Я не дам вам кривдити цей босий, тихий і самозабутий народ

За чистим непорозумінням, він став в.о. начальника одного з департаментів міністерства. Зграї і зграйки негідників, котрі протягом десятиліть щедро обсіли цей державний орган, не змогли тоді зорієнтуватися під час чергової політичної ротації і вчасно поділити усі пости. Поки молоді бультер'єри насмерть кусалися під килимом із старими, ого посаду не чіпали. Вищому керівництву з того була ще й користь. Його, як манекен, як окрасу вітрини, показували іноземним делегаціям.

Жодного впливу у міністерстві у нього не було. Його не кликали на наради, у нього навіть не було перепустки, щоб потрапляти у ті поверхи міністерства, куди вільно заходили керівники інших департаментів. Але від посади була величезна користь.

Посада дозволила йому ходити на прийоми у посольства, і згодом завести деяку кількість зв’язків. Як людина у минулому з урядово-політичного світу, він розмовляв із посольським однією мовою, у прямому і переносному сенсі. Як людина, що повернулася з пекла, йому було що сказати. Він був по-справжньому цікавим, як цікавим зблизька може бути рідкісний хижий звір.

У Києві його зводили із іноземними військовими і агентами спецслужб, котрі під різними легендами спостерігали війну зблизька. Їх він чудово помічав, попри їх цивільний одяг. Військові свою чергу, допомагали його друзям із українських мілтек-компаній знаходити гроші та технології в ЄС.

Він почав знову згадувати, як слід посміхатися в обличчя покидькам і тиснути руки пройдисвітам. Вдень він блукав коридорами, де двері і люди протрухли від душевних немочей, ввечері тусив із енергійними шахраями і успішними бізнес-уклоністами.

Це оточення у мирний час було б йому глибоко огидним, і, мабуть, він би вив від одинокості. Але тут він був на війні, й самотність відступала. Він уявляв, що з ним за одним столом сидять ті його друзі з Бахмуту, з котрими він щовечора, після бойових виїздів, вечеряли в бахмутському будинку. Друзі, з яких цілим нині залишився тільки один В.

***

"Я не сиджу спокійно у клітці. Я щодня збиваю свої груди об грати. Я вирвуся.

Я зроблю цю зброю. Я зроблю її з усього, що любив найбільше у своєму житті.

Зі своєї колиски, з першого поцілунку дівчини, із зоряних кримських ночей, з першого погляду своєї дитини - я зроблю вам смерть.

Кожним подихом я битиму у одну точку, кожним ударом серця - в одну точку.

Кожну крихту їжі, кожну краплю води я всотуватиму, примовляючи - стань моєю плоттю і кров’ю тільки для того, щоб робити вам смерть.

Я перекладу "Отче наш" на своєю мовою, де кожне слово розкаже, звідки почнеться і як прийде до вас ваша смерть.

Я не дам вам кривдити цей босий, тихий і самозабутий народ.

А потім - а потім я хочу спочити. Я хочу, щоб цей народ, часткою якого я дивним чином є, врешті по вашій смерті відпустив мене."