Пане Президенте, ще не пізно почути нас!

Пане Президенте, поговоримо відверто?

Я, Віталій Опанасюк, звичайний громадянин України, хочу поставити Вам запитання і запропонувати ідеї, які, можливо, звучать сміливо, але давно назріли.

Ми всі мріємо про сильну, багату Україну, але часом здається, що ми біжимо в колі, слухаючи всіх, крім самих себе. Тож давайте по порядку.

По-перше, що з мовним питанням? Чи справді “проблема російської мови” варта стількох суперечок? Моя пропозиція: закріпимо українську мову як державну, але визнаймо офіційними всі мови ООН — англійську, французьку, іспанську, китайську, арабську, так, і російську. І до речі, Київ на 600 років старший за Москву.

Російська мова, суржик чи їхні варіанти — це похідні від старослов’янських і церковнослов’янських мов, якими говорили в Києві задовго до появи Москви. Тож питання, хто кому “старший брат”, можна зняти назавжди. Це наше, Київське, і крапка.

По-друге, про корупцію. Як громадянин, я бачу, що корупція зменшується. ЗМІ гудять про арешти, хабарі, справи, працює НАБУ, САП, Антикорупційний суд. Але корупція у нас ніби в генах, і її живить несправедливість. Ми бачимо як багатіють чиновники та силовики, саме ті, що боряться із корупцією. Для багатьох звичайних українців корупція – це шанс на справедливість. Парадокс, але це так.

Створювати нові органи за наші податки — не вихід.

Уявіть: пожиттєве ув’язнення за будь-який хабар, навіть дрібний. Подивіться на Сінгапур: там жорсткі покарання поєднуються з гідними зарплатами для держслужбовців, і корупція стала невигідною. Пане Президенте, зробіть так, щоб чиновник боявся брати хабар, але мав гідну зарплату.

Страх і справедливість мають працювати разом.

По-третє, війна. Я не військовий стратег, але бачу і всі бачать, що солдатів бракує.

Солдатам та офіцерам потрібні не лише ідея, а й справедлива винагорода — справжні, великі гроші. Чому б не залучити іноземців? Пообіцяйте і виконайте: гідну платню, громадянство, землю. Тисячі бійців із усього світу можуть стати на захист України.

А щоб закінчити війну, подумаймо про міжнародну конфедерацію: столітні договори з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Балтійськими країнами, США, Німеччиною, Британією, Францією, Ізраілем, як у Бенілюксі чи Вишеградській групі.

Нехай сусіди інвестують у наші порти, атомну енергетику, залізницю, навіть тимчасово окуповані території,  захищають свої інвестиції, але без права відокремлення.

Створимо офшорну конфедерацію з Україною в центрі — економічно привабливу і нейтральну. Звичайно, майже усі СОТівські країни будуть проти, поки ми не пояснимо і не гарантуємо їм зиск.

По-четверте, податки. Ми всім винні: ЄС, МВФ, Світовій організації торгівлі, США. Але чому я, простий громадянин, плачу борги, про які мене не питали? Депутати, яким ми делегували наші голоси задля прийняття Законів для нас, відверто кажучи, нічого не бояться і роблять не те, що ми від них очікуємо. Це начебто ми собі обрали панів, або рабовласників. Да, ми не знаємо всіх важелів та всіх Законів, не навчені, як керувати цими депутатами, а вони й раді старатися цим користуються. Цим самим знищуючи довіру до влади і до Вас, пане Президенте.

Відкрийте діалог із народом: як зробити податки справедливими? Знизьте податок на зарплату до 10%, подохідний до 10%, податок  на прибуток підприємств — до 10%, на прибуток монополій, включно з державними, — до 15%, податок на виведений капітал до 10%. А ПДВ взагалі скасуйте! Замініть його на простий податок з обороту — з кожного руху грошей. Це зменшить витрати на адміністрування, прибере мороку з податковими накладними, а казну завалять грошима, бо бізнес вийде з тіні.

Зараз же в тіні наживаються не підприємці, а податківці з прокурорами, силовики і чиновники, які країну не збагачують.  Країна, в якій не має середнього класу, проте є купа коштовного майна, що належить силовикам, чиновникам, владі – то суцільна ганьба і політичний ткпик.

Скажіть “ні” вимогам організацій, які не приносять нам зиску. Ми не в BRICS, не в азійських чи американських союзах, і навіть не в ЄС. То навіщо їх слухати і виконувати іх вимоги?

По-п’яте, що ми хочемо зберегти? Територію, українців, мир із сусідами? Тоді мислимо глобально. Запропонуймо іноземцям, які поважають наші цінності, громадянство — короткострокове, довгострокове чи безстрокове, хай навіть за гроші. Нехай тримають активи в низькоподатковій Україні, як на Кіпрі. Створімо віртуальні резиденції для ста мільйонів (100.000.000) нових українців по світу, які платитимуть податки тут. Це дасть інвестиції та зростання ВВП на 15-20 щороку! У нас є ІТ-галузь, що завойовує світ, родючі землі, креативні люди — дайте нам шанс використати це на повну!

По-шосте, які наші глобальні цілі? Пане Президенте, українці — свідома нація. Так, рівень освіти падає через війну, економіку, міграцію, але ми не втратили духу. Ми розшаровуємося, сперечаємося, шкодимо самі собі.

Відкрийте діалог про наші глобальні цілі. Скажіть, якою є українська ідея, що нас об’єднує, незалежно від мови, куди ми рухаємось. 

Поговоріть із молоддю, дайте їй знання і віру, що вони можуть будувати Україну, а не шукати щастя за кордоном.

По-сьоме, хто наші союзники? Вони в нас є? Ми не входимо в жодег глобальний союз. В жоден! Ми не сприяєм цілям сусідів, так чому ми очікуєм сприянню наших цілей? Пане Президенте, ми знаємо, що захищаємо Європу. Але Європа, здаєється, цього не знає. Інакше б тут, на фронті були б іх солдати і їх зброя необмежено. Тобто, це мій власний висновок, Європа та США - кретитори, спостерігачі, а не справжні союзники. Може я помиляюсь. Але, як що не помиляюсь, то похідна від висновку - ми боржники. Як ми повертатимемо борги?

Ми бігаємо за Трампом, сподіваючись, що він стане головним партнером, але якщо це не так, то хто? Чи є у нас союзники, чи лише кредитори, які заганяють нас у боргову яму?

Скажіть прямо, як ми гаситимемо ці кредити. Просто скажіть модель і ми її приймемо і це дасть ще один сенс боротися заради прогнозованого майбутнього, чк що не нашого, то наших дітей та онуків. Історія знає приклади, коли країни програвали війни, але потім стрімко розвивалися. Історія знає приклади розвитку навіть на спірних територіях, як Кіпр.

Ми не визнаємо поразки, але нам потрібна стратегія, яка консолідує націю.

По-восьме, демографія. Без українців не має для кого зберігати та відвойовувати землі. Скільки коштує 1.000.000 типових «двушек»  по 45 м.кв. для молодих сімей, побудованих власноруч, або кооперативами, або … біля великих міст, де є робота? 20 млрд доларів? Це третина, або п'ята частина, або десята від річного бюджету війни. Яка справжня собівартість, як що прибрати корупцію, рєшалово тощо? Ось і важель для демографічного рішення. Ось і сенс повертатись в Україну. Головне мир, я це розумію. Яле нам потрібні сили та емоції, сенси та формулування. І тим, хто хоче повернутись в Україніу все це потрібно. Форуми про "післявоєнне відновлення", що проходять за участю наших чиновників лише дратують.

По-дев’яте, ми роз’єднані через відсутність модерованого Вами, пане Президенте, внутрішнього діалогу. Об’єднаймо українців, як одну родину, через відкрите спілкування влади з народом, і ми станемо незламними. Пане Президенте, Україна може бути не просто країною, що виживає, а державою, яка задає тренди. Послухайте нас, простих громадян, а не лише МВФ чи ЄС.

Давайте разом обговоримо ідею, податки, які не душать, і стратегію, яка об’єднає. І ми консолідуємось навколо Ваших ініціатив, навколо наших цінностей, навколо борща, народжуваності, справедливості, економічного і демографічного зростання. Ще не пізно.

З повагою, Віталій Опанасюк