Глобальний світ обмінюється, а Україна тільки просить

Обмін, це коли - я тобі, а ти мені. За цим принципом живуть держави глобального світу. Та є серед них одна країна, яка вічно просить тільки собі і нічого не хоче давати навзамін - це Україна. Партнери же ведуть себе, як компанія студентів - сказати прямим текстом: «Ви, панове зажрались і нічого не даєте у відповідь» - всі соромляться, але за спиною шепочуть і намагаються щоразу давати все менше, а часто і взагалі уникають зустрічей.

Коли збиралась коаліція по боротьбі з Талібами, туди запросили і Україну. У відповідь: «Ви що з глузду з'хали?! Ми вже були в Афганістані, і знову туди не підемо. Наші матері проти відправки їх синів на війну» і так далі. А ось ряд наших сусідів, в тому числі і Польща, врешті влізли. Та потім наші дізнаються, скільки грошей підняли учасники коаліції на відновленні інфраструктури Афганістану.

В якийсь момент, це усвідомлює і Ющенко, погоджуючись увійти до коаліції, з направленням туди АЖ - десять солдат. Та не встигає цей «військовий контингент» долетіти, як перед ними вже сідають чартери з українськими інвесторами: «Ми все тут будемо будувати - будинки, енергостанції, все». Учасники коаліції, аж підофєгіли, в їх очах це виглядало так: «На четвертий рік війни, коли ви тут все вже завоювали, ми дамо вам десять офіцерів, які будуть радити, як треба правильно воювати, а за це ми заберемо майже всі ваші комерційні контракти». На Заході люди делікатні, тому прямим текстом посилати не стали, а так - інвесторам провели екскурсію, показали інвестиційні проекти, весь час дуже віддалено натякаючи: «Це те, що ви би могли мати, але блядь - ви дали 10 солдат. Польща дала тисячу, Литва, населення якої менше Києва, дали дві роти - 250, а ви дали 10. Не позортесь з тим, увійдіть нормально в коаліцію і майте свої переваги». І що ви думаєте?! Зрозуміли? Звичайно ні! Наші інвестори повернулись з радісним: Нам показали проекти, там шалені гроші, ми все там будемо будувати, тож е-е-ех, як заживемо тепер. А наші телеканали на перебій почали випускати сюжети, про те, як Україна буде відновлвати інфрструктуру зруйнованого Афганістану. Іноземці, приклавши руку до лоба, безнадійно похитали головою, в знак визнання ідіотизму пост-комуністичних чиновників і бізнесменів-комсомольців, та включили тягучку, знову нічого не сказавши прямим текстом, але котрактів не давши. За декілька років безрезультатного очікування, наші сказали: «Нас обманули! Тож ми забираємо український військовий контингент, бо ми мирна нація, і не хочемо втрачати своїх громадян на війні». Тож, десять наших бійців, на п'ятий рік очікування, коли же почнеться війна на яку їх привезли, дожовують сендвіч в НАТОвській столовці, як тут їх нервово хапають за руку, і кажуть, що рятують додому, даби їх не вбили. А контракти отримали члени коаліції, заливши в свої економіки мільярдні кошти.

В бізнесі, навіть у громадській діяльності, всі знають - головне влізти в проект, бо там де є грошовий оббіг, якою би не була твоя роль, ти все одно щось да отримаєш, а чим глибше влізеш, тим більше отримаєш. Приблизно так само побудована і світова політика. Всі ці коаліції - військові, економічні, антикризові, національні - це все певні закриті клуби, де вирішуються величезні пули питань. Як в одному серіалі, колись прозвучало: «Мене не підвищують, бо я не курю, а всі кадрові питання нашої корпорації вирішуються в курілці на 12-му поверсі». Але вход в такі «клуби» платний. Треба щось дати, і чим більше даш, тим вище буде твоє крісло за столом, відповідно і більше отримаєш навзамін.

А Україна не хоче давати! Взагалі! Нічого не хоче! Але шалено хоче отримувати, чим всіх задовбує. Наша дипломатія виглядає приблизно так: «Дайте нам все, чим більше, бо колись, у …нацьтому сторіччі, завдяки українським козакам … тому ви нам винні» і так далі. Завдяки Україні, Західні політики вже вивчили такі деталі європейської історії, які і їх вчені не знали. Та на будь-яке звернення до України, у відповідь самі лише: «На війну не підемо, бо у нас самих війна, або не дамо наших хлопців на вашу чужу войнушку», «Грошей не дамо, бо самим мало», «До ресурсів не допустимо, бо то народне» і так багато, багато різних «не дам», оголошуваних політиками і радісно підтримуваних народом.

Так, один наш дипломат розповідав таку історію, що в діловій культурі США існує правило «дружньої розмови». Приходиш до конгресмена, і починаєш з того, що пропонуєш йому підтримку його законопроекта, по дружньому, за просто так, але після того, по дружньому, за просто так, просиш його, щоб він підтримав і твій проект. Так ось, їдуть наші дипломати просити у США летальну зброю. Конгресмени не дуже хочуть з ними зустрічатись, бо за 25 років теж вже вивчили історію Європи і хто і за що винний Україні. Та врешті їх переконують: «Вибори на носі, а українська діаспора - сильна штука». Нашим дебілам також натякають: «Спочатку станьте друзями, запропонуйте зустріч з діаспорою, щоб ті підтримали його на виборах». Але ж це НАШІ комуністи-демократи, вони взагалі не зрозуміли про що мова, нафіга зустрічатись з виборцями, бо вони ж на ті зустрічі не приходять, гречку дав і все. Тож нащі вирішили, що радник їм туфту якусь прогнав. Прийшли до конгресмена і сходу: «Ви нам винні, бо ми відмовились від ядерної зброї, тож дайте летальну зброю, і ще кредитів і ще грантів…». Конгресмен аж розгубився: «Ну фінансування, то взагалі не моя сфера відповідальності, я представляю комітет з оборони». - «То дайте гроші нам на оборону, ви нам винні». Врешті, все закінчилось, як завжди - у відповідь «ми подумаємо», а за спиною: «Ну вони реально офегіли».

З приводу отримання допомоги на АТО, то взагалі інша історія. Коли АТО почалось, аргумент про те, що ми відмовились від ядерної зброї і Захід нам винний, буржуї приняли і кинулись допомагати. Але вся їхня допомога почала зникати у невідомому напрямку. Американці досі не забули, як росіяни отримали передані Україні антимінометні радари. Ще у 2014 році, тема відмови від «атому» поступово почала ставати ширпотребом, і сприйматись заходом, як черговий посил до історії. Та хтось там шипнув: «України все одно нічого не запропонує навзамін, але треба їм допомогти, бо вони зараз наш щіт від Росії, а щіт має бути міцним». Тож нам заливають бабла, за яке втричі більша армія мала бігати в платінових броніках, і їздити на БМП-трансформерах, які здатні дострибати до Москви. Натомість, приїжають буржуї дивитись на найсильнішу армію в Європі, а до них виходить ободраний солдат в бєрцах знятих з сєпарського трупа. Іноземці розгублено: «А гроші де?», а наші впевнено: «Ми новий комуфляж пошили! Правда малюнок спіз…ли у Норвежців і досі їм авторські права не оплатили, але ВИ ЗНАЄТЕ які ціни у наших швейних підприємств?». Врешті нас посилають до …, а деякі європейські держави починають навіть відверто казати: «Може ну їх нах…, нічого взамін не дають, тільки просять, а що просять те крадуть і знову просять, а ще й від санкцій Росії ми своє втрачаємо». Приходять до наших друзі - американці, канадійці і англійці, кажуть: «Дебіли, ви втрачаєте Європу, ми самі не витягнемо. Тож так, зараз зібралась коаліція по боротьбі проти ІДІЛ в Сирії, направляйте ваш військовий контенгент туди, щоб отримати можливість спілкуватись з Францією та Німечиною на постійній основі, ще й з ролі важливого союзника. До того ж у вас 200 тис. ветеранів, більшість з яких радісно поїдуть на ще одну войнушку, ще й на НАТОвські зарплати». Наші те, як почули, і як підняли хай: «Що? Направляти військовий контингент в Сирію? У нас своя війна є, на чужу не полізимо, а ветерани то проблема МінСоцПолітики, вони у нас пільги жруть, а їх направляти треба щоб вони контракт укладали, і контракт на весь особливий період …», Іноземці: «Оу, Оу, Оу, да ви вже просто заїб…ли, да пішли ви нах…, тоніть самі, ми вже просто задовбались вам круги кидати».

Як сказав один іноземний дипломат: «Є дві речі, які досі підтримують спроби Заходу допомагати Україні: 1. Розуміння потреби захисту від Росії; 2. Спілкування з вашими волонтерами і громадськими діячами, де ми бачимо, що народ адекватний, і не хочеться кидати мільйони адекватних людей із-за сотень неадекватів у владі».

Та головний висновок простий - щоб існувати в сучасному світі, потрібно постійно щось давати, і тільки тоді будеш отримувати навзамін. А коли просто просиш, нічого не даючи і навіть не пропонуючи, то і від світу отримаєш шиш. Україна саме так і поводиться і саме це і отримує.