Єдиний вірний шлях

Він був солдатом і він був патріотом.

У нього була ідея і він в неї вірив. У ньго був вибір і він його зробив. У нього була війна і він на ній загинув.

У нього була Україна і він несамовито її любив.

Андрій Іванович Підлипнюк (позивний Мамай) народився 10.12.1976 у селі Велика Корениха (місцевість Миколаєва у його Заводському районі). Мешканець села Сливине.

1994 року хлопець закінчив школу лише з однією четвіркою (за все інше отримав "відмінно"), далі закінчив Миколаївський національний аграрний університет за фахом "інженер - механик". Строкову службу проходив у Білгороді - Дністровському.

Він дуже прагнув самовдосконалення, не бажав залишатись на досягнутому рівні, а постійно йти на новий. Вивчав природу поведінки людини, відвідував курси з психології.

Працював на фабриці "Сандора", прорабом по оснащуванню електротехнікою у школі моряків і на будівництвах.

У березні 2015 року Андрій був призваний за мобілізацією. Після перебування на полігоні Широкий Лан, 26.08.2015-го був відправлений під Маріуполь.

Матрос, навідник десантно - штурмової роти 1-го окремого батальйону морської піхоти ВМС України.

Якось, перебуваючи ще морпіхом, Мамай у складі свого бату завітав до розташування 18-го окремого запасного батальйону ДУК ПС у Миколаєві. Це й стало переломним моментом у його світогляді та потужним поштовхом, коли квітка патріотизму, що ніколи не засихала у цьому чоловікові, розквіла на повну.

Демобілізувавшись у березні 2016-го, він почав займатися справами Правого Сектору, наприкінці весни вже був знайомий з громадським активом організації та захищав інтереси України у місті. На початку літа був марш комуністів і вся патріотична громада Миколаєва об'єдналась аби завадити цьому маршу і там Андрій показав себе з найліпшої сторони.

Він повністю віддавав себе справі, вірив в успішну та єдину Україну, ані краплі не сумнівався у перемозі над ворогом.

Але йому не давало спокою одне. Те, що продовжується війна з окупантом, а він знаходиться у тилу. Тому 22.07 він поїхав з конкретною метою до ПС, а вже 28.07 був зарахований до лав роти ДУК ПС "Вовки Подолянина" у складі 54-ї ОМБр.

Солдат, командир бойової машини, командир 1-го відділення 3-го взводу 3-ї роти 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 11 листопада близько 13.00 в районі селища Луганське Бахмутського району Донецької області внаслідок осколкових наскрізних поранень у шию та груди, отриманних під час мінометного обстрілу наших позицій. Помер дорогою до лікарні.

Похований 13 листопада у селі Велика Корениха. У Героя залишилась мати.

У кожного з нас свій життєвий шлях і кожен йде своїми стежинками. У нього теж був свій, як він вважав, єдиний правильний. Шлях чоловіка та воїна. Шлях, що не вкритий нектаром, а на якому розсипані міни та розтяжки. Шлях, який він обрав, незважаючи на небезпеку та загрозу смерті.

Шлях справжнього українця.