Корпус "Правий сектор". Чонгар–Чаплинка–Каланчак

Суворим наказом Комкора на операцію блокади Криму заборонено приїздити бійцям-одиночкам. Тільки узгоджено і тільки групами, а краще - ЗБАТами на чолі з командирами чи начштабами. Тому ми в ДУК-інфо також чекали розпоряджень, слідкували за подіями онлайн.

Наказ передав командир оперативного штабу операції друг Хорват. І «Бджілка» ДУК-інфо вилетіла на Південь. Дві оперативні команди - журналіст і оператор - оснащені апаратурою і готові до роботи.

До приїзду на Чонгар проходимо два блокпости. Машину з номерним знаком 5 ОБАТу ДУК ПС пропускають, не зупиняючи.

- Мабуть, вказівочка є правосєків не чіпати! - Жартує «Шістдесятдев`ятий» - наш водій. Ми завжди готові до того, що вказівка може змінитись і машини, подаровані волонтерами, за безномерність будуть намагатись конфіскувати.

- У цій акції наші співпрацюють з МВС і СБУ, - цитую коментар Комкора, - тому й не чіпають.

Правий Сектор першим відгукнувся на заклик кримських татар підтримати акцію блокади автомобільних доріг на Крим. І, оскільки наші виявились найбільш організованою силою в цій операції, скоро бійці ДУКу почали відігравати у кампанії ведучу роль.

Нарешті, десь годині о десятій вечора, проходимо табличку «Чонгар». Наш блокпост навіть темної ночі видно здалеку - у світлі прожекторів майорять червоно-чорні прапори. Блоки, традиційний у цій місцині рядок ринкових кафе, кілька стареньких будівель чисто радянського зразка - оце й усе, що є тут, під перевернутою чашею дивовижного південно-степового неба. Зарулюємо на обочину біля крайнього кафе в ряду. Під навісом півтора десятки людей у формі з ДУКівськими шевронами. Начальство. Командир Корпусу друг Летун розповідає про ситуацію: радикальні рішення і дії - прерогатива силовиків, правосєки - контролююча і ініціативна сила, що не дає можливості якихось домовленостей.

- Тут два дні тому ще стояли фури, - весело розповідає Комкор, видно, як він пишається роботою своїх хлопців, - сто сімдесят машин з розлюченими водіями, - це вам не дрібнички! Вважаю, що частину важливої справи ми вже зробили. Перший крок по відвоюванню Криму.

- А то таке враження, що про Крим уже всі забули, - додає Хорват, - торгівля йде, вільна економічна зона, митний збір - нуль. Олігархи собі заробляють. Наче й немає війни, і раша нам нічого не винна.

Чіткий розклад по дисципліні і підпорядкуванню, - і нас припроваджують на місце відпочинку. Умови більш, ніж спартанські, із їжі - кавуни, їх тут вдосталь, із побуту - підлога у кімнаті без дверей і кран з водою надворі. З цього починається база ДУКу на Чонгарі. Інтернет з'явиться тільки завтра, як завтра стане ясно, чим буде тут займатись команда ДУК-інфо.

Мене вітають у кімнаті інформаційники ПС із Києва. Олекса Бик - наш давній товариш і побратим, з ним минулого літа будувались плани інформаційної роботи тоді ще 5 ОБАТу. Я дуже рада його бачити на посаді координатора інформаційної роботи, він - професіонал, патріот і ще й до того ж поет, що входить у дуже обмежене коло моїх улюблених. З ним Варя Черноіваненко і Ширлі - молоді, завзяті журналістки. З Варею ми знайомі заочно і раді розвіртуалитись, я ще з Майдану спостерігаю за її гострими, влучними публікаціями. Дівчата так стійко переносять побутові негаразди і стільки працюють, що мені незручно жалітись на умови. Розмова точиться далеко за північ. А вранці, коли я прокидаюсь, Льоша вже працює.

Наспіх умившись, забрідаємо у пошуках Інтернету у дальнє кафе. На блокпосту поряд чергують наші бійці із запасного батальйону. Тут спокійно, про пристрасті минулих днів нічого не нагадує.

- Наші, аби не порушувати законодавство, нічого не вимагають від водіїв, просто пропонують оглянути машину. Було кілька випадків, коли водії відмовлялись, тоді довелось викликати прикордонників, чи міліціонерів. Взагалі, було кілька спроб спровокувати нас на жорсткі дії, але всі проходять інструктаж, щоб уникати силових варіантів. Досить непогано вдається, - сміється Олекса, - як на гарячий темперамент правосєків.

Ми знімаємо загальне відео і заходимо у кафе. Тут затишно, але сидіти без замовлення не дозволяється: хочеш працювати - плати. Втішає те, що вже завтра нам обіцяють обладнати штаб, щоб ми мали змогу там працювати.

Об одинадцятій - нарада. Слухаючи уважно, не перестаю слідкувати, як порядкує Хорват. Давно спостерігаю за цим молодим, але вже таким досвідченим юнаком. Ми познайомились минулого літа на базі 5 ОБАТу. Там легенди розповідали про хоробрість і силу волі Хорвата. Але через його поранення і довге лікування поговорити щиро нам вдалось лише недавно. Просиділи у інформаційному години три, ніяк не могли розійтись. Дивилась на нього, прислухалась до його мови, вслухалась у розповідь - і постійно ловила себе на думці, що він - найбільш незвичайна людина з усіх, кого мені доводилось зустрічати у житті. Якщо доживу й писатиму про ДУК, Хорват буде найбільш романтичним і найбільш драматичним героєм моєї розповіді. Є в ньому настільки палкий і сильний порив до революції, до боротьби, що той вогонь горить в очах і запалює пристрастю. Мабуть, таким був Овод - улюблений герой моїх юнацьких читань.

Розпорядження Хорвата чіткі, манера вести розмову з підлеглими владна. Він - командир, і це ніхто не має змоги заперечити.

- Друже, багато тексту, - голос Хорвата тихий, він не має звички підвищувати його, але звучить, як натягнута струна, чи тятива лука, - мене не цікавить, чому ти це не зробив. Мене навіть не цікавить, як ти це будеш робити. Вартує тільки одне: коли це запрацює.

Коли Хорват кличе нас їхати на інші блокпости, збираємось дуже швидко. Стрілочка і Шахід мають лишитись працювати на одному з них. Рушаємо рівно о запланованій годині, що, чесно кажучи, для правосєків велика рідкість. Ставимо ще один «плюс» командирській зібраності Хорвата.

Відстань між блокпостами більш ніж сто кілометрів. Чаплинка зустрічає знайомими обличчями. Тут вистачає наших, що, пройшовши фронт, служать у запасному батальйоні. Намети у полі, кухня під дашком накриття. На посту - міліція, ДАІ, прикордонники. Кримські татари святкують Курбан Байрам, тому на блокпосту їх сьогодні небагато. Навколо рівний, як стіл, степ. Обрій далеко, і пост російських окупантів можна побачити неозброєним оком. Нам кажуть, що поля вздовж дороги, по якій ми під'їхали, заміновано.

На наступній зупинці - у Каланчаку, нам розкажуть, скільки, за даними розвідки, росіяни стягнули до перешийка військової техніки і солдат.

Тут Хорват розповідає, як влаштовано «буферну зону» між частинами блокпосту: відстань між блоками - метрів триста. Для того, аби машина, що відмовилась зупинитись на початковому посту, була вчасно зупинена на наступному.

Лишаємо Стрілочку й Костю на комбата Лиса і вирушаємо додому, на Чонгар. Дорога погана, але ми, звиклі до прифронтових доріг, мало на це зважаємо. Розмірковуємо про загрози операції: провокації, намагання придушити активність, домовленості. Найбільше турбує загроза пожвавлення на фронті.

- Але ж у нас є не тільки ЗБАТи, - каже з надією Хорват, - ми розраховуємо на побратимів з бойових батальйонів - п'ятого і восьмого. Так там хлопцям і передайте.

Передаю. Друзі, побратими на лінії Чонгар - Чаплинка - Каланчак розраховують на ваш бойовий досвід, уміння воювати і на вашу готовність стати за своїх.