Моє й чуже Дев’яте травня

Особисто мені, українцю 1980 року народження, 9 травня - не те щоби свято. Але Дата Пошани - це безумовно. Надто багато лягло в землю, надто багато скалічилось своїх. І це було таки недарма. Авжеж, перемога Сталінської Імперії не покращила їхнього життя, яке воно в них там лишалось. Але перемога Райху його однозначно погіршила б.

Так склалось, що я досить мало знайомий із родоводом російсько-єврейсько-бурятської (здається) половини себе. Натомість більш-менш знаюся на суто українських пращурах за маминою лінією. І, наскільки мені відомо, в Другу Світову ніхто з них не служив у «заградотрядах», у НКВС, у конвоїрах, у тиловиках, у стукачах… Якщо вони й бігали в атаку з вигуком «За Сталіна», то хіба що слідом за іншими. Масовий самогіпноз - велика сила.

А так - вони просто робили цю тяжку роботу. Хто встиг. Бо, скажімо, двоюрідного прадіда Марка німці розстріляли, щойно взявши наше селище. А взяли вони його, спасибі «мудрій» оборонній стратегії тодішнього Кремля, на 10-й день війни.

Юний Марко був щойно мобілізований, але ще не острижений. Не стрижений під нуль? «Офіцір», - логічно вирішили логічні німці. Марко, молодий і поставний, йдучи на розстріл, здається, так і не зрозумів, що відбувається. Він навіть грамоти тоді ще до пуття не знав.

Його брат Максим уже був офіцером-танкістом. На 1941 рік танків у СРСР було чи не більше, ніж у решти світу. Не те було з танкістами. Вони були дефіцитом. Тому аж у Солікамську поліщук Максим чи не всю війну вчив молодь водити танки. Потім молодь відправлялась на фронт, а він учив наступну молодь. Радянський режим не відпускав на фронт самого Максима, бо гарматного м'яса у вигляді молоді режим мав багато, а фахових Максимів - навпаки. А Максимові соромно було дивитись на скалічених танкістів, що повертались у тил і неприкрито називали його різними армійськими словами. І уже 1944 року він таки випросився на фронт, і загинув в останні місяці війни.

А їхній брат Антон потрапив у полон, здається, в 1941 під Києвом. Там їх таких було 600 тисяч, ще один привіт мудрій сталінській стратегії. Пораненого Антона якийсь німець вирішив добити, але ощадив набої, то вдарив по голові залізничною шпалою. Напевне, був атлет.

І Антон очуняв у ямі, і виліз, і прийшов додому, на Полісся. По окупованій території. Й прижився в партизанах. І пережив війну, і, калічений-перекалічений, дожив до 85-ти.

А їхнього брата й мого прямого прадіда Василя мобілізували вже на початку сорок четвертого, коли вигнали німців із наших місць. Він став снайпером, а потім, після контузії - кулеметником. І заробив орден, бо не помітив, що всі товариші побігли у відступ. Не до того йому було. І він відстрілювався, і вижив, і заробив орден - а номера другого вбило.

Втім, і зворотні історії були. Про співмешканця баби Пріськи, яку ще пам'ятаю навіть я; він п'яний ішов із сусіднього села й похвалявся, що знає партизанів (що було неправдою) - і зустрічні поліцаї поставили його до дерева й розстріляли. Для звітності. Й про старосту, який, нібито відправляючи молодь в рабство в Німеччину, насправді рятував декого й переправляв до партизанів, а коли увійшли регулярні червоні війська, хтось із партизанських командирів загнав коня, щоби врятувати старосту-"зрадника" від шибениці, і ледве встиг.

Або й не такі позитивні фінали - скажімо, про всезагального улюбленця й красеня Мишка, батька малесенької дочки, чий дальший родич виявився німецьким агентом не гіршого рівня. Мишко про це не знав. І не дізнався - партизани прийшли вночі, скрутили йому руки колючим дротом, відвели подалі, до вузькоколійки, й тами зарізали. Партизани теж мусили ощадити набої.

…Історій цих - мільйон. І саме це - та Історія, перекручувати яку не дозволено ніколи й нікому. Особливо - одній сусідній державі з її парадами «Армат» та ядерних боєголовок. Ні, хлопці, все було інакше. Інакше, ніж буває на парадах, де найбільша біда - то заглухла «Армата».

І саме тому моє 9 травня - не їхнє, і навпаки. Моє 9 травня - пам'ять без зайвих прапорів і транспарантів. Їхнє - прапори й транспаранти зі словами «пам'ять», та без пам'яті.

Але прапори ніколи не вказують напрямок до майбутнього - вони лише вказують напрямок змінного вітру.