УКР
7295 відвідувачів онлайн
Редакція Цензор.НЕТ може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів.
Пам’яті Олександра Кирилюка
Пам'яті коханого та рідного сина, онука, чоловіка, батька, друга та побратима
На жаль, не довелось мені побачити його при житті, але він назавжди залишиться в моїй пам'яті.
Я донька військового, який пішов добровольцем в першу хвилю мобілізації. Честю і правдою прослужив перший рік проклятої війни в 30-й ОМБр. Дякую Богу, мій батько живий повернувся додому. Так склалося, що допомагала в першу чергу татковій 30-й окремій механізованій бригаді. Це моя улюблена бригада, бо вона вже рідна, а найближче всіх - рота снайперів. Саме в ній служив Олександр Кирилюк. Мені безмежно боляче, що такий молодий хлопець, як Саня, загинув, дуже хочу, щоб його знали і пам'ятали. Він вірою і правдою служив, з честю носив форму військового.
Складно говорити, але на моє прохання рідні та побратими написали про Сашу. Почитайте, згадайте, помоліться. Він був гідною Людиною, справжнім воїном до останньої хвилини життя. Я хочу, щоб обличчя та ім'я запам'яталось. Поки ми їх пам'ятаємо, вони живі.
Ротний:
Старший солдат Кирилюк Олександр Георгійович за час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Під час виконання своїх функціональних обов'язків, показав високий рівень особистої підготовки, спроможність вчасно та вірно проводити аналіз обстановки, що склалася, робити висновки та приймати вірні рішення.
В період з березня 2014 року брав участь в проведенні антитерористичної операції на сході країни на посаді механіка - водія бойової машини піхоти.
Неодноразово, перебуваючи в боях, вміло застосовував свої знання та навички на практиці. Перебуваючи під обстрілами противника, неодноразово брав участь у евакуації поранених товаришів по службі, а саме в боях під Савур -Могилою.
З кінця 2014 року перебував на посаді снайпера роти снайперів. У складі групи Олександр та його товариш по службі брали участь в боях на околиці населеного пункту Дебальцево, де проявили справжню мужність та професіоналізм під час виконання завдань за призначенням. Під час штурму населеного пункту Логвіново його групою було знищено декілька кулеметних та гранатометних розрахунків противника, що не дало противнику змоги уразити бронеоб'єкти та живу силу наших підрозділів.
З квітня 2015 року виконував завдання за призначенням в околиці населеного пункту Новолуганське, у складі відділення взводу снайперів. Взявши участь у проведенні з підрозділом військ спеціального призначення операції по з ахопленню стратегічної висоти в околицях Новолуганського, потрапив у засідку та був взятий в полон, з якого не повернувся.
Товариші по службі Василь та Олександр:
Кирилюк Александр служил в роте снайперов с 2014 года, до этого был в составе 1МБ вместе с которым прошел ад Саур-Могилы и Степановки. В составе роты снайперов участвовал в боях под Логвиновым, с.Луганским и Троицким.
В 2015 году занял должность сержанта по материальному обеспечению роты снайперов. Но и после этого никогда не отказывался от выполнения задания любой опасности и сложности, как и в тот роковой день.
Нашему призыву он запомнился, как всегда веселый и жизнерадостный человек. Летом наше подразделение базировалось около Светлодарска и Саня часто приезжал к нам на ночлег, но так как любил поспать, командир роты шутливо говорил "несите сюда Кырылюка". Ходил в камуфляжной панаме с застегнутыми к верху полями ( как у мушкетеров только без пера ), за это мы называли его Арамисом.
Когда с ним случилась беда, мы слышали, как это было, по телефону, как он просился, что они ему говорили. Это были кацапы на 100%. Будем надеяться, что за его смерть кто-то когда-то станет перед ответом.
Побратим Руслан:
В той день коли Саші не стало, я з ним разів з 20 слухав в машині пісню Вакарчука "Гілля калини", чомусь так було тривожно нам, але так ні він, ні я цього один одному не сказали. Він сказав що пісня гарна, але жаль, що мало хто в Артемівську її зрозуміє. Але він вірив в нас всіх, хотів ще багато чого зробити для нас. Саша завжди був веселим, любив жартувати, особливо коли було страшно. Він поважав свого командира і все старався, коли виконував завдання, які йому давали. Він так хотів купити автомобіль, останній час тільки про це і говорив.
Тетяна Кирилюк, дружина:
Познакомились с Сашей два года назад "Вконтакте". Первые наши встречи были настолько теплые, что казалось, мы давным-давно знакомы. От него веяло таким теплом и уютом, что не хотелось и расходиться. Поехав в отпуск к родителям, мы постоянно были в телефонном режиме и решили после его приезда: будем вместе жить...Через время мы узнали, что у нас будет еще один ребенок…Саша очень радовался, хоть уже и было два карапуза. В феврале 2014 мы расписались, а через две недели он уехал под Крым...Звонил при каждой возможности, говорил: "Родная, все будет хорошо". Первая наша встреча произошла через долгих шесть месяцев. Как раз на рождение дочери...Эти шесть месяцев были сплошным адом, мы могли не разговаривать неделями, я узнавала, как он, через его друзей...После рождения дочери он все время старался находиться рядом как можно чаще...Все возможными путями хотел остаться как можно дольше возле нас, но не все в его силах....Саша снова уехал и опять переживание, боль и страх ожидания...
В последний раз мы виделись в июне 2015 года, мы были в его родном селе. За то время, что мы там были, он старался сделать всё, что хотел. Увидеть всех, рассказать все, что там было и как...От детей вообще не отходил, старался побыть с ними как можно дольше....Провожая на поезд, в его глазах была печаль, боль и ненависть, что нужно обратно ехать...Я ему всегда говорила: " Береги себя", а в ответ слышала: "Не бойся, все будет хорошо, я вернусь, ты только жди".
Саша был храбрым, добрым и любящим...Он всегда мог найти решение любой ситуации. Всегда был готов прийти на помощь человеку. Саша всегда улыбался и любил шутить.... Искреннее и добродушнее человека я не знала и не знаю.
Ірина Мінєєва, волонтер
Кажуть, поки про людину пам'ятають, вона жива... А я ще неодноразово бачила, що загиблі хлопці знаходять своє продовження в дітях. Коли я вперше прийшла в родину загиблого Саші, мене вразило, наскільки його донечка Міланка схожа на тата. Вона ледь-ледь навчилась ходити тоді, маленькі оченятка допитливо дивилися на мене і перекликалися з портретом Саші поруч. Свій перший рік народження донька Міланочка зустрічала вже без тата. Це так страшно, коли діти не пам'ятатимуть свого батька, але ми маємо зробити усе, щоб пам'ять про Героїв жила в наших серцях, а їх смерті були не марні.
***
Кирилюк Олександр Георгійович
На жаль, не довелось мені побачити його при житті, але він назавжди залишиться в моїй пам'яті.
Я донька військового, який пішов добровольцем в першу хвилю мобілізації. Честю і правдою прослужив перший рік проклятої війни в 30-й ОМБр. Дякую Богу, мій батько живий повернувся додому. Так склалося, що допомагала в першу чергу татковій 30-й окремій механізованій бригаді. Це моя улюблена бригада, бо вона вже рідна, а найближче всіх - рота снайперів. Саме в ній служив Олександр Кирилюк. Мені безмежно боляче, що такий молодий хлопець, як Саня, загинув, дуже хочу, щоб його знали і пам'ятали. Він вірою і правдою служив, з честю носив форму військового.
Складно говорити, але на моє прохання рідні та побратими написали про Сашу. Почитайте, згадайте, помоліться. Він був гідною Людиною, справжнім воїном до останньої хвилини життя. Я хочу, щоб обличчя та ім'я запам'яталось. Поки ми їх пам'ятаємо, вони живі.
Ротний:
Старший солдат Кирилюк Олександр Георгійович за час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Під час виконання своїх функціональних обов'язків, показав високий рівень особистої підготовки, спроможність вчасно та вірно проводити аналіз обстановки, що склалася, робити висновки та приймати вірні рішення.
В період з березня 2014 року брав участь в проведенні антитерористичної операції на сході країни на посаді механіка - водія бойової машини піхоти.
Неодноразово, перебуваючи в боях, вміло застосовував свої знання та навички на практиці. Перебуваючи під обстрілами противника, неодноразово брав участь у евакуації поранених товаришів по службі, а саме в боях під Савур -Могилою.
З кінця 2014 року перебував на посаді снайпера роти снайперів. У складі групи Олександр та його товариш по службі брали участь в боях на околиці населеного пункту Дебальцево, де проявили справжню мужність та професіоналізм під час виконання завдань за призначенням. Під час штурму населеного пункту Логвіново його групою було знищено декілька кулеметних та гранатометних розрахунків противника, що не дало противнику змоги уразити бронеоб'єкти та живу силу наших підрозділів.
З квітня 2015 року виконував завдання за призначенням в околиці населеного пункту Новолуганське, у складі відділення взводу снайперів. Взявши участь у проведенні з підрозділом військ спеціального призначення операції по з ахопленню стратегічної висоти в околицях Новолуганського, потрапив у засідку та був взятий в полон, з якого не повернувся.
Товариші по службі Василь та Олександр:
Кирилюк Александр служил в роте снайперов с 2014 года, до этого был в составе 1МБ вместе с которым прошел ад Саур-Могилы и Степановки. В составе роты снайперов участвовал в боях под Логвиновым, с.Луганским и Троицким.
В 2015 году занял должность сержанта по материальному обеспечению роты снайперов. Но и после этого никогда не отказывался от выполнения задания любой опасности и сложности, как и в тот роковой день.
Нашему призыву он запомнился, как всегда веселый и жизнерадостный человек. Летом наше подразделение базировалось около Светлодарска и Саня часто приезжал к нам на ночлег, но так как любил поспать, командир роты шутливо говорил "несите сюда Кырылюка". Ходил в камуфляжной панаме с застегнутыми к верху полями ( как у мушкетеров только без пера ), за это мы называли его Арамисом.
Когда с ним случилась беда, мы слышали, как это было, по телефону, как он просился, что они ему говорили. Это были кацапы на 100%. Будем надеяться, что за его смерть кто-то когда-то станет перед ответом.
Побратим Руслан:
В той день коли Саші не стало, я з ним разів з 20 слухав в машині пісню Вакарчука "Гілля калини", чомусь так було тривожно нам, але так ні він, ні я цього один одному не сказали. Він сказав що пісня гарна, але жаль, що мало хто в Артемівську її зрозуміє. Але він вірив в нас всіх, хотів ще багато чого зробити для нас. Саша завжди був веселим, любив жартувати, особливо коли було страшно. Він поважав свого командира і все старався, коли виконував завдання, які йому давали. Він так хотів купити автомобіль, останній час тільки про це і говорив.
Тетяна Кирилюк, дружина:
Познакомились с Сашей два года назад "Вконтакте". Первые наши встречи были настолько теплые, что казалось, мы давным-давно знакомы. От него веяло таким теплом и уютом, что не хотелось и расходиться. Поехав в отпуск к родителям, мы постоянно были в телефонном режиме и решили после его приезда: будем вместе жить...Через время мы узнали, что у нас будет еще один ребенок…Саша очень радовался, хоть уже и было два карапуза. В феврале 2014 мы расписались, а через две недели он уехал под Крым...Звонил при каждой возможности, говорил: "Родная, все будет хорошо". Первая наша встреча произошла через долгих шесть месяцев. Как раз на рождение дочери...Эти шесть месяцев были сплошным адом, мы могли не разговаривать неделями, я узнавала, как он, через его друзей...После рождения дочери он все время старался находиться рядом как можно чаще...Все возможными путями хотел остаться как можно дольше возле нас, но не все в его силах....Саша снова уехал и опять переживание, боль и страх ожидания...
В последний раз мы виделись в июне 2015 года, мы были в его родном селе. За то время, что мы там были, он старался сделать всё, что хотел. Увидеть всех, рассказать все, что там было и как...От детей вообще не отходил, старался побыть с ними как можно дольше....Провожая на поезд, в его глазах была печаль, боль и ненависть, что нужно обратно ехать...Я ему всегда говорила: " Береги себя", а в ответ слышала: "Не бойся, все будет хорошо, я вернусь, ты только жди".
Саша был храбрым, добрым и любящим...Он всегда мог найти решение любой ситуации. Всегда был готов прийти на помощь человеку. Саша всегда улыбался и любил шутить.... Искреннее и добродушнее человека я не знала и не знаю.
Ірина Мінєєва, волонтер
Кажуть, поки про людину пам'ятають, вона жива... А я ще неодноразово бачила, що загиблі хлопці знаходять своє продовження в дітях. Коли я вперше прийшла в родину загиблого Саші, мене вразило, наскільки його донечка Міланка схожа на тата. Вона ледь-ледь навчилась ходити тоді, маленькі оченятка допитливо дивилися на мене і перекликалися з портретом Саші поруч. Свій перший рік народження донька Міланочка зустрічала вже без тата. Це так страшно, коли діти не пам'ятатимуть свого батька, але ми маємо зробити усе, щоб пам'ять про Героїв жила в наших серцях, а їх смерті були не марні.
***
Кирилюк Олександр Георгійович
Дата та місце народження: 8 січня 1993 р., с. Лиман Перший, Решетилівський район, Полтавська область.
Дата та місце загибелі: 30 липня 2015 р., с. Новолуганське, Артемівський район, Донецька область.
Звання: Старший солдат.
Посада: Снайпер.
Підрозділ: 30-а окрема механізована бригада.
Обставини загибелі: Загинув 30 липня 2015 р. під час виконання бойового завдання поблизу села Новолуганське, Артемівський район (Донецька область).
Сімейний стан: Залишилися дружина та тро є дітей
Місце поховання: с. Лиман Перший, Решетилівський район, Полтавська область.
Орден "За мужність" III ступеня (посмертно)
Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, "за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
Але їх, дорогих загиблих стільки, що пам*ять вже не може думати, що вони загиблі. Вони живі.