Комплексна програма розвитку фінансового сектору України до 2020 року

15.07 о 15.15 відбудеться чергове засідання нашого комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності. Одним із питань порядку денного є обговорення Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року.
Аналіз Програми засвідчив відсутність у розробників повного розуміння складових фінансового ринку та комплексного підходу до вирішення проблем розвитку фінансового сектору.
Переважна частина Комплексного плану заходів стосується регулювання банківського ринку та ринку обігу цінних паперів. Значно менше уваги приділяється страховому ринку, питанням загальнодержавного накопичувального пенсійного забезпечення та розвитку платіжних систем.
Лише декілька підпунктів Комплексного плану заходів стосується лізингу.
Натомість іншим видам фінансових послуг взагалі жодної уваги не приділяється. І це при тому, що згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» на території України можна надавати 15 фінансових послуг.
Із тих, щодо яких Комплексний план заходів взагалі не приділяє жодної уваги можна виділити такі фінансові послуги:
- довірче управління фінансовими активами;
- факторинг;
- адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах;
- управління майном для фінансування об'єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;
- операції з іпотечними активами з метою емісії іпотечних цінних паперів,
- ломбарди тощо.
Якщо говорити у розрізі учасників ринку, то Комплексний план заходів взагалі не згадує кредитні спілки, фінансово-кредитні установи, управителів ІСІ та фондів будівництва, недержавні пенсійні фонди.
При чому, Комплексний план заходів не тільки не згадує суттєву частину фінансового ринку, але й взагалі не визначає навіть концептуальний напрямок реформування - здійснення цих операцій взагалі не буде регулюватися, або ж регулювання цих фінансових операцій буде здійснювати інший орган, який жодним чином не пов'язаний з існуючими регуляторами.
Підняті вище питання необхідно розглядати в комплексі з однією з головних ліній цієї програми - здійснення заходів, націлених на виникнення мегарегулятора на ринку фінансових послуг.
Дійсно, на сьогодні основною міжнародною тенденцією побудови системи регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг є створення мегарегуляторів. Такі регулятори функціонують як єдиний орган до компетенції якого віднесені питання контролю за діяльністю усіх видів фінансових установ.
В той же час, у цілої низки країн функції регулювання та нагляду відносяться до компетенції різних регуляторів, що сприяє неупередженості та обґрунтованості у прийнятті регуляторами своїх рішень, а отже стабільності функціонування фінансової системи.
Крім того, поєднання в одному органі повноважень нормативного регулювання та нагляду може призводити до виникнення значних бюрократичних перепон у розвитку ринку. А в наших умовах таке поєднання додатково може призвести до процвітання корупції та безвідповідальності.
Узагальнюючи міжнародний досвід, можна зробити висновок, що створення окремого мегарегулятора є виправданим та обґрунтованим, коли фінансовий сектор країни компактний та універсальний, кількість фінансових установ незначна, фінансові установи об'єднані в великі конгломерати, які належать одним особам, фінансова система стабільна.
Водночас, фінансовий ринок в Україні розпорошений і несегментований, немає чіткої спеціалізації. Фінансові продукти та діяльність українських фінансових інститутів мають спрощену структуру.
Створення в період кризових явищ мегарегулятора може призвести до зниження ефективності нагляду, що затягнеться на невизначений час, оскільки не розроблений механізм створення мегарегулятора у стислі терміни із мінімальними затратами.
Досить гостро на даному етапі стоїть питання кваліфікованих кадрів, які можуть забезпечити стабільне функціонування фінансового ринку, не кажучи вже про налагодження роботи єдиного мегарегулятора.
Тому, для подальшого розвитку фінансового ринку та досягнення ним європейських стандартів вбачається доцільним збереження функціональних органів, які відповідають за конкретні сегменти і галузі фінансового ринку (Національна комісія, що здійснює регулювання ринку фінансових послуг, Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Держфінмоніторинг, НБУ), оскільки це сприяє більш-менш необхідному регулюванню діяльності фінансових структур та цільовим діям щодо розвитку відповідних галузей: банків, страхових та інвестиційних компаній, інститутів пенсійного забезпечення тощо.
Необхідно також враховувати, що Угода про коаліцію депутатських фракцій «ЄВРОПЕЙСЬКА УКРАЇНА», яка укладена учасниками Коаліції депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, містить розділ «Реформа фінансового сектору».
Положення зазначеного розділу Угоди направлені на інтеграцію українського фінансового сектору у світові ринки капіталу, розвиток інфраструктури та регулювання фінансового сектору у відповідності із кращими європейськими практиками, що має надати можливість українському бізнесу вільно залучати капітал на внутрішньому та зовнішніх ринках і підвищити якість надання фінансових послуг.
Водночас, Угода не передбачає створення на даному етапі розвитку країни єдиного мегарегулятора фінансового ринку.
Враховуючи викладене, на першому етапі реалізації Комплексної програми вбачається доцільним здійснити реформування фінансової системи, питань регулювання та нагляду, а вже потім, на другому етапі реалізації - здійснювати реформування регуляторів.