Чи використає українська влада справжній хорватський досвід?

Вчора і сьогодні мою увагу привернули порожні заяви високих представників влади з приводу амністії бойовиків на Донбасі.

Так, автор однієї з них, як пише преса "не виключає, що амністія учасників конфлікту на Донбасі відбудеться за хорватським сценарієм".

Його слова подаються наступним чином: "Є досвід Хорватії, коли амністія тривала 11 років. Можливо, ми плануємо йти цим шляхом".

Майже в унісон з ним про хорватський досвід почали говорити і наші дипломати, які до сьогодні мовчали.

Мене ж вражає надзвичайно примітивний підхід можновладців до питання амністії, або й нерозуміння що це таке?!

Дивує не лише те, з якою легкістю представники влади говорять про прощення вбивць українського народу.

А чи знають вони, що перелік категорій осіб, на яких амністія не поширювалася у Хорватії був доволі широким?!

Тому важливо внести ясність, що ж таке хорватський досвід у питаннях амністії, а ще важливіше - проаналізувати, хто не потрапив під дію т.зв. хорватського законодавства прощення і використати ці знання.

Якщо говорити фахово і без популізму, то законів про амністію було декілька, але головний Закон про загальну амністію (Zakon o općem oprostu) був прийнятий 20 вересня 1996 року, коли Хорватія уже звільнила (!) більшу частину окупованих територій у Посавині, Західній Славонії та Бановині, Кордуні, Ліці та Північній Далмації.

Цей закон діє до сьогодні і ніхто його не відміняв.

Закони про амністію стали своєрідним ситом і ось які особи не потрапили під дію амністії:

- ті, що вчинили найважчі порушення гуманітарного права, які мають характер військових злочинів, а також злочини геноциду;
- які вчинили військові злочини проти мирного населення, проти поранених і хворих осіб;
- які вчинили військові злочини проти військовополонених;
- які були організаторами груп і спонукали до здійснення геноциду та військових злочинів;
- які вчинили протиправні вбивства, або поранення противника;
- які протиправно заволоділи майном і речима вбитих на полі бою;
- які використовували заборонені засоби боротьби;
- які завдали шкоди парламентарям (переговірникам);
- які жорстоко поводилися з пораниними і хворими;
- які невиправдано зволікали з поверненням військовополонених;
- які знищували історичні та культурні пам'ятки;
- які підбурювали до агресивної війни;
- які зловживали міжнародними знаками;
- які вдавалися до расової та іншої дискримінації;
- які запроваджували рабське ставлення і перевезення осіб у рабський спосіб;
- міжнародні терористи;
- особи, які створювали загрозу для осіб під міжнародним захистом;
- які захоплювали заручників;
- які, як трактує міжнародне право, вчиняли терористичні дії.

Ось так.

А тепер риторичне питання: цікаво, чи використає українська влада справжній хорватський досвід?

Чи мова все ж таки йде про порожні і декларативні заяви?