Крах "нової економічної парадигми": чому Програма Кабміну застаріла ще до її розгляду у Верховній Раді

У найближчий час Верховна Рада має розглянути Програму діяльності Кабінету Міністрів - документ на понад 70 сторінок, зареєстрований у парламенті 17 серпня. Уряд розробив план до кінця 2027 року, в якому прописані чотири програмні напрями, 12 стратегічних цілей, десятки операційних цілей, сотні завдань і показників. У цілому це амбітний документ, побудований на конкретних завданнях, які планувала виконати урядова команда на чолі з прем'єром Сергієм Корецьким.

Сама архітектура документа справді вирізняється на тлі попередніх урядових програм: у ньому існує наскрізна логіка "напрям - ціль - завдання - критерій оцінки", з дедлайнами і кількісними показниками, що є рідкістю для української нормотворчості.

Втім, варто визнати, що це насамперед компіляція програм окремих міністерств, які виглядають переконливими окремо, але не створюють відчуття цілісного бачення майбутнього країни, яка вступає в один з найскладніших періодів з початку повномасштабного військового вторгнення рф у 2022 році.

Зокрема, Міністерство економіки та довкілля ставить своїм завданням "зміну економічної парадигми": перехід від мобілізаційної моделі економіки до моделі, де основними факторами розвитку стануть приватні інвестиції, технологічне оновлення і продуктивність. У вступі до Програми декларується принцип - "приватна ініціатива понад державне втручання".

Такі пропозиції були б доцільними після досягнення режиму припинення вогню. Але документ зареєстрований вже після того, як росія цього літа цілеспрямовано перейшла до терористичних ударів по цивільній інфраструктурі, логістиці, промислових підприємствах і українських портах. 11 серпня балістичний удар по "Запоріжсталі" повністю зупинив металургійний комбінат, повторні удари 27 серпня фактично поховали надії на швидке відновлення його роботи. 16 серпня російські ракети влучили по "АрселорМіттал Кривий Ріг" - частину виробництва цього металургійного підприємства в результаті було зупинено. Разом ці два заводи торік забезпечували близько 72% виплавки сталі в Україні, і в разі тривалого простою країна ризикує до кінця року втратити близько 2 млн тонн продукції. Паралельно, з кінця липня, практично зупинилося комерційне судноплавство до портів Великої Одеси. Блокада одеських і дунайських портів до кінця року буде коштувати економіці мільярди доларів експортної виручки, насамперед аграрному сектору.

У таких умовах основним принципом економіки в найближчі місяці має бути пошук "моделі виживання" - насамперед для тих галузей, які рф буде атакувати, щоб наступна зима стала максимально важкою для цивільного населення.

Чи бачимо ми розуміння цієї реальності у Програмі уряду? У поточному проєкті постанови - абсолютно ні.

Окремої критичної уваги заслуговує фінансовий блок Програми - передусім тому, що він закладає подальше посилення фіскального тиску на населення України. Міністерство фінансів вказує як показник досягнення своєї цілі виконання Програми - збільшення податкових надходжень до державного бюджету на 15% у 2026 році порівняно з 2025-м, а доходів держбюджету - не менш ніж на 20% у 2027 році.

Наскільки реалістична ця ціль, вказує вже наявна статистика. За перше півріччя 2026 року податкові надходження зросли на 13,8%. Тобто формальний план на 15% цілком досяжний, тільки джерела цього зростання ті самі, що й у попередні роки: податкові надходження від збільшення імпорту, девальвація гривні та зростання номінальних зарплат як наслідок інфляції й дефіциту кадрів на ринку праці. Іншими словами, бюджет наповнюється не тому, що зростає економіка, а тому, що слабшає курс гривні та погіршується загальний стан економіки. На тлі російських обстрілів варто очікувати подальшого зростання інфляції та стрімкої девальвації гривні унаслідок падіння експорту.

У Програмі також відсутні згадки про заплановане у 2026-2027 роках підвищення податків та регуляторного тиску. У Меморандумі з МВФ, оновленому в липні, уряд уже зобов'язався до кінця квітня 2027 року скасувати ПДВ-пільгу для ФОПів, чий оборот перевищить певний поріг, підвищити ставки єдиного податку до 10% для певних категорій спрощенців, а військовий збір для фізичних осіб зафіксувати на рівні 5% і зробити обов'язковим навіть після завершення воєнного стану - фактично перетворивши його на постійний "податок на відбудову". Жодне з цих рішень - найчутливіших фіскальних рішень найближчих двох років, які вкладаються рівно в горизонт Програми до кінця 2027-го, Мінфіном не згадане.

Натомість у Програмі завданням Міністерства фінансів декларується залучення міжнародної фінансової підтримки з метою забезпечення фінансування державного бюджету, зокрема від ЄС, МВФ, Світового банку, інших партнерів із розвитку (2026-2027 роки). Втім, роль цього міністерства у цьому процесі суто технічна - підписати угоду та згодом комунікувати про залучені кошти. Насправді, отримання фінансової допомоги - це, насамперед, результат цілодобової роботи Президента України та МЗС, конкретних керівників дипломатичних установ України, які домовляються про отримання грошей з державами-партнерами. Лише потім, коли ці кошти від конкретних держав-партнерів заходять на рахунки міжнародних фінансових інституцій і звідти вже передаються Україні, з'являється функціонал Мінфіну.

Там, де Міністерство фінансів справді мало би проявити компетенцію, - це пояснення джерела зростання доходів. У Програмі воно обмежується формулюванням "в тому числі за рахунок внутрішніх заходів (детінізація)". Але ж детінізацію майже неможливо виміряти окремим рядком бюджетної звітності, тож під неї можна списати будь-яке зростання надходжень, хоч інфляційне, хоч отримане донарахуваннями з легального бізнесу.

Проблема в тому, що боротьба з детінізацією відбувається в Україні десятиліттями, але без видимого результату. Голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев (і це доволі самокритично з його боку, адже він обіймає цю посаду вже сім років) оцінює, що у "тіні" перебуває приблизно половина економіки, а в окремих галузях цей показник сягає 60-70%. Систему, яка це забезпечує, він сам характеризує як кланову, що складалася десятиліттями, і працює за принципом самовідновлення: спіймали одного учасника схеми - на його місце одразу заступає інший, тиск на систему може її тимчасово призупинити, але не зруйнувати.

У сучасному світі, де відстежується кожна фінансова трансакція, подібні пояснення не витримують критики. Тіньова економіка такого масштабу - від айфонів у "сірих" інтернет-трейдерів до готівки в київських маршрутках - існує не тому, що її неможливо побороти, а тому, що її функціонування влаштовує надто багатьох, насамперед саму владу.

Апофеозом невідповідності Програми реальності виглядають завдання Мінагрополітики: збільшити аграрний експорт до 2027 року не менше ніж на 4 млрд дол., а частку переробки в його структурі - до 63%. Документ зареєстровано у Верховній Раді у момент, коли морська логістика нашої держави вже була фактично паралізована російськими атаками на комерційні судна та портову інфраструктуру. Агроекспорт у першій половині серпня обвалився майже на 60% порівняно з липнем, бо наземні маршрути не здатні компенсувати море.

Тим часом, поки депутати готуватимуться розглядати цей документ, ворог, найімовірніше, завдасть по українській економіці нових ударів - і тому потрібен чіткий "план виживання" на найближчі складні місяці. Причому такий план не може обмежуватися суто економічним виміром - відновленням уражених підприємств, пошуком альтернативних маршрутів експорту, підтримкою постраждалого бізнесу. Не менш важлива його друга частина - зовнішня підтримка. Насамперед ідеться про пакети протиповітряної оборони: саме від щільності прикриття неба залежить, скільки заводів, портів і енергооб'єктів країна збереже до весни, а отже - скільки податкової бази взагалі залишиться для виконання фіскальних цілей, закладених у Програмі. Важливим елементом має також стати перекладання виплати грошового забезпечення українських військових на партнерів у Європі, чи то за рахунок збільшення прямої фінансової допомоги, чи, насамперед, за рахунок знерухомлених російських активів. І насамперед, це має бути план зменшення можливостей РФ наносити повітряні удари по території України, чи то через "антибалістичні" та "антишахедні" санкції, чи то через фізичне знищення атакувальних спроможностей країни-терориста.