Голод ідеологій: Криза політичного жанру

В політичній діяльності існує лише два питання: «Куди?» І «Як?»

Питання «Куди?» визначає напрямок розвитку держави. Відповіддю саме на це питання, люди називають ідеологією. І саме за це питання люди голосують на виборах. А ось відповідь на питання «Як?» людей ніколи не цікавило. Тут мова про методи, якими політик планує досягати результату. Тому людей і цікавив лише результат. Система виборів проста - ви говорите нам «Куди» збираєтесь вести країну, ми обираємо цікавий нам напрямок, голосуючи за таку партію на виборах, а ви вже забезпечуєте нам результат, і байдуже «Як» ви це робите.

З моменту отримання Незалежності, політичні сили України поділились на два ідеологічні табори - комуністичні і демократичні, де одні пропонували рух назад, а інші - вперед.

Та ця боротьба швидко завершилась перемогою демократії, коли на виборах 2002 року Комуністи отримали лише 5 % голосів.

Відповідно, залишились тільки демократичні сили.

Однак, вже о 2003-2004 роках, під час боротьби за Президентське крісло Ющенка і Януковича, демократичні сили знову поділяються на табори - ПроЄвропейських Демократів та ПроРосійських Демократів.

І знову вся боротьба вкладається в 10 років, де після перемоги Майдану, ПроРосійські сили пролітають, і як колись комуністи, починають повільний процес своєї політичної смерті.

І ось, наступила перемога ПроЄвропейської демократії … і? А результату та немає, і Європи не настало. Народ дивиться в політику, там партії - ББП, БЮТ, Самопоміч, інші, сваряться між собою, наче різні, але в очах людей вони всі представники однієї ідеології - Європейської Демократії. Дивиться на непарламентські Партії - ДемАльянс, Сила Людей, ПЛюС, інші, а вони теж представники Європейської демократії.

У народа виникає логічне питання: За яким критерієм тепер обирати? І народу пхають відповіді на питання «Як?» - сперечаються про методи реформ, їх послідовність, підіймають проблеми системи і кадрового набору … - це все добре, але народ, як не голосував за питання «Як?» так і не збирається голосувати. В різні періоди, він - народ, звичайно трошки поцікавився тим питанням, але такі періоди були наче спалах сірника - то питання кадрів пообмусолювали, а за місяць про кадри забули, трошки системі кістки промили. Та за рік проговорили всі теми і далі зацікавились питанням «Куди?», а напрямку ніхто і не дає.

Деякі починають спроби давати чужі напрямки розвитку: Республіканство, як США, або Соціал-Демократія, як в Швеції. Та народ, хоч і не знає із теорії, що ідеалогія не тиріться у сусідів, а створюється для власного народу, виходячі з його культури і цінностей, але відчуває, що ці розумні вирази його трохи дратують, а відповіді на питання «Куди?» як не було, так і немає. Від цього у народа починає з'являтись відчуття безвиході, що супроводжується роздратованністтю.

Але питання дійсно складне. І в першу чергу усвідомленням - ми вже хочемо постійну ідеологію, яка не переможе через десять років, а залишиться на сторіччя? Чи врешті, нас поки що цікавить ідеологія на дестья років, спрямована на подалання кризи, а постійну після кризи оберемо?

Звичайно, кожна ідеологія народжується в практиці політичного протистояння, і зараз складно уявити, якою буде наступна, може навіть нам вдасться її породити.

Та висновок тут простий - ми живемо в дужі цікаві часи!