Чому на заході немає УБД

Якось один НАТОвський бригадний генерал розповідав мені, як в Афганістані виліз на передову і там був поранений. У шпиталі лікар його врятував і сказав військовій поліції, що поранення не кульове, а побутове. Я здивувався: «Хіба це порятунок?» Він каже: «Так! Бо якби зафіксували кульове, це значило би, що я залишив штаб під час бою, чим створив ризик руйнації командування, що загрожувало життю всього особового складу бригади. За таке понижують в званні, а можуть і посадити».

Нам же такі речі невідомі. Ми росли на кіно, де браві генерали першими йдуть в бій, а солдати за ними. Хоча, коли кіно закінчується і ти відкриваєш нашу ж військову науку, там також пишуть: «Чим вище командир, тим далі має бути від переднього краю» - бо у війни і художньої літератури різні цілі, тут ціна помилки - життя людини, а не касові збори на емоціях публіки.

Та я з тієї розмови виніс інше - наскільки жорстка у них система визначення ролі кожного. Уявіть, щоб у нас при пораненні генерала прийшла військова прокуратура … ну, хіба що квіти принести, зад вилізати, турботу показати, генерал же як-ніяк.

Досліджуючи західні системи часто потрапляє у вічі їх висока увага щодо дотримання кожним своєї ролі. Коли іноземці приїзджають, вони дуже дивуються, що у нас на передовій роблять поліцейські? В їх системі поліція бореться зі злочинністю в містах, армія воює зі зовнішнім або внутрішнім ворогом, спецслужби займаються розвідкою і контррозвідкою. А у нас?!?!?! Хто куди, де як, аби щось вийшло. І так далі. Ролі? Та про що ви говорите. Захотів міністр внутрішніх справ підконтрольних воїнів мати - на тобі цілі батальйони, ну, добровольчі, але всіх міліцією запишем. Це ж Міністр, і дуже захотів. Системність, раціональність, наслідки - це для слабаків! У нас - всі на фронт … ну, не всі, Міністру не можна, особисто, для його персони - «ролі кожного», там «відповідальність».

А потім починаємо все скопом оформлювати. Той міліціонер, той тільки оформлений міліціонером доброволець, той військовий, хтось в штабі сидів, хтось в самому пеклі воював, хтось на два дня в тиловий райвідділ заїзджав по відрядженню, хтось п'яний під штабом провалявся, хтось …, хтось…, хтось … - ось вам всім однаковий статус учасника бойових дій з однаковими пільгами по всій країні. А живі з тих пільг тільки дві - проїзд в транспорті і знижка на комуналку. Та боєць каже: «У мене ж квартири немає, куди я ту знижку подіну? Натомість машина є, хоч і старенька, але нею пересуваюсь, тож і проїзд мені не дуже. За те мені дуже потребує …». Е ні, ні, ні друже, твої індивідуальні проблеми нікого не цікавлять, сказали тобі - статус один, пільги однакові, тож, або користуйся тим, що дали, або не тринди. А як щось не сподобається, ми завжди на декілька сотень тисяч АТОшників знайдемо того, хто урочисто прокричить, що пільг всім вистачає, а ти зрадник, а, може, знайдемо і того, хто взагалі скаже, що ти воював погано, але частіше за все ми твого волання просто не почуємо, бо нас воно не дуже колишить - ти УБД отримав? Тож ми тепер герої - захистили народ, а інше - нецікаві виборцю деталі.

Про те, що УБД - це архаізм минулого, говорили давно, і давно підіймали питання необхідності перегляду всієї системи соціального захисту ветеранів війни. Починаємо досліджувати світовий досвід - а на заході та УБД і немає взагалі. Більше того, самої ідеї урівнювати в пільгах працівників поліції, спецслужб і армії вони теж не розуміють. Це ж різні структури, які займаються різними речами. Те, що поліцію кидають на війну, а війною керує спецслужба, а не ГенШтаб, їм взагалі на голову не налазить … як?

У них все по правилах: треба поліцію кинути у військові дії - на їх посади призначаються вже відвоювавші ветерани, а поліцейські переходять до збройних сил, воюють в армії, а потім повертаються ветеранами і так по колу. Не зрозуміло їм і взагалі роль поліції в зоні бойових дій. Там же війна - інші правила, для цього існує військова поліція, або військові комендатури в містах. Ну як же їм пояснити, що у нас ВСП (військова служба правопорядку) позбавлена права оперативно-розшукової діяльності, і навіть носіїв військової таємниці може будь-який коп зупинити і допитати, оскільки МВС проти, щоб функції поліції ще комусь передавали. А військові комендатури у нас є, але законодавством не передбачені, хіба що в законі про воєнний стан, але воєнний стан не введено, та військово-цивільні адміністрації діють, і правоохороні функції там виконує поліція, а не ВСП, бо ВСП не має оперативно-розшукових функцій. Тут у іноземців починається вибух їх системного мозку, вони заплутуються взагалі.

Та повертаючись до моменту, коли солдати цього хаосу повертаються додому. У них - у буржуїв, які вічно приїзджають чомусь нас вчити (блін, скільки можна, ми все знаємо, а у них інша культура і так далі), так ось, у них ветеран - це той, хто був виключно у збройних силах і приймав участь у збройному конфлікті та легально повернувся з війни - звільнився, строк служби скінчився, різне там. Саме його соціальним захистом і займаються. Досвіди країн НАТО різнобічні, та частіше зустрічається формула за рівнем загрози та посадою і поділяється вона за певним бальним принципом, де враховується, як довго був на війні, яку посаду займав, з якими ризиками стикався, як часто був в боях якої складнощі. Ця система допомагає державі зрозуміти, яка форма допомоги тобі знадобиться для повернення до мирного життя. Також, з перших днів у війську, держава знає про тебе все - чи маєш житло, яка професія і досвід роботи, що там з родиною, може, дитина хвора - абсолютно все. Тож, коли твій контракт закінчується, людині надається певна категорія захисту і з врахуванням твоїх особистих потреб - перелік індивідуальних пільг (службова квартира, один рік пенсії, реабілітація (допустима навіть членів сім'ї), головне, щоб ти спокійно повертався до мирного життя і не відволікався на повсякденні проблеми. Буває навіть так, що людина і нічого не отримає, ну, наприклад, якщо була бібліотекарем в штабі частини, навіть в зоні конфлікту, тут держава може вирішити, що ніякого ризику для тебе не існувало, ти отримував зарплатню, тож, тобі особливо нічого не винні. Так би мовити - ти виконував роботу, тобі її оплатили і крапка.

Що ж стосується поліції і спецслужб, то це зовсім інша історія. Для системного заходу поліція працює в мирному місті, бо в зоні конфліктів їм взагалі немає що робити. Тож, поліцейські не мають складних умов життя, як військові - світу, де навіть на базі ти не відчуваєш безпеки, обмеження своїх потреб і правила життя, де писані закони майже не діють, а є виключно право на виживання. В той же час у поліції є свої, окремі ризики. Поліцейський також може бути вбитий або стати інвалідом, може потрапити в умови близькі до бойових. Але ці ризики врази нижчі. Також він завжди поруч з домом і друзями. Тож, це звичайна робота з підвищеними ризиками, і система пільг тут також зовсім інша, і забезпечує її МВС, або МінЮст, або інше відомство, якому в цій країні підпорядкована поліція. Так само і у спецслужб, зовсім інші ризики, а, значить, і різні пільги та системи соціального захисту.

Та коли нашим ветеранам починаєш розповідати іноземні практики, вони починають недовірливо буркотіти. І питання не в тому, що вони за або проти. Просто вони ж давно живуть в Україні. Тож і уявіть, що відбувається в системі цінностей українця, коли він чує: «Держава забере у тебе статус, який вже є на руках, щоб дати кращі пільги, але для цього … держава … дізнається все про твої проблеми … і про тебе … все!» Знаючи нашу державу більшість ветеранів починають недовірливо буркотіти, що, в принципі, вони задоволені і тим, що мають, і не треба у них нічого забирати, а тим більше, наче прохаючи в різних формулюваннях: «тільки нічого не розповідайте про мене державі».

І тут їх можна зрозуміти. Та, врешті, час на зміну системи соціального захисту ветеранів настав давно. Та й приведення її до західних зразків зробить просто неможливим АТОшний туризм, значно скоротить витрати бюджету на пільги, одночасно врази підвищивши соціальний захист кожного ветерана окремо.

Зараз ми вже почали перші кроки у роботі над такою новою моделлю. Якщо кромсати такий проект не будуть, то ветеранам не доведеться боятись держави, все там буде продумано: і послідовність зміни моделі, і гарантії від втручання у приватне життя. Але ці зміни вже назріли.