Бабуся по середах

По середах, саме по середах, хоч і не знаю чому, але так кажуть ті, хто знає, так от, по середах біля метро Льва Толстого, прямо при виході на Велику Васильківську, біля входу у продуктовий магазин трохи нижче ХеленМарлена стоїть бабуся.

Звичайна така бабуся, у кожного така колись була чи є в наявності - старенька, малесенька, світиться. З простягнутою рукою стоїть, єдина відмінність від наших з вами бабусь. Не просить, не скиглить, а тільки бажає тим, хто проходить поруч, щастя, здоров'я і слухати маму і тата (це якщо два покоління разом ідуть). І світиться.

Ми з донькою проходили сьогодні вранці повз неї дорогою до садка. Дали їй трохи грошей, зовсім трохи, якусь синеньку купюру, вона нас оббажала всілякими радостями, а потім доганяє мене якась жінка і каже: А ви знаєте її історію?

Я не знала, от ви теж мабуть не знаєте, тому слухайте. Вона приїжджає тільки по середах - ну це ми вже знаємо. З Борисполя. У неї внучка-інвалід, батьки якої загинули в катастрофі, а дівчина вижила, але втратила фізичну повноцінність. Так от ця бабуся утримує і доглядає ту дівчинку, яка навіть з дому не виходить. А по середах приїжджає на Льва Толстого, стоїть біля продуктового магазину нижче ХеленМарлена, щоб якось усе це доглядання профінансувати. Бо їм, очевидно ж, ніхто не допомагає.

Яке щастя, подумала тоді я, яке невимовно велике щастя у мене з донькою, що ми маємо одна одну, і руки-ноги, і мізки, і роботу, і батьків. Що ми бачимо, чуємо, любимо і просто ловимо кайф від життя. Хоча чесно сказати, ця бабуся не виглядала нещасною - вона теж, напевне, ловить свій кайф, бо Бог дав їй стільки років не просто так - а на те, щоб доглядати за тією дитиною, яка й не дитина вже мабуть, судячи зі старості бабусі. Я не хочу думати, що з дівчиною буде БЕЗ бабусі.

Після здачі свого чада в садок я поверталася до метро і дала бабці сотню. Вона глянула недовірливо - "это слишком много! вы же от себя отрываете". Я взяла її за руку, таку маленьку, холодну, без рукавиць на тому морозі, і сказала: "нічого страшного, вони вам більше потрібні, ніж мені". І подумалося, що отак давати - це все одно що брати, тільки набагато краще.

Треба купити їй рукавички. Наступної середи.