На передову після 5 днів підготовки, або За лаштунками "елітного" підрозділу ЗСУ

Всім привіт! Мене звати Данило Бутенко, і я - чмобік. Саме так. Виявляється, що чмобіки є не тільки за порєбриком, але й у Збройних Силах України. 5 днів підготовки - і в Бахмут на нуль у складі роти штурмової піхоти. Ще 2 тижні тому я вважав це неможливим, але за цей час в мене розвіялися будь-які ілюзії з цього приводу.

Далі - хроніка того, як я опинився у складі 101-ої окремої бригади охорони Генерального штабу, і які сумні речі тут відбуваються.

30 січня. Мені зателефонували з ТЦК Дніпровського району м.Києва і попросили прийти 2 лютого для "уточнення даних". Я, звичайно, розумів, до чого йде, але давно ухвалив для себе рішення не уникати призову: якщо прийде повістка - піду.

2 лютого. Прибув в ТЦК, уточнили мої дані, пройшов медкомісію, отримав мобілізаційну повістку на 8 лютого. На уточнююче питання "Чи буде враховуватися освіта і професійний досвід під час розподілу на військові спеціальності" отримав відповідь: "Не хвилюйтеся, будуть представники військової частини, вони проведуть співбесіду і все врахують". Вища освіта в мене - теоретична фізика. Після університету 6 років займався науковою діяльністю за спеціальністю, після чого перейшов в IT. Останнім часом займався розробкою моделей машинного навчання. Отже, я наївно вважав, що зможу застосувати свої знання та вміння на користь Збройних Сил України.

8 лютого. Прибув в ТЦК. Представники військової частини прибути не змогли. Постояв пів дня в чергах, щоб здати документи на військовий квиток. Отримав нову повістку на 15 лютого з уточненням, що приходити, тільки якщо попередньо зателефонують. Ок.

16 лютого. Зателефонували і сказали з'явитися наступного дня в ТЦК на 7 ранку. З собою взяти стандартний туристичний набір: спальник, каремат, одяг, посуд, сухпайок на 1 добу. Запитав, чи відомо, в який підрозділ мене відправлять. Сказали - 101 бригада. Погуглив, охорона генштабу. Подумав, що дуже непогано. Вікіпедія пише: "елітний підрозділ". Зараз це видається першокласним цинічним жартом.

17 лютого. Прибув в ТЦК. Зі мною - ще 4 людей. Нас повезли у військову частину, де розташована 101 бригада. Там нас зустрів заступник командира 12 роти з морально-психологічного забезпечення (замполіт по-старому). Почав відразу налаштовувати нас на те, що треба буде їхати на фронт, бо ситуація складна (це було зрозуміло і так, воювати комусь треба, і чим я кращий за інших, щоб відсижуватися в тилу). Але на запитання "Скільки буде тривати підготовка?" відповів ухильно: "Нууу, залежно від спеціальності і ситуації на фронті. І взагалі вам все скажуть." Майже весь день чекали поки нам видадуть речі. Коли отримали, то були навіть в захваті, бо знали, що забезпечення бійців тримається переважно на волонтерах, а тут і бронік, і каска, і рюкзак, і навіть тактичні окуляри. Правда виявилося, що більшість з виданого - сумнівної якості, і ще купу всього треба докупити. Але це якраз не був сюрприз. Сюрприз очікував попереду... Після прибуття до тренувального табору (Київська область) на першому ж перекурі я дізнався, що весь батальйон (включаючи новачків) через декілька тижнів вирушає в Бахмут на нуль! (Якщо ця інформація відома кожному солдату, то для ворожої розвідки це точно не секрет. Тому ніякої таємної інформації я не розголошую).

Спочатку не вірилось. Думав, може їдуть тільки ті, хто тренувався вже кілька місяців і/або мав попередній військовий досвід, а новачків залишать в учєбці і відправлять в зону бойових дій вже в наступну ротацію. Я помилявся. Остаточно сумніви зникли після спілкування з командиром роти, який сказав, що їдуть всі, змінити вже нічого не можна, бо був наказ.

Вся наша підготовка (новачків) становила 5 тренувальних днів: ознайомлення зі зброєю (базова техніка безпеки, неповний збір/розбір), 3 заняття з тактичної медицини, 3 заняття з піхотної тактики, стрільби (1 раз). З точки зору командування підрозділу цього цілком достатньо, щоб утримувати оборону в найгарячішій точці фронту.

При цьому значно більше часу ми були на шикуваннях (я нарахував від 4 до 7 шикувань на день), ходили в наряди та виконували господарські роботи. А ще бігали з документами на КСП роти (бувало по 5 разів на день), хоча всі необхідні документи ми подавали до ТЦК. Загалом склалося враження, що для командування оформлення паперів важливіше за життя людей, якими вони командують (не впевнений взагалі чи вважають вони особовий склад за людей).

Є ще купа неадекватних ситуацій, про які я міг би розказати (і це за неповні 2 тижні), але суть влучно передав один із моїх побратимів: "Я тут вже просто втомився дивуватися". 

Підсумовуючи, хочу сказати, що лякає не стільки перспектива опинитися на нулі без підготовки, скільки опинитися там з таким командуванням.

Амінь.