Служба небезпеки

За два тижні - третя річниця Майдану. Традиційно хочется підвести підсумки, цього разу про роботу СБУ і її взаємодію в напрямку реформування з НАТО. Саме воно підтримує Річну національну програму - один з важливих інструментів реформ в теорії. Якраз зараз маємо попередні результати експертного обговорення результатів виконання цієї програми.

РНП - це як річний академконцерт для держави - потрібно доповіси про план дій, і показати людям як наша держава (відповідно до оголошених напрямків) наближається до стандартів НАТО. Затверджує РНП президент, а План заходів щодо її виконання готує уряд. Як і будь-який документ такого рівня, Програма визначає найважливіші суспільно-політичні інтереси нації, чітко фіксує дії, які необхідні для задоволення зазначених інтересів. В тексті також мають бути вказані виконавці і терміни реалізації.

Дуже важливо, щоб усі автори цього документу були добре скоординовані між собою, адже РНП - це основа для визначення і просування цілей держави. Саме тому виконання координує Кабмін. Загалом у документі п'ять розділів, кожен з яких відповідно стосується питань: політичних та економічних; оборонних та військових; ресурсних; правових та питань безпеки. Дослідження їх виконання розділили між собою колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко, екс-заступник міністра оборони Леонід Поляков, науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко, експерти Володимир Горбач, Роберт Хорольський та Ігор Козій. Особисто я досліджую реформування Служби безпеки в Розділі "Про оборонні та військові питання" та «Безпека».

Звичайно, реформа СБУ була актуальною ще до моменту створення цього органу. Україна отримала в спадок від УРСР систему безпеки, яка жодним чином не відповідала потребам демократичної держави. Вона була зорієнтована на захист інтересів держапарату, а не громадян, та, за своєю суттю, була репресивною і політично заангажованою.

Події останніх років унаочнили безліч системних проблем. Анексія Криму і терор на Сході стали можливими, багато в чому, саме через неспроможність СБУ. Близько 85% співробітників СБУ в АР Крим та 30% в Луганському та Донецькому управліннях виявились державними зрадниками. Це наочно демонструє якість кадрової роботи в Службі. Як виглядає сьогоднішня ситуація - нам залишається лише здогадуватись.

Сподіваюся, що, говорячи про реформи, ми з вами однаково маємо на увазі необхідність принципової зміни об'єкта і розуміємо, що ці зміни мають бути незворотними, закономірними і цілеспрямованими. Зараз я не кажу про модернізацію та реструктуризацію. Необхідність реформування СБУ визначено ще декількома документами, а саме: Стратегією сталого розвитку 2020, Стратегією національної безпеки України та Концепцією розвитку сектору безпеки і оборони (останній документ - найчіткіший та був написаний вже після підписання РНП). Ці три стратегічні документи - протоколи про наміри. Вони мають розгорнутись в конкретні документи.

Та автори вирішили, що РНП - це не той рівень, де необхідно розгортати і конкретизувати стратегічні документи. Тому, свідомо, чи ні, вони просто проігнорували реальну потребу в реформі і сконцентрувалися на дещо іншому. Оскільки виконання РНП координує Кабмін, документ перетворили у додатковий бюрократичний інструмент комунікації СБУ і Кабміну.

В уряду є три важелі впливу на СБУ:

1) Кабмін готує положення про Антитерористичний центр при СБУ, який підписує Президент;

2) Фінансування: матеріальне, технічне та соціально-побутове забезпечення Служби здійснює Кабмін за рахунок держбюджету;

3) Умови та оплату праці працівників органу так само визначає Кабінет Міністрів. Ось тому і маємо, що РНП 2016, більшою мірою, просто описує перелік матеріальних потреб.

Тому частково замість реформування мова йде про перелік матеріальних необхідностей. Таким саме чином в документі описана й міжнародна співпраця - в матеріально-технічному плані. Хоча, насправді, сьогодні на глибинному рівні вона можлива лише за декількох умов: 1) наявності зрозумілої ідеї - визначеного пріоритету на державному рівні (як із трастовім фондом по кібер-безпеці); 2) наявності зрозумілої структури і функцій СБУ - аби була ясність, до кого і з якими питаннями звертатися; 3) впевненості у політичній незаангажованість СБУ, що можна гарантувати лише у випадку розвинення реального демократичного контролю.

Повертаючись, безпосередньо, до реформування, можу зазначити, що, насправді, цей процес все ж таки відбувається. Не зважаючи на те, що йому не знайшлося місця у РНП 2016 (ще сподіваємось, що його відобразять у РНП 17). Процес відбувається з 90- х років. Стільки років західні партнери наполягають на позбавленні невластивих функцій (наприклад слідство і ін.), демілітаризації і забезпеченні дієвого цивільно-демократичного контролю. Зараз цей діалог відновлений та дійшов активної фази. В СБУ створено Комітет з реформування, в рамках якого відбувається співпраця з консультативною місією Європейського союзу та НАТО.

У Службі кажуть, що в цьому процесі задіяні громадськість і депутати. Я зробила офіційний запит: мене цікавило, хто ж саме (поіменно) реально займається тим реформуванням... Відповіді на це питання я не отримала. Але в робочих групах цього комітету був напрацьований документ, який поки так і не побачив світ. В ньому ніби враховані усі побажання західних партнерів. За іронією долі, його має підписати Президент. Але чи позбавить він сам себе такого ласого політичного інструменту? Навряд. (Але ми оптимісти і все ще сподіваємось на це).

Ну і на останок, в РНП зазначено, що за реформування СБУ відповідає сама СБУ.

Коли мова йде про системне мислення, стратегічний документ реформування, то Служба має бути об'єктом, а не суб'єктом. Чи може вона сама розподілити свої функції між новоствореними Антикорупційним бюро чи Національним бюро розслідувань? Цим має займатись окрема група спеціалістів (умовно Стратегічний архітектор), які в режимі консультацій зі спеціалістами СБУ визначать якою має бути СБУ. Цим архітектором має бути ВР РНБО АП і громадськість. Координувати ці процеси має Кабмін. Сподіваюсь, ці нюанси будуть враховані в РНП 2017.

Розділ РПН «Безпека» - сконцентрований, більшою мірою, саме на інформаційній безпеці. Він описує процес нормалізації збереження секретної інформації НАТО або країн-членів НАТО.

Документ має досить складну для аналізу форму, яка унеможливлює визначення чітких цілей і завдань. Вони дуже абстрактні, а першочерговими заходами зазначені «лекції і семінари». В досягнення можна зарахувати підписання Адміністративної угоди між офісом Безпеки НАТО та СБУ щодо збереження секретної інформації, відповідності її класифікації та обміну. Це, звичайно, полегшить роботу людям, які працюють із секретними документами. Також ця угода регламентує надання доступу та допуску до секретної інформації іноземним радникам.

Та все ж, сподіваюсь, що в РНП 2017 ми зможемо говорити не про описання процесів, а про реформування системи захисту інформації та кібер-безпеки (звичайно, відповідно до стратегічних документів і до основної задачі РНП) з метою гарантування такого ж рівня захисту даних і інфраструктури як і в НАТО.

До речі, підрозділ про кібер-безпеку добре ілюструє проблеми координації міжвідомчих зв'язків. Стратегія з кібер-безпеки була так само підписана після РНП - в ній з цього питання ясності трохи більше. Але, щоб вибудувати дійсно діючу систему, цього точно недостатньо.

Задля створення системи потрібні елементи і зв'язки між ними. Айтішники це називають "хардом" і "софтом". У нашому випадку, людський ресурс і функціонал департаментів - це хард (елементи системи). А от зв'язки між ними в середині міністерств і відомств, а також між самими цими міністерствами і відомствами - такий собі "софт", який і визначає життєдайність майбутньої системи. А в РНП, де вказані відповідальні за процес (нагадаю, що в якості завдань там описані семінари і лекції) використано абсолютно недоречні формулювання: «і інші».

Я сподіваюсь, що в РНП 2017 постане питання щодо створення системи у відповідності із стандартами НАТО. І ми перестанемо в документ такого рівня закладати в якості цілей семінари і зустрічі що, з рештою, мають бути лише інструментами.

Є певна невизначеність з розділом "Безпека". Мабуть, причиною цього є відсутність зрозумілих цілей - куди рухаються усі сили безпеки. Адже з'являються нові структури - розширюється штат, департаменти потроху змінюють назви, за законом про люстрацію ми можемо звільнити кого завгодно і також кого завгодно найняти. Таким чином, ми просто збільшуємо кількість елементів, які, виходить, просто з'їдають бюджетні кошти. Про ефективність, на жаль, зовсім не йдеться. І така тенденція анітрохи не відповідає реальним потребам сьогодення.

Потрібно оцінити загрози і сконцентруватись на взаємодії усіх учасників сил безпеки на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки України. Цілі і напрямок взаємодії, нові ефективні зв'язки мають вирішити: ВР, АП, РНБО, громадськість. За результатами, має з'явитись документ на кшталт Стратегічного оборонного бюлетеня - який має визначити, якими будуть сили безпеки у 2020 році. Далі має з'явитися чітка програма із зрозумілими ключові показники ефективності. Бо, образно кажучи, коли нам потрібен новий веб-сайт, ми, перед тим, як звернутись до айтішника, пишемо ТЗ: аналізуємо запропоновані обставини, детально викладаємо, що хочемо бачити на виході. Далі - контролюємо виконання. Це не робить за нас розробник сайту, який є, по суті виконавцем.

Реально війна не може гальмувати процеси розвитку, а, навпаки, має їх стимулювати. І, якби реально державотворення було в пріоритеті в української влади, мені б не довелося писати про все це за тиждень до річниці Майдану. Все відбулось значно б раніше.