ДУК ПС. Шляхи дискредитації. Зовнішній

Можете вважати параноїком, але те, що ДУК намагаються дискредитувати, для мене очевидно. Щодня стикаючись із якоюсь порцією лайна, хоч-не-хоч, а задумаєшся, що ж зрештою відбувається. А задумуватись - небезпечно, тому що інформація починає йти звідусіль. Перше, у чому довелось переконатись тут, на базі 5 ОБАТ, що ворогам (а їх у нас трошки є) абсолютно не байдуже, що ж там роблять правосєки у своєму «піонерському таборі». За рік роботи тут стало очевидно, що ворожі сили діють як всередині структури, так і ззовні.

Зовнішнього ворога ідентифікувати простіше, він майже не маскується. Коли з п'яти різних джерел отримуєш інформацію про групу аналітиків, створену при одній високій установі, з метою знищити ПС, то хвилі негативу останніх місяців набувають цілком явного сенсу. Професіоналізм і масштаб діяльності ворога вражає: президент країни реагує на маленьку публікацію на заштатному сайті районної газети протягом 23 хвилин. Саме за цей час з'являється у ФБ коментар його речника. «Совпадєніє»? Інформація начальника міліції про три зрубаних деревини розлітається по центральних ЗМІ зі швидкістю значно більшою, ніж лісова пожежа. Ще «совпадєніє»? Скажіть, коли міліція і ЗМІ останній раз з'ясовували партійну приналежність п'яного на вулиці? А у сімейному скандалі за будинок дуже важливо, до якої громадської організації належить чоловік, чи дружина? Порушників правопорядку при затриманні питають, яку ідеологію вони сповідують? Посміхаєтесь? А нам не смішно. Скоро з'являться публікації, що не прив'язана собака члена ПС покусала сусіда, - і ніхто не матиме сумніву у партійній приналежності собаки.

А як вам збурення суспільства: добровольці бігають по містах України зі зброєю і стріляють в людей? Це про події в Мукачево. Хто перший сказав «бігають»? Хто сказав «стріляють в людей»? І ще питання: суспільство, яке очікує своїх воїнів з фронту, примовляючи: «От прийдуть наші і наведуть порядок!» - як собі уявляє методи наведення цього порядку? Прийдуть люди, здебільшого чоловіки, які убивали ворога, звикли до зброї, натерпілись лиха на фронті й тривоги за свої сім'ї в тилу. Як вони наводитимуть порядок? З ліхтариками танцюватимуть? Чи вийдуть проти набридлої імпотентної влади з повітряними кульками?

Очевидно, що суспільство ще наполегливіше будуть спонукати розглядати прищики на дупі правосєків під мікроскопом. Мені часто пишуть у коментарях: розказуйте про ваші гріхи і прорахунки, розказуйте про… далі йде перелік речей, які закидають ДУКу і ПС ще від Майдану. Що сказати? Що у нас є проблеми? Є! Багато. Дуже багато проблем. Основна - ворог не хоче закінчувати війну. Його, курва, перемагати треба!

Прищики - то таке! З цим ми якось впораємось. Якісь видушимо, якісь самі відпадуть. Благо, ніхто не приховує, що ми - такі ж грішники, як і всі, а може й більші. А от другий вектор, спрямований на руйнацію ДУКу зокрема і ПС в цілому, непокоїть значно більше. Останнім часом почала настійливо формуватись думка про якийсь міфічний всемогутній Правий Сектор, який розкинув свої таємні щупальця по всій країні і за її кордонами, неймовірних чеснот організацію, що одним клацанням пальців може навести лад у країні. Може! Але чомусь не хоче… така-сяка. ПС - непогрішимий, з німбом святого і мученицьким вінцем водночас. ПС - популярний. Медійники це знають: хочеш, аби твій матеріал читали, напиши у заголовку сакральне «Правий Сектор» - і вуаля! - читачів в рази більше. Витонченість цього ворожого маневру полягає в тому, що помітити його можна не так скоро. Популярність, гострий звіздіт - то штука на перших порах непомітна і приємна. Лише тоді, коли розумієш, наскільки завищені сподівання суспільства, - починаєш оцінювати наслідки. Схема проста: сформувати високий рівень домагань, щоб потім, показавши справжні сили і можливості, поховати під уламками штучної популярності. Суспільство не простить крах своїх надій на ПС.

Що протиставити? Правду. Щоденну просту і всім зрозумілу правду: про війну, про нашу участь в ній, про проблеми розбудови, про налагодження стосунків у середині, ззовні - непростий і дуже болючий процес. І ще - відповідальність. За кожне слово і вчинок. Іншого шляху я не бачу.