Статус ветеранів: подавіться «пільгами» і дайте Захист

З цього приводу точиться багато дискусій. Хтось запитує, навіщо ветеранам пільги, бо не за пільги ж воювали. Хтось, навпаки, кричить, що пільг недостатньо і ті, що є, дають зі скрипом. Спробую розкласти питання по поличках і прояснити ситуацію.

Соціальний захист ветеранів у нас регулює закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Цей закон, фактично, був дослівно передраний зі схожого акту СРСР, перекинувши нам систему, сформовану у 70-х роках минулого сторіччя, і за 25 років незалежності, нашпигований купою незначних змін. Закон визначив ветеранів, як певний юридичний статус, що поділяється на два більш конкретних - учасника бойових дій та інваліда війни.

Тут ми бачимо першу відмінність нашого законодавства від Західного. Там, ветеран - це завжди особа, яка вже звільнилась з лав армії - стала цивільним. А у нас, ветераном, де-юре, є навіть особа, яка продовжує службу, бо статус УБД є і у діючих військовослужбовців, тож за законом - він ветеран. Це викликало певну плутанину в системі. Зазвичай - це різні моделі, де у того, хто служить - одна система соціальних гарантій, а у того, хто звільнився - інша. Захистом військовослужбовців займається МінОборони, а ветеранів - МінСоцПолітики.

Та у нас довелось з'єднати нез'єднуєме, бо інститут захисту діючих військових майже вмер, тож їм видали УБД, щоб вони мали хоч якісь пільги, користуючись ними під час служби. В самому законі, для носіїв статусу УБД прописано 22 пільги, із яких більшість вже мертві, або не працюють із-за відсутності механізму. Так, там досі є право на позачергове проведення дротового телефону - черги вже років десять, як не існує, а право є. Або, нова пільга - право на кредит для ремонту житла, до якої немає механізму, і ніде не сказано хто і на яких умовах має цей кредит давати.

Отже, є нагальна потреба розібратись глобально з тим, навіщо взагалі захищати права ветеранів, і яким має бути цей механізм.

Сам інститут соціального захисту ветеранів з'явився більше 2000 років тому, ще у стародавньому Римі. Він ставив перед собою дві мети: 1. Підвищити авторитет військової служби, за рахунок виділення ветеранів, як привільованої групи суспільства; 2. Вирішити проблему агресивної поведінки ветеранів, та повернення їх до мирного життя - вони не мали складати загрозу для народу і держави, а навпаки, мали стати героями. Тож, в різні часи стародавніх держав, ветеранам давали земельні наділи, громадянство, встановлювали певні аналоги сучасних пенсій.

З часом, розвиток цього інституту, поділив всю систему на дві групи пільг: Пільги-подяки і пільги-реабілітація.

Пільга-подяка - спрямована на мотивацію армії і заохочення молоді йти до збройних сил, через надання вже відвоювавшим ветеранам додаткових соціальних переваг, виділяючи їх в окрему, привільовану групу суспільства.

Це різного роду позачергові права, де наче можна всім, але ветеранам без черги - отримання земельних ділянок, той самий дротовий телефон, квартирна черга.

Та є ще одна категорія пільг-подяк - соціально спрямовані. До цієї категорії відносяться пільговий проїзд в громадському транспорті, знижка на сплату комунальних послуг, в деяких країнах - податкові пільги. Доречі, проїзд і комуналка - не українське ноу-хау, а досить розповсюджена в світі пільга, для ветеранів. Звичайно, що в різних країнах вона має різні форми і правила, але вцілому, дуже часто застосовується і за кордоном. Головним чином - це пільги-подяки, де ветеран відчуває свою окрему роль в суспільстві, так само і люди, що його оточують: - Чому ми платимо за проїзд, а він ні? - Бо воював за державу! - А чому ми «впахуємо» весь місяць, щоб на комуналку нашкрябти, а він ні? - Бо воював!

Ці пільги впливають не тільки на підростаюче покоління, але і на моральний дух солдат, які продовжують воювати. Вони зв'язуються із звільненими побратимами і дізнаються, як у них справи. Тож у відповідь мають чути лише хороші новини, щоб усвідомлювати переваги свого повернення додому.

Та не тільки подякою є дві описані пільги, але і соціальним захистом. Трохи нижче, буде описана соціальна реабілітація, де я розкрию певні труднощі відновлення на роботі людини, що пережила війну. Тому другою функцією таких пільг, є спрощення, умов проживання у мирному місті. Оскільки ветеран частіше потраплятиме у скрутні становища, ніж людина, яка не воювала, держава заздалегідь кидає йому «рятівний круг» у вигляді пільг, які можуть значно знижувати його витрати. Опинившись зовсім без грошей, ветеран залишається мобільним - через право їздити у транспорті безкоштовно та сплачувати комуналку зі значною чи 100% знижкою, тож гроші будуть потрібні тільки на їжу. Він зможе довше протриматись до відновлення матеріального стану. А як сказано вище, наслідки війни роблять ветеранів частими жертвами безгрошів'я.

Пільги-реабілітація - це пільги спрямовані на відновлення психічного та фізичного стану ветерана, а також повернення його до мирного життя. Зазвичай це - медична, психологічна та соціальна реабілітація, а також питання житла.

Медична реабілітація - З війни ніхто не повертається здоровим. Взагалі ніхто. Окрім прямих травм, війна "дарує" ветеранам інфекційні, судинні, нервові та багато інших захворювань. Відсутність санітарії, постійні стреси і травми - війна робить хворим кожного! В деяких країнах вже започаткували обов'язкову діагностику ветеранів на найпоширеніші хвороби. У нас, часто буває важко навіть на конкретну перевіритись. Бо ветеран - особа цивільна, тож і лікарні цивільні, які нібито й безкоштовні, але в реальності - дуже дорогі.

Метою медичної реабілітації є запобігання поширенню інфекційних хвороб, також вона має реалізувати відповідальність держави за людину, яка пошкодила заради неї здоров'я.

В Україні, поки що, питання медичної реабілітації відноситься до застарілих пільг. Багато механізмів не працюють, часто бійцям доводиться це право вибивати, і не завжди їм це вдається. Так само, немає єдиної системи діагностики здоров'я ветерана в різні періоди після повернення з війни. Практично, вся медична реабілітація прив'язана до прямих травм війни. Часто бувають випадки, коли в наслідок контузії, через певний проміжок часу, у бійців з'являються пухлини, або психічні розлади. Є багато прикладів, коли так і не вдавалось довести, що ці хвороби є наслідками війни. Що спричиняло необхідність лікування за власний рахунок.

Далі будуть два типи реабілітації, перед описом яких зроблю відсутп: Війна - це не просто місце, де вбивають. Війна - це інше життя! Зовсім інше, з іншими правилами, способами спілкування і проблемами. Там все зрозуміло - ворог там, друг тут, сиди тут, стріляй туди. Тож, навіть для тих, хто не отримав на війні сумнозвісний ПТРС, повернення до мирного, набагато складнішого світу, стає важким випробуванням. Тут незрозуміло хто друг, а хто ворог, де бути, і що робити, тут ніхто і нічого не говорить прямо. Тут люди бояться випробувань - залишитись без житла, загубити телефон, або навіть менш цінну річ. Тут зовсім інші проблеми, які після війни, здають дріб'язком. Вам страшно залишитись без житла? А що тут такого, думає боєць, я рік спав під відкритим небом, спати можна всюди, головне вижити, а комфорт ... це щось таке, до чого тепер знову доводиться звикати.

Психологічна реабілітація.

Вже, мабуть, майже всі вивчили абревіатуру ПТРС (Пост Травматичний Розлад Свідомості). Та з цим стресом хлопців небагато, значно більше тих, хто не розуміє правил нового світу, і їм достатньо лише дати пораду, та немає кому.

За правильного підходу, реабілітація починається з психолога-діагноста, який розуміє проблему і направить далі. Комусь пропише групову терапію, комусь психоаналіз, комусь звичайний санаторій під наглядом психолога, а комусь і просто пораду дасть. Так, наприклад, відомий снайпер Кріс Кайл, прийшовши до психолога з гострою проблемою, замість напряму на терапії, просто отримав пораду попрацювати волонтером при центрі ветеранів. І це йому допомогло позбутись низки дрібних психічних травм.

Та у нас цього немає! Практично вся психологія у нас - це санаторій із штатними психологами. А чи потрібний тобі санаторій? Чи ті там психологи? А може тобі краще два рази на тиждень на групові зустрічі ходити? Або, до психоаналітика під домом? І чому саме два тижні, може твоя проблема півроку лікується? В Україні цим питанням не зацікавились. Як такого, діагноста у нас взагалі не передбачено, і до психолога ветерана направляє чиновник, який уяви не має, яка саме допомога бійцю потрібна, і чи потрібна взагалі, може йому і поради вистачило би. Боєць каже: Потрібний психолог! Чиновник відповідає: Ось тобі путівка в санаторій, на два тижні, зі штатними психологами! На цьому вони і розходяться.

Це як в старому анекдоті, де хворих на сифіліс, геморой і ангіну лікують однаково - змащуючи хворе місце йодом, а той у якого ангіна, мріє, щоб або першим мастили, або ватку змінювали. Так і тут, якої би допомоги не було потрібно бійцю, на все одна пігулка - два тижні санаторію, де є психологи.

Ще однією проблемою є сімейне життя ветеранів. Кількість розлучень у колишніх бійців дуже висока. Дружина чекає чоловіка з війни. А коли він приходить, наче і не деспот, і не б'є, а, все одно, вона і місяця не витримує, як йде від нього. В Україні члени родини учасника бойових дій не підпадають під дію закону. У цивілізованих державах діє окремий напрямок психологічної допомоги ветеранам - сімейна терапія. Вона спрямована саме на вирішення проблеми розлучень. І до таких психологів приходить не тільки ветеран, але і його дружина, і навіть діти. Яких навчають правильно сприймати батька, навчають, як допомогти йому швидше повернутись до мирного життя. В Україні цього немає, і прийти із сім'єю, ви можете хіба що до приватного психолога. Бо для державних - є лише ви, ветеран, без сім'ї, ними держава не цікавиться.

Часто, достатньо було би просто пояснити дружині, як буде поводити себе її чоловік в перші місяці після повернення. Буде здаватись, що він грубий. Та насправді, це військова звичка - швидко і коротко формулювати думки, вона буде проходити протягом десь 3-5 місяців. Він емоційно відчуває теж саме, що і мирна людина, але висловлює це як наказ, тому здається грубим, а дружина вважає, що він висловлює незадоволення нею. Багато нарікань і на так званий "просторовий погляд", коли боєць дивиться наче крізь тебе. Він викликаний концентрацією уваги. Там на війні, вона стає конче потрібною. А в мирному житті проходить не одразу. Також, дружин хвилює те, що вони не можуть добитись уваги від ветерана. Це буває з тих самих причин - він забиває в собі емоції і довго їх не відпускає, намагаючись контролювати події навколо себе.

Дружинам і дітям варто зрозуміти, що для вас - цей світ мирнй, але він - ветеран, його боїться. Цей світ для нього новий, з іншими правилами і порядками, тому перші декілька місяців після повернення, він відчуває себе напруженим, що і провокує такі стани. Фактично, перші місяці після повернення додому, для нього є чимось схожим на тривалий бойовий виїзд. Достатньо лише пережити ці місяці і до вас повернеться той самий чоловік, який і уходив на фронт.

Соціальна реабілітація - окремий вид реабілітації, взагалі не представлений в Україні, але дуже потрібний.

Ветеран не працює, наче і не спився, нормальний, але нікуди не влаштовується. Знайома ситуація?! У нас на таких машуть рукою, а ось за кордоном розібрались в чому річ і навчились їм допомагати. Причин декілька:

1. Війна змінила життя, і ветеран хоче нового;

2. Дезорієнтувався у новому світі, не може зрозуміти куди йти і що робити;

3. Важко дається усвідомлення роботи на того, хто не воював (або під керівництвом такої людини);

4. Хвилюється, що час на роботу зашкодить реабілітаційним процедурам;

5. Особлива причина - зарплатня недостатня, але не від жадності. Середня зарплатня електрика в місті 3000 грн. А ветеран рахує по іншому - мені, для виживання потрібно 6000, таку зарплатню і шукає. Це теж військове - орієнтуватись на конкретний результат. Саме із-за цієї проблеми, з працевлаштуванням, ветерани часто потрапляють в ситуації абсолютно повного безгрошів'я, де право на проїзд у громадському транспорті та пільги на комуналку, стають справжнім порятунком.

Для вирішення проблеми, ветеран має починати з психолога-діагноста, який визначить проблему і спрямує його далі. Або на професійну орієнтацію, для вибору нової професії, потім навчання і працевлаштування. Або - одразу на працевлаштування, яким займаються окремі спеціалісти, влаштовуючи саме ветеранів, знаючи і їх специфіку і специфіку ринку.

Але ж у нас соціальної реабілітації не існує. Інколи, психолог може пояснити ветерану, що той життя просто хоче змінити, але тут все - далі сам, знайди спеціаліста по профорієнтації, знайди де навчатись, і так далі. Але для функціонування цього виду реабілітації, держава має вести цей процес через всі етапи безперервно.

Житло - окрема категорія, яка так само розвинута не тільки в комуністично-демократичній Україні, але і у досить ліберальних державах.

Багато де застосовується принцип - власне, орендоване, службове, байдуже яке, але у ветерана обов'язково має бути притулок.

Якось, в одному американському місті існував такий собі притулок, для ветеранів. Мешканці підняли шум, щодо його закриття, жаліючись, що він перетворився на притон алкоголіків, які навіть не збираються відновлюватись у мирному житті і просто користуються шаровим житлом. Але міська влада показали цифри, що із всіх ветеранів, які колись жили в притулку, постійно залишилось жити в ньому лише 15 %, а середній час перебування там інших 85% склав лише три місяці. Тож, більшість використовували притулок за призначенням - пожив, поки не було де, але влаштувався на роботу і винайняв нормальне житло. Просто цієї категорії ветеранів ніхто не бачив, оскільки вони в притулку тільки ночували, а в день шукали роботу, гуляли, навчались, проходили реабілітацію. В той же час, алкоголіки були у всіх на виду і складали хибне враження про загальний образ мешканців.

Ветеран - це група ризику бродяжництва. В їх психологічних проблемах існує безліч причин залишення житла, або позбавлення його внаслідок безгрошів'я. Та ветерани не особливо цього бояться, їм не складно жити на вулиці. Та це складно державі і суспільству - мати таку кількість бомжів, ще й з досвідом вбивства людей. Тому, саме держава зацікавлена в тому, щоб коли ветеран залишиться без даху, він мав куди прийти, окрім як канави під мостом, оскільки з притулку, він може відновити свою соціальну роль, а з під мосту - вже ні.

Світовий досвід має безліч варіантів забезпечення ветеранів житлом, але він завжди поділяє їх на житло короткотермінове-соціальне, і житло постійне. В Україні робляться спроби вирішити проблеми постійного житла, зі скрипом і біллю, але робляться. А ось короткотермінове житло у нас відсутнє взагалі.

Окрема увага розвинених країн, спрямована на створення із ветеранів еліти нації - допомога у започаткуванні власного бізнесу (діють окремі інвестиційні фонди, для ветеранів, програми навчання, інше), направлення на здобуття вищої освіти. У нас хвилюються з приводу вже 400-т ветеранських організацій АТО, але в Західних країнах їх тисячі, бо там - діяльність на допомогу ветеранам вважається хорошою реабілітацією бійців. Які, до того ж, часто переходять із громадської діяльності в політичну і стають хорошими політиками. За час участі у війні, ветеран отримує якості характеру, які дуже ефективні у бізнесі, управлінні та політиці, і які майже неможливо здобути у мирному житті. Саме тому, наприклад, в королівській родині Великобританії, обов'язковою умовою прийняття трону, є участь принца у війні.

Нам про це мало відомо, бо в СРСР військові були виключно військовими. Ми зараз вперше почали бачити ветеранів з освітою та вміннями юристів, фінансистів, ІТ-спеціалістів. А ось для Заходу це вже критерій. Правда, без знань і досвіду в певній професії, ці навички ветеранів нічого не варті, так сам, як і діяльність ветеранів в політиці поодинці. А ось коли вони опиняються в одних командах, де кожен є професіоналом в певній професії і галузі, то з цього виходять дуже ефективні політичні групи, на розвиток яких, західні держави витрачають значні ресурси, як вклад у майбутнє своєї країни.

Говорячи про реформу системи соціального захисту ветеранів, треба сказати, як вона має виглядати хоча б приблизно. З моєї точки зору вона має виглядати так:

· право на проїзд в громадському транспорті,

· знижка на комуналку,

· програма забезпечення житлом,

· соціальне (короткотермінове) житло,

· побудова єдиних ветеранських центрів, для забезпечення єдиного вікна всіх пільг,

· програми психологічної, медичної та соціальної реабілітації,

· забезпечення професійного розвитку ветеранів - створення інвестиційних фондів, для започаткування бізнесу,

· та більш ефективні програми доступу до вищої освіти.