Економіка. Чому ми досі не Європа і що робити? (Частина 1)
Референдум за Незалежність 1991 року. Народ ставить галочки "за" і певен: вже зранку будемо жити, як в Швейцарії. Демократія з'явилась, а Європи не сталось. "Диявол", як завжди, заховався в деталі.
Здавалось, що формула успішної ринкової економіки проста : більше бізнесменів - заможніше населення. Але дивимось на захід, порівнюємо економіки Польщі, Швеції та Великобританії, і бачимо одну й ту саму формулу, але занадто різні результати.
Секрет ринкової економіки.
Підприємець є творцем ВВП. Причому кожен. Навіть сантехнік, який звільнився з ЖЕКа і зареєструвався підприємцем, також робить свою долю ВВП. Всі підприємці залежать від успіху один одного, навіть не будучи знайомі. Ось у вас маленька кав'ярня, куди приходить підприємець-сантехнік пити каву, а ще у вас є поставщик м'яса - імпортер, який возить його з Польщі. Відбувся стрибок валют, на якому імпортер отримав великі збитки і звільнив працівника. У того зламався кран, і тепер він ремонтує його сам. Сантехнік не отримує замовлення і не йде до кав'ярні. Ви не отримуєте замовлення від сантехніка і починаєте економити гроші, менше замовляючи у поставщика м'яса - це примітивний приклад обміну грошей. Та щосекунди в ринковій економіці відбуваються мільйони таких операцій, де незнайомі один з одним люди виявляються залежними від успіху один одного, так само, як і від провалів. Залежною від них є і держава, якій вони платять податки. На стрибку валюти окремий банкір заробив 100 гривень, але багато підприємців понесли збитки, почали отримувати менші прибутки, тож і стали платити менші податки. Отже, держава вже в цьому місяці отримала на 1000 гривень менше податків. Та головне - банкір один і заробив він один раз, а ось держава буде отримувати на 1000 гривень менше податків щомісяця, декілька років, поки підприємці не відновляться.
Ще однією важливою деталлю, якій мало приділяють увагу, є ділення бізнесу на малий, середній і великий. Коротко: малий - працює сам на себе; середній - невелике підприємство або мережа (не один) магазинів, ресторанів, декілька десятків працівників; великий - багато працівників, великі мережі, великі обороти коштів.
У кожного з цих видів своя роль в економіці - крупний бізнес заробляє основні гроші, які через банки (там він ці гроші зберігає) у формі інвестицій спускаються до малого і середньго, а ті розповсюджують гроші серед населення.
Так ось вам перша відповідь, чому країни Варшавського Договору та Балтії не змогли наздогнати Західну Європу. Бо за рахунок малих розмірів вони не отримали великого бізнесу. Замкнувшись майже повністю на середньому, вони перебувають у стані розповсюдження чужих ресурсів, але не мають своїх. Так, один завод БМВ дає німецькій економіці більше грошей, ніж ВВП всіх країн Балтії разом (попереджаючи любителів комунізму, якби окрім БМВ в Німечинні не було розвинуто малий і середній бізнес, вони би жили так само хрєново, як і ми, бо гроші від продажу машин замикались в одній кишені і не було б кому розповсюджувати їх серед населення - саме в цьому роль малого бізнесу). Та ось в Україні, на відміну від Балтії, є всі ресурси для активного розвитку великого бізнесу, але результат низький, чому? Поясню далі.
Проблеми України.
А тут доведеться трошки поглянути в історію економіки нашої Незалежності.
Отже, в 1991 році ми отримуємо незалежність і впроваджуємо ринкову економіку. Але 90% політичних еліт нічого про неї не знають. В університетах вони вивчали планову економіку, а ось ринкова їм подавалась поверхнево і в стилі - вона неправильна. Не знали її не тільки нещодавні комуністи, але і опозиціонери. Їх розуміння було просте - з'явиться вільний ринок і одразу наступить щастя. Та виявилось, що знання були потрібні, і детальні.
Ще з кінця 80-х років з'являється кооперація як перша форма малого бізнесу. Сам бізнес починається з початку 90-х. Та є у нього одна штука, яку радянські чиновники, в силу відсутності знання, не прорахували - первинний капітал. Щоб запустити бізнес, підприємець десь має взяти на це грощі. І це в країні, де після розпаду СРСР люди втратили вклади, гіперінфляція добила залишки, тож, грошей не було ніяких.
В розвинутих ринках існує декілька варіантів отримання первиного капіталу: власні гроші; банківський кредит; приватні інвестори. Нічого цього на початку 90-х в Україні не було!
Першими "бізнесменами" став навіть не кримінал, вони трохи піздніше почали легалізовувати доходи, в ті ж часи вони займались виключним криміналом і в бізнес не лізли. Першими стали комуністи і комсомольці - ті, хто встигли стиріти партійні каси. Комуністи були старі, і вірили, що розпад СРСР - явище тимчасове і скоро все повернеться, як було. А ось молодь в обличчі комсомольців швидше зрозуміли, куди вітер дує, тому швидко подеребанили як свої, так і партійні схрони, і заснували на ці гроші перші банки, страхові компанії та різні фірми. Але що вони знали про бізнес? Рівно нічого! Тому і залишились з них на плаву тільки ті, хто ще й з криміналом зрослись.
Перші кредитні програми сьогодні виглядають досить смішно. Не знали тодішні банкіри що таке рефінансування, облікова ставка, індекс інфляції. Часто відсоток за кредити брався "зі стелі", а індексу інфляції і взагалі ніхто не закладав. Тож видавав такий банк в кредит 1000 карбованців на купівлю магазина, а за місяць вже буханка хлібу коштувала мільйон, тож власник магазину брав виручку за один день і закривав кредит повністю. 1992-1994 роки - це був період, коли новостворені банки лопались наче кульки, а за ними і багато "комсомольців" встигали лише вкрасти останні гроші і втекти закордон, а деякі і взагалі в лічені дні перетворювались з доларових мільйонерів в жебраків. Тож, ця перша спроба надати бізнесу первинний капітал провалилась.
Другою спробою стала приватизація. Ідея була така - все майно держави оцінюємо, ділемо на кількість громадян і на отриману суму випускаємо ваучер на майно держави, який можна було обміняти на абсолютно реальне майно. Не пам'ятаю номінала тих ваучерів, та припустимо, що номінал був 1000 карбованців, а магазин поруч з будинком оцінили в 20 тисяч, тож ти міг, об'єднавшись ще з 19-тью власниками ваучерів, в складчину забрати цей магазин. Але фондового ринку не було, а акції підприємств пропонували самі ж підприємства, вони закривались одне за іншим, бізнес був занадто ризикованим через надмірну активність криміналу, а населення не мало фінансової грамотності. Більшість ваучери продали, хтось обміняв на акції підприємств і пролетів, хтось купив, забрав майно, а це майно потім забрав кримінал. Вигоду ж отримали одиниці.
Тож, всі початкові спроби надати суспільству якийсь первинний капітал провалились. І тут варто зробити незначний відступ: порівнявши ці спроби з тим, що відбувалось в західних державах, можна побачити, як у нас намагались змішати комунізм і демократію. На заході застосували закони ринкової економіки дослівно, де були такі терміни, як "ефективний власник", "нічого дарма не дарувати, все має бути викуплене", "рівності не існує, а є лише конкуренція", "бізнес відповідальний". Хочеш зайнятись бізнесом? Спочатку прийми рішення, потім відірви сраку від крісла, розрахуй і опиши бізнес-план, потім йди до банку за дешевим кредитом і доведи, що ти дійсно щось шариш в тому, як той бізнес робити, як і де тебе захищає закон, до кого за чим звертатись, як доведеш - тут вже все швидко: кредит, землю, але тільки під твій бізнес, а не порівну всьому селу, ну, і так далі. Замість приватизації там діяла розстрочка, де, довівши свою здатність займатись бізнесом, тобі давали той самий магазин, але з прибутків ти поступово його викупав. Тож, у них майно роздавалось тільки ефективному власнику, який знав, що з ним робити. А у нас зіграли у Шарікова: "Взять все и поделить", не запитуючи, чи може і хоче людина бути підприємцем, вирішили всіх одночасно зробити бізнесменами, врешті, не зробивши нікого.
На відміну від західних країн наші політики відзначились тим, що заперечували закони економіки. Вони самі вирішували, які економічні закони правильні, а які ні. Спроби пояснити їм, що закони економіки, як закони фізики, не підлягають людській волі, ні до чого не призводили. Навчені плановій економіці вони були впевнені, що ринкова неправильна, але чомусь дає кращі результати. Тому і намагались допускати ринкову за правилами планової економіки. Гібрид зруйнував економіку вщент, а винним політики спробували зробити народ. Ви ж чули, мабуть, і досі чуєте від наших чиновників: "Народ працювати не хоче", "менталітет не той" і так далі.
Тож і вийшло, що на Заході в бізнес пішли лише ті, хто був на це готовий, а у нас туди кинули всіх, де меншість перебила один одного, а більшість перелякано кидала в них тими ваучерами, щоб їх не чіпали. Тому і залишився в бізнесі тільки кримінал.
І з цим нам зробили дуже ведмежу послугу. Тоді, на початку 90-х, у держави грошей не було, а майна валом. На заході вирішили так: хочеш мати свій магазин - викупи його у держави, поступово, з прибутку, але викупи. Так само і на землі: хочеш фермерством займатись? Можеш це робити? То бери землю, частину майна колхозу і починай, але потрошку все це маєш викупити, теж не одразу, теж з прибутків. Так вони собі і бюджет залили, і майно в правильні руки потрапило, в господарські.
Головне, що відрізнило їх підходи, так це була послідовність дій: 1. Нове законодавство; 2. Нова система держави; 3. Розподіл державного майна в суровому дотриманні законів ринкової економіки. Ті закони, які вони прийняли в перший рік після Совка, у нас і досі не прийняті у повному обсязі. Вони одразу врегулювали всі бізнес-відносини, вони одразу запустили жорсткий ринок і ніякої шари. Тож вони стали зрозумілими і власним громадянам і іноземним інвесторам, які так само одразу масово до них пішли. Саме ці інвестори і залили на перших порах їхні банки, за рахунок чого вдалось досягти дешевих кредитів і швидко підняти бізнес, який наповнив економіку.
У нас же приймати нові закони боялись і сильно затягували з цим процесом. Наші політики були керовані сумнівами і страхами допускати правила, які вони все життя вважали помилковими. Найяскравіший приклад їх нерішучості, що створив негативні наслідки розвитку нової економіки, стала форма приватизації аграрних земель. Ідея роздати землю всім порівну і безкоштовно, суперечила законам економіки і одразу вела до провалля весь агросектор. Та вона сподобалась як бувшим комуністам, які звикли до "Взять все и разделить", так і прозахідним опозиціонерам, які на 90% складались з творчої інтелігенції (журналісти, письменники, композитори), і в їх колах також були популярні теми "всім все порівну". Та ось на село з 3000 мешканцями роздали тисячу паїв. Із них лише два десятки були готові до власного господарства. Але грошей вони не мали, трактори колхозів іржавіли в техпарках (їх погодяться віддати лише за 5 років, а віддадуть за 7-8, коли майже вся техніка вже буде непридатна), з поля в 200 гектар його пай - то 2,8 га, десь всередині того поля. Мало того, що його важко знайти в натурі, важко обробляти, бо треба вести техніку через чужі паї, так ще його площі недостатньо для ведення окремого господарства, нерентабельно. Тож, із тих двох десятків готових до фермерства знаходиться лише двоє тих, хто готові пробиватись навіть в таких надумовах.
Врешті, з 1000 паїв 2 почнуть господарство, 18 почнуть його протягом наступних 10 років, коли запрацює оренда землі, 300 кинуть землі, нічого не стануть з ними робити і переїдуть до міст, інші поступово протягом наступних років будуть передавати землю в оренду господарствам. Після кризи 1998 року вартість оренди паю буде складати 800-1000 грн. на рік, що вже у середині 2000-х стане копійками, але ринок не даватиме більше, що зробить селян, які не знайдуть своєї ролі в селі і переїзджатимуть до міст, заручниками питання - продати не можна, обробляти вже неможливо, а орендна плата настільки мала, що і не помічається, та й дають її часто не грошима, а кормами для худоби.
Нагадаю, що на відміну від Західних країн, які прийняли закони і реалізували все майно лише за рік, Україна розтягувала цей процес на довгі роки. Так, землю почали давати 1993-го, а ось трактори колхозів тільки 1998-го. За закони взагалі казати складно, якщо у нас Конституцію прийняли тільки на п'ятий рік незалежності.
За прогнозами фахівців, якби Україна застосувала модель, яку прийняли країни Балтії і Варшавського Договору, то ресурсу лише агроринку з головою вистачило би, щоб не допустити гіперінфляції 1994 року, та вже в перші два роки можно було би залити бюджет та економіку на рівні, який Україна досягла лише 2006-го року. В ті часи ресурси України були настільки великі, що жоден з експертів і допустити не міг, що в природі взагалі існують такі економічні рішення, які могли б ці ресурси просрати. Але наші чиновники, розтягуючи на роки гібрид планової і ринкової економіки з домішками їх нерішучості, такі спромоглись здивувати світ.
А ні закони, а ні напівкомуністичні принципи в економіці не були готові до прийняття інвесторів. Комуністи не могли зрозуміти ринок, а західні інвестори не могли зрозуміти наших правил.
