Презумція правоти поліцейських

Хвиля критики з приводу тези про "презумпцію правоти" поліцейських підтверджує тенденцію соціуму сприймати будь-які нововведення і пропозиції, які зачіпають їхнє поняття про "звичне", "в штики". В той же час, відчувається бажання "демонізувати" тих, хто намагається щось змінити, адже визнати існуючі власні недоліки набагато важче, ніж чужі. Показовою є ментальна "нееластичність" нашого суспільства, нездатність людей оцінити ситуацію з ширшої за власну точки зору.

Так, реформа поліції ще тільки на початковому етапі. Попереду довгий шлях. Але продовжувати рухатися, відбиваючись від нападників, які мали б бути союзниками, непросто. Варто визнати, що успіх реформи, себто становлення нової, якісної правоохоронної системи в межах країни - в інтересах кожного, хто в ній проживає. Чи є сенс вважати, що люди, які штовхають цю реформу, прагнуть побудувати поліцейську державу і обмежити права громадян, не даючи нічого взамін? Обмеження, метою яких є забезпечення безпеки - не утиск прав, а створення умов, за яких правами зможуть вільно користуватися всередині країни. До того ж, про поліцейську державу не може бути й мови, оскільки чисельність поліції в Україні складає лише 250 атестованих працівників на 100 тис. населення, що є одним з найнижчих показників серед європейських країн. Боятися треба не переваги поліцейських над цивільним населенням, а експоненціального росту криміногенної ситуації, протидіяти якому сьогодні змушені лише 107 тис. поліцейських, при наявному некомплекті в понад 16%.

Більшість висловлених побоювань з приводу введення презумпції стосується можливості збільшення кількості випадків зловживання власним статусом, незаконних дій з боку поліцейських. Насправді ж, завдання поліції (забезпечення публічної безпеки і порядку, охорона прав і свобод людини, протидія злочинності) залишатимуться незмінними (прописані в ст. 2 Закону України "Про Національну поліцію"). Йдеться про надання, а не вимагання, послуг. Будь-які незаконні дії з боку поліцейських будуть каратися належним чином. Надаючи поліцейському широкий спектр повноважень та презумуючи його правоту, держава повинна гарантувати притягнення правоохоронців до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в разі, якщо вони порушуватимуть закон.

В той же час, потрібно розуміти, що професійна діяльність поліцейського пов'язана з ризиком для його життя та здоров'я. Усвідомлюючи сучасні загрози, враховуючи стан речей на сході, наявність великої кількості зброї в країні, низьку правову культуру суспільства і рівень напруженості в ньому, законні вимоги поліцейського повинні виконуватися беззаперечно. Зверхнє і хамовите ставлення до працівників правоохоронних органів недопустиме. Поліцейські, як представники держави, мають бути максимально захищені під час виконання покладених на них обов'язків і повинні мати відповідні правові гарантії власної безпеки. Відповідно до ст. 62 Закону України "Про Національну поліцію", законні вимоги поліцейського є обов'язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами. Крім того, під час виконання покладених на нього обов'язків поліцейський підпорядковується тільки своєму безпосередньому та прямому керівнику. Це вже прописано і вже є, певною мірою, презумпцією правоти поліцейського. За втручання в діяльність поліцейського, перешкоджання виконанню ним відповідних повноважень, невиконання законних вимог поліцейського, будь-які інші протиправні дії стосовно поліцейського передбачене відповідне покарання - чи то адміністративна (ст. 185 КУпАП) чи то кримінальна відповідальність (ст. 342 КК України).

Ті, хто кричать про ущемлення презумпції невинуватості людини шляхом прийняття презумпції правоти поліцейського забувають, що реалізація завдань поліцейських відбувається у сфері адміністративно-правових відносин. У чинному законодавстві відсутня пряма норма про невинуватість особи до прийняття рішення про накладення на неї адміністративного стягнення. В адміністративному праві презумується вина правопорушника, на відміну від кримінального провадження, засадою якого є презумпція невинуватості особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Загалом, хвиля критики на пропозицію А. Авакова виявляє хибну інтерпретацію його слів. Важливо було б звернути увагу на те, що Міністерство Внутрішніх Справ заявило про свій намір перейняти досвід іноземних партнерів у сфері правового регулювання. В європейських країнах "презумпція правоти поліцейського" не є юридичним терміном. Натомість, в суспільній свідомості давно сформована установка "презумпції довіри до поліцейського". Та й в судах, суддя довіряє поліцейському доти, доки не буде доведено протилежне тому, що він стверджує. Базовим принципом, який регулює відносини, є взаємна повага та розуміння. Дії поліцейського зрозумілі для населення. Люди знають, що очікувати в тій чи іншій ситуації. Алгоритми дій поліцейських у конкретних ситуаціях застосування превентивних і примусових заходів чітко продумані.

Чимало критиків ідеї А. Авакова скаржаться на погану підготовку і непрофесійні дії поліцейських. Але ж в самій ідеї про презумпцію правоти поліцейського закладений намір в першу чергу розробити алгоритми дій поліцейських, затвердити їх у формі посадових інструкцій з погодженням в органах юстиції і вже потім, відповідно, формувати вміння та навички поліцейських щодо правильного застосування цих алгоритмів. Це дозволить поліцейським ефективно виконувати покладені на них функції, гарантувати особисту безпеку і безпеку громадян та бути готовими до екстремальних ситуацій, в разі виникнення потреби в застосуванні примусових заходів або зброї щодо правопорушника.

Формування установки "презумпції довіри до поліцейського" в суспільній свідомості відбувається за достатньо простою схемою. Чим краще продуманий алгоритм дій поліцейських, тим точніше він буде виконуватися. Це, в свою чергу, зробить дії поліцейських зрозумілішими і очікуваними для населення. Рівень довіри до поліції зросте, оскільки довіра і авторитет спираються на презумпцію компетентності. В суспільній свідомості закріпиться формула "порушив інструкцію - відповідай по закону".

Схема проста, якби не невиправданий опір суспільства. Суспільства, яке, як хворий, шукає ліки швидкої дії замість того, щоб йти шляхом, рекомендованим лікарями. Шляхом поступового відвикання від того, що вважалося "нормальним", але ним не є. Бо зверхність, бездіяльність і критика без пропозицій "нормальні" тільки в нашому суспільстві.

НАУКОВЕ БАЧЕННЯ

ПРЕЗУМПЦІЇ ПРАВОТИ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО

Презумпція правоти поліцейського як юридичний термін в законодавстві не закріплений, проте системний аналіз нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, а також відповідного зарубіжного досвіду дає підстави виокремити відповідний правовий принцип.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про Національну поліцію", завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Реалізація завдань, передбачених пунктами 1, 2, 4, відбувається у сфері адміністративно-правових відносин. Адже у чинному законодавстві відсутня пряма норма про невинуватість особи до прийняття рішення про накладення на неї адміністративного стягнення (на відміну від кримінального провадження, засадою якого є презумпція невинуватості особи, яка притягується до кримінальної відповідальності).

Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тобто, згідно з Конституцією, презумпція невинуватості стосується лише осіб, які підозрюються у вчиненні саме злочину, а не адміністративного проступку.

Іншими словами, в адміністративному праві презюмується вина правопорушника.

Поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені Законом (частина 2 статті 30 Закону України "Про Національну поліцію"), а також може застосовувати інші заходи, визначені окремими законами (частина 3 статті 30).

Професійна діяльність поліцейського пов'язана з ризиком для його життя та здоров'я. Відтак, поліцейські, як представники держави, під час виконання покладених на поліцію повноважень мають бути захищеними, насамперед особисто, маючи відповідні правові гарантії власної безпеки.

Відповідно до статті 62 "Гарантії професійної діяльності поліцейського" Закону України "Про Національну поліцію", законні вимоги поліцейського є обов'язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами (частина 2).

Поліцейський під час виконання покладених на нього обов'язків підпорядковується тільки своєму безпосередньому та прямому керівнику (частина 3).

Ніхто, крім безпосереднього і прямого керівника (за винятком випадків, прямо передбачених законом), не може надавати будь-які письмові чи усні вказівки, вимоги, доручення поліцейському або іншим способом втручатися в законну діяльність поліцейського, у тому числі діяльність, пов'язану з кримінальним провадженням або провадженням у справах про адміністративні правопорушення (частина 4).

Втручання в діяльність поліцейського, перешкоджання виконанню ним відповідних повноважень, невиконання законних вимог поліцейського, будь-які інші протиправні дії стосовно поліцейського мають наслідком відповідальність відповідно до закону (частина 6).

Залежно від ступеня небезпечності дій правопорушника, невиконання законних вимог поліцейського може тягнути за собою:

1) адміністративну відповідальність (ст. 185 КУпАП "Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця")

2) кримінальну відповідальність (ст. 342 КК України " Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб")

Принцип презумпції правоти поліцейського визнаний у правових системах більшості країн світу. Суддя довіряє поліцейському доти, доки не буде доведено інше.

Між тим, правовий порядок в Україні ґрунтується на принципах, згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції України).

Таким чином, принцип презумпції правоти поліцейського "спрацьовує" лише в разі, якщо його вимоги, дії або рішення є законними, тобто здійснені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В іншому разі кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України), включаючи право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Надаючи поліцейському широкий спектр повноважень та презюмуючи його правоту, держава повинна гарантувати притягнення правоохоронців до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності, якщо вони порушуватимуть закон.

Практика багатьох європейських країн та США йде шляхом розроблення алгоритмів дій поліцейських у конкретних ситуаціях застосування превентивних і примусових заходів, затверджених у формі посадових інструкцій з погодженням в органах юстиції.

Формування вмінь та навичок щодо правильного застосування цих алгоритмів складає зміст професійного навчання поліцейських, вперше прийнятих на службу.

На практиці дотримання цих інструкцій вважається головною гарантією особистої безпеки поліцейського в екстремальних ситуаціях, захисту його прав в разі застосування примусових заходів або зброї щодо правопорушника, а також ефективного виконання покладених на нього функцій.

Чим краще продуманий алгоритм, тим більш точно він виконується, тим більш зрозумілими та очікуваними стають дії поліцейського для населення, що, відповідно, збільшує рівень довіри до поліції, формуючи в суспільній свідомості установки: "презумпції довіри до поліцейського", "порушив інструкцію - відповідай по закону".