Хто заблокував конфіскацію грошей Арбузова "руками" Президента

З минулого року В Україні точиться дискусія навколо арештованих Генеральною прокуратурою цінних паперів державного займу вартістю півтора мільярда доларів США, які розміщені в двох державних банках.

За даними фінансових служб ці цінні папери належать колишньому Голові Нацбанку України Арбузову через ряд офшорних компаній з найбільш непрозорих юрисдикцій. Цінні папери є "зрілими" (matured) та їх вартість (півтора мільярда доларів США) разом з нарахованими багатомільйонними відсотками підлягає виплаті власнику з минулого року. Під це та подібні зобов"язання тримаються резерви НБУ. Подейкують, що частина цих відсотків вже була сплачена минулого року в обхід правоохоронних органів. При цьому за оперативними даними ці півтора мільярда лише частина відмитих таким чином коштів, отриманих оточенням Януковича з бюджету. І в ці цінні папери вкладалася викачувані з Нафтогазу кошти. Але кілька ініціатив (в тому числі моя на посаді Начальника Управління МВС з повернення кримінальних активів) щодо проведення перевірки в Мінфіні, залишилися без відповіді.

Що ж до кримінальної справи, в рамках якої арештовані кошти Арбузова, там все впирається у звичайні для України проблеми: відсутність свідків та бажання в них свідчити, відсутність співробітництва правоохоронних структур офшорних країн, в яких не має відповідних угод з Україною (і вона їх не ініціює), втрачені через пожежі, затоплення та інші "стихійні лиха" докази тощо.

В липні 2015 року я особисто віддала Прем"єр -Міністру України Яценюку План з стягнення вказаних коштів на умовах спецконфіскації, погоджений як відповідний законам України фахівцями Верховного Суду. Прем"єр-Міністр навіть зробив з цього приводу кілька виступів, закликаючи Генеральну прокуратуру забезпечити таке стягнення. Але все зайшло в глухий кут, адже згідно з Кримінальним процесуальним кодексом для застосування конфіскації справи мали б бути закриті. З причин, які абсолютно відповідають дійсності: ускладнення збирання доказів вини певних осіб. Адже встановити, що цінні папери придбані, наприклад, на гроші, проведені через низку відмивочних структур було можливо. Важко було знайти свідків, які б сказали, що вони поставили свої підписи на документах за вказівкою Арбузова. Як і одержати документи з офшорів.

Майже в усіх країнах світу для таких випадків існує конфіскація до вироку за тих же обставин, в окремому провадженні (в Латвії, Казахстані, Естонії, Англії та інших країнах). В нас законодавство - розділ 9 статті 100 КПК України - вимагало закриття справи. Як і ким писався кодекс 2012 року знають усі. Враховуючи, що епізодів стосовно Арбузова та інших фігурантів таких справ в Генпрокуратурі було і без цього достатньо, закриття справ з метою застосування спецконфіскації майна не здавалося трагедією. Тим більше, що це був гарантований законний спосіб терміново стягнути кошти до бюджету України. І супсільству отримати кошти в бюджет за логікою було б важливіше, ніж тримати справу без закриття ще рік та згодом закрити її за витеченням часу, повернувши гроші офшорам. Але саме цим - "ваганням суспільного обурення у випадку закриття хоча б однієї справи" - тоді вмотивувала Генпрокуратура свою відмову йти таким шляхом.

І почали народжуватися один за одним законопроекти про спецконфіскацію без вироку суду. Що можна було написати за один день, просто взявши за приклад казахський Кримінальний кодекс, в який ці норми були внесені нещодавно. Адже колишнє радянське кримінальне право в нас та в них практично однакове. Але дискусія триває досьогодні. "Спецконфіскація" поступово в проектах перетворилася на "цивільну конфіскацію", до процесу написання долучилися грантоїди та іноземні спостерігачі. Отже процес зайшов в стадію "ретельного вивчення та узгодження думок".

А в цей час, на 12.12.2016 року до Верховної Ради було подано законопроект з гучною назвою: "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації". Ініціатор закону - Президент України. Керівники Комітетів ВР, що його погодили: Кожем'якін А.А., Соболєв Є.В., Князевич Р.П., Павелко А.В., Геращенко І.В.

За словами Міністра юстиції Петренка "Даний документ приводить наше кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство з питань, які стосуються спецконфіскації і арешту до європейських стандартів». Він також поінформував, що текст законопроекту був обговорений з колегами депутатами і експертами Європейської комісії. Представництво ЄС в Україні в особі Яна Томбінскі зробило публічну заяву про підтримку цього законопроекту у внесеній редакції".

So far so good, як кажуть в Англії. А тепер до тексту: починаючи з моменту вступу в силу цього закону, спецконфіскація за пунктом 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України може бути застосована виключно до майна, вилученого з цивільного обороту! Тобто до вибухівки, наркотичних засобів тощо. Таким чином єдиний законний шлях, що існував в Україні, який надавав можливість стягнути кошти та інше мільярдне арештоване майно негайно, був дуже "точечно" перекритий ... Президентом України.

Норма була "по беспредєлу" включена до Кримінального кодексу України, хоча фактично це стосується процесу застосування спецконфіскації, отже регулюється Кримінальним процесуальним кодексом. Але таким чином просто приховували увагу від гучної вже норми процесу. З якої багато людей і я особисто пройшло не по одному кабінету, намагаючись достучатися до здорового глузду та патріотизму відповідальних осіб.

Норма з"явилася у законопроекті до другого читання, який було подано до Верховної Ради 17 лютого. А проголосовано закон під примусом представників ЄС, Мін"юсту та громадських організацій - 18 лютого.

І все. Єдина гарантована можливість стягнути в державну власність майно колишніх високопосадовців режиму Януковича була втрачена.

А далі - процесуальні строки, вичерпання можливостей зібрати докази - і мільярди підуть (та вже йдуть) до Януковича та його оточення. Це стосується і майна за кордоном. Від чого виграє Євросоюз, представники якого зробили все, щоб в нас не запрацювали норми по конфіскації. Саме вони, офіційно на вимогу грантових організацій, що фінансуються фондами Льовочкина та інших, виступали проти прийняття Закону про спецконфіскацію без закриття справи влітку 2015 року. Погрожуючи тоді позовами януковича в суди ЄС. В той час як у фінансовій системі Євросоюзу обертаються мільярди виведених в нас коштів.

Тут варто пригадати слова Президента Нігерії на антикорупційному саміті в Лондоні. Там трапився скандал з приводу того, що Прем"єр - Міністр Англії не помітив мікрофона, та заявив Королеві, що "Афганістан та Нігерія - фантастично корумповані країни". На що Глава Афганістану обурився. А Президент Нігерії на питання журналістів чи правда, що його країна фантастично корумпована відповів: "Так. Це правда. Тому ми чекаємо, що Англія поверне нам виведені з країни кошти, які знаходяться в її банках".

В нас так відповісти представникам Євросоюзу було нікому.

І таким ож чином до інших статей кримінального законодавства з початку 2014 року було внесено ряд норм, які унеможливили конфіскацію майна оточення Януковича. Наприклад, забрати його в третіх осіб (читай офшорів), тепер можна лише якщо довести, що вони або їх керівники - громадяни Белізу, Кайманових островів та інших дуже "близьких" до України географічно країн, - знали, що майно є результатом злочину в Україні. На практиці це також реально, як довести, що Луна усвідомлює, що вона сателіт Землі.

Всі ці "зміни" до законодавства закладені достатньо професійно, системно, та під прикриттям або Кабміну або Президента в якості ініціаторів проектів. І під патронатом іноземних спостерігачів. Завжди - в останній день. Завжди - "на вимогу МВФ, ЄС та для спрощення візового режиму." Автори - кукловоди - в Росії та Європі. Виконавці - їх я поіменно назву в другій частині цього Блогу. Хто саме стоїть за фактичним виконанням проведення цього та інших подібних законів через Адміністрацію Президента та Верховну Раду на замовлення оточення Януковича.

Звичайно, виникає питання: хтось читає, що саме вноситься та приймається Верховною Радою, крім тих, хто це пише? Але, нажаль, це питання риторичне.