Операція "Повернути вибори"

Може, дехто цього і не знає, але 27 березня у Києві мають відбутися вибори до місцевих рад. Відповідне рішення ЦВК ухвалила ще наприкінці грудня 2015 року. Отож прямо зараз ми мали би відчувати пульс передвиборчого міста - хоча б «бігморди», гречку та інші невинні розваги. Але Київ мовчить.

Річ у тім, що діючий (поки що) режим внутрішньої окупації виборів не хоче. По-перше, закрити соціологія показує, що скільки б Кличко не теліпався перед телекамерами на турніку «сарделькою», а рейтингу від цього не приростає, навіть навпаки. По-друге, відомий прецедент часів Черновецького, коли Київрада сиділа бозна-скільки понад відпущений їй законом термін - приємно лоскоче нерви і гріє кишеню. І так хочеться утнути щось у такому ж дусі, щоб ото раз - і всьо. Бо, реально, нафіга ці вибори і справді потрібні? Ходять там якісь лохи, щось там голосують. Ще так, дивись, і оберуть когось «не того», а «того» - не оберуть.

Краще, щоб як у Росії. Бо навіть там, при 146% підтримки Путіна, і то - задумуються, а чи не скасувати вибори взагалі. А в нас, при стрімко плануючому під плінтус рейтингові влади, щоразу під час плебісциту є реальна загроза, що цього разу можуть виперти упирів у Ростов навіть без Майдану і бруківки.

І от ЦВК кидає пацанам «западлянку» - бере і призначає вибори на 27 березня. Що робити в такому випадку? Правильно. Оскаржувати рішення ЦВК у Окружному адміністративному суді м.Києва. Ну, це той самий суд, що, скажімо, нещодавно відновлював на посаді люстрованого екс-головного ДАІшника Сіренка. «Да здравствуєт наш суд! Самий гуманний суд в мірє!».

Скаргу до суду подала така собі громадська організація «Наждак». Про неї можна легко накопати багато цікавого в «етіх ваших інтернетах», але мова про інше: яким чином проведення виборів у Києві могло порушити права громадської організації, яка не є суб'єктом виборчого процесу? Попри це суддя Огурцов вольовим рішенням скасував постанову ЦВК. З точки зору права це щось на кшталт того, якби Порошенко скасував закон земного тяжіння.

Подібна абсурдна маячня вже мала місце у нашій історії. Десять років тому Ющенко і Верховна Рада гралися в таку ж забавку: президент Раду розпускав, а суд скасовував його указ, а інший суд скасовував рішення попереднього суду про скасування указу Ющенка про розпуска Ради. Ця «гойдалка», зрештою, призвела до правового колапсу і дострокових виборів. Символічно, що укази президента через суд скасовували тоді «регіонали» - так само, як нині з подачі колишнього «регіонала» і засновника ПР Порошенка суд скасував вибори у Києві.

В простих дефініціях ситуація виглядає так: Конституція визначає народ єдиним джерелом влади, в підтвердження цього принципу ЦВК призначає вибори, однак Порошенко та Кличко, в прагненні узурпувати владу в столиці, порушують право киян делегувати своїх представників до місцевих рад. Оце вам наочний приклад децентралізації, про яку так люблять співати піарники нашого нинішнього, прости Господи, президента.

Не дивно, що в таких умовах провідні «незалежні» ЗМІ оминули увагою те, що «Правий сектор» негайно оскаржив рішення Окружного адмінсуду. Зате «незалежні» ЗМІ написали, як під диктовку, що за кілька днів потому такі ж апеляції подали Тимошенко і Ляшко. Правда, їхні скарги суд не зареєстрував, на відміну від апеляції ПС, але кого це обходить? По телевізору показали - і досить.

Але апеляція завдяки позову ПС таки відбудеться. 11 лютого о 16.00 в Київському апеляційному адміністративному суді (Московська, 8) слухатимуть справу, в якій ПС оскаржуватиме рішення Окружного адмінсуду.

Ми - за вибори. І не тільки тому, що це відповідає Конституції, рішенню ЦВК та інтересам киян. Просто вибори, навіть при усій недосконалості процесу, сьогодні залишаються єдиним законним засобом впливу на цю кондитерську зграю.

І якщо кияни, революційна свідомість яких пройшла гартування та випробування Майданом, не хочуть повернутися до стану мовчазної худоби - вони мусять вийти на вулицю і пояснити усім, що муток і договорняків на межі з узурпацією влади БІЛЬШЕ НЕ БУДЕ!

Чим більше нас стоятиме 11 лютого під судом - тим краще. Доки влада жере пачками валідол, слухаючи наш долинаючий голос, ми нею керуємо. А якщо ми вже боїмося вийти проти безчинства - ми її раби.