Льовочкін - вождь «противсіхів»

На Майдані була війна на два фронти проти Януковича. Перемогли тільки на одному

Саме тому зараз так важко даються здавалось би прості речі проти Януковича. Саме тому зараз такий шалений опір ініційованому мною законопроекту, що дасть можливість конфіскувати для держави хоча б частину вкраденого Януковичем та його поплічниками. Саме тому в ситуативний союз проти цього абсолютно логічного та адекватного для нашої ситуації закону об'єдналися не лише злочинці, а також ті, що називають себе «громадськістю». Адже другий фронт Януковича на Майдані складався теж з громадськості, яку використовував (часто в темну) їх ідеолог та дирижер тодішній керівник Адміністрації Президента Януковича Сергій Льовочкін.

Це й же Льовочкін до сих пір має великий вплив на громадську думку та на суспільно-політичних діячів, стримує будь які репресивні заходи, щодо колишніх, розхитує країну, готує їм ґрунт до повернення. Нині він підключив всі можливі ресурси, щоб не допустити прийняття закону про особливий режим конфіскації. Ця стаття про ресурс Львовочкіна, про те з чим доводиться воювати.

Янукович та Льовочкін

Багато говорять про Льовочкіна і Фірташа, однак важливо сказати про Льовочкіна та Януковича. Зауважу свою політичну кар'єру Льовочкін почав з посади радника донецького губернатора Віктора Януковича. Віктор Янукович був дуже системним, наприклад свої корупційні мега-схеми у вугледобувній галузі та сфері залізничних перевезень він почав вибудовувати, ще в ті часи. Так само тоді він почав вибудовував диктаторську систему влади, щоб стати одноосібним власником країни. Ставши Президентом Янукович стикнувся з реальною проблемою- Київ його не сприймав, це було суціль вороже середовище: народ, журналісти, громадські активісти, всі його ненавиділи. Це загрожувало стабільності його влади, тому Янукович взявся за вирішення проблеми. Менеджером в цих питаннях у Віктора Федоровича став Сергій Льовочкін.

Вони швидко усвідомили, що точковим фінансуванням окремих проектів ситуацію не зміниш. Ненависть народу була така велика, що її не можливо було перекреслити, зате можна було спрямувати в потрібному напрямку. Тобто налаштувати громадськість «за» Януковича було неможливо, а ось плекати ненависть до всіх і вся було досить таки не важко. Якщо знищувати, обливати брудом будь-яку альтернативу владі, Януковичу нічого не загрожує. Люблять його чи ненавидять, в таких умовах нічого не означає. На цьому і порішили: головною ідеологією Президента Януковича в інформаційному просторі стало «противсіхство», яке плекав та роздмухував Сергій Льовочкін.

Працювати в цьому руслі було дуже просто. Споживачі інформації, підготовленої по такому рецепту, сприймали все за чисту монету, з журналістами та громадськими активістами було взагалі легко- їм це впарювалося під соусом об'єктивності. Мовляв, треба збалансовувати інформацію, якщо в сюжеті критикується Партія Регіонів, треба обов'язково злим словом згадати і опозицію і плювати, якщо перші рубали голови, а другі тільки обрізали нігті.

Десь в хід йшли гроші, десь Льовочкін (по доброті душевній) зливав інформацію, десь йшов в хід шантаж, погрози, десь він розігрував роль хорошого поліцейського, захисника від свавільного Януковича.

Наприклад, зверніть увагу як Льовочкін майстерно став «другом» громадськості, що отримувала Західні гранти. Можна прочитати в новинах, як в 2010 році він зупинив перевірку СБУ Фонду Сороса «Відродження». «Інцидент вичерпано. Подібні речі не варто робити без необхідності», -заявив тоді Льовочкін. Після цього Фонд «Відродження» фінансував багатотомне журналістське розслідування «Української правди» справи Лазаренка, що надзвичайно било по Юлії Тимошенко, яка сиділа у в'язниці. Зате це було надзвичайно вигідно Януковичу, якому треба було засадити її ще на довше та максимально дискредитувати. Тобто такі витрати грантівських коштів повністю вкладалися в ідеологію «противсіхства» Льовочкіна. Зате той же Фонд не ризикнув дати грант на журналістське розслідування справи вбивства Щербаня. Хоча це було в той час куди актуальніше, однак таке розслідування вивертало на огляд читачів гори трупів - криваві дійства донецької мафії, що було звичайно не вигідно Януковичу.

А ось приклад, як Льовочкін створював фейки. Реальна історія: поганий поліцейський Портнов рейдернув підприємство у американського власника. Хороший поліцейський Азаров: пообіцяв повернути, проте попросив у американця звинуватити у рейдерстві опозицію. А Льовочкін розніс історію з потрібними акцентами по всіх ЗМІ, вона розійшлася "на ура", адже серед журналістів вже так глибоко оселився вірус «противсіхства».

Диригуючи інформаційним простором Льовочкін нічим себе не обмежував. Плодити брудні фейки для нього була звичайна справа. В мене, наприклад є вагомі підстави вважати, що той бруд, що був викинутий проти мене в 2012 році і який працює до сих пір, розроблявся Льовочкіним. Це була помста за візит в «Міжгір'я». Я маю на увазі фальшиву довідку від психіатора, а також розміщення на секс-сайтах мого фотошопу і телефону. Якийсь час мені дзвонили безперервно і випадкові відвідувачі сайтів, і рекрути (як я потім дізналася зекі з колонії). А згадала я цей приклад тому що, другий потік дзвінків стався невдовзі після смерті мого чоловіка. Льовочкін відкрив шлюз, певно вважаючи, що це слушний момент мене добити.

Льовочкін та Євромайдан

Найбільше талант Сергія Льовочкіна в царині маніпуляції громадською думкою проявився на Євромайдані, який він взяв під повний контроль.

Це було так явно. Серед активістів були люди Льовочкіна, і дуже швидко мізки перемкнулися і у тих, хто з Льовочкіним і близько не був знайомий. Вже на другий день люди, що вийшли на Майдан Незалежності дружно скандували: «Без політики - без політики». І щиро пояснювали, що вони не проти Януковича, а лише за Євроінтеграцію.

Тим часом 24 листопада на Європейську площу, де встановила сцену опозиція вийшла рекордна кількість людей і вони вийшли… проти Януковича. Стало остаточно зрозуміло - ПОЧАЛОСЬ.

Однак для Майдану потрібен був Майдан. Проте накручений Льовочкіним Євромайдан політиків до себе не пускав, навіть, коли 28 листопада Янукович не підписав євроінтеграцію. Тому що так потрібно було Львочкину. Тому що він прекрасно усвідомлював, що анархічний бунт закінчується або його придушенням, або громадянською війною, а на самому початку є шанс взагалі випустити пар в свисток.

Тоді ж стало абсолютно зрозуміло, що все вирішиться на тижні: або на Майдані стане політичний Майдан і почнеться революція, або мер Києва поставить ялинку, а потім Новий Рік, Різдво, незчуєшся і Саша Янукович наступний Президент.

Я була на засіданні громадської ради Евромайдану в четвер того вирішального тижня. Там був цілий букет нинішніх депутатів Верховної Ради, тоді лідерів Евромайдану, студентські активісти. Так от лідери Євромайдану на повному серьйозі переконували студентів, що все, акція протесту завершена. Що ми стояли лише щоб вплинути на Януковича, щоб він підписав Євроінтеграцію. Мовляв, не вдалося, буває, наступного разу вийде, а зараз розходимося. Студенти спочатку не погоджувалися. Проте їх переконали. Мовляв, ви юні і зелені, нічого не розумієте, до 15 року підростете, вийдете знову. Що найбільше мене вбило: на цій нараді розплановувався вихід з Майдану так «щоб ініціативу не встигли перехопити політики». Для цього планували вночі прибрати «озвучку» і тоді ж покинути Майдан, щоб до ранку будівельники встигли зайняти площу будівельною технікою і не пустити опозицію.

Звісно це було режисоване Льовочкіним.

На наступний день опозиція спробувала підвести свою звукову апаратуру. Однак «Беркут» та активісти Євромайдану «озвучку» на площу не допустили. В той момент, коли мікроавтобуси з апаратурою намагалися пробитися крізь ланцюг міліції, на сцені Євромайдану на повну гучність виступала рок-група. Народ взагалі не розумів, що відбувається.

Я тоді вихопила мікрофон у музикантів та звернулася до людей, щоб ті допомогли автобусам проїхати крізь стрій міліції. Люди з Майдану спочатку кинулися, проте потім їх зупинили оголошенням зі сцени, що все це провокація.

Я знала, що о 3 ночі Льовочкін забере свою озвучку і Майдан розійдеться. Я була морально розчавлена, мені здавалося, що я зробила все що могла, проте програла. «Утро вечера мудренее», -сказала я собі та попленталася додому спати.

В цю ніч стався розгон Майдану … Юні студенти, що ще лишалися на Майдані в невеликій кількості після того, як була вивезена озвучка, були жорстоко побиті «Беркутом».

Чому була застосована сила, якщо Майдан і так доживав останні години завдяки майстерності Льовочкіна?

Пояснення тут просте: так сталося, бо оточення Януковича бачило наскільки близький до успіху план Льовочкіна. А успіх звісно викликав заздрість. Чорну заздрість, бо за близькість до тіла «вождя» завжди йшла запекла боротьба. Тому Клюєв і компанія в останній момент перехопили ініціативу, щоб взяти собі лаври за знищення Майдану. Клюєв з Сівковичем вважали, що грубий силовий варіант нічим не гірше за витончене шаманство Льовочкіна. Проте вони помилилися. Їх амбіції та жертовність студентів врятували Майдан. Інакше, ще пару годин по плану Львочкіна, і на 1 грудні на Майдані стояла би потворна ялинка, а не сотні тисяч людей, що перейшли рубікон. До речі, тоді 1 грудня Майдан знову переродився він став не за Євроінтеграцію, не проти Януковича, він став за Україну. Саме тому і вистояв, не зважаючи на другий фронт, на цілу зливу нових технологій, які організовував той же Льовочкін.

Думаю, що це також була лише технологія, коли Льовочкін подав у відставку після розгону Євромайдану. Адже він продовжив руйнувати Майдан зсередини, маніпулювати громадською думкою в потрібному напрямку. Для себе він просто вибрав безпрограшну позицію. Перемагає Янукович - він восідає на лаврах, як його агент, що розвалював Майдан зсередини. Перемагає Майдан -Льовочкін позиціонується, як прихильник Майдану.

Наприклад, події на Грушевського схоже також були технологією влади. Адже радикалізм Майдану наростав, Янукович панічно боявся ескалації конфлікту біля Міжгір'я, і йому вигідно було організувати цю ескалацію подалі від себе на Європейській площі і отримати привід вбивати…

Страшні технології і особи які, нажаль, мають до них прямий стосунок, крутять країною до сих пір. Той же Льовочкін знову таки свідомо і активно підживлює «противсіхство», яке наростає в країні. Цьому є об'єктивні причини. Адже, по-суті, це єдина ідеологія в якій у важкі часи неможливо зневіритися. А часи в нас справді важкі -війна, економічний спад, корупція, вплив Фірташа, Ахметова на політикум- все це реально є. Це є той грунт, де вкинуті Льовочкіним зерна маніпуляцій добре проростають. В результаті під дудку Льовочкіна танцює чималий ресурс, він реально впливає на громадську думку ( правда лише в царині негативу, проте для його мети -розхитати країну до заворушень, цього абсолютно достатньо). Тобто фактично за ним стоїть народ, що сліпо ненавидить владу, абсолютно все що з нею хоч якось пов'язано, а він направляє цю ненависть в потрібному напрямку.

Коштів для цього Льовочкіну вистачає, адже в його проекти інвестують всі колишні, бо сподіваються, що зможуть повернутися до влади, коли схлине хвиля громадських заворушень.

Тому Льовочкін зараз працює в Україні з усіма, хто розгойдує суспільство, він активно вербує політиків і посадовців, щоб мати все більше і більше можливостей впливати на громадську думку, дискредитувати тих, хто йому заважає.

Мені, наприклад, відомі факти, що літаком Фірташа-Льовочкіна( Сесна UR-LDB)літав відпочивати на Новий Рік в Рим колишній керівник … СБУ Наливайченко. Мені відомо, що Льовочкін фінансує бандитську частину «Айдару» через Каськіва. До речі, я чула від депутатів «Радикальної Партії», що командира «Айдара» Мельничука в список протягнув особисто Льовочкін…Також зараз Льовочкін активно працює з Пупсом. Адже зовсім не чудом «смотрящій» від «Свободи» став співласником «жирного» забудовника Києва компанії «КАН». А власниками статутного капіталу офшору «Бовалон Інвестментс лімітед», що стоїть за ТОВ «КАН» є компанія Дмитра Фірташа Group DF та матір Ігоря Кривецького (Пупса).

Також мені відомо, що Льовочкін обробляє впливових осіб західного світу. Він системно закидає месіджі, що він був основним ідеологом Євроінтеграції у Януковича, підтримав Майдан, і буде зручним для Заходу прем'єр-міністром України, бо зупинить війну ( при чому він заперечує її, як агресію Росії, а подає як внутрішньо-українську проблему, і нажаль на Заході багатьом хочеться чути саме це).

Зараз Льовочкін засмикав всі ниточки, щоб перешкодити прийняття законопроекту про особливий режим спецконфіскації активів Януковича. Тому що він прекрасно розуміє, що коли закон запрацює у нього буде менше можливості розкачувати ситуацію в Україні.

Він проти, тому що переживає, що за першим кроком будуть наступні. І вони будуть стосуватися безпосередньо Льовочкіна його партнерів з умовної групи «Росукренерго», тих поплічників Януковича, що обкрадали країну проте не потрапили під санкції, бо вкладали кошти в реальний бізнес, в ЗМІ, тому мають чималий вплив на громадсько-політичне життя України. І Льовочкін в цьому правий, адже якщо в державі буде порядок, то вона обов'язково візьметься і за його кишеню, де лежать доходи добуті в злочинних схемах і за кишеню того ж Ахметова. У держави, до речі, є безліч правових механізмів забрати своє з приватної кишені, зокрема через податки.

Тому таким важливим є перший результат, що можна швидко отримати після прийняття законопроекту. Зокрема, конфіскувати в державний бюджет 100 млн. доларів коштів, 2 млрд. доларів облігацій, кілька десятків кілограмів золота вже давно арештованих слідством.

А як це потрібно суспільству, що втомилося чекати хоч найменшого результату. А як я втомилася добиватися хоч найменшого результату, ви просто не уявляєте! Знаєте, мені все частіше привабливими здаються міркування моїх щирих фанатів, що просто не розуміють чому я до сих пір не кидаю гранати. Проте не кидаю, бо розумію, що це не лише акт відчаю, це кінець Україні.

А Україна, державні інтереси для мене понад усе! Тому я в багнюці провладної коаліції, де багатьох просто ненавиджу, проте іншого шляху не бачу ніж тягнути такі законопроекти, намагатися по ниточці розривати зв'язки колишніх з нинішніми, корупціонерів з тими в чиїх руках зосереджена політична воля. Люди, підтримайте! Люди не будьте пішаками, гарматним м'ясом маніпулятора Льовочкіна, у якого один інтерес -нарешті перемогти Майдан.