Друже Ярош! (Замість привітання)

Бувають такі часи, коли рік - навіть не за два, а за п'ять. По концентрації подій, емоцій, втрат… Таким був цей рік - болючим, напруженим, трагічним. Війна вдерлась у наші життя, порізала, пошматувала, радикально змінила життєві плани і переформатувала пріоритети. Те, за що всі ми боролись на Майдані і що здавалось таким близьким, відійшло, відступило перед підступністю ворога, перед необхідністю брати до рук зброю і висуватись на передок.

Чи були Ви готові до цього, друже Провідник? Впевнена, що так… Адже для Вас війна була давно очевидна, а почалась 20 квітня 2014 року під Билбасівкою, там, звідки пішла весела і епатажна «візитівка Яроша». Тільки Вам з хлопцями було не до сміху, бо у тому бою були втрати, а говорити про це вголос не випадало.

Передивившись перед приїздом на базу всі відео з Вами та Вашими соратниками, перечитавши всі нечисленні на той час інтерв'ю, вникнувши у суть книг і статей, була впевнена, що маєте стратегічне бачення розвитку подій і вмієте вибудовувати шлях до майбутнього. Саме це, а ще сміливість брати на себе відповідальність за своїх людей, за свої рішення і дії, - спонукало, як багатьох, стати у ряди бійців ДУКу. Тільки тут, придивившись ближче і глибше, зрозуміла, якою ціною це бачення Вам дається. Адже кожне життя, втрачене на цій війні - воно Ваше. І часом буває несила нести цей тягар, і опускаються руки, і німіє душа. Але треба йти. І Ви йдете. Буває, лякаюсь: ну, все, зараз не витримає, ось-ось зламається. І щоразу радію з того, як Ви вмієте сконцентруватись, зібрати волю в кулак і вперто рушати далі.

Чи розумієте Ви складність обраного шляху? Не сумніваюсь, що розумієте… І хвороби росту молодої гарячої сили, яку маєте щастя і клопіт очолювати, і втрата друзів, з якими доводиться розминутись на битому шляху самозречень, і шквал оговорів, звинувачень на Вашу адресу, і тягар людських надій і сподівань, що не має змоги чекати слушного часу для реалізації… Як Ви витримуєте все це? Де берете сили?

А є ще цілий пласт невідомого. Перемовини не на камеру, зустрічі не для розголосу, рішення - важкі й суперечливі. Можна тільки здогадуватись по результатах, наскільки це все складно й відповідально. Довелось випадково бути свідком, коли називались суми, пропоновані Вам. Не за зраду! Просто за невеличкий відступ, за послаблення тиску, за тимчасову здачу принципових позицій. Що це би Вам дало? Палац замість тіснуватого для Вашої чималої родини пів будиночка. Можливість подорожей-відпочинків, якісь вигоди для дівчаток і Вашої Берегині Олі, трошки здоров'я для мами. Це я так рахую. Вам напевно ввижалось щось інше, адже жити у спокійній скромності Ваша родина звикла. У Вашому гостинному домі цінують зовсім інші речі: послух, порядок, мир, підтримку, душевну єдність надзвичайно високого ґатунку. Мабуть, думалось про хлопців на фронті… Що можна було би здобути. Але Ви відмовлялись.

Ви - той рідкісний випадок, коли, дізнаючись про слабкості, ще більше цінуєш силу. Ми п'ємо з Вами вино, знаючи, що Ви це робите, бо болить поранена і пошита рука, а знеболювальні можуть призвести до залежності. Нажаль, таких випадків багато серед поранених фронтовиків. Ми бачили Вас у ліжку лікарняної палати, зі шпицями, що стирчали з ліктя, коли гримаса болю переходила зусиллям волі у сміх і знову поверталась. Ви працювали. Ніхто тоді не міг сказати, що Перший ослаб. Хоча Ви можете… Можете ослабнути, зневіритись, змучитись чи розчаруватись. Маєте право. Як і кожен з нас. Але Ви не можете зрадити. Ви - той, хто своїх не здає.