Янукович ошибся на 900 лет с крещением Руси. ВИДЕО(обновлено)
Президент Украины Виктор Янукович собрался отмечать 125-ую годовщину крещения Руси.
Об этом он заявил сегодня на итоговой пресс-конференции в Украинском доме, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на ЛІГАБізнесІнформ.
Смотрите также: Янукович попытался ответить на вопрос журналистки Чорновил, которую задержала охрана: Кучма, слава Богу, живой. Спросите у него. ВИДЕО
Янукович подчеркнул: "В этом году Украина будет отмечать 125-ю годовщину крещения Руси. Это событие в древние времена закрепило и символически отобразило вековое продвижение восточнославянского мира к единой христианской цивилизации молодой объединенной Европы".
Смотрите также: Янукович пишет с ошибками даже свою собственную фамилию. ДОКУМЕНТ
Напомним, что крещение Руси относят к 988 году.
Новгородского князя, который завоевал Киев и мочканул(вернее два варяга) киевского князя Ярополка?
Московські (1) та суздальські (2) срібні монети XIV-XV ст.ст. з татарськими написами
Доктор археології та первісної історії України, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України, Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, професор національного університету "Києво-Могилянська Академія" Л.Л. Залізняк пише:
"У XI - XII ст.ст. основною монетою України-Русі був західноєвропейський срібний динарій (Рис. 21), в XIII - XIV ст.ст. - празький грош. У XV - на початку XVIII ст.ст. основу грошового обігу України становили талери та соліди західне- та центральноєвропейського карбування. Грошовий обіг Московської держави, від моменту зародження і до грошової реформи Петра І, характеризувався тісним зв'язком з монетною системою Золотої Орди. Так, у XIV - XV ст.ст. на Верхній Волзі поширилась золотоординська (джуджицька) монета. З XIV і до початку XVIII ст.ст. Москва та інші міста Ростово-Суздальської землі карбували власну монету за татарською технологією та взірцями Золотої Орди"http://www.geocities.com/dir88de/moskovija1.html#C0 http://www.geocities.com/dir88de/moskovija1.html#C0
http://www.geocities.com/dir88de/moskovija1.html#W1
Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. -К:"Бібліотека Українця", 1997. - С.155
-------
Ой, а где была Окраина в это время?
Гривна
Редчайщий экземпляр. Отсутствует во многих собраниях.
112 000 руб. Лот №10, XI-XV в., Au, VF, 16 x 7 x
5 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Традиционными единицами были серебряные слитки различных типов; известны (в
основном по литературе) и золотые, описанные как "столбики" или "прутики".
Сохранившиеся экземпляры золотых слитков имеют форму, схожую с серебряными
слитками "новгородского" типа .
Гривна
Крайне редкий коллекционный экземпляр. Необычная форма.
144 000 руб. Лот №11, Ранняя Новгородская, XI-XV
в., Ag, VF/XF, 205 x 13 x 12 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Отличается своими размерами - превышает длиной все известные экземпляры.
Удлиненные слитки новгородского типа наиболее приближенной длины встречены
лишь дважды: в Тверском кладе 1906 г. и в 1888 г. в Херсонесе при проведении
археологических работ. Хронология подобных слитков крайне расплывчата. По
внешнему виду они, скорее, относятся к раннему периоду бытования слитков
новгородского типа, являясь отступлением от их стандартизированного вида.. Имела
наибольшее значение в денежном обращении. Изначально была распространена
на северо-западе Руси, а с середины XIII века распространилась по всей
территории Древней Руси.
Гривна
Типажная интересная гривна.
92 800 руб. Лот №12, Киевская шестиугольная,
XI-XIII в., Ag, XF, 77 x 34,5 x 10 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Гривна шестиугольной формы, имевшая хождение в Киевской Руси в XI-XIII вв. За
одну шестиугольную гривну можно было купить нескольких рабов.
Гривна
Редкий коллекционный экземпляр. Типажная!
105 600 руб. Лот №13, Черниговская , XI-XV в.,
Ag, VF/XF, 126 x 21 x 11 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Переходная форма между киевской и новгородской гривнами. По форме была близка к
киевской, а по весу - к новгородской.
http://domantik.ru/items/aukcion-1-monety-ordena-i-medali/coins?query=&category_id=&sort=year-asc&layout=grid&year%5B%5D=-43&year%5B%5D=1994&price%5B%5D=17600&price%5B%5D=5280000&page=1 http://domantik.ru/items/aukcion-1-monety-ordena-i-medali/coins?query=&category_id=&sort=year-asc&layout=grid&year[]=-43&year[]=1994&price[]=17600&price[]=5280000&page=1
Гривна
Чрезвычайно редкий экземпляр. Известный единичный гривны данного типа.
Отсутствует во многих крупнейших собраниях.
144 000 руб. Лот №14, Ладья, XIV в., Ag, XF, 107
x 11-23 x 12-23 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Форма данного экземпляра соединяет в себе черты слитков "новгородского типа с
горбатой спинкой" и "ладьевидного". Подобные гривны тяготеют к западным
древнерусским землям и встречаются на территории Украины и Белоруссии, получая
распространение с середины XIV в.
Гривна
Редчайщий экземпляр. Отсутствует во многих собраниях.
112 000 руб. Лот №10, XI-XV в., Au, VF, 16 x 7 x
5 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Традиционными единицами были серебряные слитки различных типов; известны (в
основном по литературе) и золотые, описанные как "столбики" или "прутики".
Сохранившиеся экземпляры золотых слитков имеют форму, схожую с серебряными
слитками "новгородского" типа .
Гривна
Крайне редкий коллекционный экземпляр. Необычная форма.
144 000 руб. Лот №11, Ранняя Новгородская, XI-XV
в., Ag, VF/XF, 205 x 13 x 12 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Отличается своими размерами - превышает длиной все известные экземпляры.
Удлиненные слитки новгородского типа наиболее приближенной длины встречены
лишь дважды: в Тверском кладе 1906 г. и в 1888 г. в Херсонесе при проведении
археологических работ. Хронология подобных слитков крайне расплывчата. По
внешнему виду они, скорее, относятся к раннему периоду бытования слитков
новгородского типа, являясь отступлением от их стандартизированного вида.. Имела
наибольшее значение в денежном обращении. Изначально была распространена
на северо-западе Руси, а с середины XIII века распространилась по всей
территории Древней Руси.
Гривна
Типажная интересная гривна.
92 800 руб. Лот №12, Киевская шестиугольная,
XI-XIII в., Ag, XF, 77 x 34,5 x 10 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Гривна шестиугольной формы, имевшая хождение в Киевской Руси в XI-XIII вв. За
одну шестиугольную гривну можно было купить нескольких рабов.
Гривна
Редкий коллекционный экземпляр. Типажная!
105 600 руб. Лот №13, Черниговская , XI-XV в.,
Ag, VF/XF, 126 x 21 x 11 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Переходная форма между киевской и новгородской гривнами. По форме была близка к
киевской, а по весу - к новгородской.
http://domantik.ru/items/aukcion-1-monety-ordena-i-medali/coins?query=&category_id=&sort=year-asc&layout=grid&year%5B%5D=-43&year%5B%5D=1994&price%5B%5D=17600&price%5B%5D=5280000&page=1 http://domantik.ru/items/aukcion-1-monety-ordena-i-medali/coins?query=&category_id=&sort=year-asc&layout=grid&year[]=-43&year[]=1994&price[]=17600&price[]=5280000&page=1
Гривна
Чрезвычайно редкий экземпляр. Известный единичный гривны данного типа.
Отсутствует во многих крупнейших собраниях.
144 000 руб. Лот №14, Ладья, XIV в., Ag, XF, 107
x 11-23 x 12-23 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Форма данного экземпляра соединяет в себе черты слитков "новгородского типа с
горбатой спинкой" и "ладьевидного". Подобные гривны тяготеют к западным
древнерусским землям и встречаются на территории Украины и Белоруссии, получая
распространение с середины XIV в.
Гривна
Редчайщий экземпляр. Отсутствует во многих собраниях.
112 000 руб. Лот №10, XI-XV в., Au, VF, 16 x 7 x
5 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Традиционными единицами были серебряные слитки различных типов; известны (в
основном по литературе) и золотые, описанные как "столбики" или "прутики".
Сохранившиеся экземпляры золотых слитков имеют форму, схожую с серебряными
слитками "новгородского" типа .
Гривна
Крайне редкий коллекционный экземпляр. Необычная форма.
144 000 руб. Лот №11, Ранняя Новгородская, XI-XV
в., Ag, VF/XF, 205 x 13 x 12 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Отличается своими размерами - превышает длиной все известные экземпляры.
Удлиненные слитки новгородского типа наиболее приближенной длины встречены
лишь дважды: в Тверском кладе 1906 г. и в 1888 г. в Херсонесе при проведении
археологических работ. Хронология подобных слитков крайне расплывчата. По
внешнему виду они, скорее, относятся к раннему периоду бытования слитков
новгородского типа, являясь отступлением от их стандартизированного вида.. Имела
наибольшее значение в денежном обращении. Изначально была распространена
на северо-западе Руси, а с середины XIII века распространилась по всей
территории Древней Руси.
Гривна
Типажная интересная гривна.
92 800 руб. Лот №12, Киевская шестиугольная,
XI-XIII в., Ag, XF, 77 x 34,5 x 10 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Гривна шестиугольной формы, имевшая хождение в Киевской Руси в XI-XIII вв. За
одну шестиугольную гривну можно было купить нескольких рабов.
Гривна
Редкий коллекционный экземпляр. Типажная!
105 600 руб. Лот №13, Черниговская , XI-XV в.,
Ag, VF/XF, 126 x 21 x 11 мм
Платежный слиток во время безмонетного периода (конец XI - середина XV вв.).
Переходная форма между киевской и новгородской гривнами. По форме была близка к
киевской, а по весу - к новгородской.
Посему воспользуйтесь примером ваших несчастных предков , пригласите на правление как встарь людей с севера , честных и совестливых (в сравнении с вашими).
Поскольку с новгородскими вы обосрались, то с питерскими у вас какой-либо диалог еще может состояться.
Мы их - в дверь,а они-в окно лезут со своей помощью и советом.
МЫ воспользуемся советом наших предков и пригласим цивилизованных людей с Запада.а не будем с вами лаптями щи хл***
А по поводу " мы их в дверь....." - это анекдот для московской ФМС , которая вагонами отправляют ваших гастеров в Незалежную, но они как тараканы через неделю снова на московские стройки сползаются.
Іван Грозний вбиває свого сина.
Фото: Gazeta.ua
Во время автограф-сессии возле Центризбиркома лидер БЮТ Юлия Тимошенко сделала две ошибки в письменных пожеланиях своих избирателей, пишет Gazeta.ua.
Тимошенко написала одной из поклонниц: "С любовью к родной Украине и с благодарностью всем мужественным людям, которые, как могут, борются за процветание своего государства!".
Один ляп Тимошенко оперативно исправила сама, сделав из глагола "поблагодарю" существительное в творительном падеже "благодарностью".
Еще одну ошибку Тимошенко сделала в слове "борятся", написав "я" вместо "ю".
Сегодня Юлия Тимошенко пришла под стены Центризбиркома призвать членов Киевской и Львовской областных организаций партии прекратить акцию голодовки.
Напомним, 24 августа во время выступления в парке Шевченко лидер БЮТ допустила исторической ошибки. Проводя исторические параллели, Тимошенко спутала гетмана Павла Скоропадского с главой Директории Симоном Петлюрой.
В ходе визита в Черновицкую область 8 октября Тимошенко заявила, что Франко родился в Черновцах и закончил Черновицкий университет, сообщает пресс-служба Партии регионов. На самом деле, поэт родился на территории нынешней Львовской области.
«Франко, конечно, не Эсхил, чтобы быть любимым поэтом Юлии Тимошенко. Но о нем должен знать политик, который по крайней мере претендует на лидерство в Украине, для которой Великий Каменяр так много сделал», - клеймит Тимошенко председатель Черновицкой областной организации ПР Николай Романюк.
Напомним, Иван Франко действительно родился во Львовской области в селе Нагуевичи, но все-таки учился в Черновицком университете, который закончил в 1891 году. До этого писатель учился во Львовском университете.
Національної Академії наук України, доктор філологічних наук, професор, зав.
Відділу загальнославістичної проблематики і східнослов'янських мов Інституту
мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. За освітою - історик і філолог.
Лауреат премії ім. І. франка НАН України (за цикл праць з етногенезу східних
слов'ян, 1995).Г. Півторак
пише:
"Як дослідив
український учений В. Скляренко (63-Скляренко В. Звідки походить назва Українаї
// "Україна". - 1991. - є 1. - С. 20, 39.), процес становлення поняття "Україна"
був досить тривалим і мав декілька етапів. Іменник край із значенням "відрізок,
шматок; шматок землі" був ще у спільнослов'янській мові (*krajь) і нині відомий
багатьом слов'янським мовам. Оскільки слов'янські племена споконвіку мали свої
території, які здебільшого відділялися природними рубежами - річками, лісами,
болотами, солончаками (отже, ніякої мішанини племен не було), давньосло-в'янське
слово край "відрізок, шматок землі" набуло нового значення - "територія, що
належить племені", а згодом також і значення "крайня межа території племені,
початок (або кінець) території племені, берег". На означення простору в праслов'янській
мові
[Г. Півторак Походження українців, росіян,
білорусів та їхніх мов... - C.117.]
вживався
спеціальний суфікс -іна (dol + іпа = dolina "долина", niz + іпа = nizina
"низина"). За цим самим
зразком ще в праслов'янський період утворилося і слово країна (kraj + іпа) у
значенні "територія, яка належить племені".Разом з іменником край у
праслов'янській мові був також іменник украй (*ukrajь), що означав "відрізок від
шматка; відділений шматок землі; відділена частина території племені; крайня
межа відділеної частини території племені". Уже після розпаду праслов'янської
етномовної спільності (можливо, в антський період) у східних слов'ян від слова
украй за допомогою того самого суфікса -іна виникло слово украіна (*ukraina) із
значенням "відділений шматок землі; відділена частина території
племені".
Коли протягом
VI-VIII ст. східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні
князівства, відомі в історичній літературі під назвою "літописні племена" або
"племінні князівства", а згодом утворилася ранньоукраїнська держава Русь,
змінилося значення і слів країна та украіна. Слово країна від значення
"територія племені" поступово набуло значення "територія феодального
князівства", а потім - "територія Русі". Відповідно до цього змінилося значення
й слова украіна: замість первісного значення "відділена частина території
племені" воно стало означати "відділена частина території феодального
князівства", а потім - "відділена частина території Русі".
У період
феодальної роздрібненості Київської Русі (з XII ст.), коли від неї почали одне
за одним відділятися незалежні князівства, слова украіна набуло значення
"князівство". Уперше згадану в Іпатському списку "Повісті минулих літ" у країну
дослідники розуміли по-різному: як пограничну з Київською землею територію
Переяславської землі; як усю Переяславську землю, названу українок) через те, що
вона межувала з половецьким степом; як первісну Русь (тобто Київську,
Переяславську і Чернігівську землі); як усю Київську Русь. Проте найвірогідніше,
що літописець назвав україною саме Переяславську землю, але не тому, що вона
межувала з половецьким степом, а через те, що була окремим князівством.
Крім Переяславської
україни, була ще Галицька україна, Волинська україна, Чернігівська україна,
Київська україна та інші україни - самостійні князівства.
[Г. Півторак Походження українців, росіян,
білорусів та їхніх мов... - C.118
того, наприклад, що під 1189 роком той самий Іпатський список повідомляє: князь
Ростислав прибув "до україни Галицької, і взяв два городи галицькі, а звідти
пішов до Галича". У 1213 р. князь Данило "поїхав з братом і забрав Берестій, і
Угровськ, і Верещин, і Столп'є, і Комов, і всю україну". Те, що слово україна аж
до XVI ст. означало окреме князівство, чітко видно із свідчень тогочасних
літописів: "Кримський цар... хотів іти на царя і великого князя украйну..., а
пішов був на черкаси" (Львівський літопис під 1556 р.); "приходив на цареву і
великого князя україну на Сіверські міста із Канева князь Михайло Вишневецький"
(Олександро-Невський літопис під 1563 р.).
Поряд зі
словом україна у східнослов'янських діалектах здавна існувало і слово окраїна
"порубіжна територія племені", утворене від окрай "обріз, край" за допомогою
суфікса -ина (-іна, -їна). Ці слова чітко розрізнялися між собою: україна - це
вся відділена частина території племені (згодом - уся територія феодального
князівства), окраїна - лише погранична територія племені (згодом - погранична
територія феодального князівства). З другої половини XIV ст. більшість князівств
Київської Русі, на основі яких сформувалася українська народність, потрапили під
владу Литви і Польщі. Від цього часу назва україна почала вживатися і щодо цих
двох частин території: землі, підкорені Литвою (Чернігівсько-Сіверське,
Київське, Переяславське і більша частина Волинського князівств) іноді називалися
литовською українок), а землі, підкорені Польщею (Галицьке і частина Волинського
князівства) - o польською україною.
З появою
козацтва наддніпрянські землі, де збиралися козаки, дістали назву козацьких у
країн, що відображено і в українському фольклорі: наприклад, у народній пісні:
"Ой по горах, по долинах. По козацьких українах Сив голубонько літає.
Собі пароньки шукає". Протягом XV-XVI ст. у слові украіна відбувався процес
зміни наголошування: в лексемах на -ина, (-іна, -їна) суфікс почав перетягувати
наголос на себе (пор. батько - батьківщина - батьківщина, горох - горошина -
горошина, риба - рибина - рибина, хуртовина - хуртовина; так само Україна -
Україна). Цей процес, який не завершився й досі, спричинився
[Г. Півторак Походження українців, росіян,
білорусів та їхніх мов... - C.119.]
до
паралельного вживання обох акцентологічних варіантів - Україна й Україна
протягом кількох століть. Порівняйте, наприклад, у Т. Шевченка: "Свою Україну
любіть"; "...а я Тільки вмію плакать. Тільки сльози за Украйну..."; "В Україну
ідіть, діти, В нашу Україну"; "Це той Перший, що розпинав Нашу Україну" та ін.
У ******** українській
літературній мові міцно закріпилася форма з новішим наголосом - Україна.
На час
визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі під проводом
Богдана Хмельницького (1648-1654 pp.), як відзначає В. Скляренко, Україною
називалися не тільки запорозькі, а вже всі наддніпрянські землі. Очевидно, від
цього часу під Україною стали розуміти цілу країну. Згодом ця назва поширилася й
на інші східноукраїнські землі (зокрема, на Слобожанщину, яка деякий час мала
офіційну назву "Слободская Украина"). Західноукраїнські землі й далі називалися
Руссю, але поступово назва Україна поширилася й на західний регіон і стала
спільною для всієї етнічної території українців. Зміна національного етноніма
русин, руський (від Русь) на українець (від Україна) була історично необхідна.
Перехід до
нового етноніма став своєрідною протидією агресивній політиці царизму, який
ставив собі за мету денаціоналізувати українців і розчинити їх в "общерусском
море". В умовах, коли Московська імперія з експансіоністських мотивів присвоїла
собі історичну назву України - Русь, а для панівного етносу запровадила трохи
підправлений від слова руський етнонім русский і поширила його й на мешканців
історичної Русі - України, перехід від самоназви русин, руський до етноніма
українець завдав істотного удару по імперській ідеї московського самодержавства
"єдиного русского народа от Камчатки до Карпат".
Це мало
величезне значення для утвердження національної ідентичності всього українського
народу. Спочатку суто географічна назва Україна поступово перетворилася в
національну ідею, яка об'єднала в одне ціле такі історичні й географічне не
схожі між собою регіони, як Полісся, Сіверщина, Слобожанщина, Донбас,
Наддніпрянщина, Причорномор'я і - Волинь, Поділля, Буковина, Прикарпаття та
Закарпаття.
[Г. Півторак Походження українців, росіян,
білорусів та їхніх мов... - C.120.]
Присвоївши собі давню назву
нашого народу, імперська Москва тим самим сподівалася загальмувати, а потім
знищити наше прагнення до самобутності(64-Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому
русини стали українцями. - С. 117.). Отже, для нас дуже важливим є той факт, що,
незалежно від свого походження, слово Україна позначало Козацьку державу,
створену Богданом Хмельницьким. Звичайно, ніякою "окраїною" Російської імперії
вона не була і весь час претендувала на повну державну самостійність.
Саме через це вживання слова
Україна в царській Росії було заборонено. І лише тоді, коли царським чиновникам
стало ясно, що це слово не можна знищити і стерти з пам'яті українців, було
вирішено його дискредитувати. Російські шовіністи стали пояснювати назву нашого
краю Україна як "окраїна Росії", тобто вклали в це слово принизливий і
невластивий йому зміст.
[Г. Півторак
Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов... - C.121.]"
http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#C0 http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#C0
http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#W1
Г. Півторак
Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох
братів слов`янських зі "спільної колиски".- Київ.: Видавничий центр "Академія",
2001.- С.117-121.
"Термін
«Україна». Вперше назва «Україна» зустрічається у Київському літопису під 1187
р. у розумінні Південна Русь. У битві з половцями на Переяславщині загинув князь
Володимир Глібович, і літописець з цього приводу зазначив: «и плакашася по нем
вси переяславци... о нем же Украина много простона». Ці слова стосуються
Середнього Подніпров'я, яке було не окраїною, а значним в економічному і
політичному відношенні краєм з досить густим населенням. Про ступінь поширеності
терміна «Україна» на всі південно-західні руські землі свідчить запис під 1189
p., де Україною названа Галичина з Покуттям і Подністров'ям: князь Ростислав
після зустрічі з князем Давидом «приехав же ко Украине Галичской».
У
Галицько-Волинському літопису під 1213 р. говориться, що військо князя Данила
захопило міста «Берестий, Угровеск, Верешин, Столпе, Комов й всю Украйну». Отже,
тут «Україна»- це північно-західна частина Галицько-Волинської землі. Загалом
можна твердити, що в XII-XIII ст.-назва «Україна» була Досить поширеною у
Південно-Західній Русі. За XIV-XV ст. збереглося дуже мало письмових джерел,
зокрема літописів. Землі Південно-Західної Русі у цей період виступають під
назвами «Киевская земля», «Черниговская земля», «земля Галицкая» тощо. Знову
термін «Україна» з'являється як в російських, так і в українських літописах та
інших історичних джерелах з початку XVI ст. В одному з російських літописів під
1518 р. зазначено про напад Орди «на Украину... и путивльские места». Тут
«Україна» - це волості у складі Російської держави: у верхів'ях Ворскли, Псла,
Сули, Тихої Сосни.
Термін
«Україна» часто вживався в литовських джерелах, зокрема в Литовській метриці:
«украинные порубежные городы», «державцы украинских волостей», «козаки украинных
городов», «люди украинные» тощо. У присязі київських купців на вірність
Литовській державі 1554 р. зазначено: «киевские торговые люди всегда вольно
торговали по городам Украины». У 1545 р. кримський хан писав великому князю
литовському: «Вышедши з Черкас, и с Киева, и с Канева, з Браславля, из Веницы и
з инших городов господарских Украины, и собравшее на поли за Черкасами мнозство
Козаков... громили... корованы купцов турецких и перекопских». У постанові
польського сейму 1580 р. з приводу виступів селянства зазначено, що дії
«своєвольників» охопили «Україну Руську (Галичину), Київську, Подільську і
Брацлавську». Отже, у литовських і польських матеріалах «Україна» - це всі
українські землі у складі Польсько-Литовської держави.
"Цей термін з
кінця XVI ст. поширюється в народних піснях і думах. Наприклад, у думі
«Зажурилась Україна», думі про Івана Удовиченка, який поліг у бою з татарами за
"славну Україну", з народній пісні про козака Байду: Ой ти, Байдо, та
славнесенький, Будь мені лицар та вірнесенький, Візьми в мене царівночку, Будеш
паном на всю Вкраїночку. У XVII ст., особливо під час Визвольної війни, термін
«Україна» став все більш уживаним. Богдан Хмельницький у 1649 р. заявив
польським комісарам: «За границю на войну не пойду... Досить нам на Україні і
Подолю і Волині, тепер досить статку в землі і князівстві своїм по Львов, Холм і
Галич».
У 1657 р.
генеральний писар Іван Виговський домагався на переговорах із шведськими
емісарами «права цілої старовинної України... де бувала грецька віра і де є ще
мова, аж до Вісли». Термін «Україна» був відомим і у європейських країнах. Г.
Левассер де Боплан, який перебував на службі Речі Посполитої у 1630-1647 pp., у
своєму «Описі України», що мала кілька видань французькою мовою, а потім була
перекладена іншими мовами, називає Україною територію, «що лежить поміж
кордонами Московії і Трансильванії».
Водночас
продовжували існувати традиційні назви «Русь», «Руська земля» - для позначення
українських земель у складі Литви та Польщі. В документах релігійного характеру
нерідко вживався термін «Мала Русь». Його використовував у своїх творах й Іван
Вишенський, запозичивши з пос
продовжували існувати традиційні назви «Русь», «Руська земля» - для позначення
українських земель у складі Литви та Польщі. В документах релігійного характеру
нерідко вживався термін «Мала Русь». Його використовував у своїх творах й Іван
Вишенський, запозичивши з послань константинопольського патріарха. Цю назву
іноді вживав Б. Хмельницький у своїх листах до російського царя; в офіційних
російських документах Україна звалася «Малая Русь». Проте серед українського
народу обидві ці назви не мали поширення."
http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#C0 http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#C0
http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#W1
Історія
України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн.1 - Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття
/ Мельник Л.Г., Гуржій О.І., Демчекно М.В. та ін. -К.: Либідь, 1991.
-С.347-349.
"Галицько-волинський літопис
згадує Україну наприкінці зими 1217-1218 pp. "Данило тоді вернувся
додому, і поїхав з братом Васильком і забрав Вєрестій, і Угровськ, і Верещин, і
Столп'є, і Комов, і всю Україну" 3. (3Літопис руський / Пер. з давньорус,
Л. Є. Махновця; від. ред.О.В.Мишанич.- К.: Дніпро, 1989.- С. 375.) У Київському
літописі "Україна" відмічена двічі. У 1189p.: "Того ж року послали
галицькі мужі послів до Ростислава до Берладничнча, зовучи його до себе в Галич
на княжіння. І він, почувши, рад був, і одпросився в Давида Ростиславовича,- бо
Давид прийняв був його до себе,-і поїхав із Смоленська вборзі. І
приїхав же він до
України Галицької, і взяв два городи Галицькі, а звідти пішов до Галича за
їх, галичан, радою" 4.(4 Там же.-С. 347.) Найперша ж літописна згадка про
Україну у Київському літописі датована весною 1187 p.
Мова йде про учасника походу
князя Ігоря у половецький (у цей час) степ, оспіваного в "Слові о полку
Ігоревім". "У тім же поході розболівся Володимир Глібович недугою тяжкою, од
якої він і скончався. І принесли його в грод його Переяславль на носилицях, і
тут переставився він місяця квітця у вісімнадцятий день, і покладений був у
церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив
дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь
доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими
доброчесностями був сповнений.
За ним же Україна багато
потужила" 1 (1Літопис руський /Пер. здавньорус. Л. Є.
Махновця; від. ред. О. В. Мишанич.-К.: Дніпро, 1989-С. 343.) Як бачимо, в
1187-1189 pp., практично в один час, від Галича на заході до Переяславля на
сході рідна земля корінним населенням називалася Україною. За переяславською
землею далі на схід кочували завойовники половціЕ"
http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#C0 http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#C0
http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#C0 http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#W1
Ігнатович Е.
В. Україна -terra incognita . Новий погляд на невідомі факти II-V століть нашої
ери.-К.: Товариство "Знання" України, 1992. (Сер. 5 "Вдумливим, допитливим,
кмітливим (ВДК)",є2.
-С.17-18.
"Мова являє собою складний
інформаційний аспект феномену України, а саме сиінальну систему, яка забезпечує
взаєморозуміння між її носіями. Отже, мова є основним засобом згуртування
етносу, його розвитку і, зрештою, його самоусвідомлення як нації. Разом з тим
мова це система слів. А "слово було на початку і слово було Богом". Цей аспект
слова, поряд з інформаційним, живе й досі, на жаль, не для кожного. У грецькій
мові відповідний термін "лоіос" позначає як слово, так і розум, і Боготворця.
Цей містичний
[Олексій
Братко-Кутинсьий. Феномен України... - C.64.]
аспект слова дає змогу
здійснити й іншу, не менш важливу, ніж взаєморозуміння, функцію мови, функцію
самопізнання, пізнання світу, пізнання Бога. У тісній взаємодії з іншими
факторами етнотворення мова формує національний менталітет, національну культуру
і духовність нації. В процесі безперервної взаємодії своїх елементів протягом
віків мова розвивається, збагачується, видозмінює значення слів, однак її
загальна структура зберігає свої особливості...
Польський
мовознавець М.Красуський у своєму дослідженні коренів санскриту та
індоєвропейських мов дійшов висновку, що їх основою є українська
мова...
Античні греки
слушно вважали, що серед багатозначності слів лише одне, а саме первісне
значення є істинним. Дослідження істини, яка у грецькій мові позначена словом
"етимон" і було названо етимологією. Якщо переглянути етимологічний словник,
виданий у Києві у 80 роках XX ст., то створиться враження, ніби переважна
більшість слів української мови запозичена з інших мов.
Причиною такої
спотвореної подачі матеріалу була згадана у вступі імперська тенденція
трактувати українців як недозріле, неповноцінне відгалудження російської нації,
що не має ні своїх культурних традицій, ні вартого згадки минулого, ні власного
словникового запасу, ні навіть достойної назви для своєї землі. Ця брехня
викладалась так гучно і впевнено, що чимало навіть непересічних людей повірили у
її істинність. Виступаючи в Києві,
[Олексій Братко-Кутинсьий. Феномен
України... - C.65.]
американський
президент Буш, між іншим, висловився приблизно так: "...ви назвали свою країну
Вкраїною, Кордоном...". Якби не такою навальною і приголомшливою була пропаганда
російських істориків, хіба могла б людина рангу Буша, людина здатна мислити,
припустити, що існує у світі народ, який міг би назвати свою країну Околицею,
Кордоном?.. Отже, почнемо свої етимологічні екскурси в українську мову й
ментальність саме з найдорожчого для нашого народу слова, слова
Україна.
Поширене, але
поверхове пояснення цього слова зводиться до того, ніби слово Україна означає -
"земля, що лежить скраю". Такої думки дотримуються, зокрема, російські історики,
які переконують себе й усіх, ніби наші землі є окраїною Росії, звідки й назва.
Однак слово "Україна" набагато старше від самої Росії. Коли це слово вже
писалося у давніх документах як назва нашої держави, то ще не існувало не тільки
Росії, але й бодай маленького Московського князівства, а майбутня столиця Росії
- Москва була пограничною заставою київських князів на околиці
України.
Канадський
професор Орест Субтельний, автор англомовної історії України, розуміє
безглуздість претензії російських істориків, однак підхоплює їх тлумачення
терміну, твердячи, що Україна це таки "земля скраю", але вже не Росії, а Європи.
Пан Субтельний, однак не може пояснити чому Україна, на якій міститься
географічний центр Європи, а не, скажімо, Шотландія, є "землею скраю". Він не
може також вказати, яка конкретна європейська держава (згадаймо, що Росії тоді
ще не було) могла надати нашій землі назву Окраїна? Такої держави тоді просто не
існувало. Не могли ж сусідні невеликі князівства чи королівства молдаван,
валахів, чехів, угрів, литовців або поляків назвати своєю окраїною могутню
Київську імперію, що простяглась від Чорного моря до Балтійського і від Карпат
до Кавказу...
Те, що назва
наших земель не має нічого спільного з поняттям околиці-периферії, цілком
очевидно. Тому деякі дослідники намагаються довести, що серед давніх арійців
існував загадковий народ укрів, який нібито й заснував свою державу Україну.
Кілька років автор витратив на пошук згадок про цих укрів у міфології,
історичних документах, мовознавстві, але безуспішно... Довелось визнати, що
історія укрів реально існує лише в гіпотезах їхніх прихильників. До того ж
муляли запитання: "в який спосіб від назви "укра" утворилась не "Укрія", а
"Україна""? Ні, не фантомні укри дали нам цю назву! Але хтось її
дав...
Так от, назву
Україна дали нашій землі наші наші предки, нашою мовою... Природно, що не в
розумінні окраїни... Цього слова та ще з таким значенням тоді не існувало. Воно
уведено до української мови у XX столітті для її зближення з російською. Але в
ті часи широко вживалось слово, яке живе й досі, це дієслово "украяти"
("вкраяти"). Слово означало "виділити", "відірвати", "відокремити".
[Олексій Братко-Кутинсьий. Феномен
України... - C.66.]
І досі в
українській мові існує вираз "вкраяти хліба" (тобто виділити, відокремити
частину хліба). І досі існують слова "кравець", "краяти" сукню, "викроїти"
годинку тощо... Але зовсім не в розумінні околиці, а в значенні виділення,
відокремлення. Так само, як хліб, матерію або час, можна "украяти"
землю.
Так само, як
вкраяний хліб зветься окрайкою, украяна (тобто відокремлена від решти, виділена
з-поміж інших) земля, буде зватись Україною (Вкраїною). Ми й сьогодні вживаємо
слово "країна", утворене від слова краяти, як загальну назву виокремлених з
загалу земель. За своєю рідною землею зберігся термін - Україна (Вкраїна), з
пізнішим переносом наголосу на "ї" - Україна. Однак у Шевченка часто зустрічаємо
й первісний варіант наголосу: "Я так її люблю, мою Україну убогу...".
Отже назва
нашої землі, нашої держави і нашої тисячолітньої традиції - "Україна" - означає
буквально - "земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти", коротше
- "наша власна земля".
"Україна" дуже давній, ймовірно, давніший, ніж термін "Русь", хоча в офіційному
київському літописі його вперше згадано лише у XII сі. Причиною замовчування є
те, що літописець був на княжій службі, а князі з певних причин популяризували
термін Русь. Колись П.Куліш писав: "по письменськи Мала Росія, а по народному
Україна". У словарі української мови Бориса Грінченка наведено таку цитату з
давньої історії України: "Настав інший порядок на Вкраїні, як почали
князьки-русь її оберігати, з неї собі данину брати і своєю, руською землею її
називати". Реставруючи світогляд наших далеких предків маємо припустити, що в
давнину слово Україна найімовірніше несло в собі такий зміст: земля, виділена
нам Богом..."
А тепер про
столицю України - Київ. Що означають ці слова? А вони (тобто слово "столиця" і
слово "Київ") означають одне й те ж, а саме - "місце, де перебуває правитель
країни". В наш час атрибутом влади правителя-монарха є трон. У часи Рюриковичів
трон звався "стіл" (пізніше "престол"). Отже місце, де перебував князь-монарх
звалось "столиця", тобто місце із "столом" (пізніше "престольний град"). Слово
"стіл" і його найвищий ступінь - "престол" - утворені від дієслова "стелити",
отже виникли ще у ті давні часи, коли правитель (вождь, князь) вирізнявся
з-поміж інших громадян тим, що на зборах громади сидів (чи стояв) на спеціальній
підстилці (очевидно, із шкур, килимів чи обробленого дерева). Але ще давніше,
ніж "стіл", ознакою верховного правителя на Україні був жезл з триконечним
навершям, який звався "Кий".
[Олексій Братко-Кутинсьий. Феномен
України... - C.67.]"
http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#C0 http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#C0
http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html#W1
Олексій
Братко-Кутинсьий. Феномен України. Київ, газета "Вечірній Київ", Українська
академія оригінальних ідей, 1996, (НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ). -С.64-67.
Да млять, мастерство не пропьеш, и это ********** президент страну, просто можно АХХХУУУУУЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕТТЬ!!!!