ІНФЛЯЦІЯ ГІДНОСТІ

Назва «революція гідності» вперше прозвучала у грудні 2013. Вже тоді була зрозуміла суть того, що відбувається - ми заявили про самоповагу. Ця повага до себе і до тих, хто став поруч скріпила нас наче цементом, зробила нас стійкішими і витривалішими і, як наслідок, дозволила перемогти. Ми боролись проти системного хамства, проти приниження особистості і зневаги людської гідності. Борючись, ми множили свою гідність. І вона дала нам необхідну силу, коли хамство спробувало взяти реванш і поперло на нас зі сходу.

Добровольці, волонтери, громадські активісти по суті показали чудо - втримавши ворога. Це чудо було забезпечене неймовірною впевненістю у власній правоті і гідністю, тою самою, що народилась під час революції. Ми не мали тоді жодних ресурсів, крім цих двох речей. Фактично, відчуття поваги до себе і інших стало нашим капіталом. Ті, хто обороняв Майдан, воює на сході, забезпечує фронт - усі вони, захистивши власну гідність, отримали немалий моральний авторитет, нематеріальний і дуже вагомий актив. Цим активом нам слід розпорядитись дуже дбайливо і мудро. Він має працювати на розвиток країни і при цьому не розтрачуватися, а збільшуватися.

Та зараз відбувається дещо абсолютно протилежне. Схоже, що гідність, здобута нами такою дорогою ціною , починає втрачати свою цінність. Волонтерські організації та громадські активісти втягують у «розбори» між «грошовими мішками». Бійців, які щойно повернулись зі Сходу використовують як живу силу, практично як банальних тітушок для вирішення міжкорпоративних «питань». У день пам'яті Небесної сотні на Майдані кучкуються підозрілі персонажі і починають вимагати «перезавантаження влади». Так, «перезавантаження» - вимога вірна, але от тільки те, що звучить вони від ФСБшних сексотів повністю її дискредитує. Власне так і працює грамотно організована контрреволюція. «Замазати» нечистим лаве, знецінити правильне слово, вивернути поняття, виставити героїчне - смішним.

Ще один гарний манок - честолюбство. На Банковій залюбки готові поговорити з волонтерами і активістами, розповісти їм політику партії, необхідність притримуватись однієї лінії, загрозу «розкачувати» ситуацію. На Банковій - цінують кадри, через яких до народу можна донести необхідний меседж. На Банковій працюють люди з досвідом, котрі точно знають, яким ефективним є вплив на відчуття особистої значущості. І що працює воно стократ сильніше, ніж грошова винагорода. І впевнена абсолютно, що стежина в кабінети президентської адміністрації ніколи не поросте травою.

Авторитет йде на поступки перед совістю, торгуючий впливом втрачає свою вагу. Авторитет, який губиться в поняттях теж швидко сходить нанівець. Ті, хто користуючись своїм впливом звали людей на мітинг на Софіївську площу підтримати поліцію, забули про третю статтю Конституції. Вони начебто не розуміють що поліція, припиняючи правопорушення, повинна при цьому пам'ятати, що життя громадянина - це найвища цінність. Дві обойми чітко показують нам те, яка це цінність для того, хто стріляв.

Коли ми ведемо людей за собою, ми повинні чітко усвідомлювати всю особисту відповідальність за наслідки, а не слідувати «проханням» високопоставлених друзів з АП, СБУ чи МВС - «підтримати стабільність». Та й «стабільність» тут ні до чого. Просто ваші «друзі» банально не справляються з ситуацією, не можуть налагодити стратегічних комунікацій, не займаються системними реформами, не викорінюють корупції, а при нагоді затикають пробоїни вами і вашим суспільним авторитетом. Їм набагато дешевше і комфортніше маніпулювати суспільною думкою через тих, кому це суспільство ще довіряє. І зараз я не кажу про пошук істини. Я кажу про свідому відповідальність перед самим собою. Про чіткість своїх позицій. Про гідність.

У часи інформаційних воєн і маніпуляцій нашому суспільству вкрай необхідні люди-камертони. Ті, за якими можна звіряти власні відчуття. Нам потрібно багато таких людей, і вони є. Цим людям важливо розуміти відповідальність, яка на них покладена. Я розумію, що відбувається емоційне вигорання, розумію, що всі ми втомилися і що все частіше долає зневіра. Але ми не можемо торгувати довірою до нас. І нам не можна сьогодні «зливати» свою гідність. Коли не вистачає мотивації це робити заради себе, робіть це заради тих, кого вбили на Майдані чи на Сході, за їх вдів, за їх осиротілих і ненароджених дітей. Ми ж тепер відповідаємо і за них теж. І звичайно для тих, хто буде жити у цій гідній, самостійній країні після нас.