Надзвичайний початок демократії
Коли в Україні сьогодні постійно говорять про демократію, то складається враження, що говорять про якусь субстанцію, яку можна отримати через різних компонентів за певною усталеною формулою. Моє розуміння демократії сформувалося через курси та тексти Андреаса Каливаса, професора The New School for Social Research (Нової Школи Соціальних Досліджень) в Нью-Йорку. Цієї п"ятниці він прочитує в Києві лекцію про витоки демократії та народного сувереніту в контексті Майдану, на яку усіх запрошую.
Звідки береться демократія і чи можна демократію встановити демократично? Це питання базується на простому засновку, що політика та її поняття історичні, вони не дані богами чи породжені природою, а створені в конкретні історичні моменти. Саме революції мають потенціал створювати нові політичні поняття і форми влади. Якщо ми вважаємо Майдан цим установчим моментом, то зараз важливо зрозуміти, як він співвідноситься з новою формою влади, до якої сам Майдан закликав і яку зараз намагаються створити через вибори та так звані "реформи". Майдан - це не просто момент чи пам'ять про нього, а це те, що формує нашу політику сьогодні, те, що має бути ключовим політичним поняттям для нової Верховної Ради.
"Звичайна", повсякденна демократія описується в термінах виборів, політичних партій, інтересів різних груп та державних бюрократичних механізмів. Від пост-радянських розмов про демократію складалося враження, що для її досягнення Україні потрібно лише поступово наближатися до якоїсь перевіреної і універсальної моделі, затвердженої в Брюсселі чи Вашингтоні. Але саме створення нових радикальних політичних проектів в умовах надзвичайного стану Майдану, показує іншу можливість політики - з іншим розумінням демократії, свободи та легітимності, ніж його пропонують старі моделі, які всіма силами затискають політику в прописані правові норми та придумують додаткові, на зразок законів 16 січня, мета яких зберегти старий режим і не дати можливість з'явитися новому.
Майдан для багатьох всередині України та й на Заході сприймався як криза легітимної влади, а Росія зробила цю тезу головним інструментом своєї політики щодо пост-революційної України. Що означає поняття легітимності влади? Історично легітимність походить з фігури вождя чи короля та його харизми, апелюючи до її божественного походження. Коли в модерну добу в центрі політики стає народ/нація, тоді саме цей конструкт забезпечує легітимність влади, зберігаючи в собі містику цілого та створюючи розгалужену систему політичної репрезентації через вибори. Отож, є стандартна формула, що легітимність влади походить від народу, але що це означає, коли всім очевидно, що вона стала порожньою фікцією? Саме масовий рух на зразок Майдану може розбити її і створити новий проект спільного існування, надаючи йому легітимності, яка потім породить нові закони через новий парламент. Майдан відкинув стару легітимність, яка трималася на балансах олігархічних інтересах та штучних механізмах представницької демократії.
Зараз часто звучить слово суверенітет, але що воно означає зараз для нас в 21 столітті, коли Україна як держава в її кордонах постійно розхитується? Одне трактування - це суверенітет як найвища влада, яка дає накази на певній території, тоді як їй ніхто не може наказувати, тобто це влада, яка йде від бога чи від якого іншого містичного начала. Тоді суверенітет - це чергова позаісторична фікція, яка використовується, щоб утримувати владу. Інше розуміння - це народний суверенітет, який є саме тою історичною основою та моментом самовстановлення себе як політичної спільноти. Якщо ми чітко бачимо цей історичний момент становлення, як наприклад, Майдан, тоді це не фікція, а реальна найвища влада народу - влада створювати нове в момент кризи. Можна безкінечно дробити Майдан на групи та інтереси, говорити про роль ультра-правих чи підтримку олігархів, але цей акт і процес створення нового є демократичним, бо він має в собі потенціал участі абсолютно всіх для створення нової спільноти, привабливої для усіх.
В чому практична цінність цих загальних побудов? В тому, щоб розуміти, що наша політична спільнота громадян, її закони та держава зараз мають відображати теперішній момент. І таким чином перевести потенціал установчої влади Майдану у нові закони та конституцію, у нові моделі взаємодії економічної і політичної влади. Потрібно дивитися на державу та її владу як на історично змінну, де ані конституція, ані жоден закон чи посада не є даними - всі вони мають бути осмислені і створені заново в цей кризовий момент війни та революційних змін.
Україна зараз цікава всьому світові, але перш за все самій собі, тим, що вона може пояснити чи поставити під питання ключові політичні поняття сучасноті. Йдеться не про заяложені терміни так званої геополітики про протистояння Заходу і Сходу, а про те, що означають поняття державного суверенітету, демократії, самовизначення, легітимності та інші. І це не питання для професорів та політичних експертів - це і є сенс демократії, коли всі разом беруть участь в цьому процесі створення нових понять.
Отож, у п'ятницю, 14 листопада, о 19.00 у всіх є нагода послухати лекцію "Демократичний виняток: опір та творення народного суверенітету", в якій Андреас Каливас пропонує концептуальну та теоретичну рамку для аналізу українського революційного досвіду, звертаючись до категорій народного суверенітету, демократії, держави, а також революційного зламу, норми, та винятку. Лекція відбудеться англійською мовою в Центрі візуальної культури за адресою вул. Глибочицька, 44. Запрошую всіх, кого цікавить, як можна концептуалізувати українські події останнього року через сучасну політичну теорію.
