Коли плачуть десантники…

Информация для ваты: автор - харьковчанин.
А песню про Пуйло помните, ватаны? Она тоже родом из Харькова.

Предложение есть, не в обиду автору - как бы в аранжировку сопилку вставить, и что бы она
гуляла по пространству - сильно уходила вглубь и резко вырывалась на лидера. Пардон, я не
лабух, но композиция для меня не просто термин. Попробуйте. Звуки из неё можно достать ууух

https://www.youtube.com/watch?v=IHvthlOWdmQ

https://www.youtube.com/watch?v=fUVmUFT20W0 - обалденное пространство даёт сопилка, кстати,
вроде индейцы, а то же сопилки и.... жовтоблакить...

https://www.youtube.com/watch?v=ws_MUcBmQSw - короче темы охрененные...

Богу душу віддамо за нашую Священну Україну! Пісні часів АТО

https://www.youtube.com/watch?v=ET_QibduEeI

https://youtu.be/g6wzhzs-WBU

Вже чув з десяток пісень і всі московською мовою - і про війну з москалями… Мабуть в головах українців все-таки щось ще далеко так, як мало б бути.

Пѣсенъ кацапскимъ суржикомъ украинецъ не слухатиме, байдуже кѣмъ заспѣваныхъ.

Не розумію, що саме у цій пісні змусило плакати десантників. Пісня про те, що росіяни були нам братами а потім зрадили. Дехто й досі не зрозумів, що росіяни НІКОЛИ не були нам братами. Почитайте історію наших взаємовідносин аж від створення Москви. Ніколи вони не були нам братами. Навпаки, історія доводить, що це сусіди, підлість яких просто перевершує будь-які приклади взаємовідносин із іншими народами. Розуміючи це розумієш, що в пісні нічого особливого нема і вона не варта тієї уваги, про яку пишу автор.

Та отож поталанило нам мати таких сусiдiв,хай iм грець.I у чому ми виннi Богу?

Недавно слухала дуже прекрасну пісню. Там таке: " вернись живим, вернись живим, вернись живим, вернись, вернись, вернись,вернись, живим, живим, живим,живим, вернись, вернись..." і так вся пісня. Не змогла я дослухати таку пісню. Я не можу слухати повторення одної фрази або одного слова 10-20-30 разів. Мусила переключити на Ютуб, знайти щось, щоб перебило дудукання в голові. Ізразу, перше, що попалося:
- На світанку мати
Проводжала сина..."
Там про все, і про Україну і про рідний дім, і щоб повертався, і щоб не БЛУДИВ. А голоси, а мелодія, а відкриті прекрасні обличчя! Ну чому ми це все аід себе відкинули? Не формат? Чому якийсь сірєнєвий туман чи лістья чи елєктрічка по тридцять років крутиться?
Мистецтво повинне інтерпретувати дійсність, породжувати якусь нову думку в голові, тоді воно виконує свою роль. І чому безкінечну кількість разів повторюється одне і те саме? Мені це нагадує навчання дітей зі зниженими розумовими здібностями. Їм треба повторювати багато разів одне і те ж, і то не факт, що вони засвоять. Я прошу пробачення, не хочу образити таких дітей, хай учаться, знаходять себе у житті, роботі, в суспільстві. Але мистецтво повинне бути основане на абстрактному, а не КОКРЕТНОМУ мисленні. Сказати одне і простими, так, словами, алн сказати більше.
Так і фільми, і книги.
Знаєте, я б не знімала фільм ні про снайпера, ні про солдата, ні про матір солдата. Я б зняла фільм про того собаку, що жив собі в Донецьку, а тоді прийшли ополченці, атоді війна, собакам теж війна, написали йому на спині масляною краскою "дурак", як, бідному прийшлося пробиратися через фронт до своїх. І було б там і про снайпера і про все

Там у пісні-"сповивала сина".