всего пару десятков тысяч и они живут где угодно но не в Сирии ? Почему большая часть Армении включая гору Арарат находится в Турции ?! Почему арабы имеют 22 своих страны и проливают кровь ради 23-й , а 40 миллионов курдов , когда заходит разговор про их национальный очаг, то сразу арабская истерика и вой . Арабы слегка подзабыли , они очень любят ссылаться на благородного Саллах Дина , но он не был арабом , он был курдом !
Вывод один - не религии были дикими .
Христианство , Евангелия особенно -- по источникам своим очень гуманное .
Диким его делали конкретные люди извращавшие его на своё усмотрение .
А уж какие благородные были жрецы ацтеков -- за 14 часов "работы" 20 тысяч вырванных живьём сердец . Конечно жрецы Египта нервно курят в сторонке -- бросить на съедение священным крокодилам каких-то там 20-30 рабов , это на фоне ацтеков просто парад гумманизма . Да и ассирийцы снимавшие живьём кожу и варившие в смоле -- тоже были крайне человеколюбивыми .
Ну а насчёт будистов достаточно вспомнить доисламский период орды . Киев Батый спалил до тла . А вот хазары , кода их верхушка приняла иудаизм , то вообще прекратили набеги , оттого и канули в лета , шо иудаизм интровертная религия зацикленная на себе и не предусматривающая экспансию - чтобы принять иудаизм нужно год готовиться . А чтобы ислам - только 3 слова сказать . Да и христианство принять - непыльная процедура .
Кстати , японские императорские солдаты в 20-м веке были очень ревностными будистами .
Иначе какого хрена некоторые сдавались только через 20 лет после окончания войны .
Но это японским лётчиками и их генералам не помешало "изобрести" и внедрить таксать ковровое бомбометание в городе Шанхай , где за менее чем 12 часов было убито от 300-500 тысяч мирных жителей . Да и вообще японцы -- даже нацистов превзошли по жестокому обращению с пленными и мирным населением . И это превышает число жертв от "толстяка" и "малыша" .
Кстати , именно современные японцы меньше всего льют крокодильи слёзы по поводу "антигуманности" ядерных ударов . Бо вот уже 72 года изучают в школе геноцид корейцев , китайцев , вьетнамцев , филипинцев , лаосцев , индонезицев учинённый японской армией .
И кроме того , японцы хорошо понимают тупость и религиозный фанатизм тех генералов , которые даже после двух ядерных бомб готовы были похоронить с собой ещё 50 миллионов японцев ... и пытались осуществить военный переворот даже против воли императора , который пощадил свой народ и подписал капитуляцию ...
И когда сталинисты поднимают вой и с ними часто и украинцы оплакивают жертвы Хиросимы и Нагасаки , надо понимать , что как раз у США было 20 авианосцев , возможности построить ещё двадцать . Всё оборудование , бомбы , десантные суда . А у сталинцев не было ниодного авианосца . Так что больше всего бы там полегло б опять советских -- этак миллионов 10-15 ещё всех , красных миллионов 10 и украинцев миллиона 4 ...
Все мои знакомые ветераны той войны мне всегда говорили , что это было великое дело, что их снова не погнали на бойню с 70 миллионами японцев ...
А ещё принято считать , что в войне между "католики-гугеноты" главной жертвой были таки гугеноты через 20 тысяч убитых гугенотов в т.н. ночь святого Варфаламея . И то ж были не просто пипл , то были аристократы - вся верхушка . Кроме будующего короля Анри де Кватр ...
Но вот Оливер Кромвель сравнял счета в религиозной войне . Причём в разы . И его жертвами , его фанатизма стали сотни тысяч ирландских католиков . Была вырезанна , вдуматься только -- треть всех католиков острова Ирландия .
И если Маркс с отвращением писал про Максимильяна Робиспьера -- мол не революционер , а кровавый мясник . То даже Максимилиан нервно курит в сторонке на фоне религиозного геноцида , учинённого Оливером .
Стоит отметить , что в отличии от атеиста Маркса и якобинец Робиспьер , и пуританин Оливер были пламенными, убеждёнными "религиозными миссионерами" и выступали не иначе как от имени божественного провидения и "очищения и причащение кровью" . Воители морали и духовной чистоты , а в реальности -- чистой воды живодёры .
На этом фоне любители разных удовольствий Маркиз де Саад , Джакома Казанова просто отпетые гуманисты и праведники ! Вот кому нужно памятники ставить за т.н. "благочестие" .
Кстати , Реформация в Нидерланда прошла на фоне деоккупации от испанских наместников и их войска ... Известный нациский термин : "ночь длинных ножей" пришёл именно с другой ночи , когда мясными ножами был вырезан под корень весть испанский королевский гарнизон , разумеется вместе с семьями , прислугой . Маленькие дети резались с тем же усердием , что и взрослые католики испанцы . Весь Амстердам был залит кровью , которую не смогли смыть целиком даже обильные дожди .
Це ж треба! Або 500 років Реформації у Києві.
"... А от Реформація - то святе для вибраних.
То що ж святкували ..censor.. у нашому оперному театрі?
Своє. Тільки своє.
Бо вийшло так, як вони повернули з тією Реформацією. Радість і щастя. Успішна реалізація стратегічних планів левітів по зомбуванню землян. А зомбі безумовно виконують команди.
Історія стисло така.
З Вікіпедії:
«Реформацію пов'язують з іменами Мартина Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі - і відповідно називають лютеранською, протестантською або євангелічною. Це є церковно-релігійні й суспільно-політичні течії, спрямовані на повернення до біблійних першоджерел християнства, течії, які набувають форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади(у той час суспільство розчароване юдейським католицизмом, що вліз у всі сфери життя людини і ситуація визріла до виправлення спотвореного юдейством життя, заув. автора).
Загальним суспільним поштовхом стала публікація латиною 25 жовтня 1517 року(щось не дуже приємні асоціації ця дата викликає - та сама дата юдобільшовицького перевороту 25 жовтня 1917 року, відразу після проголошення відомої проюдейської так званої декларації «англічанина» Бальфура, але то співпадіння, думаю, заув. автора) в місті Віттенберзі Лютером заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями.»
Загалом цей рух відомий ще як протестантизм, від протесту щодо практики папського католицизму(брехня, торгівля індульгенціями, багатократне відпущення гріхів на сповіді, молитвами тощо). Релігійний рух, що переріс у суспільний.
У релігійному сенсі це не реформа основ релігії, а своє тлумачення Євангелія.
Ми продивимось лише лютеранство, але це основа Реформації. За її позитиви на той час говорити не будемо, то інша тема.
Дехто Мартин Лютер у 16 столітті спочатку підтримав розвиток католицької церкви. Потім жорстко виступив за емансипацію євреїв, їх християнізацію, свято спочатку вірячи у їх «боговибраність», навіть написав памфлет «Ісус Христос народився євреєм», 1523р. Але пізніше зробив висновок, що від них боговибраність передана християнам, Бо не може бог насилати праведному народу таку кару, яку поніс єврейський нарід, що розсіяв їх з Юдеї по околицям і храм Єрусалиму зруйнував, такий тепер дорогий юдеям(насправді то не юдеї будували храм, але то вже інші історія, заув. моє, автора). А значить, вони втратили за свою неправедну поведінку боговибраність. Потім Мартин почав критикувати католицьку віру за її неістинність, неправдивість, що перешкоджає переходу грішних юдеїв у лютеранство як у правильну християнську віру, що дає можливість юдеям, зокрема, виправитися. При цьому підтримував тезу про єврейське походження Христа і апостолів, вказував на походження євреїв від Абрама. Навіть книгу про це написав. А хто це все заперечував, того вважав єретиком. Опікувався бідними євреями. Критикував тих, хто десь там у чомусь звинувачував євреїв. Закликав правильно викладати євреям Євангелія. «…Бо наші дўрні - папи, єпископи, софісти та монахи, - великі ослячі голови - до цього дня так вели себе по відношенню до євреїв, що той(єврей), хто хотів стати добропорядним християнином, був майже що вимушений стати юдеєм(прийняти юдейську віру). А якби я був євреєм та спостерігав, як подібні олухи й тупарі правлять і викладають християнську віру, я був би швидше став свинею, ніж християнином.». Тобто, Мартин Лютер був свій для євреїв.
Але євреї не тільки не виправдали декларованих сподівань Лютера і лютеранства у переході до нього, але й захищали католицизм, проти якого виступали лідери лютеранства. Коли лютерани дозволили євреям будувати нові синагоги, єшіви, то ті замість них ставили насправді нелегальні католицькі храми і пункти католицької катехизації. А ми знаємо, що католицизм і юдаїзм має одну голову. Лише юдаїзм призначений для «вибраних» хазяїв, а католицизм - для «підопічних» тих хазяїв. Як і ортодоксальна(«православна») церква. Тож євреї католицизм просували як свою ідеологію у «маси» європейців. Почата Лютером Реформація християнства насправді породила масу нових християнських конфесій, сект, котрі генерували і очолили єврейські ідеологи. Відома, наприклад, була нещодавно секта-церква у квартирі юдея Лева Мірімського у Росії - це відлуння того «розмаїття» юдохристиянських течій. Тобто, перехопили ініціативу і використали Реформацію для збільшення свого впливу, розширення християнства у своєму варіанті. Наскільки католицька церква є юдейською, проявляється і по скандалах останніх років з католицькими священниками, де лише у США у педофілії звинувачено дві сотні євреїв-священників, у Німеччині теж багатьох. Ратцінгер, папа, думаю, має не дуже золотий ореол навколо своєї голови. Винятком на папському престолі був наполовину українець, наполовину поляк(але українець «галахічний», бо по матері, авт.) папа Павло. Тому юдеї на нього і полювали, на нього було вчинено замах однією з терористичних організацій комуністичного, тобто, юдейського політичного забарвлення, котрих оті наплодили «на всякий випадок» по всьому світу, а конкретний виконавець серед них знайдеться. Між іншим, виконавець не сильно постраждав від міжнародної Феміди. Навпаки. Що говорить про глобалістський характер організації замаху на не дуже лояльного глобалістам папу Павла.
Треба думати, що Лютер побачив, що від євреїв немає вдячної відповіді на його зусилля по їх підтримці, що стало мотивом написання ним памфлету «Євреї і їхня брехня»(«Von den Juden und ihren Luegen», 1543). Повний текст можна знайти у Інтернеті, цікаво прочитати. Тут Мартин Лютер констатував, що євреям вже нічого не допоможе, вони безнадійно хворі, а майбутнє належить не їм, а християнам-протестантам. Євреїв «видавлювали» у християнство. Він вчить християн, як вести себе з євреями, викривати їхню брехню. Мартин Лютер приходить до висновку, що євреї не боговибраний, а проклятий богом народ, який відкинув свого рятівника Христа. Звинувачує їх у заздрісності, властолюбстві, злобі, лихварстві - як він каже, у них немає і нитки на тілі, яку би вони не вкрали, ці розбійники і злодії зі своїм лихварством. Тут Мартин виступає як активний борець із сатанізмом.
Не знав суті юдейства Лютер. Знав би, то з самого початку допоміг би поставити заставу юдейству перед Європою, а католицизм ліквідувати. Тоді Європа ще чинила реальний спротив релігійному юдаїзму-католицизму. Мартин блукав у придуманих левітами міфах, котрі ті помістили у свої книги, перемішавши з древніми записами про деякі епізоди з історії людства, що були у древніх книгах аріанських Бабилону, Персії, Єгипту. Але поставити карантин на розповсюдження сатанізму левітів дуже-дуже важко. Бо методи у них такі, якими не користуються нормальні люди. Методи поза честю, мораллю, совістю… і головний - це вбивство тих, хто стоїть на їхній дорозі. Вони десятиліттями, віками лізуть, повзуть, вриваються, коли вдається, до своєї чергової тактичної мети у стратегічних планах, проковтуючи чергову ослаблену жертву. Як сьогодні Україну.
То що святкують «вибрані»? Реформація створила масу юдохристиянських течій і юдохристиянство стало більш стійким, маловразливим, захищеним своїм різномаїттям, багатоцільним для його ворогів, хоча тоді католицтву загрожували деградація, повна втрата у людей авторитету. Християнство поширювалось, а це і потрібно левітам. Адже юдохристиянство є тоталітарною психологічною програмою і люди все більше нею завантажуються. Левіти, ідеологи релігійної юдохристиянської ідеологічної тоталітарної програми(Конрад Лоренц) не тільки не втратили своїх позицій, але й зміцнили їх, розширили свій вплив. Тож вся юдохристиянська ідеологічна програма, у яку вставлені потрібні левітам-сатанистам «фішки», від котрих запрограмований християнин ************** як базових у своїх думках, поведінці, діяннях, діє. У всіх християнських, як і інших абрамічних релігіях. Роль цієї ідеології ми знаємо і бачимо, зокрема як російські православні ортодокси(насправді юдеї) ліплять свої храми де тільки можна, плетучи свої тенета.
Тож в Україні є юдейський протестантизм з пастором, зомбі збираються на вірменського семіта Мунтяна, євангелісти хапають вас за руки на вулиці, а церкви і ікони Христа на ринках, Філарета транслюють без кінця на радіоканалах, Божу матір «розкручують» вже замість Христа(для українця матір священна, до неї довіра абсолютна, «ефект» зомбування кращий - от такий «монотеїзм», за який так б'ються, бісяться церковні ідеологи, - він є лише у юдеїв, бо їм треба вірити лише своєму Яхве, а іншим - як вигідніше), у Верховній Раді стоїть всередині каплиця РПЦ, у армію напхали капеланів, а депутатам пропонують перед засіданнями читати «Отче наш».
ФАКТИЧНО РЕФОРМАЦІЯ СТАЛА НОВИМ ЕТАПОМ У ПРОЦЕСІ ПОШИРЕННЯ ЛЕВІТСЬКОГО ХРИСТИЯНСТВА У НОВІЙ ЯКОСТІ, ЗАМАСКОВАНІЙ ЯК ПРОТИБДЕЙСЬКА, ПІД ПРИКРИТТЯМ, ЯК ТЕПЕР КАЖУТЬ, АНТИСЕМІТИЗМУ. ЛЕВІТИ - ВІДОМІ МАЙСТРИ ПЕРЕВЕРТАННЯ, ГРИ НА АНТАГОНІЗМІ. І ВИКОРИСТОВУВАТИ СВОЇХ ВОРОГІВ СОБІ НА КОРИСТЬ. ТАК ВИГЛЯДАЄ ПРИНАЙМНІ. МОЖЛИВО, ТО БУЛА СПРОБА ЛЕВІТІВ ПОМІНЯТИ ЮДАЇЗМ НА ХРИСТИЯНСТВО ДЛЯ ЄВРЕЇВ, СУМІСТИВШИ З НЕЄВРЕЯМИ ЗОМБІ-ІДЕОЛОГІЮ ДЛЯ «ОБРАНИХ» І ДЛЯ РАБІВ У ОДНУ. АЛЕ У ПРОЦЕСІ ВИЯВИЛОСЯ, ЩО ЗБЕРЕГТИ ЦІ ДВІ ЮДЕЙСЬКІ ІДЕОЛОГІЇ КРАЩЕ У ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ, ОКРЕМО, ТАК ВИГІДНІШЕ. ТАК Є У КІНЦЕВОМУ РЕЗУЛЬТАТІ, ЯКЩО АНАЛІЗУВАТИ ПЕРЕБІГ ТИХ ПОДІЙ.
Сатанисти ******* символізм, це відомо. Пам'ятаєте написи у підвалі, де юдобільшовики розстрілювали монаршу сім'ю Росії - «мене, мене, текел упарсін»? То може і не така вже й чудасія з тими датами - 25 жовтня(сєдьмоє ноября - Вєлікая Октябрьская революція)!
«обрані» можуть святкувати. Їм є що. За наш же рахунок, звичайно, як вони звикли дотримуватися цього свого правила. Вже
А Мартина Лютера левіти зробили своїм героєм. Як юдомосковити - своїм героєм зробили Богдана Хмельницького.
А протестанти є безумовно більш прогресивною християнською гілкою, якщо можна так сказати, ніж католицизм і лжеправославіє(або християнство «грецьке», тобто, теж юдейське, але «східного обряду»). Там примітивного релігійного фанатизму, властивого православію, немає. Та матриця є матриця і за її межі ніхто не вийшов і після Реформації.
Так званий Вестфальський мир був укладений, коли завершилися війни католицизму левітів проти протистантизму, а з тюрків Хазарії левіти створили юдеїв-ашкеназів на противагу протестантам, як і захопили "православієм" слов"янську частину світу. Звичайно, на чолі з Руссю Києва. Ашкенази витіснили сфардських і тепер правлять всюди. У тісній упряжці з тюрками-татарами. Тоді юдеї-католики перемогли, і отримали Амстердам, Лондон і Копенгаген. Бо у Іспанії Гренаду втратили. З тогочасу Лондон, пініше зі своєю філією - Нью-Йорком працюють на кліку.
Пиши , болезный , не стесняйся -- вылей тут всю злобу и агрессию . Может тогда у тя меньше будет паранои в реальной мире ! Наверно , кто-то у тя в роду точно был из нет , не левитов -- левиты это "цари" , "правители" , а вот раввины это коэны ... Наверно левитов и не было , а точно коэны были . Бо только только раввины - коэны там много и так гиппетрофированно смотрят на роль иудеев в мировой истории . Другие иудеи только посмеиваются и занимаются своими делами . Кто-то как Гриша Перельман формулы в голове рисует , кто-то как Крамник в шахматы по-игрывает , кто-то как Жванецкий язвительные рассказы сочиняет в том числе и про таких софкоидов как ты , болезный .
Да-да -- чудо-юдо-католики , хазаро-чеченский каганат - все правят в юдо-католическом Лондоне , а юдо-католическом Амстердаме , в юдо-католическом Нью-Йорке ... а главный протестант Томас Токвемада из Испании всех евреев выгнал , а часть на костёр - какой праведный реформатор .
И греки -- это же вылитые иудеи . А ещё ацтеки , индейцы майя , японские ниньзя -- крипто-иудеи и вожди австралийских аборигенов !