Ще одна сповідь. Родинна.

… Пишу цей пост, а сльози ллються без зупину. В ньому не буде політкоректності, кажу відразу. І це ще одна сповідь. Родинна.

… 1980 рік, і моя неписьменна прабабця Гапка Галушко розказує мені не казки. А значно страшніші речі - про головну трагедію свого життя - Голодомор… Три квасолини в день і один огірок в день смерті - це те, чим вона вижила, і завдяки чому є я, моя мама, моя донька…

… Село Кам"яногірка, Вінницька область. В 1933 у прабабці Гапки була 5-річна дочка Маруся. І не було чоловіка. Він їх покинув, аби зробити кар"єру в Москві в армії.

Вони вдвох старанно - молода жінка і п"ятирічна дитина - щодня працювали на городі і потім ще більш старанно ховали викопані рослини: картоплю, буряки, гарбузи… Вночі, аби ніхто не бачив. Під підлогу в хаті. Бо корову вже вкрали, і курей…

Але і овочі вкрали. Всі. До останньої старанно викопаної дитячими ручками цибулини. І тоді стало зрозуміло - найстрашнішу голодну зиму треба пережити без нічого.

ПраБабця лазила по деревам, і збирала яйця птахів. Копала корені рослин і шукала, обривала руки в лісі, гриб чи ягоду. Але врятувало лише те, що її дочку Марусю через тата офіцера взяли в садок. А в садку годували.

… П"ятирічній дитині давали малесенький шматок хліба та суп, в якому було 5 квасолинок на порцію. П"ятирічна дівчинка ховала дві квасолини як могла і щоденно несла мама. Але це було категорічно заборонено!

… Далі молода жінка Гапка і її донечка Маруся придумали хитрість - знизу, зі зворотнього боку, на платтячку прабабця пришила малесеньку кишеньку і 5-річна бабця Маруся ховала туди вже три квасолини. І так щовечора Прабабця Гапця мала бодай щось їсти, аби вижити.

… А далі в селі почалися справжні страхіття. Дітки, які поверталися з садочку, почали зникати… А потім двох з них знайшли в котлі, на печі в одній хаті, з якої йшов незвичний запах.. Двох, зварених, до кісточок. Діточок.

… Тоді Прабабця нагострила ніж і ходила зустрічати п"ятирічну Марусю, яка була і дочкою, і виживанням… Бо внизу під платтячком в неї були ті три квасолини.

… З тринадцяти прабабцевих братів і сестер живими лишилися лише четверо. Хтось наївся здохлої собачатини, хтось здохлої конятини, хтось просто не мав нічого, спух і вмер… Одного разу прабабця думала що помре, пішла в поле, і впала без пам"яті. Хтось йшов поруч і віддав їй половину огірка. Вона вижила. Все життя бідкалася, що не змогла віддячити.

1908-1992. Прожила моя прабабця Гапка. Все те страшне ХХ століття. Потім був голод 1946-47 років і моя вже 18-річна бабуся вночі ходила по полям, збирала залишки колосків. ЇЇ піймали. І мали садити за законом "про три колоски". Але її батько - мій прадід - таки зробив кар"єру і загинув генералом в ІІ світовій. Тому як дочку Героя війни її пошкодували… І тому є моя мама, є я, сестра і моя чудова зіронька Соня Таран…

… Ці історії - історії знищення мого народу найстрашнішою смертю - Голодом - в мені з молоком матеріі і з енергією найулюбленішої Прабабці Гапці, яка мене виховала. В її викладі не було нікого страшнішого від "совєтів", які розстрілювали її братів в УПА, які влаштували два Голодомори і які зрадили в війні. Вона була певна в цьому, бо замість зброї в присланих для оборони ящиках в 1941 був посуд і вона була певна - Сталін не готувався до війни, вірив в домовленості з Гітлером. І вона тоді нічого не знала тоді про пакт Молотова-Ріббентропа.
В її версії німець-намісник в часи війни був на порядок людянішим, аніж ті "совєцькі", які робили продрозверстки, грабували і вбивали.

Тоді, в 80-х, така версія історії здавалася "старчєским брєдом". Але я не мала більшого авторитету в житті, ніж прабабця Гапця. Тому вірила. А потім, на істфаці, побачила всі ті документи….

І зрозуміла: пропаганда може жити якийсь час, але правда стане відомою, через тих, хто її увібрав в себе з молоком мами і енергією свідків, або лише тому, що Бог заповідав нам не вбивати.

А мій народ вбивали. Давно. Переважно росіяни, які бачили мою Україну своєю аграрною колонією. І нічим від фашистів вони в цьому не відрізнялися. Нічим. І таких історій як моя - мільйони.

І саме вони вбивають мій народ далі… Трактуйте це як хочете (розпалювання і тд), але смертям тисячів молодих хлопців та дівчат (еліти моєї нації ) зараз, в 21 столітті, не може бути виправдання. Як не може бути виправдання вбивства Голодом мільйонів українців.

P.S. Знаю, ми поки що не такі сильні, щоб підняти трагедію Голодомору до рівня сприйняття трагедії Холокосту. І бгато в чому правий в своїх вимогах Олег Ляшко. Бо для мене це речі одного порядку.

Але знаю і інше: ми стаємо сильнішими. Ми будуємо армію, і їхні муравйови-апостолови вже так просто не зайдуть сюди, поклавши пору сотень студентів-патріотів. Дякую за це Олександру Турчинову та багатьом іншим, хто це робить щодня без зайвого піару.

Ми відроджуємо свою реальну історію і я щаслива що колись мала малий стосунок до призначення кращого керівника Інституту національної пам"яті Volodymyr Viatrovych. Друже, ти робиш велику справу і велику історію (разом з Yaryna Yasynevych )!

Колеги телевізійники - Александр Ткаченко Владимир Бородянский @Олександр Богуцький, Микола Княжицький та багато інших - я вам дякую за цей соціальний ролик. Він страшний і талановитий. І за хвилину пам"яті на всіх каналах - дякую.

І нам потрібне про це кіно. Не одне. І серіали. Як про трагічну історію, так і про переможну, бо вона в нас є! І я обіцяю, що ми таки отримаємо преференції, щоб його знімати. І вже за тиждень заборонимо книжки з держави агресора, які розказують нам видумані "кремлівські казочки" про природній голод…

P.P.S. І останнє. Для чого це пишу. Ми зможемо захистити себе від страшних трагедій в майбутньому, якщо разом, стиснувши зуби і кулаки, зараз будемо і далі ставати сильнішими - будувати армію (включно з артилерією і авіацією, хоч це дуже дорого), відчайдушно воювати на дипломатичних фронтах як Iryna Gerashchenko та Hanna Hopko, творити свою історію і культуру, єдину помісну церкву (дякую Андрій Парубій та багатьом іншим), яка буде об"єднувати, а не розколювати українців за вказівками московських попів, будемо будувати свій інформпростір і знімати своє кіно. І робити свої розслідування - дякую-журналістам розслідувальникам (ви часто потрібні санітари), і самі долати свої проблеми.

.....Подивіться фільм "Жива", це можна зробити в Блокбастері. Це кіно про нашу історію і воно має мати касові збори, аби таких фільмів було більше. Ну а пісня Сашка Положинського про любов в цьому фільмі… Без коментарів. Просто подивіться. І давайте лишатися живими. І вірю, що в моїй країні жодній іншій жінці не доведеться пришивати ту кишеньку для трьох квасолин. Щоб вижити. Як це робила ось ця людина, яку я досі дуже сильно люблю за все… І поставте свічку. За них - мертвих, бо лише пам'яттю свого народу ми - Живі... Будьте Живими...