Членство в НАТО окончательно развеет миф о несостоятельности Украинского государства, распространяемый РФ, - Климпуш-Цинцадзе. ВИДЕО
Вице-премьер-министр по вопросам европейской и евроатлантической интеграции Украины Иванна Климпуш-Цинцадзе объяснила, почему вопрос членства в НАТО - важнейший.
Об этом она рассказала в эфире "Информационного вечера" на 5 канале, информирует Цензор.НЕТ.
"Мы в 2014 году сделали этот выбор в пользу общества, которое руководствуется свободой, демократией, правилами, и именно в этом направлении мы движемся. Поэтому для нас членство в НАТО как стратегическая цель - это не только геополитический выбор. Это одновременно и необходимая политика безопасности, необходимость для создания независимого государства ", - отмечает вице-премьер.
Она подчеркнула, что это самый важный инструмент, "для того, чтобы Украина состоялась, дабы наконец тот миф, который раздувает Российская Федерация, о несостоятельности, невозможности существования Украинского независимого государства, мы окончательно развеяли".
Напомним, Комитет Верховной Рады Украины по вопросам национальной безопасности 5 сентября поддержал внесение на рассмотрение парламентом президентского проекта изменений в Конституцию относительно стремления интеграции Украины в НАТО и Европейский Союз.
Для сравнения сообщается, что в апреле 2012-го членство страны в НАТО поддержали бы только 26% украинцев, преимущественно из западной и центральной частей страны. Больше читайте тут: https://gordonua.com/news/society/opros-vstuplenie-ukrainy-v-nato-podderzhali-by-78-ukraincev-139580.html
а теперь у вас истерика, как жеж так
https://korrespondent.net/ukraine/politics/406650-opros-bolshinstvo-ukraincev-protiv-vstupleniya-ukrainy-v-nato
Согласно результатам опроса, однозначно поддерживает идею вступления Украины в НАТО 11% респондентов, скорее поддерживают, чем не поддерживают - 19,5%.
Одиннадцать процентов однозначно "за"!
Публикует "Корреспондент", ссылаясь на другой источник - ЗАО "ВСС"
Кто проводил исследования? - http://*************-sociologichna-sluzhba.biz-gid.ru/ ВСЕУКРАИНСКАЯ СОЦИОЛОГИЧЕСКАЯ СЛУЖБА, ЗАО
Генеральный директор - https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Михальченко Микола Іванович , уроженец расеи (Брянск), выросший и воспитавшийся в Енакиево. Какие результаты оно могло тогда выдавать для своего земляка?
Да и не в опросах дело. Опрос - это лишь конечный результат массового, общегосударственного обмана и промывания мозгов всей стране.
и да, это результат массового обмана, родом аж с совдепии, абсолютно согласен
Ты ж нормальный человек. Разве не видишь, что заблуждаешься и что даже порохоботы тебе подлайкивают? В те годы всей стране промывали мозги точно так же, как в 2014-м, и получали устраивающий и расею, и пророссийский олигархат показатель - 54% вадинтур.
Не обманывали б и не зомбировали - были бы совершенно другие результаты.
вот если спросить у моих знакомых сколько из них слесарей-водопроводчиков или гробокопателей, то не окажется ни одного, но это не значит что их нет совсем
https://www.youtube.com/watch?v=GiSZIb-Afpk
Президент Украины Виктор Ющенко, премьер-министр Юлия Тимошенко и председатель Верховной Рады Арсений Яценюк подписали заявление относительно возможности присоединения Украины к Плану действий по членству (ПДЧ) в НАТО, сообщил сенатор США Ричард Лугар по итогам встречи с Президентом Украины.
А що там наш спойсітєль Петро Олексійович для якнайшвидшого вступу України в НАТО робив в той час? Заводи і хвабрики тихесенько крав і засуджував дєйствія НАТИ?
А подписать "письмо трех" - о присоединении к Плану действий относительно членства в НАТО, было условие ее премьерства.
Поездка Тимошенко в Брюссель и посещение штаб-квартиры НАТО фактически "обнулило" многочисленные усилия НАТО-интеграторов по получению ПДЧ на апрельском саммите в Бухаресте 2008г.
Тимошенко как бы декларирует приверженность идее интеграции Украины в ЕС и НАТО, но как идеологические и ценностные установки, но не как конкретные интеграционные проекты "здесь-и-сейчас". Наоборот, она предлагает пересмотреть переход ВСУ на стандарты НАТО. Но вопрос о НАТО - это уже не в формате "прекрасного далека", это уже именно "здесь-и-сейчас", это вопрос сохранения Украины. И в такой ситуации затягивание интеграционных процессов - откровенное подыгрывание москве.
Эстония самым серьезным образом обустраивает границу с pоссией, вкладывая в ее оборудование немалые средства, хотя между двумя странами до сих пор нет действующего договора, четко устанавливающего прохождение этой разграничительной линии.
РИА Новости https://ria.ru/accents/20170502/1493474759.html
не ну может яндекс тупои и ничего не находит, но тётя гугле то умная.
Между двумя государствами существует буферная зона или «зелёный коридор», где дежурит миротворческий контингент ООН в размере 1300 человек.
Ну, а про территориальные претензии фидесников и прочих ****** тебе подробно могут рассказать правнуки сапёра Водички.
https://www.facebook.com/ufi/reaction/profile/browser/?ft_ent_identifier=2207914202799572&av=100009376745092
Подписан документ по поставкам нам турецких ударных БПЛА "Bayraktar TB-2".
С дальнейшей локализацией их производства в Украине с двигателями от "Мотор Сiч".
Высокоточные боеприпасы будут турецкие, пока не испытаем свои и не запустим производство.
Откуда их столько, на наши головы?!
ПРО НАШИХ ГЕНЕРАЛОВ, ПАТРИОТИЗМ и НАТО....
Сколько можно стучаться в закрытые двери? Какое НАТО? Какое ЕС? На сегодня, мы для них аборигены без принципов и ценностей...
"Скільки генералів приходить на похорон? Хто з них приїжджає з лінії фронту, приходить на похорон, щоб сказати: "Він був моїм солдатом, і я шкодую, що не повернув його. Це моя провина"? Якщо у вас цього немає, у вас немає цінностей. А якщо у вас немає цих цінностей, ви не повинні бути в НАТО",- сказал известный Британский военный эксперт Глен Грант в интервью украинскому изданию.
Это очередной ответ Украинской власти, которая четвёртый год не расследует преступную халатность и профнепригодность наших военно начальников, приведшим к трагедии под Илловайском и Дебальцево.
Это очередной ответ нашим горе-полководцам, громко рассказывающим на каждом углу о реформах и успехах в наших вооружённых силах, об ответственности и патриотизме среди генералитета.
А ещё, это ответ на заявление Главы государства, обещавшего внести 4 сентября в Парламент Законопроект, юридически закрепляющий стремление Украины в НАТО.
Закрепить-то, конечно можно все, что угодно. Как говорится, Дурное дело не хитрое.
Только, во-первых, нам уже многократно говорили, что нас там не ждут. Причём, говорили первые лица Альянса.
А во-вторых, Общеизвестно, что исключительно Украинский народ, на общенациональном Референдуме, провести который обещал Верховный Главнокомандующий, может принимать подобные Решения.
Подчёркиваю, Только Украинский народ, а не кучка обанкротившихся, и плохо соображающих депутатов.
А Парламент может лишь имплементировать это Решения. А пока, все это лишь предвыборные игры и очередная попытка заболтать проблемы.
Да и вообще, сколько же можно стучаться в закрытые двери? Какое НАТО? Какое ЕС? На сегодняшний день, мы для них аборигены без принципов и ценностей...
http://ua24ua.net/pro-nashih-generalov-patriotizm-i-nato/
🤑
Если гуляешь собачку, то говно за собачкой надо убирать.
Ноам Хомский называет 10 способов манипулирования массами со стороны политиков:
1. Отвлечь внимание от важных жизненных проблем людей (падение курса нацвалюты, рост цен на ЖКХ, падение уровня жизни) путём привлечения внимания к новостям шоубизнеса и спорта, к "мыльным" сериалам, другим новостям ( "что там запоребриком", " что там у хохлов" и тд);
2. Создавать проблему, а потом самим же ее решать;
3. Постепенное примирение: внедрять непопулярные меры постепенно (например, повышение цен на ЖКХ или пенсионного возраста);
Читайте также: 6 способов, как политики манипулируют людьми
4. Отсрочка исполнения: внедрять массам идею, что непопулярное решение будет принято в будущем, тем самым, заставляя смириться с ним;
5. Обращаться к народу, как к малым детям: если обращаться к народу, как к первоклассникам, то и критическое восприятие речей политиков у масс будет, как у первоклассников;
6. Делать упор на эмоции, а не на логику: показывать по ТВ военные события, аварии, трагедии и т.д., вызывая у народа переживания и эмоции;
7. Держать массы в невежестве и культивировать посредственность: падение уровня образования, малограмотность, падение планки высшего образования;
Читайте также: Украинская политика переполнена профессиональными лжецами - Муждабаев
8. Приучать массы восторгаться пошлостью и безграмотностью: культивирование образа крутого пацыка на БМВ на бляхах, который живет по "понятиям", слушает шансон и не платит налоги. О уровне развития некоторых депутатов ВР уже много говорили.
9. Усиливать чувство вины: этот метод давно известен в религии, когда верующие занимаются самобичеванием;
10. Знать в людях больше, чем они знают о себе: держать массы безграмотными, а своих детей обучать в Кембридже и Сорбонне.
Ну что? Ничего Вам эти методы не напоминают? Например, наши реалии?
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram
Олег НАЗАРЕНКО
https://uainfo.org/blognews/1541435214-politika-i-massy-10-sposobov-manipulyatsii.html
🤑
1. Наше членство в НАТО не залежить від запису цього бажання в Конституції, а залежить від бажання членів НАТО
2. Такий запис у Конституції не підвищить рівень нашої безпеки
3. Вельми ймовірний провал цієї ініціативи при голосуванні у Верховній Раді тільки дискредитує ідею
4. Після саміту НАТО 2008 року членство для нас вельми сумнівне, принаймні в більш-менш прогнозованому майбутньому
5. Пропозиція Порошенка не більш ніж рекламний трюк напередодні виборів наступного року
Не маю намірів повторюватися та додавати голос до цієї критики, пропоную подивитись на проблему прагматично. Питання має виглядати так «Який союз, якщо не НАТО, може забезпечити інтереси України у сфері безпеки та розвитку?» Досвід останніх 70 років свідчить, що такий інструмент безпеки та розвитку є, його дієвість доведена часом і реальними результатами. Це двосторонні договори з США, які в американському законодавстві унормовані і систематизовані з 1989 року під назвою MNNA (Major non-NATO Allies), що перекладається як «головні союзники поза межами НАТО». Так, це не багатосторонній союз на кшталт НАТО, це спеціальні двосторонні відносини США з найважливішими союзниками, які не відносяться до сфери дії НАТО.
На 2018 рік до MNNA належать 16 країн і Тайвань (де-факто країна, хоча й не член ООН). Ось перелік цих країн: Південна Корея
Японія
Ізраїль
Австралія
Єгипет
Йорданія
Нова Зеландія
Аргентина
Бахрейн
Філіппіни
Таїланд
Кувейт
Марокко
Пакистан
Афганістан
Туніс
Що дає MNNA союзникам США? - Доступ до участі у програмах досліджень і розробок Міністерства оборони США, в тому числі отримання у кредит обладнання й матеріалів для цих програм
- Участь у протитерористичних заходах
- Закупка протитанкових набоїв зі збідненого урану
- Пріоритет у закупівлі надлишкового майна у Міністерства оборони США (це може бути не лише сухпайки, а й будь-яка зброя)
- Володіння військовими резервами, що належать Міністерству оборони США, які знаходяться за межами американських військових баз
- Дозвіл на використання американських фінансових джерел для закупівлі або лізингу військового обладнанняВзаємні навчання
- Дозвіл для компаній союзної країни брати участь у тендерах Міноборони США на обслуговування та ремонт техніки за межами США.
Тільки перший пункт цього переліку вже вартий того, щоб домагатися MNNA усіма можливими силами, бо, маючи перспективу багаторічного військового протистояння з Росією, не можна покладатися на армію з технічним оснащенням типу АК та Т64, яке застаріло вже на півсторіччя. Доступ до найновіших досліджень у сфері військових технологій - це єдине реальне джерело подолання технічної відсталості української армії, бо власна економіка України така слабка, що не дає на це жодних шансів.
До 2014 року не було жодних кроків, навіть розмов, щодо набуття Україною статусу MNNA, але війна з Росією і втрата десятої частини власної території примусили наших політиків протерти очі і глянути на реальне життя. Повний ігнор змінився на невиправдану ейфорію: наприклад, у вересні 2014 міністр юстиції Петренко заявив, що вже в поточному році Україна отримає статус MNNA. Підставою для оптимізму була підтримка ідеї в Конгресі США, але Президент Обама цю ідею не підтримав, і на зустрічі з Порошенком у вересні 2014-го відмовив йому у проханні приєднати Україну до країн MNNA.
Протягом 2015-2016 років це питання перебувало в дипломатичній тиші, яка була порушена тільки раз, восени 2016 року: міністр оборони України Полторак повідомив пресі, що є завдання Президента України працювати в напрямку MNNA, але жодного слова не сказав, що ж саме робиться, крім переговорів з Міноборони США. У березні 2017 року Верховна Рада знов привернула увагу до цієї ідеї та прийняла звернення до Конгресу США про надання Україні статусу MNNA. Але відтоді вже минуло більше року без будь-яких зрушень.
MNNA не передбачає військового захисту, але з деякими країнами MNNA такі умови передбачені двосторонніми договорами, наприклад, з Південною Кореєю. Деякі з цих двосторонніх угод уклали задовго до того, як правовий механізм MNNA був оформлений законодавчо (це сталося тільки в 1989 році). Тому, крім загальних преференцій для MNNA, перелічених вище, двосторонні договори можуть передбачати набагато більшу військову й економічну підтримку союзників.
Південна Корея як приклад
Договір про оборонну співпрацю між США і Південною Кореєю був підписаний ще 1953 року. У договорі було записано, що «кожна сторона визнає, що збройна атака на будь-яку з сторін… буде вважатися загрозою для свого власного миру та безпеки». Згідно договору, США розмістили в Кореї свої війська, чисельність яких у різні роки після Корейської війни коливалася від 30 до 70 тисяч вояків. Війська Південної Кореї на підставі цього договору брали участь в американських війнах у В'єтнамі та в Іраку. У 1978 році Південна Корея та США утворили об'єднане військове командування, яке розташоване в Сеулі й очолюється американським генералом.
Досвід Кореї дуже показовий, бо він наочно демонструє економічні та соціальні наслідки двох протилежних стратегій національної безпеки: ядерна зброя в Північній Кореї та союз зі США в Південній. Напередодні Корейської війни, яка призвела до розколу країна навпіл, північна частина була значно більш розвинута економічно, ніж південна. Через шість десятиріч окремого життя Південна Корея має приблизно вшестеро більшу економіку, ніж Північна. Про рівень життя, демократії та свободи в цих двох країнах годі й казати, їх навіть порівняти складно, бо між ними вже прірва.
Військовий союз США та Південної Кореї був лише частиною ширшого політичного, економічного, культурного співробітництва країн. З часу підписання договору про оборону США двадцять років надавали Південній Кореї економічну й технічну допомогу. Вона припинилася лише в середині 1970-х років, коли Південна Корея вже могла сама бути донором у спільних програмах допомоги третім країнам. Зараз Південна Корея є одним із найбільших джерел інвестиційного капіталу для США.
За два десятка років (1953-1973) США надали корейцям близько 4 мільярдів доларів безповоротної допомоги (це в цінах того періоду!), з них ¾ було надано в перші 15 років, що становило 60% усіх інвестицій в корейську економіку того періоду. У другому десятиріччі цей рівень впав до 20% всіх інвестицій, але й це було більше 4% ВВП Південної Кореї. Крім грантів, Південна Корея отримувала від США кредити за зниженими пільговими ставками, які йшли на покриття критично необхідного країні імпорту.
Поєднання допомоги, дешевих кредитів і політики національного розвитку, яку з 1962 року започаткував президент Пак Чон Хі, призвели до економічного дива: з середини 1960-х років почався швидкий розвиток економіки Південної Кореї, який нині зробив її однією з найбільш інноваційних економік світу.
Відносини США і Південної Кореї не завжди були безхмарними, політична та економічна напруженість виникала неодноразово. Наприклад, США з великою засторогою сприйняли військовий переворот 1961 року, який привів до влади Пак Чон Хі (слід сказати, що США завжди з засторогою відносяться до націоналістичних лідерів), та його ініціативу посилення авторитаризму в 1972 році. Значні проблеми викликав великий дисбаланс взаємної торгівлі, що виник у середині 1980-х років, коли Південна Корея перетворилася на потужну економіку, для якої ринок США став економічним партнером №1. Невдоволення Південної Кореї викликали наміри президента Картера вивести американські війська з Кореї.
Але попри всі ці й подібні епізоди Південна Корея була й залишається однією з найбільш проамериканських країн світу. Це стосується не лише політиків, а всього населення, понад половину якого завжди схвально ставилися до США і до присутності американських військ на корейській території. Якщо взяти по відношенню до чисельності населення, то саме південнокорейські студенти посідають перше місце серед іноземних студентів американських університетів.
Приклад Ізраїлю
За час існування Ізраїлю США надали йому військової допомоги більш ніж на 130 мільярдів доларів (у ******** цінах), що становить майже два мільярди доларів у середньому на рік (для порівняння - Україна зараз витрачає на свою армію близько трьох мільярдів доларів на рік). Останній документ про допомогу, підписаний 2016 року, передбачає надання Ізраїлю 38 мільярдів доларів за 10 наступних років.
При цьому США та Ізраїль юридично не мають договору про військовий союз! Усі ці шалені мільярди Ізраїль отримує на підставі MoU (Memorandum of Understanding), тобто документів, які не підлягають затвердженню в Сенаті США. А є ще й спільні програма щодо розробки ракетного озброєння.
Подивимось, наприклад, на Договір про стратегічне співробітництво між США та Ізраїлем, укладений за часів президента Рейгана у 1981 році. Юридично це не договір, а теж MoU, але подивіться на його базові положення: Сполучені Штати та Ізраїль створюють комітет, який організовує спільні військові навчання та забезпечить використання ізраїльських портів Шостим флотом США.Ізраїль погоджується на розміщення на своїй території озброєння та техніки для використання американськими силами швидкого реагування.Сполучені Штати відновлюють поставку до Ізраїлю касетних бомб.Ізраїль за часткової фінансової допомоги США створює виробництво винищувальн
- Американська допомога Ізраїлю для військових цілей збільшиться на 425 мільйонів доларів США на рік.
- Ізраїль та Сполучені Штати укладають торговельну угоду, яка б дозволила безмитний імпорт та експорт обох країн, надаючи Ізраїлю преференційний режим порівняно з іншими торговельними партнерами США.
У Меморандумі 2001 року (за президента Клінтона) передбачалося, між іншим, збільшити щорічну військову допомогу з 1,8 мільярда до 2,4 мільярда доларів.
Шляхом таких Меморандумів за 70 років маленький Ізраїль створив одну з найсильніших армій у світі, бо три чверті з 130 мільярдів доларів допомоги були витрачені на закупівлю найновішої зброї у США.
Ось лише деякі факти щодо оснащення армії Ізраїлю американцями:Більше 250 винищувачів американського виробництва, в тому числі F-35
Близько 60 бойових гвинтокрилів, в основному Apache
8500 одиниць бронетанкової техніки
Більше 1000 одиниць ракетної техніки (наприклад, 200 штук ракет Stinger)
Протиракетна система Arrow, вартістю більше 300 мільйонів доларів (до речі, Arrow - це спільна американо-ізраїльська програма, бюджет якої приблизно дорівнює річному воєнному бюджету України)
Що треба зробити нам
Навряд чи США погодяться розмістити десяток дивізій вздовж нашого кордону з Росією, але якомога тісніша співпраця зі США є єдиним реальним зовнішнім засобом безпеки України. Ані НАТО, ані тим більше ЄС, який про спільні військові програми лише мріє, нічого подібного запропонувати не зможуть, принаймні в найближчому майбутньому. Це реальна ситуація, яка не залежить від того, чи Обама, Трамп, або ще хтось буде президентом. Аргументи на користь цього не залежать від персоналій та поточних ситуацій.
- Наш ворог на багато років - це Росія, бо для неї саме існування незалежної України є неприйнятним. Для Росії ворогом №1 були і залишаються США, бо США є єдиною силою у світі, яка може протистояти російським ядерним гопникам. Хоча б з цього, природним союзником для нас є США.
- Росія не має на США ніякого економічного впливу, на відміну від величезного впливу, який вона має на країни ЄС. Тому звичні для Росії інструменти шантажу, залякування та підкупу не мають у відносинах з США ніякого економічного підгрунтя, але мають усі шанси бути успішними у відносинах з ЄС. Нам потрібен союзник, який природно стійкий до російських інструментів та методів впливу.
- Військова міць США незрівнянна з іншими членами НАТО: військовий бюджет США зараз вдвічі більший військових бюджетів усіх інших країн НАТО разом. Тобто, НАТО без США ніщо, США без НАТО все одно найбільша у світі військова сила. Нашим союзником має бути найбільша військова сила світу.
- Економіка США не просто найбільша у світі, це найбільш інноваційна економіка світу. Всі найбільші технологічні компанії світу знаходяться у США. В цій країні народилося 43% нобелевських лауреатів, а якщо врахувати, скільки з них працювали у США, то вийде, що їх більше, ніж лауреатів з решти країн світу. Нашим союзником має бути найсильніша й найбільш інноваційна економіка світу.
- Процедура ухвалення рішень у НАТО і США відрізняються як небо від землі: в НАТО треба роками узгоджувати консенсус майже трьох десятків країн, деякі з них просто зараз ворожі до нас і підігрують Росії, а в США можна отримати зброї на мільярди доларів навіть без міжнародного договору, просто рішенням уряду.
Висновок: щоб вистояти в нерівній боротьбі з Росією (військово й економічно), ми маємо прагнути не до НАТО, а до найтіснішого союзу зі США. У рамках двосторонніх відносин з США можна отримати значно більше і значно швидше, ніж від НАТО.
в спам лаптеголового немедленно.
ты что, совсем ополоумел?