Макарена

Хочете знати, чому українці не поспішають на контракт у війську? Причин багато, але одна з основних - САМОДУРСТВО офіцерів радянської традиції. Коли спілкуються з позицій "я начальник - ти дурак". Коли людина в очах ніби то начальника не варта нічого!

Офігєть, кричали гості! Більш як півроку я не можу отримати належний мені стандартний документ.
4 вересня 2014 року був останній день перед перемир'ям. Ворожий артбстріл на Веселій Горі, у Дмитрівці, відступ наших з-під Луганська.

В Новоайдарському районі Луганщини я втратив військовий квиток (і ще багато чого). Всю війну пройшов з тимчасовим документом, виданим у штабі військової частини. У середині вересня 2015 я демобілізувався і став на облік у Печерський районний військкомат. І вже більше як півроку, з листопада 2015, мені не видають належний мені документ - посвідчення офіцера запасу.

Видали бланк, за який я розписався, заповнили його. Але новий воєнком (нехай буде саме "воєнком", бо на несовєтизовану назву організації «військкомат» цей посадовець не заслуговує) Станіслав Макаренко вилучив у мене мій документ - посвідчення офіцера запасу. Вилучив, шантажуючи тим, що я ніби зобов'язаний заповнити «аркуш бесіди» (ще один релікт совка) про те, що я відмовляюся отримати роботу у воєнкоматі на посаді державного службовця. Посади, яка мене абсолютно, ні на секунду не цікавить. І реальної вакансії на яку, до речі, на час проведення кампанії зі збору аркушів бесіди, не було! Відтак я написав на бланку аркушу бесіди буквально: Не ставте глупих задач! За це Станіслав Макаренко незаконно вилучив, фактично - вкрав у мене документ. Відтоді командування військкомату грається зі мною у дитячу забавку "Купи слона!".

Вибачте, фотографії С.Макаренка зі зброєю не знайшов.

Добрі люди порадили звернутися у приймальню міністра у Будинку офіцерів. Там, мовляв, такі справи «розрулюють» швидко. У приймальні мені взялися пояснювати про користь від аркушів бесід, хоча я як офіцер і сам знаю, що воно дуже помічне ;) Але я чомусь думав, що моє посвідчення має бути видане без жодних попередніх умов, тим більше - якихось надуманих паперотворчостей! Бо аркуш бесіди чи бідь-який інший документ - воно добре, але ніяким боком не стосується мого посвідчення офіцера запасу.

У приймальні зареєстрували мою заяву до командувача Сухопутних військ ЗСУ, якому підпорядковуються військкомати.

На днях отримав відповідь від підлеглого «Сухопутці» Оперативного командування «Північ». Виконувач обов'язків начштабу полковник В'ячеслав Курилюк не обтяжував листа зворотами ввічливості і з військовим небагатослів'ям повідомив, що моє посвідчення офіцера запасу… знаходиться у Печерському райвійськкоматі. І що я можу його звідти забрати.

Тю, а хіба я не знав, де воно знаходиться і що я маю право його забрати? Мені було цікаво, чи буде проведено службове розслідування за фактом свавілля та перевищення влади і службового становища воєнкомом С.Макаренком. Та звісно ж, ніякого розслідування. Нагорі усе зрозуміло, усе схоплено: піди і візьми!

Сьогодні я знову був у 38 каб. Печерського військкомату, який волею якоїсь сліпої чи тупої волі очолює Станіслав Макаренко. Мого документу мені так і не видали, виливши на мене, натомість, мідний таз брехні. Тепер моє посвідчення намагаються виміняти ще на якихось два папірці нестандартної форми. Але ситуація проста, як рейка: військкомат, який представляє державу і армію, має просто і без жодних попередніх умов видати належний мені документ!

Бо це не приватна контора С.Макаренка. І це не місце, де військовослужбовців шантажують.

У червні цього року спершу начальник Генштабу В.Муженко, а потім президент П.Порошенко заявили, що можливе крупномасштабне вторгнення російської армії. Президент навіть закликав готуватися до партизанської війни. Оце цікаво: країна у небезпеці, а я без документів сиджу. Бо начальнику-самодуру забаглося довести мені, що таки його «буде зверху»! Правова безграмотність і неповага до людей і досі залишаються оновою поведінки совкових військових начальників.

Добре, що усі документи у мене були в порядку у серпні 2014 року, коли я писав рапорт добровольця в АТО у тому ж військкоматі (правда, тоді було інше начальство там). І добре, що зараз документів вистачило, щоб після повернення з війни стати на облік у військкоматі.

Своє посвідчення я рано чи пізно отримаю. На скільки у заскорузлої системи української-радянської нереформованої армії вистачить зухвалості й далі пробувати військовослужбовцям викручувати руки? Моя ситуація - малопомітна на тлі постійних зловживань щодо солдатів, надміру паперів та бардака в документообізі, більших та менших обманів щодо фінансового забезпечення військовослужбовців.

Довший час не можуть підібрати гідного військового комісара для міста Києва. У грудні 2015 року начальник Генштабу Муженко заявив про звільнення сотні воєнкомів і переміщення ще сотні. У травні цього року - про звільнення ще двох десятків воєнкомів. У масштабах країни це приблизно третина військових комісарів.

С.Макаренко - з тих, хто призначений нещодавно і покликаний, здавалося б, поліпшити роботу військкомату. Але ж халепа - був заступником воєнкома в одному районі, став воєнкомом в іншому. Новостворені вакансії посіли кадри старої школи. Зараз говорять навіть про реформування системи військкоматів за американським зразком. Та хоч кола на голові тешіть! Тут як не крути, а без кадрової чистки в ЗСУ з самої гори нічого не викрутиш. Де просування бойових офіцерів? Від перестановки місцями старих кадрів буде та сама макарена!

Станіслав Макаренко, який кочував протягом своєї кар'єри з військкомату у військкомат, вже у підполковниках. А там і до генерала недалеко.

І коли знову зажуритесь про те, чому хлопці не хочуть йди до війська, згадайте про військових начальників-самодурів. Лише 5-10 відсотків дембелів, призваних у 2014 році, повернулися на службу в ЗСУ, причому не усі - у рідний батальйон. Для обстріляних хлопців призивів 2014 року чи не найбільші перешкоди - армійський довбодятлізм і самодурство командирів. Хлопці відкрито кажуть, що швидше партизанити підуть, ніж повернуться в українсько-радянські ЗСУ.

І скажіть тепер, що хлопці не праві!

Володимир Кухар, офіцер резерву ЗСУ, голова Громадської організації «Українська альтернатива»