Попит на істориків

В останні роки ЗМІ частіше звертаються по коментарі до істориків, які висловлюються про минуле України критично, часто врозріз зі звичною схемою історії. Вони відновлюють пам'ять про забутих героїв, повертають несподівані сторінки та імена, а почасти й спонукають переглянути вже усталені візії про роль України та українців. Однак все одно нині, за кількома винятками, професійні історики існують, ніби в паралельному світі від суспільства.

Останні дискусії про Волинську трагедію красномовне тому свідчення. Я не хочу говорити крайніми категоріями "добре-погано". та річ у тім, що інтернет і друковані ЗМІ майоріли аналітичними статтями та розвідками, які мали б бодай наштовхнути на думку не приймати поспішних рішень (як у випадку з появою проспекту Бандери у Києві).

Здавалося б, це свідчить про брак в Україні попиту на нове покоління істориків і нівелювання авторитету істориків в принципі. Однак видається інакше. Бо кожен критичний коментар викликає спалах словесного супротиву. Що, як правило, є індикатором пострілу в самий центр упереджень.

Отже, попит таки є. На критичних й активних, вільних від стереотипів, заангажованості й снобізму, здатних не лише говорити науковою мовою, але й простими словами пояснити українцям, де росте будяк історичного мракобісся.

Я досі згадую слова, почуті після вступу до "могилянки": "Забудьте те, чому вас вчили у школі". Тоді мова йшла не про факти, а про їхню інтерпретацію, а точніше про зняття вузьколобих окулярів перед поглядом на світовий контекст. У кожному семестрі, на кожному предметі кафедри я переконувалася: те, чим серед українців прийнято пишатися - не завжди найкращі і благополучні сторінки.

І за що я точно безмежно вдячна своїй рідній кафедрі, так це за змогу пояснювати складні історичні процеси звичайними ненауковими словами. А це неабияк важливо для реального впливу істориків на суспільство.

Зрештою, історична освіта універсальна. Це я добре відчуваю зараз, працюючи журналістом.