МВФ, нові податки і "мовчання" уряду
Наприкінці 2025 року – на початку 2026 року Міжнародний валютний фонд мав затвердити нову програму для України обсягом 8,1 млрд дол. США. Втім, пропозиції Кабінету Міністрів, попередньо узгоджені з МВФ, виявилися настільки неприйнятними для українського бізнесу та громадян, що не знайшли необхідної підтримки серед парламентарів, яким запропонували проголосувати за ці непопулярні кроки.
Нагадаємо, що угода на рівні персоналу між МВФ і українським урядом була досягнута ще в листопаді 2025 року. Але Міністерство фінансів, судячи з публічних свідчень депутатів, не провело жодної системної роботи з парламентськими фракціями, щоб пояснити зміст законопроєктів і забезпечити необхідну підтримку. Натомість провідні бізнес-асоціації та економічні експерти піддали нові податки нищивній критиці.
Ключові запропоновані зміни включали: запровадження ПДВ для ФОП з обігом понад 1 млн грн; скасування пільги для посилок до 150 євро; ухвалення закону про оподаткування цифрових платформ та закріплення 5% військового збору навіть після закінчення воєнного стану.
Прем'єр-міністр Юлія Свириденко 13 лютого заявила, що у діалозі з МВФ досягнуто певних компромісів — зокрема щодо порогу ПДВ для ФОП. Також обговорюється пропозиція щодо переведення податкових змін зі статусу попередніх умов затвердження програми у статус структурних маяків.
З чотирьох ключових вимог нової програми МВФ найбільший публічний резонанс викликало питання ПДВ для фізичних осіб-підприємців. Початковий поріг у 1 млн грн на рік був нереалістичним: при такому рівні під обов'язкову реєстрацію платником ПДВ потрапляло 670 тисяч ФОП. Ефективна ставка оподаткування для них зросла б утричі — з приблизно 6–7% сьогодні до 20–22%, якщо рахувати єдиний податок, військовий збір і ПДВ разом.
Поточний компроміс полягає у підвищенні порогу до 4 млн грн, який скорочує список потенційних нових платників ПДВ приблизно до 260 тисяч підприємців. Пропонована цифра запровадження ПДВ відповідає максимальному порогу звільнення від ПДВ для малого бізнесу, встановленому Директивою ЄС для малих підприємств — 85 тис. євро на рік. При нинішньому обмінному курсі це якраз і становить близько 4 млн грн.
Окремо варто зазначити: поріг у гривнях із часом девальвуватиметься, тоді як реальний рівень доходів зростатиме. Щоб реформа не перетворилася на механізм постійного розширення кола платників ПДВ через інфляцію, раціональнішим рішенням було б одразу зафіксувати поріг безпосередньо в євро — з огляду на задекларований курс України на членство в ЄС.
Підвищення порогу оподаткування ПДВ, однак, не вирішує ключової проблеми — адміністративного тягаря. ПДВ є одним із найскладніших податків з точки зору обліку, звітності, роботи з ПДВ-накладними та ризику заблокованих рахунків. Для ФОП, які надають послуги, перехід на ПДВ означає або суттєве підвищення цін для клієнтів, або різке зниження рентабельності. Для торгівлі — зростання роздрібних цін. Без одночасного спрощення самого адміністрування ПДВ-реєстрація перетвориться на додатковий стимул до тінізації.
Другий блок податкової реформ стосується оподаткування доходів, отриманих через цифрові платформи — таксі-агрегатори, маркетплейси, сервіси оренди та фрілансу. Урядова логіка тут виглядає більш зрозумілою: значний обсяг доходів у цьому секторі існує в тіні, у той час як цифрові платформи мають повну інформацію про всі транзакції. Цифрова економіка в Україні зростає, і її оподаткування є виправданим. Проте в деталях реалізації є серйозні питання.
По-перше, питання про те, хто реально сплатить нові податки. Досвід запровадження ПДВ на електронні послуги іноземних компаній у 2021 році — так званого "податку Google" — показав: великі цифрові платформи не поглинають нові фіскальні витрати, а перекладають їх на споживачів через підвищення цін або комісій. Стрімінгові сервіси, магазини додатків, хмарні платформи — всі підняли ціни для українських користувачів рівно на 20%. Є підстави очікувати, що нове оподаткування для платформ призведе до аналогічного результату: зростуть комісії для продавців, а ті підвищать ціни для покупців. Кінцевим платником залишиться рядовий українець.
По-друге, адміністративне навантаження, яке лягає на оператори платформ, є непропорційним до масштабів їхньої діяльності. Великий міжнародний маркетплейс і невеликий локальний сервіс для оренди квартир отримають однакові зобов'язання: збирати та верифікувати дані продавців та покупців, зберігати їх протягом п'яти років, звітувати щоквартально, а при невиконанні — отримати штраф у розмірі ста мінімальних заробітних плат. Для малих операторів це буде критичний тягар, який поставить під загрозу рентабельність бізнесу.
По-третє, законопроєкт надає ДПС нові повноваження на доступ до банківської інформації підзвітних продавців, причому межі цього доступу сформульовані досить широко. В країні, де практика свавілля податкових органів давно задокументована і бізнес-спільнотою, і омбудсменом, це не риторична проблема.
Розумним рішенням була б поетапна імплементація: спочатку добровільне підключення до системи обміну даними з податковими пільгами за участь, відтак — поступовий перехід до обов'язкового режиму. І головне — паралельна реформа ДПС, яка зробила б взаємодію з податковою передбачуваною і позбавленою корупційних ризиків.
Третє питання — скасування митної пільги для посилок вартістю до 150 євро — є найменш обґрунтованим з точки зору як таймінгу впровадження, так і самої фіскальної логіки.
Наприклад в ЄС ця дискусія існує у принципово іншому контексті: єдиний ринок, розвинена митна інфраструктура, реальна конкурентна загроза для місцевих виробників з боку азійських платформ. В Україні ж значна частина посилок у такому ціновому діапазоні — це товари особистого вжитку, гаджети, запасні частини, а також забезпечення фронту.
Фіскальний ефект від цієї міри буде обмеженим і розтягнутим у часі — адміністрування масових дрібних посилок вимагає митної інфраструктури, якої Державна митна служба наразі не має в достатньому обсязі. Натомість соціальний ефект — зростання роздрібних цін — проявиться негайно і торкнеться насамперед найбідніших верств населення.
Варто назвати речі своїми іменами: реальними лобістами цієї зміни є вітчизняні рітейлери, зацікавлені у тому, щоб продавати ті самі китайські товари українцям через власні мережі — і з відповідною націнкою. Цей інтерес цілком зрозумілий, але не варто маскувати його фіскальними аргументами.
Альтернатива, яка досягає тієї ж мети без масового удару по споживачу, існує: кількісні обмеження на пільгові посилки на одну особу на місяць або рік. Такий підхід практикується в ряді країн і дозволяє відокремити особисте споживання подібних товарів від комерційного.
Четвертий блок реформ – закріплення 5% ставки військового збору після завершення воєнного стану — є найбільш стратегічно значущим і водночас найменш публічно обговореним. Нинішня правова конструкція передбачає, що ставка 5%, введена з грудня 2024 року, є тимчасовою: після скасування воєнного стану збір автоматично повертається до 1,5%. МВФ наполягає на тому, щоб зафіксувати підвищену ставку постійно — принаймні до формального завершення бойових дій і стабілізації бюджету.
Аргументи на користь такого підходу існують. За 2025 рік лише за чотири перших місяці надходження від військового збору склали склали 163,6 млрд. Це суттєве джерело доходів, і раптове його скорочення, коли потреби в оборонних витратах залишатимуться значними, є серйозним фіскальним розривом.
Проте тут виникає питання про часовий горизонт і умови. Постійне закріплення 5% ставки — не як перехідна, а як базова — суперечить логіці повоєнного відновлення. Приватні інвестиції чутливі до рівня оподаткування. Ставка військового збору в 5%, накладена на базову ставку ПДФО в 18%, дає ефективний рівень оподаткування доходів фізичних осіб у 23%. Це помітно вище, ніж у більшості країн-конкурентів за прямі іноземні інвестиції в регіоні. Україна після завершення війни буде конкурувати за інвесторів і фахівців, і рівень оподаткування праці — один із ключових факторів цієї конкуренції.
Розумна конструкція виглядала б інакше: зберегти 5% ставку протягом чітко визначеного перехідного перiоду — скажімо, 3–5 років — з автоматичним зниженням після досягнення визначених бюджетних цілей. Це дало б гарантії надходжень у середньостроковій перспективі, а інвесторам — передбачуваний горизонт. Натомість безстрокове закріплення підвищеної ставки несе ризик законсервувати воєнну фіскальну модель у мирний час.
За кожною з чотирьох дискусій — ПДВ для ФОП, цифрові платформи, посилки, військовий збір — проглядається одна й та ж системна вада: Україна намагається розширити податкову базу без одночасного реформування інститутів, які роблять виконання податкових зобов'язань витратним і непередбачуваним.
Реальна причина, через яку бізнес використовує ФОП, — не в тому, що існують надзвичайно вигідні податкові ставки, а в тому, що ціна масштабування надзвичайно висока. Це не лише підвищені податкові ставки, але й корупційний ризик при перевірці, заблоковані ПДВ-накладні, яких доводиться добиватися місяцями, власна інтерпретація норм з боку ДПС на шкоду платнику, бюрократичне ускладення звітності, яке змушує навіть дрібного ФОП тримати бухгалтера.
У ширшому контексті реформ, що вимагає програма МВФ, варто поставити питання, яке залишається за дужками технічних дискусій: чи є правильною сама логіка фіскальної консолідації, що перекладає основний тягар на малий бізнес і середній клас?
Україна несе безпекове навантаження континентального масштабу вже майже п’ятий рік, стримуючи російську збройну агресію та захищаючи Європу. Водночас міжнародна підтримка надходить переважно у форматі позик, а не грантів — навіть там, де стратегічна і моральна логіка вимагала б іншого підходу. Понад 300 млрд дол. заморожених активів держави-агресора залишаються практично незадіяними як джерело репарацій, попри всі публічні декларації про намір їх використати.
Всередині країни альтернативні джерела фіскальної мобілізації залишаються переважно нереалізованими. Митна контрабанда тютюну, алкоголю й пального — джерело мільярдних втрат бюджету, яке митниця та ДПС роками не можуть або не хочуть перекривати. Залишається офшорні схеми великого бізнесу. Рентні платежі за видобуток корисних копалин у ряді секторів залишаються нижчими за міжнародні ринкові значення.
Вибір зосередити фіскальний тиск на малому бізнесі і найманих працівниках — тобто на тих, хто не має ані лобістів, ані офшорних юрисдикцій — є не економічною необхідністю, а свідомим вибором, як міжнародних інституцій так і українського уряду.
Якщо уряд справді прагне найближчими тижнями ухвалити консолідований законопроєкт, що охопить усі чотири блоки вимог МВФ, йому доведеться зробити принаймні три речі, яких він досі уникав.
Перше — провести реальні консультації з бізнес-асоціаціями, експертами та парламентськими комітетами до, а не після прийняття ключових рішень. Друге — чітко визначити умови і терміни набуття чинності кожної норми: невизначеність для бізнесу коштує дорожче, ніж будь-яка ставка. Третє — паралельно з підвищенням ставок і розширенням бази подати конкретну програму реформування самого адміністрування: спрощення ПДВ-звітності та реального реформування та перезавантаження ключових фіскальних органів .
