Без "ворога" і "пророка"

Пошук "пророка" і пошук "ворога" - дві сторони однієї медалі. Потреба цих пошуків однакого витікає з власної неспроможності чи небажання брати на себе відповідальність, думати, зважувати, приймати критичні і непрості рішення. Сприймати буквально тривіальне значення терміну "демократія" - "влада народу". Тобто, кожного особисто. Потреба цих пошуків свідчить про ментальну незрілість нації. Про такий собі "юнацький максималізм", найлегший з можливих шляхів. Що приводить у глухий кут - доведено досвідом недобрих сусідів.

Вони, сусіди з-за "поребрика", уражені таким самим недугом, лишень значно глибше. У них навіть футболки із принтами президента в моді, чого в Україні, на щастя, не було - ніколи ніяких політичних лідерів не набивали на одязі. Лише портрети політв'язнів, сподвижників минулого, або ж збірний епічний образ героїчного українця. Це вселяє надію, проте не означає, що пошуки кумира та ворога нам геть не властиві.

Шишки від грабель "Помаранчевої революції" відболіли надто швидко, і, після Революції Гідності, народ автоматично почав призначати "спасителів". Варто з'явитися більш-менш харизматичній постаті чи трапитись непересічній історії, як героя підносять і обкладають надіями, непідйомними для нього. Парасюк, Гаврилюк, Семен Семенченко, Надя Савченко, котру одразу ж після звільнення почали "пророчити" в президенти - список можна продовжити. Сценарій повторюється - "пророки" не відповідають сподіванням, а виявляються простими смертними, з браком досвіду і потрібних для новоспечених "Мойсеїв" знань, й автоматично переходять до категорії антигероїв.

Те саме відбувається і з пошукам "ворогу". Суспільство свято вірить, що, якщо дезактивувати ту чи іншу його категорію - геїв, євреїв, феміністок, циган, праворадикалів, ліваків, російськомовних, азіатів-емігрантів - потрібне підкреслити або ж додати - в Україні автоматично встановиться лад, зникне корупція, злочинність, бідність, невігластво та всі інші біди. Що має статися, аби до людей дійшло - на масовому рівні - що корупція, злочинність, невігластво не мають ані національної, ані гендерної, ані світоглядної, ані рангової приналежності. Як і героїзм та здатність на великі вчинки.

Низка запеклих ксенофобів волають по соцмережах про те, що "циганів треба виселяти", мовляв, добра від них не буває. Родоначальники нацизму свого часу гарно дослідили усі етнічні групи ромів і досягли чималого успіху у їх знищенні. Ярослава Музиченко у статті "Циганське горе" для "України Молодої" наводить наступні факти: "В Антропологічному інституті Дюкінгеймського університету донедавна зберігалася картотека на 20 тисяч знищених ромів. Це 16-метрові стелажі з документами, фото, відбитками пальців, переліком родичів. Присуд "смертна кара" виголошували біологи: "Екземпляр не лише не має ніякої вартості для суспільства, а й небезпечний для нього".

Роми в Україні мають не найліпшу репутацію, і це, значною мірою, заслужено. Здебільшого образ цигана - це образ вуличних шахраїв, це босі нечупарні діти, що курять і нишпорять по смітниках. Інший тип рома - соціалізований, успішний і освічений - мало впізнаваний, адже його представники рідко говорять про свою етнічну приналежність.

У підлітковому віці я подружилася із родиною ромів на Сумщині. Це був приватний сектор, і таких родин там "осіло" декілька - така собі маленька "циганська колонія". Вони не жебракували і не крали, а займалися перепродажем одягу на ринку. Звичайні пересічні люди. Заріна, моя ровесниця, у певний момент покинула навчання у школі - її зацькували вчителі за етнічну приналежність. Не діти, а вчителі - ті, хто, теоретично, мав би подавати юним умам приклад людяності і мудрості. Я не знаю, де вона зараз, і що з нею. Але точно знаю: в тому, що в неї немає середньої освіти, винні цілком "добропорядні" і прийняті соціумом люди. Ті, хто вичавив її з кола "прийнятних", зараз, можливо, потерпають від вчинків інших ромів - закон "бумерангу" діє.

Те, що злочини мають бути покарані - сумнівів немає. Тим паче, лихо такого масштабу, як сталося на Одещині. Серед ромів чимало злочинців, але їх не бракує і серед представників усіх інших етносів. Різниця між цивілізованим суспільством і нашим полягає у тому, що в першому буде каратися конкретний злочин, у другому "під роздачу" потрапляють усі представники тієї чи іншої категорії.