А чи хоче українська влада свободи Савченко?

Мені довелось служити з нею разом в Айдарі. Той бій, 17-го червня під Металістом, став для батальйону справжнім бойовим хрещенням. Перші загиблі, перші полонені.

Фронт бою розтягнувся кілометрів на п'ять. Перехрестя, Гольф-клуб, висота - все це були окремі ділянки бою, які, наче в тетрісі, постійно змінювались - то сепари нас відтісняли, то ми їх. Навіть місце, де Савченко потрапила до полону, декілька разів змінювалось, переходячи то під наш, то знов під сепарський контроль. На ранок вся територія від Щастя до Металіста була усіяна сепарськими трупами. І навряд чи хтось із наших солдатів з впевненістю міг би сказати: "А цього вбив я, а цього вбив той". Все це була суматоха бою. Навіть про те, що якісь трупи належали журналістам, солдати дізнались вже значно пізніше, коли в ЗМІ потрапили перші російські звинувачення Савченко.

Надія Савченко (Пуля) тоді була для нас лише однією з полонених нашого бату. Особисто я більше хвилювався за Цунамі, бо краще його знав, хоч і інших непогано. Але хвилювався, бо на сепарських відео вже показали всіх, а Цуна ніде не було (його звільнили десь за місяць).

Та ще тоді, в перші дні, нас заспокоювали - у батальйона є обмінний фонд. За два дні до Металіста, під час звільнення Щастя, наші полонили сепарського польового командира і саме на нього мали обміняти Пулю, Цунамі і всіх наших. Та сталась перша дивна випадковість - цей полонений помирає. Як? від чого? - я навіть не цікавився, так само, як і більшість просто сприйняли це як факт - обмінного фонду немає!

Окрема роль Пулі починає усвідомлюватись десь до середини липня, коли звільняють майже всіх, хто потрапив в полон разом з нею, а саму Пулю вивозять в Росію. Москалі перетворюють її справу на «лозунг» пропаганди. В той же час майже весь батальйон усвідомлює, що ніхто нам її тепер вже не поверне і треба брати справу в свої руки. Але відбувається розкол в питанні, як ми можемо вплинути на ситуацію?

Одна частина батальйону стає прибічниками необхідності полонити «жирну рибу» настільки велику, щоб росіяни погодились обміняти на Савченко. Тут почалось справжнє полювання. І декілька разів такі траплялись, та в той час вже стало зрозуміло - Савченко перетворилась на предмет торгу у світовій політичній грі! З нами тепер переговорів ніхто не вестиме, тепер нею займаються дипломати.

Інша же частина батальйону в обмін не вірили. І зазначали, що росіяни швидше пів свого населення в чужий полон здадуть, ніж погодяться позбавитись «лозунга пропаганди», в який вони перетворили її справу. Тож, ця частина батальйону почала більше схилятись до потреби силового звільнення її з полону. У серпні з Росії повертаються перші хлопці, які їздили туди провести розвідку місцевості. Новини невтішні - не одні ми такі розумні, охорона не міліцейська, а військова, росіяни очікують спроб її звільнення. Охорони багато: військові у дворах по всьому маршруту, великі скупчення на території міських військових баз, в лісах і полях на виїзді з міста мобільні групи, є і бронітехніка, за кількістю - мінімум полк.

Стало зрозуміло, що така операція потребує нереальних матеріальних ресурсів, яких у нас немає. Тож, поки Савченко в місті в СІЗО, для нас забезпечити силове звільнення її є неможливим.

Недарма в усьому світі такі операції проводять не інтузіасти, а держави, які мають і ресурси і централізоване управління. Та наші державні мужи нерішучі і трусливі, в житті на це не підуть, а прості солдати мають достатньо рішучості і знань, але не мають коштів.

Коли я повернувся в цивільне життя і очолив Товариство Ветеранів АТО, то з часом дізнався, що не тільки ми про це думали, і далеко не тільки Айдар. Та всі знову зупинялись на головному висновку - поки вона в СІЗО в місті і ажіотаж навколо справи, в таких умовах вилазку не потягнемо.

Ми люди військові і добре знаємо різницю між кіношною романтикою показухи таких операцій і тим, як саме її можливо провести.

Росія готова нести будь-які втрати, але «задню не включить», бо поступки в справі Савченко для них - це значний мінус від 84 % підтримки Путіна, а може навіть і перший крок до можливого Майдану в Москві. Тож, для того, щоб вони наважились на цей крок, мають існувати ризики втратити більше.

Росії вона не потрібна мертва або на волі. Вона їм потрібна жива і в їх тюрмі.

Фактично, росіяни намагаються обміняти її на санкції за Крим - скасуйте санкції, а ми вам вашу Савченко. А тільки санкції введені за Крим, а не за окрему людину. На цьому Москва і намагається спекулювати - ви людей не любите, ми її катуємо, а ви досі санкції тримаєте.

Тут варто не забувати, що окрім Савченко є ще Сєнцов і ще декілька наших громадян, затриманих з політичних мотивів. Кожен з них сприймається Кремлем, як козир в їх рукавах для торгів зі світом. Вони будуть їх катувати, показувати ризики їх гибелі, безповоротність утримання під вартою, а може когось одного і вб'ють, щоб про інших більше турбувались. Все для того, щоб перед кожним раундом дипломатичних переговорів сказати: «Любий світ, навіщо тобі Крим і Донбас, давайте поговоримо про долю конкретних людей - Савченко, Сєнцов вмирають, рятуйте їх, зніміть нам санкції, щоб їх відпустити.

Додатково варто усвідомлювати, що наші політики теж бояться повернення Савченко, не всі звичайно, але в кулуарах більшість перешептується. Для багатьох із них, потуги у її звільнені залишаються грою на камеру. Вони усвідомлюють її авторитет в суспільстві і принциповість характеру. Те, що за місяць по звільненні вона може запропонувати народу сходити на Банкову, і за нею народ піде, вони розглядають, як досить ймовірний сценарій. Тому деякі бояться її повернення і ставлять палиці в колеса дипломатичної роботи.

Питання, як саме має вести себе держава і суспільство до питання Савченко, Сєнцова і інших залишається незмінним:

1. Бійці і потенційні спонсори мають продовжувати серйозно розглядати варіанти силового сценарію її звільнення. Та й росіяни мають усвідомлювати, що рано чи піздно це, скоріш за все, станеться. І якщо одного ранку прозвучить новина, що Савченко в Києві, а в Ростові пару десятків трупів, то для Кремля це буде втрата довіри населення і всіх дипломатичних вигод. Тож, поки що, вони її тримають.

2. За політичних в'язнів має запрацювати окремий пакет санкцій, щоб існувало розрізнення: за Крим - ці, а за Савченко - ось ці. І санкції за в'язнів мають бути зазделегідь анонсовані. Щоб прийшла Росія і запросила за звільнення Наді скасувати заборони на ТНК, а їй відповіли: «Не вийде! Бо ТНК - це санкція за Крим, а за Савченко - блокування транзиту, а наступного місяця буде заборона Альфа-банку, а наступного - націоналізація нафтових підприємств. І так ось вам план на всі двадцять п'ять років її заточення, тож і рахуйте, наскільки ви її оцінюєте. А якщо загине, то всі Санкції увійдуть в дію одночасно.

3. Савченко, Сєнцов та інші мають бути визнані заручниками держави-агресора. Поки наш парламент цього не зробив, ми визнаємо законність російського суду. І тільки коли парламент таке рішення прийме, це змінить їх світовий статус з кримінальних злочинців на заручників терористів. Росія досить чутлива до таких речей і зверне на це увагу, а для держави не треба буде відпускати на волю тисячі рецедивістів. Окрім того, саме таке формулювання дасть можливість введення окремих санкцій за їх звільнення.

4. Не менш дієвим способом є і пікетування (але постійне) посольств РФ в Україні. Тут варто усвідомлювати, чому такий захід вчинить тиск на Уряд - інформація, якою володіють посли, і яка міститься в посольствах. Дипломат не воїн, і розколотись може навіть за психологічного тиску. А інформація в його голові часто має для держав більш руйнівний ефект, ніж навіть ядерна бомба. Держави стосовно дипломатів обмежені дипломатичною недоторканністю, а ось суспільство не обмежено нічим. Тож, у випадку появи наметових містечок навколо посольств, Уряд РФ серйозно стурбується ризиком потрапляння дипломатів до рук мітингувальників, навіть за умов, коли мітинг буде мирним і цивілізованим. А саме таким він і має бути, щоб не перетворювати систему боротьби на хаос «піратського корабля» - такі дії ще жодній країні світу не допомогли.

Всі ці дії мають відбуватись одночасно, і тиск має відбуватись з усіх сторін. А якщо українська держава зволікатиме, то доведеться тиснути і на неї, щоб впровадила такі заходи. Та щодо моїх особистих переконань, то я вважаю, що силовий варіант є єдино ефективний, бо Росія вже готова стати черговою Північною Кореєю, але ми не готові залишати своїх в біді. І вірю, що рано чи піздно така можливість виникне.