Покоління загублене в часі

- Ти вчора коли ліг спати?

- А, як стволка по нам почала працювати, дров підкинув і ліг.

- А встав сьогодні о котрій?

- Ну, пів пакета градів лягло десь тут, і вже не заснув…

- Сьогодні який день?

- Сонячний!

- Це я бачу. День неділі який?

- Середа.

- Як - середа? Вчора ж, ніби, субота була…

- Неділі півтори тому, коли по нам отвєтка, після четвертого пострілу, прийшла…

- Друже, це позавчора було.

- Да? А таке враження, що давно вже…

- Командир, ти мені в довідці, там де дата, написав "листопада".

- І що тебе в цьому курвить?

- Так, вже половина грудня пройшла…

- За тиждень вже 40 днів по Барсу…

- Не може бути. Ніби вчора тільки поховали…

- Ти так змінився…

- А, коли ми бачилися востаннє?

- Ще в 14-му, на Майдані.

- Не дивно. Пішов на війну в 40 років, а зараз вже 48. Кілька життів пройшло…

- Ти щось планував на Різдво?

- А, коли воно?

- Вже завтра.

- Да? Тоді, планував. Дожити до нього…

Покоління загублене в часі. Втрачене покоління. Життя без часу, в обмеженому просторі, схоже на дим з цигарок, в промінчику світла тьмяного ліхтарика. Та й хер з ним, аби не даремно

Santa