«Вибух популізму» як наслідок «зради еліт»

Вульгарне навішування ярликів, відсутність серйозного аналізу та переконливих аргументів, істерична мова близька до стилістики політичного пасквіля - усе це принципово дисонувало з іміджем респектабельного клубу «інтелектуальних патріархів» та «моральних авторитетів», який так старанно плекала ця група протягом тривалого часу. І вся ця втрата обличчя була з єдиною метою - заявити, що "популізм став реальною загрозою українській державності".

Нищівний професійний аналіз та, фактично, жорстку громадську відповідь на звернення Ініціативної групи дав провідний український інтелектуал, політичний філософ та політолог Сергій Дацюк у своїх двох останніх публікаціях «Чи загрожує Україні популізм?» та «Право на критику влади» в своєму блозі на сайті «Української правди». Зокрема, він стверджує, що

«враховуючи те, що в Україні активна громада вже двічі (2004 та 2013-2016 роки) показала себе єдиним відповідальним та стратегічним суб'єктом, тобто більш відповідальнішим, ніж українська еліта, політичний популізм - єдиний спосіб викликати в країні активність справжнього суб'єкта.

Отже моральні лідери помиляються, коли вважають, що активізація в Україні через популізм саме народних мас загрожує державі. Навпаки, українській державі загрожує активність корумпованої і зволікаючої з реформами еліти та пасивність української громади.»

І, зрештою, Сергій Дацюк робить висновок, що «моральні авторитети Ініціативної групи "Першого грудня" цим зверненням повели себе безвідповідально. Складається враження, що вони виконали політичне замовлення влади, яка продовжує корупцію і саботує реформи» і що вони «не підтримали наростаючу протестну позицію активної української громади».

Дацюк також окремо зазначає, що «деякі експерти та журналісти виконують завдання влади, просуваючи і педалюючи тему нібито популізму критики влади».

Хочу розвинути тези Сергія Дацюка у більш загальному контексті - нинішнього політичного землетрусу в США та Європі, що супроводжує закінчення доби ліберальної глобалізації.

Я вже наводив кілька місяців тому одне надважливе визнання всесвітньо відомого політичного філософа Френсіса Фукуями з його останньої публікації "Американський політичний занепад чи відродження? Значення виборів-2016" (Foreign Affairs, July/August 2016) з аналізом глибинних причин та перспектив, які несе так званий "вибух популізму" під час нинішньої виборчої кампанії у США.

Так от, Фукуяма (який сам був одним з головних ідеологів ліберальної глобалізації, що визначала світовий розвиток в останні 25-30 років) мав достатньо інтелектуальної чесності та людської совісті, щоб визнати те, що "популізм" - це ярлик, який політичні еліти навішують на політику (економічну, соціальну, культурну тощо), яку підтримують пересічні громадяни і яка не подобається елітам.

Елітам, що за останні десятиліття самі багаторазово збагатилися й водночас повністю відірвалися від народу та винні у погіршенні життя основної маси американців, як випливає з ґрунтовного аналізу Фукуями. Він також робить висновок про необхідність радикальних змін у політиці та сильних і мудрих національних лідерів для подолання прірви між елітами і народом.

Мій нещодавній візит до США (де я був запрошений на з'їзд Демократичної партії, на якому висували Хіларі Клінтон кандидатом у Президенти США) та спілкування з багатьма провідними політиками і фахівцями з багатьох країн світу лише закріпили мене в аналогічних оцінках та висновках.

Політичні еліти розвиненого світу нині постали перед новим явищем - втомленим, злим і роздратованим виборцем. Виборцем, який втрачає довіру до своїх еліт, який підозрює їх в корупції, зраді та піклуванні лише про власні егоїстичні інтереси. Виборцем без надії на покращення свого життя в рамках нинішнього статус-кво, а отже готовим слухати альтернативні ідеї і пропозиції, якими б незвичними вони не здавалися ще деякий час тому.

Звідси підйом так званого «політичного популізму» в Європі та США, який знаходить підтримку у мільйонів середніх європейців та американців, що втомилися від десятиліть безвідповідальності та егоїзму політичного істеблішменту своїх країн, від брехні експертів і засобів масової інформації, що в очах пересічних громадян лише обслуговують корумповану еліту.

Україна однозначно є частиною цього світового тренду. В нас зазначені проблеми посилені в рази. В країні, де в останні 25 років зрада політичної та бізнесової еліти та її відірваність від народу і викликів, що стоять перед країною, набули розмірів, які загрожують справжньою національною катастрофою. А потреба в новій відповідальній і дієздатній еліті є питанням національного виживання.

Хто прийде на зміну нинішнім космополітичним мародерам та компрадорам від влади і бізнесу - вирішуватиме український народ.

Вірю, що вибір зрештою впаде на тих, для кого національний інтерес та моральні цінності - це не риторика, не маніпуляція і не порожній звук. На тих, хто має стратегічне бачення тенденцій світового розвитку та шляхів радикального прориву країни до гідного сучасного життя, а також рішучість і волю його реалізувати.

І цю історичну місію, на моє переконання, виконають провідники, що постануть саме з середовища, яке нинішня владна еліта та її "інтелектуальна", "експертна" і "журналістська" обслуга істерично звинувачують в "популізмі" та ледь не "загрозі українській державності".

Це наша країна і наша відповідальність - підняти Україну з Руїни, до якої її довели елітні мародери і компрадори, як українські, так і світові.