УКР
10852 відвідувача онлайн
Редакція Цензор.НЕТ може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів.
Нагородити солдата - 2
У липні минулого року Генштаб запровадив медаль, яку має отримати кожен учасник АТО. Але дотепер учасників АТО тисячі, медалей роздали - одиниці.
Через два дні після оприлюднення тексту (внизу), "льод тронулся". На Шевченківський райвійськкомат міста Києва надійшло медалей "Учасник АТО" навіть більше, ніж у районі на обліку АТОшників, з запасом. У інших райвійськкоматах поки що тиша.
За попередньою інформацією, медалі Київський міський військкомат отримав. Але чекає "правильної" нагоди роздати - під якесь свято (під теле- і фотокамери?). Може, краще просто роздати людям належні їм відзнаки і не створювати враження, що про людей забули? Та й коли буде це "свято"? 23 лютого вже не святкуємо. Далі що - 8 Березня, 1 Травня? Також виникає запитання, чому одним вручають медаль із посвідченням, а іншим - без.
Ситуація щодо нагородження державною медаллю "Захиснику Вітчизни", указ про яке президент підписав майже рік тому - досі темний ліс. Офіційні речники повідомляють про цю нагороду так, як ніби вона уже вручена. Але на прикладі "дембелів" 12-го ОМПБ видно, що медалі у дійсності отримали одиниці!
Після написання матеріалу влада встигла поширити і найсвіжішу статистику щодо нагороджень, і новий указ про нагородження орденами військовослужбовців, серед яких більшість - солдати і сержанти. Отже, можуть, коли хочуть!
Проте ситуація з пробуксовуванням системи нагородження у війську показує корінні вади системи заохочення, а через неї - комунікацій, управління в армії. Минулого року медалей "Учасник АТО" замовили 80 тисяч, тоді як відповідний статус отримало більш ніж 100 тисяч військовослужбовців. Трішки не розрахували. Але ще гірше - затримки з виготовленням відзнак через складні тендерні процедури, обмеження щодо їх термінів та періодичності. Ну і абсолютно неприпустимо - вже виготовити нагороди і затягувати з їх врученням.
Подібним чином до бійців подовгу не надходили форма і берці нового взірця. А тут питання ще делікатніше. Нагорода - це вияв поваги держави і армії до людини. І абсолютно неприпустимо, щоб президент документи підписував, а справа до кінця не доводилася. Зрештою, керівництво могло б почекати до моменту, коли питання буде розв'язане, а не піаритися наперед!
Питання нагородження - це одне з питань організації служби. Менше за все хотілося б, щоб рядові виконавці постраждали. Виконавців цих - по три-чотири особи на Міноборони чи командування роду військ. І займаються вони не лише нагородами, а ще й наданням статусу УБД, закриванням поточних доручень.
Робота ведеться на особистих домовленостях - у ручному режимі. Без нових засобів обліку інформації та комунікацій система буде "тупити" постійно. Проблема - відсутність в армії єдиної універсальної системи документообігу або хоча б сумісних баз даних. Облік особового складу на базовому рівні - на рівні військкоматів, і досі ведеться на паперових картках. У тих випадках, коли ведуться електронні таблиці, бази даних одного армійського відомства за форматом не відповідають базам іншого. Їх неможливо дистанційно наповнювати і правити в режимі реального часу. Минув рік від обіцянки Міністра оборони створити електронні бази даних, але й досі пересувають картки по шухлядах і носять стоси паперу!
Армія за роки війни навчилася карати, накладати стягнення. Адміністративно або й через суд. А от із заохоченнями ситуація не зрозуміла. Які на це виділяються бюджети? Хто ними оперує? Хто персонально у кожному відомстві відповідальний за такі ситуації, як невручення бійцям медалей по пів року - рік? Хто контролює процес хоча б настільки, щоб не "підставляти" Голову держави? Для роботи з бійцями потрібні люди, які розуміють, що військовослужбовців незалежно від звань та посад треба поважати і дорожити ними. Тоді й не буде провалів у роботі з нагородами. Тоді й бойовий дух на фронтах буде іншим! Тоді й, до речі, бажаючих підписувати контракт більше буде.
* * * * *
Нагородити солдата-1
Лише одному солдату присвоєно звання Герой України. А у нас війна. Скоро два роки як.
За ці два роки звання Героїв отримало двадцять сім учасників Війни 2014-2016. Одинадцять було нагороджено у 2014 році і шістнадцять - у 2015-му. Чотирнадцятьом - посмертно. Це й усе - за рейди по деблокуванню Луганського аеропорту і тилами Іловайська, за Савур-Могилу і Шахтарськ, за Донецький аеропорт, оборону Дебальцівської дуги, за гору Карачун і Краматорський аеродром, Мар'їнку, успішні розвідувальні та диверсійні операції. Не побачила держава героїв серед "богів війни" - артилеристів, а їхній внесок - колосальний.
Жінок-Героїв одна - Надія Савченко. З частин, які у народі називають добровольчими батальйонами - двоє - Надія Савченко та Олег Міхнюк з 24 БТрО "Айдар". З батальйонів територіальної оборони - один боєць 25 БТрО "Київська Русь". Привіт Щастя, Вергунка і Весела Гора, Лутугине, Хрящувате і Новосвітлівка, Попасна і Сєверодонецьк, Станиця Луганська і Старогнатівка, Маріуполь і Широкине.
* * *
Це привіт від держави людям, перші загони яких формувалися по лісах і закинутих фермах. Вони з мисливськими гвинтівками або й без зброї у травні 2014 йшли вперед. Тоді кадровані частини доукомплектовувалися, а значна частина наявних кадрових військових під різними приводами відмовлялися йти у "зону АТО". Більше 40-ка батальйонів територіальної оборони закрили собою прогалини, коли не було кому обороняти наш кордон на сході з Росією, на лінії розмежування з ОРДЛО і Кримом. Коли "сіра зона" між армією законного уряду України і гібридною армією Росії сягала 40 км, бо на цих позиціях не було кому закріпитися.
Привіт офіцери, які евакуйовували цивільних по "зелених коридорах", які ніякими безпечними коридорами не були. Привіт медики-волонтери і волонтери-герої, які постачали передову навіть тоді, коли штабні постачальники боялися туди їхати. Привіт місцеві фермери та вчителі, партизани, які ризикуючи життям і часто - розплачуючись ним, допомагали нашим солдатам. Привіт солдати, які щоденно стояли під ворожими градами, міряли окопні калюжі та глохли від артилерійських залпів. І серед усіх Героїв України аж один (!) солдат! Сергій Цимбал - майданівець, прокурор, у війську - розвідник. З'явився у пантеоні героїв указом від листопада 2015 року, посмертно.
Генералів армії ця війна породила цілих два, хоч армія у нас одна. А от солдат-героїв більше одного не знайшлося! Тим часом офіцери у штабах осипають одне одного так званими "пісочними" відомчими медалями. Сипляться за вислугу років. Як ніби зараз не війна, а сонна вислуга.
"Злочинний режим" царської Росії - той умів винагородити бойовий труд. За Кримську війну 1853-55 років солдати отримали більше 24 тисяч Георгіївських хрестів. Українець адмірал Нахімов ходив на позиції з кишенями, набитими орденами. Поспішав нагородити бійців, які могли загинути щосекунди. Тричі Георгіївським хрестом був нагороджений українець матрос Кішка. І до кожного хреста йшла грошова надбавка - третина від грошового забезпечення. За часи Першої світової війни було відзначено Георгіївським хрестом більше мільйона чоловік! Тільки не кажіть, що саме грошові виплати за ордени розвалили Російську імперію.
Для того, щоб відзначити бійців, треба зовсім мало. Треба просто приділити цьому увагу. Ось є відзнака Генштабу - медаль "Учасник АТО". Вона повинна видаватися усім учасникам АТО, у першу чергу - демобілізованим. Проста медаль з латуні. Відповідний статус в Україні станом на жовтень минулого року отримало більше 200 тисяч чоловік. Але медаль досі отримав мало хто. Навіть серед призовників 1 та 2 хвиль весни 2014. А вони вже скоро рік, як дембелі!
У київських районних військкоматах з загальної кількості АТОшників менше чверті отримали медаль. Але ж не усі на обліку, відтак відсоток тих, хто отримав - мізерний. Медаль мають право видавати не лише військкомати, але й Міноборони з Генштабом, військові з'єднання і військові частини. У чому проблема нормально організувати роботу з заохочення хлопців? Як брати в армію, то їх швидко знайдуть. Уже всіх обдзвонили на предмет послужити у 7 хвилі мобілізації або на контракті. А видати медальку, собівартість якої кількадесят гривень, ніяк не можна? Кажуть, грошей нема. Погано шукали!
Нехай собівартість медалі разом із посвідченням і футляром парудесят гривень, нехай держава при великих тиражах платитиме за них цілих 50. Тоді на усіх учасників АТО треба 10 мільйонів гривень, це - десь 350 тисяч доларів. Це що, непідйомна сума для національного оборонного бюджету на більш як сто мільярдів гривень? Бюджет самого лиш Міноборони на 2016 рік - 56 мільярдів гривень. Шукаю статтю "Заохочення військовослужбовців" у бюджеті Міноборони, і не бачу. Вона не може бути у "Фонді оплати праці". Могла б бути десь між "Підготовкою військ" і "Тиловим забезпеченням", але хто зна?
* * *
Станом на березень 2015 року державними та відомчими нагородами було заохочено більше 6700 учасників АТО. У травні того ж року президент підписав документи на нагородження майже трьох з половиною тисяч учасників АТО медаллю "Захиснику Вітчизни", з них 3181 - військовослужбовці ЗСУ. Медаль цю заснував президент Кучма на відзначення 55 річниці звільнення України від німецько-фашистських загарбників.
У січні 2015 Порошенко перезаснував медаль - запровадив деякі зміни до Положення про відзнаку та до дизайну колодки медалі. "Захиснику Вітчизни" - серед молодших медалей. Молодша за неї лише "За врятоване життя". Порошенко понизив статус медалі "Захиснику Вітчизни", зробивши її молодшою не лише за медаль "За військову службу Україні", як це було при Кучмі, але й за медаль "За бездоганну службу".
У жовтні 2015 року президент Порошенко підписав укази на вручення ще 208 медалей "Захиснику Вітчизни". Тоді ж мені випала нагода бути на зібранні військовослужбовців за участю президента України у Будинку офіцерів. Дуже хотілося запитати у президента, коли держава виконає свої зобов'язання хоча б по тих нагородних документах, які уже підписані. Але запитати щось у президента - справа не проста. Президент швидко сказав те, що запланував і швидко відступив. Його охорона перекриває підступи до тіла першої особи держави з управністю маневру, якій можуть позаздрити і військові підрозділи.
У квітні 2015 року я був серед офіцерів, які готували подання на нагородження трьох десятків бійців 12 окремого мотопіхотного батальйону медаллю "Захиснику Вітчизни". Трудомістка така процедура зі збором інформації та оформленням трьох документів у шести примірниках на кожного номінанта. Не знаю, де вони там, нагорі, потім ті папери складають. Певне, бруствер перед окопами насипають. З такою кількістю паперового матеріалу це цілком реально. Дивуватися нічого, адже армія наша з електронними носіями і системами не дружить, і це вже - принципово!
Рознарядка йшла зверху. Так що з'явилася надія, що хоч якась частина бійців буде заохочена. Адже інакше, знизу, писати подання на нагородження - це "глухий номер". Неодноразово випробувано. То коми не так розставили разом з полями на документі, то "територіали", виявляється, "не бойова в/ч". Тримати передову у Жовтневому районі Луганська чи ловити гради на Веселій Горі - бойова, а претендувати на відзнаки - не бойова. Відтак жодних державних нагород на той час у батальйоні не було. Окрім нагородження орденами наших загиблих у кампанії до першого Мінська (посмертно). І - одного з офіцерів управління батальйону, який "пробив" собі орден по лінії СБУ. Ідея зверху була нагородити поранених бійців. Хороша ідея. Документи на нагородження номінантів безпрецедентно швидко пішли по інстанціях і 8 травня президентом були підписані. Минуло 9 місяців відтоді, а медаль отримав лише один військовослужбовець.
Якийсь час люди чекали. Потім виявилося - знову грошей нема! Медаль "Захиснику Вітчизни" - це латунне кружальце. Тільки цього разу його треба не десятки чи сотні тисяч, а трохи більше за 3,5 тисяч одиниць.
* * *
Ви запитаєте, що ж тоді носять хлопці-АТОшники, на грудях яких можна іноді побачити батареї медалей та значків. Здебільшого це - відзнаки від громадських, ветеранських, волонтерських організацій. Такі організації оплачують виготовлення медалей певного дизайну на ринку геральдичних фірм або роблять свій оригінальний дизайн і вручають достойним, з їхнього погляду, учасника війни. Вершиною такої творчості є орден "Народний герой".
Бригади, окремі батальйони запроваджують свої оригінальні відзнаки, які вручаються за рішенням командування. Кому пощастить - отримує відомчі відзнаки Міністерства оборони, Генштабу, командування Сухопутних військ. Виготовлення нагород здійснюється коштом самих організацій, що нагороджують, спонсорів або бійців-номінантів.
Трапляється, що відомчі нагороди отримані ніби офіційно, а документи до них не додаються. Прикро. Але це таки відрізняється від випадків відвертого шахрайства з нагородами. Наші військові правоохоронні органи такими випадками не цікавляться - впритул не вбачають проблеми, і все тут!
Найприємніше, що мені довелося отримувати - це відзнаки, організовані бійцями нашої роти. Тому що свої і тому що - сюрприз. Хтось подумав про тебе, це - плюс! Це так просто і, насправді, недорого - подумати про солдата.
Володимир Кухар, голова ГО "Українська альтернатива", офіцер резерву ЗСУ, для Української правди
Герої України - учасники Війни 2014-2016 станом на 17.02.16.
Кульчицький Сергій Петрович, генерал-майор, Начальник Головного управління Нацгвардії/Батальйон ім. Кульчицького, посмертно, 50 років, загинув 29.05.14
Могилко Костянтин Вікторович, підполковник ЗСУ, командир літака, командир есадрильї, 15 окрема бригада транспортної авіації, посм., 35 р., 06.06.14
Сенюк Тарас Михайлович, підполковник ЗСУ, командир 1 аеромобільно-десантного батальйону 95 ОАЕМБр, посм., 33 р., 03.06.14
Завада Богдан Олексійович, лейтенант, Національна гвардія (полк спецпизначення "Гепард"), 34 р., посм., 16.07.14
Забродський Михайло Віталійович, полковник ЗСУ (згодом - генерал-майор), командир 95 ОАЕМБр, нар. 24.01.73
Зеленський Євгеній Олександрович, старший лейтенант ЗСУ, командир спецгрупи 8 полку спецпризначення, 23 р., посм., 24.06.14
Гордійчук Ігор Володимирович, полковник ЗСУ, офіцер Головного командного центру ГШ/8 полк спецназу, нар. 1972
Лужевський Руслан Михайлович, капітан, спецгрупа "Альфа" СБУ, 38 р., посм., 05.05.14 Кривоносов Сергій Сергійович, майор ЗСУ, начальник штабу 2 батальйону 79 ОАЕМБр, 35 р., посм., 04.09.14
Майборода Дмитро Олександрович, майор ЗСУ, командир екіпажу літака, 456 окрема бригада військово-транспортної авіації, 33 р., посм., 14.07.14
Петраківський Олександр Петрович, майор ЗСУ, командир роти 8 окремого полку спецпризначення, нар. 1988
Аніщенко Олександр Григорович, підполковник/полковник (посм.), заступник начальника Сумського підрозділу групи "Альфа" СБУ, 44 р., посм. 05.05.14
Герасименко Ігор Леонідович, майор ЗСУ, командир батальйону 95 ОАЕМБр, нар. 1984 Трепак Олександр Сергійович, полковник ЗСУ, командир загону 3 окремого полку спецпризначення, нар. 1976
Шаптала Сергій Олександрович, полковник ЗСУ, командир 128 Мукачівської гірсько-піхотної бригади, нар. 1973
Савченко Надія Вікторівна, старший лейтенант ЗСУ, 24 БТрО "Айдар"/16 окрема бригада армійської авіації, нар. 1981
Зубанич Василь Іванович, підполковник/полковник ЗСУ, командир 15 окремого батальйону 128 бригади/10-ої окремої гірсько-штурмової бригади, нар. 1983
Собко Сергій Станіславович, підполковник ЗСУ, командир механізованого батальйону 30 окремої механізованої бригади, нар. 1984
Порхун Олександр Володимирович, майор ЗСУ, командир 13 окремого аеромобільного батальйону 95 ОАЕМБр, нар. 1987
Гринюк Володимир Володимирович, капітан ЗСУ, капітан механізованої роти механізованого ббатальйону 30 бригади, нар. 1986
Коваленко Юрій Вікторович, підполковник ЗСУ, заступник командира загону спецпризначення, 3 окремого полку спецпризначення, 26 р., посм., 15.07.14
Зубков Іван Іванович, старший лейтенант ЗСУ, заступник командира роти, 90 окремий аеромобільний батальйон 81 окремої аеромобільної бригади, 41 р., посм., 20.01.15
Міхнюк Олег Іванович, старший сержант ЗСУ/старшина, 24 БТрО "Айдар", 48 р., посм., 21.08.14
Зінич Ігор Вікторович, молодший сержант медичної служби ЗСУ, 80 окрема високомобільна бригада, 25 р., посм., 20.08.14
Божок Василь Миколайович, лейтенант/старший лейтенант ЗСУ, командир танкової роти, 92 окрема механізована бригада, нар. 1986
Межевікін Євген Миколайович, майор ЗСУ, командир танкового батальйону 1 окремої танкової бригади, нар. 1982
Цимбал Сергій Володимирович, солдат ЗСУ, розвідник 25 БТрО "Київська Русь", 27 р., посм., 07.10.14
Генерал-майор Кульчицкий был не "Начальник Головного управління Нацгвардії/Батальйон ім. Кульчицького", а начальником управления боевой и специальной подготовки ГУ НГУ. http://memorybook.org.ua/14/kulchicky.htm
Лейтенант Завада был не "Національна гвардія (полк спецпизначення "Гепард")", а командиром механизированной роты в/ч 3029 http://memorybook.org.ua/9/zavada.htm
Данные по всем Героям (посмертно): http://memorybook.org.ua/insignia/hero.htm
+
"Українець адмірал Нахімов ходив на позиції з кишенями, набитими орденами.Поспішав нагородити бійців, які могли загинути щосекунди. Тричі Георгіївським хрестом був нагороджений українець матрос Кішка." (с) БРЕД!
Кошка/Кишка вообще-то был не матросом (а они тогда были 2 и 1 статьи, кстати) а квартирмейстером (=младший унтер-офицер)... А адмирал Нахимов, НЕ МОГ носить в карманах жменями ордена. Ордена в то время полагались ТОЛЬКО офицерам и чиновникам, "нижние чины" награждались медалями, и "по-максимуму", за воинские подвиги - Знаком отличия Военного ордена св. Георгия (официально "Георгиевским крестом" это награда стала гораздо позже в 1913-м). Орденами награждал ТОЛЬКО император, "солдатским Егорием" - и начальники ниже рангом (например, Нахимов, или вот при Бородино генерал Ермолов во время контратаки на захваченную французами батарею, по легенде - бросил на бруствер впереди атакующей колонны имевшиеся у него в кармане "Егории"). Кстати, был распространен обычай награждения "по приговору", когда, например, на роту/батарею/эскадрон/сотню присылали некое количество наград, и "нижние чины" сами решали на собрании, кто их достоин (потом просто докладывали обратно-"наверх", и вносили фамилии в приказ - хороший обычай, кстати)...
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B5%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82